Перехресні стежки

Гондольєри! Не впускайте весла!Йде весна Венецією п’яна.На каналів різнобарвні плесаВикотилось яблуко рум’яне.І вино густе, як кров венозна.Весняна Венеція довкола.Бозна-звідки ллється голос. Бозна…Баркарола. Чуєш? Баркарола…✍️📚 Мар’яна Савка, 1998 Нещодавно дізнався цікаве, для тих, хто пам’ятає Юлію Міщенко з гурту «Таліта Кум» з нульових. Виявляється, у 90-х на філфаку Університету Франка у Львові вчилися разом: Мар'яна Савка, Маріанна Кіяновська, Юлія Міщенко, Наталка Сняданко і ще пара менш відомих однокурсниць Наталя Томків і Анна Середа, які разом створили жіноче літературне угруповання ММЮННА ТУГА (перші літери імен + ТУГА — «Товариство усамітнених графоманок»). Весело було! 😊👩‍🎨🎨 Іван Труш «Венеція», 1908У 1908 році мандри привели Івана Труша до прекрасної Венеції, звідти він писав до дружини Аріадни Драгоманової-Труш: «Венецію знаю майже цілу. На музеї не звертав уваги — був лиш в середині костела св. Марка і Палаті Дожів. За перші три дні робив щодня два рази на Лідо — малий острів коло Венеції. Там малював...». Здається, Венеція з тих пір майже не змінилася. 🛶

«Цей господар поєднує в собі все, що я вважаю благородним і вартим поваги. Віднині я йому служитиму. Ось що таке розумна лояльність». Кадзуо Ішіґуро «Залишок дня», 1989 (видання 2019)Думаю, багато хто з вас бував у ситуації, у якій опинився дворецький Стівенс: він десятиліттями віддано працював на поважного керівника, чесно його підтримував і вірив у правильність вчинків і рішень свого шефа. Він був настільки відданим, що навіть коли стало очевидним, що вчинки і вибір були хибними, Стівенс не зрікся лорда Дарлінгтона, він обрав, як він сам каже, «розумну лояльність». А що оберете ви? 🥸 Впевнений, що за останні 10 років, і особливо зараз, багато кому доводиться спостерігати цю суперечку сумління, розуму та серця — ця тема дивовижно розкрита у романі. 📖 Крім того, ви знайдете тут тонкий гумор, глибокі роздуми про стосунки всіх видів і дивовижно цільний та майстерний авторський стиль. І мені було б дуже цікаво послухати, хто як відчуває Стівенса. Який він — нудний, мудрий, дурний, просто професіонал чи пристосуванець? Тут є про що поговорити. 😉🎬 Я знаю, що цей роман екранізовано з Ентоні Гопкінсом та Еммою Томпсон у головних ролях, але я мушу зізнатися: я подивився екранізацію у Абук! Її режисер — Дмитро Бузинський, він же зіграв усі ролі, і я клянуся, це був фільм, а не аудіокнига! Дуже #раджупочитати всім, а особливо — послухати у Абук.

Навдивовижу теплий і навіть спекотний вересень якось враз різко змінився дощовим жовтнем, і в їхній район усе частіше почали заповзати тумани з полів на околиці міста, несучи із собою невиразне відчуття смутку й тривоги. ✍️📚 Олексій Жупанський «Пацюк», 2020 (оповідання зі збірки #нічнийсеанс)Якщо вам знадобиться вмовити читати «Нічний сеанс» поціновувачів високої полиці, підкладіть їм оповідання «Пацюк». Я побачив тут спершу Кафку, потім Воннеґута, а закінчилось все Гофманом. Це, з одного боку, соціальна сатира, з іншого — жорсткий вирок бюрократії у алегоріях Бестіарію. Дуже оригінально і цікаво. І так, оповідання написане у світі серії романів «Осіннє заціпеніння» та «Серце весни», які я давно хотів спробувати, та все ніяк. Очевидно, час настав.👩‍🎨🎨 Яким Левич «Околиця», 2009Давно вже мені бракувало такої цитати, тривожної й похмурої, для якоїсь з картин Якима Левича, учня Сергія Григор’єва. Покажу вам у коментарі ще декілька робіт, аби ви зрозуміли, чому «якоїсь з» — художник працював у індивідуальному стилі складного нашарування тонів кольору на простір, на стику з контекстним мистецтвом. Дуже цікавий майстер, як на мене. Якщо перечитати, то те саме можна сказати і про оповідання «Пацюк». 🤔

«Коні в одній упряжці рухаються зі швидкістю найповільнішого з них. І тільки з часом розумієш, що це і є любов». Рустем Халіл «Часу немає», 2023Шикарна задумка автора, нам такого бракує. Це міський роман руху у просторі і часі, захоплива пригода для читача у знайомих йому декораціях. Я бачу дуже багато схвальних відгуків і високу оцінку на Goodreads, це дуже добре, але сподіваюся, що автор сприйме це тільки як аванс і напише щось краще. 🙈 Особисто мене вистачило на 250 сторінок з 640. Рустем Халіл нестримний, він описує всі незначні дрібниці, думки і мрії прохідних персонажів-вахтерів, кожну найменшу дію героїв, використовує всі можливі стереотипні сюжетні ходи і кліше, абсолютно всі! Це як салат одночасно з м’ясом, рибою, салом і шоколадом. Все окремо я люблю, але вибачте. З іншого боку — людям подобається, і це мене тішить! 🎉🤌 Також, я не люблю, коли у книгах всі суперуспішні — тут теж таке є. Якщо не рахувати базову для сюжету хворобу гг, то все, як по маслу, глянець. Вони легко і бездумно роблять що завгодно — від крадіжки авто в центрі Києва до написання пісні і чого завгодно ще. 🤓 Ще раз: дуже хочу більше українських книг такого жанру, за спробу автору респект, але в усьому має бути міра, даному романові її забракло. Видання ВСЛ, оформлення і редагування від Сергія Осоки — шикарні.♥️Не знаю, чи #раджу_почитати, я тут в меншості, може і ви собі спробуйте. 😉

«Господи, забери дитину, поверни мені моє старе життя, і я зроблю все, чого Ти попросиш». Сара Мосс «Фігури світла», 2014 (видання 2024) Читав із задоволенням роман, який мені не дуже-то сподобався, такий феномен. Він ніби зібраний з недбало зшитих частин, щоб розповісти нам про боротьбу за права жінки у Англії кінця XIX ст. 😐 Еллі зростає небажаною дитиною у родині художника і матері (поплавленої безсердечної тиранки), яка просто мордує її морально та фізично. На 70 сторінці виявляється, що є ще молодша сестра Мей, яку батьки, чомусь, люблять, особливо батько. Рівно до половини роману саспенс у виконанні матері розганяється до максимуму, а потім діти раптом виростають, роз’їжджаються, і мати просто пропадає з сюжету. 🫣 Психічні проблеми Еллі якось пропадають також, її більше не турбують напади і манія схвалення, і далі йде вже геть інший сюжет про надзусилля сильної дівчини у прагненні стати лікаркою. Читається все це пречудово, тут є багато що обговорити, але ось таким не дуже цільним я побачив сюжет. 🙄 Це скоріше жіночий роман, але це і книга, у якій немає любові, взагалі. Світ цього твору холодний, безсердечний, зроблений з поту, крові та сліз. Можливо, це образ найгіршої матері у літературі, є такий конкурс? ✨ Оформлення і переклад мені дуже сподобались, базова історія дуже важлива, #раджу_почитати тим, хто цікавиться феміністичними драмами у шикарному виданні. «Лабораторія», це суперкруто зроблено! ♥️

«Ходити, їсти, спати, любитися з жінками можна й без серця. Таких людей є багато. Але не кожен з них пам’ятає, коли і де покинув своє серце». Галина Пагутяк «Се твоя доля», 2024У книжці дві повісті авторки: «Кривенька качечка» 2023 р. і «Лебедин» 2017 р., але тут є не тільки текст. Обкладинка та ілюстрації Анни Гаврилюк, які супроводжують кожен розділ повістей, доповнюють враження якнайкраще. 👩‍🎨😍 Взагалі, це видання — насолода. Дуже зручно тримати в руках, зручно взяти з собою у подорож чи на прогулянку, ергономіка топ. І як це написано! Стиль оповіді мені нагадав «Судильниць» Кобринської, які також навіяні народними оповідками. Але це ж треба вміти так писати нині! ✨ Повісті дуже різні: «Кривенька качечка» далася легко, це чудова історія про долю, життя і смерть у декораціях козацької Руїни. «Лебедин» — дивовижна психоделічно-магічна легенда про несправедливість, людську підступність і втрачену батьківщину. 🔥 Дуже #раджу_почитати всім любителям вишуканого слова, магічних сюжетів та мистецьких видань. «Ще одну сторінку» роблять неймовірні книжки! Вже збираюся читати «Слугу з Добромиля».

«У світі дуже мало речей, які насправді є тим, чим вони здаються». Володимир Єшкілєв «Побачити Алькор», 2011Неординарний випадок з цим романом, він теж не є тим, чим здається. Це цікава історія, яка відбувається у двох часових періодах: сучасність і сива давнина, у обох різні конкуруючі таємні ордени змагаються за ту саму, так звану, машину ускладнених проклять. 🧐 І зроблено це майстерно, тут багато доречних цікавинок про таємні ордени і філософію, відсилок та цитат, і Єшкілєва читати мені подобається, і я легко дочитав до кінця, але все зіпсували діалоги. Тут ВСІ сучасні герої, чомусь, розмовляють напівблатним-напівтюремним жаргоном, навіть чоловік з жінкою у ліжку. Це обламало весь кайф. 🙄 А потім, мені випала нагода запитати у автора про це, і він відповів, що цілком усвідомлює цю ваду, і тому роман було переписано і перевидано у видавництві «Фабула» під назвою «Ситуація “Нуль”, або Побачити Алькор» у 2017 році, і він радить читати саме його. Цікавий кейс, я такого ще не бачив. А ви? Не #раджу_почитати «Побачити Алькор», але варто спробувати «Ситуацію “Нуль”». Те, що пише Єшкілєв – дуже цікаво, але я попав трохи не на те видання. 🤓 Цікаве про назву: Алькор – це маленька зірка у хвості сузір’я Великого Возу. Є легенда, що вавілонські володарі брали у царські лучники лише тих, хто був здатний побачити Алькор.

Заощаджуючи пильно свою готівку, дівчина брала тепер на обід день першу, день другу страву в своїй їдальні. А по обіді читала, звичайно, читала! Якби бібліотека видавала абонентові необмежену кількість книжок щодня, дівчина могла б спожити за вечір три й чотири романи. Але мала щодня тільки один, а ще до одної бібліотеки записатись не дозволяли їй кошти. Тож читала вона навмисне повільно, щоб заповнити вечір, іноді перечитувала ще раз усе спочатку або окремі, найбільш вподобані місця.✍️📚 Валер’ян Підмогильний «Невеличка драма», 1930 Життя до епохи ґаджетів сприяло читанню, що й не кажи! Часом беру в руки «Невеличку драму», відкриваю на будь-якій сторінці, і просто читаю пару абзаців для кайфу. Шедевр є шедевр. ♥️👩‍🎨🎨 Юрій Єгоров «Портрет», 1987І в той самий час, дивовижно, що художники у всі часи не так вже й активно малювали читаючих людей. Часом думаю про це: здавалося б, ідеальна натура — людина, що читає в інтер’єрі, або на пленері. Але такого ще пошукати. Виходить, що у часи, коли читання було ключовим видом розваги, воно одночасно не було культовим, це була звичайна побутова сцена. Тільки цим можу пояснити, а ви? 🤔

«Чоловіки завжди роблять те, що хочуть. На жаль, із наслідками доводиться мати справу жінкам». Василь Добрянський «Самотній ворон», 2024Чи багато ви знаєте книжок українських авторів про серійних маніяків? Отож. Василь Добрянський таку написав і мені було дуже цікаво. 🤫 У серії про Нашіптувача трилериста Донато Каррізі мені давно подобається така фішка: він завжди використовує міжнародні універсальні імена персонажів і ніколи не ідентифікує місто або країну, де відбувається дія. Це дає додатковий саспенс, підказуючи що те, що відбувається, може статися будь-де і будь з ким. 📚 Дія романів Василя Добрянського відбувається у неіснуючих маленьких українських містечках, що також додає прихованого сенсу, наближає читача до подій. Цього разу назва містечка — Суха Криниця, і там реально завівся маніяк. Таємниці минулого, приховані мотивації, правоохоронець, який не вписується в систему — все на місці, приготуйтеся, вони живуть серед нас. 😎#раджу_почитати любителям жанру, відривати себе від книжки було дуже важко! Дякую авторові та видавництву «Фабула» за класне видання! Бачите на обкладинці шосе? Це не випадково! 😉

📖👀 Я почав читати «Часосховище» Ґосподінова, і тут стільки цікавого! Ось наприклад: можливо, хтось, як і я, не знав, що хітяра «Alamaba song», яку ми знаємо у виконанні The Doors та Девіда Бові — це, насправді, пісня композитора Курта Вайля 1927 року, для якої він взяв текст Бертольда Брехта 1925 року, перекладений англійською. Пісня була створена для легендарної «Тригрошової опери» опери «Розквіт і падіння міста Махагоні» Брехта і Вайля. Ще з цікавого: для своєї версії 1966 року, Джим Моррісон замінив оригінальний рядок «Show us the way to the next pretty boy» на «Show me the way to the next little girl», але існує запис концерту 1967 року Live at the Matrix, де він забувся і таки проспівав нецензуровану версію. 😁🧐 Герой «Часосховища» знаходить у рядку з цієї пісні «I tell you we must die» першоджерело фрази з вірша поета Вістена Г'ю Одена, який у своїй поезії «1 вересня 1939 року» вжив часто цитовану фразу «We must love one another or die», а потім, начебто, дуже не любив цей рядок і щоразу його пропускав. 😬 Далі герой вдається до цікавих і контраверсійних роздумів стосовно того, чи можна врятувати світ на порозі війни, але про це краще почитати самостійно, дуже раджу. 🎶 Декілька варіантів пісні буде у коментарі, а на фото — обкладинки «Тригрошової опери» та пісні.👇