Храм поезії (🖤)

роздягатися кажеш?добре дивись як знімаю одягні ні не ховайсяне відходь у іншу кімнатучи на балкон куритипоклади свій їбучий айкос і не біси менедивись надумав мене до стіни притиснутизаради бога як то кажутьзаради богазаради тебе самого -єдиного і найкращого -несвята небогиня ніяка тобі не наставницярозстібає застібки на сорочція не граюся не морочу тобі юному і здуріти якому красивому головузалишається у білизні напівоголенапродовжувати?дати води? горілки? чи заспокійливих?виїбати мене на кухні?та виїби вже хоч де! тільки виїби врештінай очі твої лукаві не бігають най руки твої не тремтятьнай тверднуть усі твої ...кгм... талантиі всі неприйняті рішеннямахає рукою - добре прикурюй тутлюблю коли дим твій навколо стегонну то що притиснешся упритул?ти питаєш як це роблю?дуже просто - не думаю не вийобуюсьне шукаю образівпросто я вмирала вже бісову купу разів!бісову купу разів морозиласьі студила усе довколапоснутим полум'ям вулкани мої дзвенятьі розходяться і якось похуй на все     хто втоне              хто виживети тільки от по лаві цій ходиш як по водігодуєш мене із рук хлібом і рибоюзнаєш на тисячу кроків впередщо візьму що віддамся і що ти мене виїбеш     єдина планета яку ти крутиш - моя планета            моя однадодаєш до хліба вина запалюєш німбвінок терновий ми ділимо на обохі так ти граєш мене неперевершеноти граєш мене як бог!ти граєш і груди твої диханням ходять оголені збудженіпіт твій - солодкий медя сидітиму в першому з величезним букетом квітівти дивитимешся упередпонад голови глядачів софітами сонце твоє освіченеі освячене моїм розхвильовано-теплимосвідченням пошепкипід ніс собі          це немає ніякого значенняти стався        не дивися в глядацьку залубогиня своє зіграла -        крісло її пусте@malskamira#міра_мальська

(не) моє полотноЯкби моє тіло було мапоювсіх сказаних сліві змовчаних фразвсіх викриків звинувачень обрáз заперечень знущань глумусміху слів 'пробач' 'люблю' 'ненавиджу' ' я завжди поряд' 'ти не потрібна''геть'Якби я малювала її сама -перетворила б на попіл,розвіяла вітром,втопила у келиху шампанського,але ні, не випила б, - вилилапід ялинкуВтім...Я лише полотно,залишене на поталу любителям 'високого мистецтва'Вони самі зробили це зі мною...Я лише полотно,на якому поважно розляглись обережно наляпані плями обрáз дірки‌ від знущань обпалені краї звинувачень пунктирні доріжки сміху глумкого,що перебились і на інший бікЯ лише полотно,на якому, ніжними доторками зашивали дірки словами 'пробач', зачищали краї шепотом 'люблю', коректором турботизамалювали пунктирз обох боківЯ лише полотно...Не ідеальне, не біле, -з історією у десятиліття,з обіцянкою продовження,де кожне слово вкарбоване вибите запечатанеУ стошаровості шкіриУ стошаровостімоєїдуші.M.LeitДуже дякую @AvaadaKedaavraa, за таке неймовірне оформлення цього віршу🥹 я й досі частенько передивляюсь всю карусельку і не можу натішитись❤️marlena leit

Фродо (Запах осені)Вітер змітає з каштанів пожовклі від кіптяви дні, і, посміхаючись, палитьА серед листя згоряємо й ми, що там, потомлені, спали...Знаєш, наївні, так вірили в світло, що зникло звідси назовсім;Навіть весна, що здавалося, змінить усіх -вогко і цвіло пахне осінню...Дим від багать підіймається вище, десь над деревами - танучи;мабуть, нам це все сниться, треба лиш встати,встати зранку щеЩоб, залишивши все, поспішати на захід, від тіней міста і Хроноса;Тільки кроки свинцево- важкі - наче склом по асфальту - скронями;Вулиці сліпо торкаються ніг, і як бездомний кіт -лащаться,там де й колись, зеленіє бузок - тількибільше не чути терпких пахощів;Небо, знущаючись сипле, як в злодія, світлосонцем - прожектором;Голос, який ти так довго ховав у собі - з часом став просто шепотом…Те, в що ти вірив, всього лише сон, відблиск ізінших вимірів;Досить безшумно кричати, досі, всі вжедавно й непомітно вимерли.Тіні, що ходять по колу, і, спотикаючись, човгають -просто чиїсь невдалі досліди;В місті, де сотня життів не змінила нічого -завжди буде запах осені...... І, коли вітром здує останній листоку саду, з мертвих яблунь і вишень -Ти як завжди, шепотітимеш їм у вікно "Що ж взагалі в нас залишилось?"І Той, що мовчав все життя, скаже нарешті голосно:"Віра у добро, пане Фродо.А за неї варто боротися."Федір Рудий#федір_рудий

Ми з Марією сидимо увечері в неї на кухні.Губи Марії ніби попечені, очі її припухлі.Я п’ю біле сухе, Марія п’є чай без цукру.Говорить: «Війна, звичайно, неабияка сука».І це, в принципі, все, що Марія говорить уголос.Живіт її обіймає змією широкий пояс.Я знаю Марію тисячі років, вона не живе за штампами – взяла і завагітніла вже під час повномасштабної. І я запитую в неї: «Маріє, а тобі взагалі не страшно?Світ кожного дня інакший, ніж учорашній. Душі, як скло, побиті, ніяк не загоюються. Хіба ти не бачиш, що тут насправді коїться?Смерть непривітна, але до біса тепер гостинна. Хіба такого світу ти бажаєш своїй дитині?Хіба ти не бачиш, скільки навколо болю? Маріє, ти ж ніби розумна жінка, що із тобою?». Марія дмухає в чашку, зітхає: «Оце ти гониш.Давай припинимо цю розмову, краще підемо гуляти босоніж.Будемо дивитися вгору, змагатися хто скільки нарахує зірок.Хай люди подумають, ніби я – їхній пророк. Хай шукають розраду чи лють, я говоритиму їм про спасіння. До пророків бо ж люди ідуть при кожному потрясінні. Я не відновлю їхні втрати, не поверну їм життя. Але раптом цей світ зможе порятувати саме моє дитя?Раптом під серцем у мене зараз – чиясь надія,і я ходжу при ній на заздрість нещастям і лиходіям. І цей порятунок як човен, якого не стримати жодною мірою. Зрештою, історія не вчить нас нічому, крім віри. Зрештою, народити чи народитися – що складніше?»Марія дивиться у вікно, небо за ним світлішає. Марія красива – красою божевільною, майже дикою. Живіт її ніби планета – рухається, живе, дихає. Тетяна Власова

Кліше«Поетам всіх віків була потрібна Муза. А жінці хто потрібен, якщо вона — поет?»Ліна КостенкоНа початку було слово — байдуже, яке,будь-яка заглушка, аби не починати розповідь зі слова«вона».Забагато написано про жінку,аби досі отак прямо, без реверансів,дисклеймерів і тригерворнінгів,зачинати «нею» поезію.Хіба може щось у мистецтвібути банальнішим,заяложенішим за жінку? Займенник — за йменням:відсунь його мереживне забрало й зазяє в кожнім лиціпра-«вона», прото-«вона»;лемівський океан,що викида на острівці віршівпластикові уламки історій —«вона любить», «вона курить»,«вона танцює», «вона була» —відполіровані течіями,країв не складеш. Що на дні поростає родимками мушель,те не вмістить жоден віршований розмір,а перлина — всього лише шраму домі молюска.Говорити про жінку правду — поезія оверсайз,коли між тілом і тканиною історії стає свободи,аби не згадувати про форму.«Вона» занадто легко римується — саме туті варто замислитися, що щось не так. Глибоководні літературні течіїповертають навспак,і «вона» каже «я» —бульбашка голосу обернеться на березі перлиною,мовчанням у мові самоцвітів.На початку було слово,значення якого нікому було зрозумітий нікому сьогодні згадати.#самаНа фінал конкурсу у Храмі

***В ефірі ток шоу "Війна":плескайте в долоньки, поки вони у вас єтупотіть ніжками, поки вони у вас є.Вітаємо наших гостейвони розкажуть, яка чудова війна.Це Андрій, йому 36, він без ногице Сергій, йому 25, він втратив рукуа це Коля, йому 48, він втратив око та вухо.А тепер місце новинам на ток-шоу "Війна":хаймерсишмаймерсиконтратакизавтра переможемоякі ми молодці.Смійтесяжартуйтерозважайтесь.- Андрій, розкажіть трішки про себе?- Немає мене давно, про що ви?- Сергію, про що ви мрієте?- Мрію про літо, і мрію про сни.- Коля, куди б ви поїхали?- В минуле, щоб не дозволити своїм йти в ту посадку.А тепер перериваємось на рекламну паузу:Набридли ось ці звичні запахи парфумів?Пропонуємо нові "Діор із запахом смерті".досконала композиція ароматів землі, крові та вогню.Не можете висунути голову з окопу, бо міни прилітають надто близько і чути, як кружляє "Орлан"?Тоді пігулки "Звичайне життя" саме для вас:приймайте по одній зранку, запивайте лате з мигдальним молоком.Обожемій!! Спеціальна пропозиція:купуйте дві упаковки "Звичайне життя"та отримайте в подарунок мікстуру "Це не про мене" та льодяники "Мені все одно".- Андрій, розкажіть як воно ми вами пишаємось?- ( Андрій мовчить ).-Сергій, як ви проводите свій час?-П'ю ліки, щоби забутись.- Коля, чи є життя після смерті?- Я не пам'ятаю, що таке життя.Дякуємо, що були з нами в ефірі ток-шоу "Війна":плескайте в долоньки, поки вони у вас єтупотіть ніжками, поки вони у вас є.Максим Кривцов#максим_кривцов

Ми входили в простір, де форма ще не навчилась мовчати,де лінія різала повітря, як правда — виходячи за.Ти розгортав горизонт, ніби рану, залишену часом,потім вкладав у тишу таку глибину, що дихала зала.Ми не вірили в рамки, бо рамка — завжди домовленість,у яку безпечно дивитись, але неможливо бачити.Згортали у себе тихе, тендітне мов шовк, намолене,і світ починав хитатись, неначе вперше щось значив.Руки ламали перспективи, як кістки, що зрослися неправильно,голос звучав не словами — напругою поміж пауз.Там, де лінія стала криком без рота, грали миУ дзвін порожніх квадратів, щоб тридцять секунд не нази-ватою рани загоювали, шукали в темряві не LED —вчили очі звикати до чорного крепу відчаю.Кожен крок був помилкою, яка ставала методом,стікаючи фарбою снігом кров'ю з рота у вічність. Нас кляли небезпечними, надто різкими, зайвими,тексти ховали, тіла замикали у лікаря.А потім ім'я виростало за площі, за рими, за стіни,де нові ми вчились не боятись складати літери.І тепер, коли ти торкаєшся звуку, зображення, жесту,і раптом відчуєш тріск, наче щось у тобі зсунулось ледь —це слово проходить крізь час, залишаючи тріщину жевріти,згортаючись у майбутнє повстю з прихованим лезом.@viknapoetry#єва_верле

Портовійну завжди береш з собою тягнеш її у валізі через польський кордону краківському аеропорту літак виїхав на травущо спричинило колапс хижо згадуєш про шістсот дроніві як ми гарно навчились у кризовий менеджменту Порто я тричі чула повітряну тривогу хоча де ПОРТО а де тривога ліниве містечко на березі океану потягається як кіт на сонці йому не личить війна але кому вона до лиця? «Я маю бед нʼюз», — говорить наш гід — на мисі Рока — найзахідніша точка Європи — хмарно».«Для нас це не бед нʼюз, — усміхаюсь —Бед нʼюз — якби там літали ракети».здається ти вже надломлена війноюнадто втомлена але все підставляєш картинки війни до красивих містдо будинків з плиткою з азулежувузеньких вуличок та натовпів туристів згадуєш як в Харкові запитувала таксиста: — Чи тут був прильот? — А ось тут? — Зіронько моя, у нас на кожній вулиці був прильотдумаю тому в Харкові немає натовпів туристів тільки воєнні кореспонденти та інші охочі роззяви до війнизазвичай її ховаєш далекоале іноді соромʼязливо дістаєшрозправляєшприміряєш до неквапливих міст і поспіхом засовуєш назадвійну однаково несеш з собоюале ось парадоксчимдалі від кордону тим важче з неюскоро повернуся бо несила вжеОльга Новак#новакаїн#оля_новак

Світло-мелодійний триптих 1 частинаДоки сонцем горять свічі посеред тиші,Достатньо божевільну ідею смерть нашіптує:«Лови столітніми шибами ритми і цю дивну музику».Погляд продовжує боротися.Обійми хвилинно-крихкі.Правду віщує любов.Дзенькіт наповнює груди.Зростає звук. Ми ж носимо чари космічні.Сон гучно ніжить щоку.2 частинаГлухо дзвенить щем. Не гострить зусиль – стікає в картини й у вірші.Глухий шлях липне до ніг.Химерні світлоносці підіймуться.На обрії хвиль так рясно. Примарного щастя утопії стискаю у коло.І вкотре стигнуть світла архіви.3 частинаВарто сьорбати тишу.Птахи відспівали осінь.Зима ж хоче пояснити любов.В пошуку сил і електрикиАдже чи вміємо ми любити? Надихатись? Писати першими?Дивлячись, чи є потреба відстані.Під тиском любов тижнями, коли не можемо висловити, як млосно. У погляді, в обіймах і в квітах жар.Не зашкодить пітьма поруч, якщо вічне буде присутнім.P.S. Блекаут триптих: 1 частина – з віршів Остапа Кудлатого, Немаксима та Мері, 2 частина з віршів Олени Галунець, 3 частина з віршів Юрія Ліщука.

Ти ще такий живий, ніби теплий звір.Не переходь межу, не здавай, не вір – світ не лише множина із безглуздих втратабо осмислених, тож безнадійних, дій.Ні, ти нікуди не зникнеш у двадцять п’ять.Не засинай так швидко, а краще сядьі дослухайся в ніч, поки інші сплять:може ти втратиш теперішній фокус часу й подій,та залишишся той самий.В світі і правда нема недоречних зим,і якщо схоче, то кожен матиме дім,рибу злапає в ставку і фею в нічному лісі – якщо ти тут, то ти вже його заслужив - світ пароплавів, оленів та орлів,світ, у якому тобі завжди добре і завжди сім,чи принаймні вісім.Ти ще такий цілий, як горіх чи плід.Що тебе надіб’є, чим відгородить відкраю, де ти король, чарівник і воїн?Знаєш, якщо приходиш туди один,обов’язково чекає на тебе невтомний кінь,а якщо не сам, то буде у тебе син,або, може, двоє.Поки ти ще не взнав нездоланний страх,поки ніхто не помер в тебе на руках,поки дихання не спинялось від передозу – запам’ятай ці сутінки голубі,подушку м’яту, заїду на губі:все що в тобі – залишиться у тобі,Інше – поза.Я там була і я знаю, про що кажу – чуєш, не вір, не пускай, не здавай межу.Катерина Бабкіна#катерина_бабкіна