Telegram statistics channel - @textyorgua

Залізниця - давня, бажана ціль для російських окупантів. Шовіністичне z-суспільство шаленіє в коментарях будь-якого пропагандистського каналу: українську залізничну мережу і весь рухомий склад необхідно зруйнувати - і зробити це треба було ще на початку війни!В цьому нема нічого дивного: ворог усвідомлює, що саме залізниця дає змогу швидко перекидати великі зʼєднання з усією їхньою технікою, боєприпасами і людьми на великі відстані й швидко підвозити все необхідне фронту.Вони хотіли б залишити всю Україну без залізниці - але не можуть. Тож знищують те, що чого здатні дотягнутися. Як завжди, Росія міксує цілі — паралельно з військовими бʼє й суто по цивільних.Ми проаналізували удари по Укрзалізниці в серпні - листопаді 2025 року. Вибивають усе - від депо до локомотивів. Дані неповні, тож ми змогли відтворити лише приблизну картину. Читайте і дивіться на мапі.P.S. Хибно було б думати, що Україна не в змозі нічим на це відповісти. У цю гру, звісно ж, можна грати удвох. Про це - в кінці нашого матеріалу

За рік переведень через Армію+ стало зрозуміло: ця можливість мотивує бійців до кращої служби в більш прийнятних для них умовах. Перейти в новий підрозділ – це краще, ніж іти в СЗЧ. Однак нові зміни до процесу переведення принесли не тільки користь, але й шкоду.У цьому матеріалі ми детально розповідаємо, що таке переведення в армії, і якими були варіанти цього переведення до того, як з'явилася можливість перевестися через Армію+. Один зі шляхів - через план переміщення, і він передбачає купу етапів, часу, нервів і зрештою непередбачуваний результат. Цей шлях в багатьох випадках актуальний і досі - наприклад, коли переведення офіцера через Армію+ не погоджує його командир.Армія+ зняла багато головного болю і водночас додала багатьом мотивації служити далі. Поки цієї можливості не було, траплялися випадки, коли військові, не маючи можливості перевестися, йшли зі своєї частини в СЗЧ, щоб потім уже повернутися до бажаної частини.Ми наводимо приклади, як переведення через Армію+ спростило життя багатьом бійцям. І все було б добре, якби не деякі останні зміни. Маленький пунктик у цих змінах відкрив шлях до сваволі командирів і перспективу того, що Кадровий Центр ЗСУ, який і так тоне в паперах, потоне в них ще більше.Читайте докладно

Іноді цікаво отримати неупереджену точку зору щодо подій на українському фронті від іноземного спостерігача. Саме неупереджену, а не оцінки істериків, глорів або ловців хайпу, які зі сторінок західних ЗМІ частенько "переливаються" в наш медіапростір.Одним із таких спостерігачів для нас давно є Конрад Музика з Rochan Consulting. Ще перед повномасштабним вторгненням РФ він прогнозував, що воно точно відбудеться взимку 2022 року - а в часі помилився на якихось кілька тижнів. Від самого початку Музика відстежує події великої війни і не раз за цей час побував в Україні.Нещодавно, у жовтні, Конрад Музика знову побував в Україні. У своєму новому звіті він пише про російський підрозділ "Рубікон", про тактику проникнення, про російську перевагу в артилерії та в дронах - зокрема, в оптоволоконних та "шахедах". На українському боці фіксує такі важливі проблеми, як труднощі з мобілізацією, некомплект на лініях оборони та виснаження піхоти.В оцінках Конрада Музики чимало песимізму. Але є й оптимістичні ноти: зокрема, про російську деморалізацію, українську винахідливість та краще, ніж у росіян, вміння розв’язувати проблеми. Окремо відзначає удари по об’єктах у РФ та поточну нездатність Росії повністю протидіяти зростаючому українському дальнобійному потенціалу.Читайте в звіті за жовтень

​Це схоже на божевілля: блогер, який має карну справу за вбивство і пограбування, закликає українців взяти зброю в руки й посеред війни обернути її проти чинної української влади. Причина: у владі засіли євреї, Україною править "нелегітимний недодиктатор", мобілізація - це "геноцид" і "катування полонених", і взагалі Україна - це "концтабір", а люди, які тут живуть - "раби". Щоб не бути "рабами", треба повалити владу.Втім, це не божевілля, а реальність. В Україні давно працює мережа тікток-блогерів, які позиціонують себе як українські патріоти, критики влади та борці проти цензури.Водночас вони просувають деструктивні наративи, працюють на зрив мобілізації, підважують українські інституції, пропагують антисемітизм і розпалюють ненависть. До цієї мережі входить щонайменше два десятки блогерів і блогерок із різних міст України, які різною мірою активні в ТікТоці (здебільшого), Фейсбуці й Телеграмі. Нещодавно вони почали розвіртуалюватися, закликаючи виходити на майдани.У цих діячів є одна спільна риса: вони ніколи від слова ніколи не називають ворогом Росію.Нам про них уже досить багато відомо, і скоро вийде більше розслідування. Сьогодні ж - перший епізод, пов'язаний з т.зв. міндічгейтом

Фейкова Алла Мазур, яка закликає підтримати відправку на фронт поліцейських та працівників ТЦК. Несправжня Марічка Падалко, яка каже, що українські чоловіки мають або протягом місяця повернутися з-закордону, або сісти до в'язниці. Згенерована Лідія Таран, яка запевняє, що російські війська вже на околицях Дніпра і от-от почнуть штурмувати місто.Про таке говорять у майже шести сотнях відео, які ми знайшли в ТікТоку. На цих відео використовують згенеровані ШІ образи справжніх українських телеведучих та журналісток. Згенеровані "новинарі" повідомляють інформацію, яка ніколи не прозвучала б з вуст цих медійниць.У частині відео, які ми проаналізували, підробляють тільки голос, у частині - відео і голос."Ну й що? - напише хтось в коментарях. - Просто ще одне фейкове відео з ТікТока!"Але тут є кілька проблем. Перша: загалом відео з нашого набору даних набрали понад 24 млн переглядів, і в частині цих відео поширювали брехню, дезінформацію та знущання над Україною.Друга: використання "аватарів" без згоди людей, з яких їх створюють - це цифрове насильство. Воно несе серйозні наслідки для цих людей - як у професійній, так і в особистій сферах. Третя: завдання таких відео - не тільки про щось розповісти, а й спонукати глядачів до певних дій. Частина фейкового контенту відтворює російські наративи та штовхає аудиторію до деструктивних та небезпечних для України дій.Докладно про це ми розповідаємо в нашому матеріалі з журналістики даних. Також перераховуємо ознаки, які допомагають швидко виявити, що перед вами - фейковий аватар.Читайте і дивіться за посиланням

"Сьогодні ми не ті, ким були ще рік тому. Ми вище на кілька порядків як у технічному оснащенні, так і в тактиці використання безпілотників".Так каже командир полку "Ахіллес" Юрій Федоренко. ТЕКСТИ вже говорили з ним близько року тому - тепер вирішили поговорити ще раз, щоб побачити, що змінилось.А змінилось таки багато.Наприклад, більш-менш вирівнялась ситуація по озброєнню. Юрій Федоренко говорить про всі номенклатури: десь у нас є несуттєве відставання і перевага ворога, десь паритет, а десь ми маємо абсолютну перевагу.Наприклад, вже є паритет по "Мавіках", рухаємося в цей бік і по дронах-розвідниках, хоча по кількості ще є відставання. А от щодо важких нічних дронів-бомберів Україна безсумнівний лідер.Натомість по оптоволоконних дронах РФ суттєво випереджає. "Дякувати" треба Китаю, який спеціалізовано під росіян виробляв оптоволоконний кабель, експериментував з різними його варіантами, а також із принципами замотування самої котушки. Росія добре закупилась. Нам Китай так не продає.Втім, у тому, що Україна змушена шукати компоненти по всьому світу, є й свій плюс: це стимулює наших виробників самостійно виготовляти те, що необхідно. Росія тим часом залишається в залежності від Китаю.А як там з якістю російських пілотів? Що з постачаннями дронів та іншого обладнання в українські підрозділи від держави? Як розвивається ситуація з дронами-перехоплювачами? Що відбувається на найгарячіших напрямках, де зараз працює "Ахілес"?Читайте в інтерв'ю з Юрієм Федоренком

В зоні бойових дій осколок прилітає українському бійцю прямо в серце. Починається крововилив в серцеву сумку. Життя бійця - на волосині.Хірурги роблять йому маленький прокол у грудній клітці. За допомогою малоінвазивних інструментів відкривають серцеву сумку, перикард. Кров, яка там схопилася, виходить назовні, і після операції її прибирають. Життя врятовано.Хірург оперує, використовуючи маленьку камеру: все, що він робить в грудній клітці бійця, бачить на моніторі. Після операції поранений не має великих розрізів на грудній клітці чи черевній порожнині: лише маленькі проколи.Про цей випадок розповідає Костянтин Гуменюк, полковник медичної служби, головний хірург ЗСУ. За його словами, українські медики провели першу таку операцію в світі після вогнепального поранення в серце.Це не єдиний випадок, коли українські хірурги застосовують малоінвазійні методики та інші інноваційні технології, виконуючи операції після фронтових поранень. Титанові шви, лапароскопічне видалення флешет (загострених снарядів з оперенням на хвості, схожих на стріли), вакуумна терапія, коли великі рани загоюються за допомогою апарату з негативним тиском... Втім, є ситуації, коли мінімальне втручання неможливе. Одна з найнеприємніших ситуацій, з якими мають справу медики - посттурнікетний синдром. Евакуація з поля бою буває ускладнена, про "золоту годину", після якої ще можна врятувати кінцівку з накладеним турнікетом, зараз часто вже не йдеться. Цікава розмова про те, як змінюється українська хірургія на тлі війни. Читайте

"Якщо раніше українське мистецтво було чимось екзотичним і незрозумілим, то тепер Україна стала повноправним членом культурного процесу в Європі".Так каже галерист Максим Волошин, один із засновників Voloshyn Gallery, яка представляє роботи українських митців за кордоном. Його слова добре ілюструє карта в цьому матеріалі - на ній видно, як побільшало виставок українського мистецтва в Європі та Америці після початку повномасштабної війни.Втім, якщо у перші два роки великої війни інтерес до українського мистецтва зростав, то потім почалося згасання суспільної уваги до українських проблем у світі. Виставок теж поменшало.За словами артекспертки Ольги Балашової, на початку повномасштабного російського вторгнення українські художники завойовували міжнародний мистецький простір кількістю, а в 2024-му вже якістю.Деякі митці - Влада Ралко, Жанна Кадирова, Нікіта Кадан - користуються великим успіхом. Однак за цим особистим успіхом не видно системної державної політики.Якою має бути ця політика? Чому, отримуючи гранти на виставки свого сучасного мистецтва за кордоном, Україна привозить малюнки соняшників, зроблені виховательками дитсадків? Що варто робити натомість?Про це - в нашому матеріалі

Яка іронія: кремлівські спікери роками говорили про "громадянську війну в Україні", а тепер бояться, що громадянська війна розгориться у їхній власній країні.Розпад РФ та емансипація поневолених народів - дуже бажаний сценарій для України. Якщо Москва буде позбавлена свого імперського жала, це стане головною гарантією безпеки в регіоні. Однак чимало українців не вірять у жодні перспективи розпаду сусідньої агресивної країни: мовляв, поневолені Росією народи дуже асимільовані, бояться і не бачать свого майбутнього поза імперським проєктом.А втім, в одній з башт Кремля на повному серйозні заговорили про таку загрозу. Про неї написав чиновник путінської адміністрації Олександр Харичев.Те, що вони про це пишуть, для нас саме по собі - інформаційна перемога. А втім, потрібно розуміти причини такої активності.В нашій статті аналізуємо, чи й справді є підстави для таких страхів Кремля, показуємо, де в Росії "іскрить" від суперечностей, та які кроки робить Україна, щоб підтримати правильні тенденції. Також в цьому матеріалі цікаво про дієвий патріотизм - недолугий "пряник", який Кремль пропонує поневоленим, аби не "іскрило". Читайте докладно

Історія знає багатьох аферистів, які примудрялися ловити рибку в каламутній воді. Про одного з таких мова у нашому історичному лонгриді.Віктор Сокира-Яхонтов народився в російській дворянській сім'ї й пішов шляхом, традиційним для таких родин того часу - участь у війнах, зростання по службі, нагороди. Тоді він був просто Яхонтовим. Та після розпаду Російської імперії, тікаючи від голоду й нестатків, поїхав в Україну - і тут, спекулюючи на українстві, знайшов рідство з якимись шляхтичами Сокирами і переробив своє прізвище.Військову кар'єру намагався продовжити в українській Одесі. Успіхи були геть помірними, але Сокира-Яхонтов не журився. Не володіючи ні харизмою, ні авторитетом, ані визначними організаторськими чи бойовими вміннями, він зумів пристосуватися по-іншому. І провернув аферу.Не маючи в розпорядженні жодних військових підрозділів, він примудрився продати вигадане українське військо. Причому, двічі! Спершу білогвардійцям і Антанті, а потім більшовикам. А ще в Одесі Сокиру-Яхонтова запам'ятали як "халіфа на годину" - він зумів заволодіти владою в місті, але всього на одну ніч.Як це було - читайте в цьому цікавому лонгриді. Ви також можете його прослухати - в статті є начитка