Telegram statistics channel - @textyorgua

На папері - красиво, на ділі - практично нездійсненно. Так можна охарактеризувати наказ головнокомандувача Олександра Сирського про ротацію, підписаний наприкінці квітня.Генерал підписав його після гучного скандалу з бійцями 14-ї ОМБр, яких "забули" на позиціях і вивели звідти виснаженими, з яскравими ознаками голодування.За Сирським, відтепер бійці мають перебувати на позиціях щонайбільше два місяці. Це якщо коротко, якщо ж розгорнуто - то вимагається, щоб поки на позиціях працює одна група бійців, "в режимі очікування" були ще дві рівновеликі групи - одна в ближньому, інша в дальньому тилу. Заміну треба проводити "впродовж місяця", відстежувати її здійснення мають спеціально відведені для цього офіцери, бійці на нулі мають отримувати все необхідне їм матеріальне забезпечення. За невиконання - жорстка відповідальність.Звучить гарно. І гарно було б, щоб це було можливо так, як прописав генерал. Але ні.Ця схема розбивається об землю, і на це є не одна, а багато причин. В деяких аспектах цей наказ Сирського виглядає як мінімум непрофесійно. Щоб його дотримуватися, армія, яка працює в реальності війни, а не у вигаданому світі, змушена перейти до ерзац-ротацій.Чому наказ Сирського - вдалий політичний хід, який не вирішує проблем? Розповідаємо: https://texty.org.ua/articles/117572/vijskovyj-populizm-proty-realnosti-peredka-chomu-obovjazkova-rotatsija-zsu-buksuye-na-praktytsi/

Чим відрізняється навчання в університеті в Україні і Франції? У цій статті - особистий досвід одного з авторів ТЕКСТІВ, який раніше навчався в Інституті журналістики КНУ ім. Шевченка, а торік вступив до Університету Люмʼєр Ліон.Коротко:Лекцій менше, але прогулювати не вийде. Без причин можна прогуляти лише одну пару з кожного предмета. Прогуляв більше - прощавай, стипендія у наступному семестрі.Викладачі достатньо молоді і часто активно працюють за своєю спеціалізацією одночасно з викладанням. Тому їхній досвід живий, а не книжний.В Інституті журналістики вчать, що бути журналістом - це писати, писати і ще раз писати, тож з першого курсу студенти мусять писати все: від новин до великих статей. У французькому університеті насамперед вчать, як виконати всю підготовчу роботу: знайти тему, визначити проблематику і джерела, спостерігати, шукати деталі, критично мислити. Писати - то вже насамкінець, і спочатку студенти починають з заміток на кілька речень.Інша, ніж у нас, і система оцінювання, і підхід до спортивної підготовки, і доступ до бібліотечних матеріалів, і проживання в гуртожитку. Що працює краще ніж в Україні, а що дратує - читайте докладно, і дивіться фоторепортаж: https://texty.org.ua/articles/117397/vchytysya-bilshe-ne-oznachaye-krashche-yak-vidriznyayetsya-navchannya-v-universyteti-v-ukrayini-ta-franciyi/

Одноразова доза псилоцибіну, активної сполуки "магічних грибів", здатна спричинити анатомічні зміни в структурі головного мозку. Цим можна пояснити терапевтичний ефект при лікуванні депресії, тривожності та залежностей, вважають дослідники.У цьому дослідженні взяли участь 28 здорових учасників, які раніше не вживали психоделіків. Вчені з Каліфорнійського університету зафіксували зміни в їхньому мозку через місяць після прийому псилоцибінових грибів. Спочатку добровольці прийняли одноміліграмову дозу псилоцибіну - достатньо малу, щоб вважатися плацебо. Активність мозку учасників перевірили електроенцефалографією, а в наступні тижні провели низку тестів.Друга доза була вже більшою - 25 міліграмів, і вона викликала потужний психоделічний досвід. Вчені продовжували моніторинг мозку учасників. Вони виявили деякі зміни, які дозволяють обробляти більше інформації, контрастують з процесами старіння та деменції. Учасники також демонстрували покращення самопочуття та ментальну гнучкість.Вчені виявили ще один суто психологічний ефект в ході цього дослідження. Про що йдеться - читайте за посиланням

"Софочка, ти головне смаж, а риба буде!"Це старий одеський анекдот про чоловіка, який повернувся з риболовлі без улову. В Одесі, як і по всій Україні, на час воєнного стану навігація заборонена. Рибалкам не можна виходити в море. Але риба є.Базари заповнені місцевим морським делікатесом. Дунаєчка, яку торгівці відрізняють від норвезького матіаса навіть на око, камбала, стейки з калкана, чорноморська тюлька, яку смажать у клярі і називають "сарделькою", і скати, яких називають морськими котами. Усім цим різноманіттям зустрів нашу кореспондентку ринок Привоз.Одеські рибалки виходять у море попри заборону. Домовляються. Попри те, що дехто з них наривається на міни. Весна - високий рибний сезон, пропустити неможливо, йдеться про заробіток. Ми побували на Привозі, подивились, чим торгують, поговорили з продавцями. А ще - з екологом, який пояснює, чи можна їсти чорноморську рибу на тлі забруднення моря нафтою, олією і всіляким залізяччям з вибухівкою.Читайте - або слухайте - в нашому репортажі: https://texty.org.ua/articles/117516/vy-smazhte-ryba-bude-chym-more-hoduye-odesu/

"Я почуваюся так, ніби мені 50, і я курив десь із 12 років". Це слова 26-річного Андрія. Він був досить здоровим хлопцем, коли у 2022 пішов на війну. Він такий не один. Пришвидшене старіння і хронічні хвороби - це також ціна української незалежності, яку сьогодні платять сотні тисяч людей у війську.Болі в спині практично в усіх, хто носить бронежилет. Окопна стопа у піхоти на позиціях. Контузії, які перестають рахувати. Хронічний стрес і його супутники. Зуби, які "сиплються", і які немає змоги вилікувати. І ще багато, багато різних хвороб і станів.Але чому наші військові платять цю ціну? Адже є медичні служби, а держава має лікувати тих, хто служить?"На папері все інакше, ніж у реальності. Я не витрачаю час на офіційні рапорти, бо знаю, що це не працює", - каже один із наших співрозмовників. Інший розповідає, що віддає перевагу лікуванню в приватних клініках.Тим часом коліщатка держави, яка повинна дбати про здоров'я бійців прямо зараз, обертаються повільно, з натугою. З перспективою на якесь далеке і розмите майбутнє. Держава не дивиться навіть на ті прогресивні корпуси й бригади, які навчилися добре лікувати своїх бійців - і можуть передати досвід.Як з медициною у війську - і як повинно бути? Ми поспілкувалися з військовими, медиками та іншими причетними. Розповідаємо: https://texty.org.ua/articles/117492/ne-lyshe-poranennya-yak-vijna-rujnuye-zdorovya-vijskovyx-i-chomu-neobxidna-profilaktychna-medycyna/

Мабуть, ви вже знаєте, що чутки про "загибель ствольної артилерії" внаслідок дронової війни аж надто перебільшені.Та оскільки ці чутки продовжують циркулювати, ми вирішили розібратись: а як все насправді? Яка роль артилерії у сучасній війні?Міркуємо над цим разом із фахівцем. Віктор Кевлюк, полковник запасу, має велетенський практичний досвід в роботі арти.Один із його висновків: артилерія нікуди не зникає з поля бою. Зникає стара модель її застосування, точніше, моделі - Першої і Другої світових воєн.Нова модель не є остаточною, але вимальовується. Роль і місце сучасної артилерії більше не визначається кількістю гармат. Її ефективність залежить від інших факторів - таких як розвідка, швидкість передачі даних та їх аналіз, логістика, промисловість. "Фактично артилерія перетворюється на величезну розподілену систему обробки даних, де гармата є лише фінальним елементом ланцюжка", - каже Віктор Кевлюк.Артилерія може добре послужити Україні в майбутньому. Наприклад - у неядерному стримуванні, тобто, створенні аналогу ракетного щита без ядерного компонента, але з можливістю завдавати противнику збитків, співмірних із ядерним ударом.Розповідаємо, що робить артилерія зараз, і які є перспективи: https://texty.org.ua/articles/117504/artyleriya-pislya-2022-ho-shcho-pokazala-vijna/

За останні місяці Росія суттєво посилила атаки на українську залізницю. Характер атак теж змінився: ворог вже не концентрується на якомусь одному рівні, а завдає ударів на кількох.Як і раніше, росіяни найбільше зосереджені на інфраструктурі. Це колії, електроживлення, системи сигналізації та зв’язку. Удари по них наймасовіші майже в усіх ключових регіонах.Однак, порівняно з минулим роком, ворог набагато частіше полює на те, що рухається: локомотиви, вагони, електрички і поїзди. Це важлива зміна тактики, бо колію можна відремонтувати доволі швидко, а втрату локомотивів чи тяги компенсувати значно складніше. Третій рівень - вокзали, станції і депо. Удари по цих об'єктах не такі масові, але значно більш стратегічні: вони впливають на здатність системи швидко відновлюватися. Особливо якщо йдеться про депо, де обслуговують та ремонтують локомотиви і вагони.Географія російських ударів теж розширилася. Якою є ситуація станом на зараз? Ми зібрали інформацію з відкритих джерел і показуємо специфіку ударів на всіх трьох рівнях на інфографіці. Також розповідаємо, яка "суперсила" дозволяє Укрзалізниці продовжувати роботу, навіть опинившись під ударом. Читайте і дивіться: https://texty.org.ua/articles/117484/rosiya-perejshla-do-taktyky-znyshchennya-zaliznyci-v-masshtabax-krayiny-infohrafika/

29-річний Халк - пілот зенітного дрона. Він повний кавалер ордена "За мужність", кавалер "Золотого хреста" і Герой України. А ще він - той військовий, який збив ворожий дрон, перебуваючи за 500 кілометрів від цілі.Добовий рекорд Халка - 23 шахеди за зміну. Загалом він збив понад дві сотні таких дронів. Ми поговорили з бійцем про те, як він зумів досягти такої майстерності.Халк починав як протитанкіст, потім перейшов на FPV. Згадує випадок, як одного разу розніс ущент два російських ангари на 11 одиниць техніки, склад боєприпасів, а потім ще й спалив машину комісії російських офіцерів, які приїхали з перевіркою. Витратив на це лише півтора десятка FPV."Командир купив мені три пачки чипсів і дві пляшки коли", - сміється Халк. А потім його нагородили орденом "За мужність".Пізніше було тяжке поранення, тривале лікування. Коли повернувся в частину, виявилось, "Дикі шершні" зробили свій дрон-перехоплювач "Стінг". Командир не пустив Халка на бойові - сказав, будеш вчитися збивати шахеди. Відтоді військовий не тільки сам збивав їх десятками, в тому числі віддалено, на дистанційному керуванні - а й вчив молодих пілотів."Пілот має поводитися спокійно і розслаблено, досконально знати свою роботу", - каже Халк. Як він це робить - читайте у нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117475/pilot-zenitnoho-drona-yak-iz-vidstani-500-kilometriv-zbyvayut-rosijski-shaxedy/

​Зеленський, який хлібом-сіллю зустрічає на вокзалі в Тернополі мігрантів з Індії, а потім вони разом танцюють під "джиммі-джиммі ача-ача".Здавалось би, важко придумати дурнішу дурню, а тим більше в неї повірити. Але хтось невтомно продукує такі тік-токи. І, зненацька, багато українців вірять у "загрозу мігрантів" та істерять в соцмережах настільки помітно, що ми взялися встановити, хто і для чого інспірує цей потік маячні.Слід одразу зазначити: ніякого напливу мігрантів в Україну нема і не передбачається. Згідно з даними Державної міграційної служби, за останнє десятиліття кількість іноземців, які легально в'їхали в Україну, ніколи не сягала й двадцяти тисяч на рік. Після початку повномасштабної війни кількість охочих приїхати в Україну суттєво зменшилась.Та навіть якби наша країна дуже і дуже хотіла залучити мігрантів, навряд чи з цього б щось вийшло. В нас нема привабливих соціальних виплат, а умови праці залишають бажати кращого.Вивчивши особливості цієї інформаційної кампанії, можемо стверджувати: Росія створила чергову фальшиву реальність, у яку повірило багато українців. У цій статті багато прикладів відео, які дають підстави для таких висновків. Ми також аналізуємо, для чого це потрібно країні-агресорці. Читайте і дивіться: https://texty.org.ua/articles/117448/indusy-v-tck-i-zelenskyj-pid-dzhymmi-dzhymmi-yak-rospropahanda-rozduvaye-temu-mihrantiv/

Наймасовіша бійня в сучасній історії країни за участі одного стрільця. Так називають події 18 квітня цього року біля будинку в Києві, на вулиці Деміївській, 35. Дмитро Васильченков убив сімох і поранив десятьох людей. Відтоді сплинув уже місяць. Ми зібрали свідчення очевидців і похвилинно відтворили маршрут злочинця.Кривавий шлях Васильченкова склав усього 400 метрів. Частина людей, яких він позбавив життя, були просто випадковими перехожими.Цікаво й те, що вбивця раніше демонстрував ознаки неадекватності. Сусіди та працівники ЖЕКу, куди він часто ходив, щось таке помічали. Однак ці ознаки були настільки невиразними, що ніхто й запідозрити не міг, наскільки Васильченков може оскаженіти буквально в одну мить. Трагедія почала розгортатися о 15 годині дня, а близько 17:30 Васильченков був мертвий. Що сталося в цьому проміжку - читайте і дивіться в нашому матеріалі: https://texty.org.ua/articles/117465/na-mene-nayixala-hrupa-z-shostoho-poverxu-baby-istoriya-zahybeli-semy-lyudej-na-demiyivci/