Покоління європейських бебі-бумерів пишалося тим, що воно було першим за кілька століть, яке не розв'язало чергової великої війни. Мабуть, їх похвалять за це історики та соціологи - але не економісти.Пенсійна система, яку вони створили "під себе", була виправданою, поки тривав демографічний підйом. Коли пішов спад, вона втратила актуальність. Зараз європейська пенсійна система схожа на гігантську фінансову піраміду. Бебі-бумери, які рано вийшли на пенсію, десятиліттями насолоджуються добробутом, який забезпечує їм менш численне молоде покоління. А європейські політики цьому сприяють, адже 50+ - це люди, які насамперед ідуть на вибори.В США, Японії та Південній Кореї, де немає солідарної пенсійної системи, на плечах молоді немає такого тягаря. В Європі ж, де соціальна держава мала б допомагати всім, дитячі садочки перетворюють на будинки для літніх людей.Ще одна пастка - нерухомість. Так, бебі-бумери брали її під шалені відсотки, але ці іпотеки виплачені вже давно. Кошти, колись витрачені ними на житло, сьогодні - копійки, бо квадратні метри подорожчали в рази. Молодь, яка платить великі податки, аби забезпечити великі пенсії - живе у батьків до 40 років або платить здирницьку оренду.Чи стане в Європі краще для молодих, які зазнають дедалі більшої нерівності порівняно зі старшим поколінням? Чого очікувати середньостатистичній європейській молоді, окрім примарної спадщини? Читайте в цьому песимістичному матеріалі (і напишіть в коментах, чи не додалося у вас євроскепсису)