Софос

Думаю, для свідомої частини суспільства не буде секретом, що прицільні удари по Почайній, книжковим складам і загалом видавничій справі робляться не стільки в рамках ліквідації даної галузі економіки, скільки задля вивільнення інформаційно-культурного простору, що формує світогляд нації та її інтелектуальний потенціал. Якщо знищуються засоби популяризації національної літератури, значить метою є зупинка розвитку поетичної, прозаїчної та філософської думки. В цьому наші предки неодноразово переконувалися, варто лиш почитати Нечуй-Левицького чи Міхновського. Але оскільки прогресивна людина, як духовна істота, не може повноцінно існувати без змістовності та сенсів, утворений вакуум обов'язково буде заповнений. Питання "чим саме?" має очевидну відповідь, коли на окуповані українські землі приходить "нова адміністрація" та за гроші державного бюджету жваво розбудовує власні "культурні" інституції з чіткими політико-ідеологічними завданнями.І там вже немає жодного плюралізму, свободи слова, публічної критики та активізму. Якщо сформовану особистість з цінностями, поглядами і досвідом ще доведеться зламати або знищити, то "кволі" покоління наших дітей та підлітків, що в руках ніколи не тримали якісної української книги, частково вже опинилися під впливом ворожої пропаганди. І я зараз кажу не тільки про захоплені території, на яких лишилися сотні тисяч молодих людей, що отримають російське громадянство. Йдеться і про тих, кого батьки досі продовжують виховувати в радянській меншовартісній парадигмі, де знецінене значення впливу рідної мови, історії та художніх ідей у формуванні цілісності ідентичності. Провідником до важливих знань є людина, а носієм виступає саме книга. Це дуже добре усвідомлюють росіяни, які щиро вірять, що зможуть здолати спротив українського народу, поступово готуючись завалити наші згарища безкоштовними підручниками "Истории России" та творчою спадщиною власних літературних героїв, яким обов'язково повернуть помпезні пам'ятники на центральних площах та вулицях тих міст, до яких зможуть дотягнутися.

Коли справедливо, що пишний розцвіт індівідуальности можливий тільки в державі, для якої плеканнє індівідуальности єсть метою, — тодї стане зовсїм зрозумілим, що державна самостійність єсть головна умова істновання нациї, а державна незалежність єсть національним ідеалом в сфері межинаціональних відносин. Українська інтелїгенция стає до боротьби за свій нарід, до боротьби крівавої і безпощадної. Вона вірить у сили свої і національні, і вона виповнить свій обовязок. Вона виписує на своєму прапорі сї слова: „Одна, єдина, нероздїльна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ.“ Вона віддає себе на служеннє сьому великому ідеалови і доки хоч на однім клаптї української терріториї панувати ме чужинець, доти українська інтелїгенция не покладе оружія, доти усї поколїння Українцїв йти муть на війну. Війна провадити меть ся усїма засобами, і боротьба культурна уважаєть ся также відповідною, як і боротьба фізічною силою. Потреба боротьби випливає з факту нашого національного істновання. Нехай наша істория сумна й невідрадна, нехай ми некультурні, нехай наші маси темні подуренї, ми все-ж істнуємо і хочемо далї істнувати. І не тільки істнувати як живі істоти, ми хочемо жити як люди, як громадяне, як члени вільної нациї. Нас богато — цїлих 30 міллїонів. Нам належить ся будуччина, бо зовсїм не можливо, щоб 1/30 частина усїєї людности, цїла велика нация могла зникнути, могла бути задушеною, коли вона спроможна воювати з цїлим сьвітом! Ми істнуєм, ми відчуваєм своє істнуваннє і своє індівідуальне національне „я“. Наша нация у своему історічному часто була не солїдарною поміж окремими своїми частинами, але нинї увесь цьвіт української нациї по всїх частинах України живе однїєю думкою, однїєю мрією, однїєю надїєю; „Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ“. Микола Міхновський. "Україна самостійна", 1900 рік.

​Відкриття виставки Олега та Олександра Денисенків «Волію миру» в Art Ukraine Gallery5 серпня в Art Ukraine Gallery розпочинає роботу виставка «Волію миру» — маніфест українського характеру, створений Олегом і Олександром Денисенками, батьком і сином, художником і кінорежисером. В експозиції представлено 28 гесографій — алегорій особистості, кожна з яких має власну чесноту та життєве кредо. Разом вони складають сучасний український епос: не героїчну поему, а зібрання характерів. Глядач проходить виставкою крізь шість смислових кроків — від пізнання ладу світу й самого себе до свободи в мистецтві, прагнення миру та діалогу зі світовою культурою. Гесографія — новий вид мистецтва, винайдений і запатентований в Україні, у якому скульптура, гравюра та живопис зрощені в одну поверхню. Поряд із гесографіями в експозиції представлені графіка, скульптура та левкаси — медіуми, з яких вона народилася.Виставка триватиме до 18 серпня за адресою: Київ, Дніпровський узвіз, 1. Art Ukraine Gallery. Щодня з 09:00 до 21:00. Вхід вільний

"Я ніколи в житті не бачив такого зоряного неба. Хіба що у 1999 ледве схожий обрій, коли машин було менше, ніж людей. Але дитячі спогади майже розсіялися примарними хмарами.Лежати спітнілим на морозному асфальті посеред пустинної дороги і споглядати за смертю та народженням зірок — ось що закарбовується. Ось що має значення. Я вже не зможу розрізнити між собою монотонні кімнатні дні бабака. Їх просто не існує в моїй пам'яті. Вони поплавилися у однорідну важку прісну суміш. Хоч би цей свинець шарої буденності не тягнув вниз.Існує лише мить. Ти в ній. Ти поза нею. Щось на короткий час прояснюється у голові. Carpe diem. Memento mori. Клац і тумблер перемкнули.Знову відчуваю тіло, холод, голод. Треба вставати і йти — це єдиний спосіб зігрітися. Проблема лише одна — я сам. Зовні мовчазна непривітна стіна. Всередині ж водоспад, гук протирічних думок.Я тут заради пересилення втоми. Випробовую себе. Відкриваю справжнього і височію над тимчасово-поверхневим.Біль минає, вічне лишається — це аксіома"26.10.21

🎨 Виставка «Анна Крюгер-Прахова. Музейна прем’єра» в Київській картинній галереї7 липня у Київській картинній галереї відбулася презентація унікального виставкового проєкту, приуроченого до 150-річчя від дня народження видатної київської художниці Анни Крюгер-Прахової. Мисткиня німецького походження була однією з перших українських авторок, яка вийшла у простір європейського модернізму початку ХХ століття. Завдяки дару родини Понамарчуків, музей уперше презентує найчисленніше державне монографічне зібрання робіт майстрині, сформоване у чотири тематичні блоки: ранній період навчання у школі Миколи Мурашка, час найвищого творчого злету на італійському острові Капрі, психологічно глибокі анімалістичні етюди та пізні портрети радянського періоду. Символічно, що її власні твори розгорнуться в залах навколо її відомого портрета авторства Олександра Мурашка.💰 Вартість повного вхідного квитка – 200 грн (пільгові категорії – 100 грн).⏳ Музей приймає відвідувачів з 11:00 до 18:00 (крім понеділка та четверга); з 11:00 до 19:00 у вівторок. Каса працює до 17:20 (до 18:20 у вівторок).📍 м. Київ, вул. Терещенківська, 9

ЧАСТИНА 2На початку червня я звернувся за коментарем до директора Музею Авангарду Юрія Комелькова. У відповіді від 5 червня було зазначено, що конфліктну ситуацію спровокували представники охорони власника будинку КП «Киівжитлоспецексплуатація» (з контексту діалогу я дійшов висновку, що жінки є представницями саме музею, однак підтвердити цю інформацію наразі не є можливим). Менше з тим, згідно зі статутом вищезгаданого комунального підприємства, воно засноване на комунальній власності територіальної громади міста Києва, яка і є власником споруди. ТГК — первинний суб'єкт місцевого самоврядування, який об'єднує всіх жителів столиці. Отже, нас незаконно позбули права на перебування у приміщенні.Як з'ясувалося, "будівля є адміністративною, в якій окрім музею Авангарду знаходяться 4 установи національного рівня підпорядкованості. У вихідні вони не працюють. Тому вхід у вихідні дні тільки з дозволу власника будинку."Пан Юрій надав некоректну інформацію, оскільки у суботу щонайменше працює Галерея Протестного Мистецтва, яка і потрапила у свіжий скандал через "авангардистів" та Багінського — екрани дизайнера блокували прохід до виставкового простору, де експонуються роботи матерів загиблих і безвісти зниклих учасників Великої Війни. По друге, "вхід з дозволу власника", яким є громада міста — це сильно... "Музей Авангарду орендує декілька приміщень. Вхід в наш музей за квитками. Жодному відвідувачі доступ в музей не забороняється." Що ж, певно "доступ не забороняється" лише тим, хто зможе спочатку подолати хамовиту вахтерку, дійти до орендованих приміщень і не загубити по дорозі бажання витратити 200 гривень на квиток, інакше торкнутися високого мистецтва, що дійсно заслуговує на увагу, не судилося.Висновки робіть самі.

14 червня в межах камерного фестивалю локального мистецтва «Культ Києва. Маніфест» на терасі Малого театру (Гончара, 33) відкриється виставка сучасного мистецтва просто неба. У межах монопроєкту експонуємо роботу «Діалог» сучасного українського митця — скульптора Володимира Семківа (Львів).«Діалог» — це монументальні двометрові дерев’яні ноги, що раніше вже «ходили» Львовом упродовж фестивалю «Львівський тиждень скульптури» 2025 року. Тепер ці ноги ходять Україною та дійдуть і до Києва, у такий спосіб, розпочавши діалог між містами.Кураторами виставки стали арткураторка, організаторка виставок сучасного мистецтва, street art проєктів, лекторка та журналістка Льона Радченко (м. Запоріжжя/ Дніпро) та галерист, колекціонер й засновник артцентрів «Я Галерея» Павло Гудімов (Львів/ Київ). Реалізація виставки стала можливою завдяки меценатській підтримці власника скульптури «Діалог» — Андрія Федоріва.Коли: 14 червня о 18:00.Де: Київ, тераса Малого театру, вул. Гончара, 33.Деталі за лінком. Вхід вільний

В гучній історії зі знесенням пам'ятника Булгакову, що несеться вже другий день, є один показовий момент — сам факт обговорення доцільності демонтажу монумента російському письменнику.Скільки років триває війна, невипадково саме Михаїл Афанасієвич ставав об'єктом бурхливих дискусій, в чому я вбачаю нашу маленьку поразку у інформаційній війні. Росіянам вдалося нав'язати свій порядок денний у питанні, яке не мало би взагалі стояти ребром — в публічному просторі не місце пам'ятникам будь-яким людям з українофобними переконаннями, що виступали проти ідеї нашої незалежності. Крапка.І не важливо, що Булгаков тут народився та писав про Київ (здебільшого в імперіалістичному ключі). А ще він писав про Москву та створив п'єсу "Батум", в якій восхваляв Сталіна. І що тепер? Чомусь "захисників" автора "Записок юного врача", який зізнається в залежності від морфію, не обходить відсутність меморіалів представникам Розстріляного Відродження або Нечуй-Левицькому, який викривав русифікацію міста і етнічну експансію вєлікоросов — саме про таких як Булгакови з міста Орел писав Іван Семенович. Тішить лише те, як відбірні "корєнниє кієвлянє (?)" гірко-патетично оплакують шматок металу з Андріївського узвозу, відкритий за часів мерства Льоні Космоса.Це не єдиний російськомовний літератор, якому встановлювали пам'ятник в столиці. Згадати, хоча б, Анатолія Кузнєцова — автора "Бабиного Яру", що народився на Куренівці, вважав українську рідною і залишив роман-документ про злочини нацистського та радянського тоталітарних режимів. Він теж не був ідеальним громадянином, чоловіком та батьком, але його внесок у розуміння історичних процесів ХХ століття з точки зору киян є беззаперечним. Ворожа пропаганда намагалася розкручувати і цей "кейс" — не вдалося. Надто вже некомпліментарною вийшла до більшовизму книга цензурована (а пізніше заборонена) Москвою, видана вперше у Лондоні, куди емігрував Кузнєцов. На жаль, твір не став серед українців культовим і відомим як "Майстер і Маргарита" зі зрозумілих причин — це не входило у політичні плани Росії, на відміну від розкрутки так само забороненої "булгаковщини", яку з задоволенням читали травмовані колоніалістичною меншовартістю мешканці Києва.

Усім привіт! На зв'язку Богдан. Останні три дні були доволі насиченими, тому я до вас з новинами, що накопичилися:1. По перше, вітаю вас з Днем Києва! Хоча особисто для мене він щодня і щоразу як проводжу екскурсії рідним містом. І ні, йому не виповнилося 1544 роки — це популярний міф, який поширювати не варто. Київ на кілька століть молодший)2. В суботу був гарний маршрут Липками, що почався бадьоро і сонячно, а завершився зливою і вигнанням групи з особняка Уварової працівницями одного з музеїв — ледь не дійшло до скандалу. Перш ніж розповісти на широкий загал історію, що трапилася з нами, я спробую обговорити ситуацію з директором інституції. Розраховую на адекватний зворотній зв'язок — триматиму вас в курсі справи.3. Мета екскурсії була благородна — підтримка 87 річної керамістки Людмили Мєшкової, яка втратила житло через росіян. Завдяки небайдужим добродіям вдалося зібрати рекордну суму пожертв, що склала 27 513 грн! Окрема повага топ-донатерам, особливо таємничому коту, який надіслав аж 15 000 грн.4. На Липках я тізернув наступну Дружню Подорож 8.0 від "Софоса". Ми з Поліною знаємо, що чимало людей очікують на анонс теми, маршруту і дати поїздки, тому вже незабаром завіса таємничості літньої мандрівки спаде. Також дуже скоро ми розповімо про новий кількаденний формат дозвілля і анонсуємо ще одну цікавезну липневу подію.5. Заплануйте 13 червня разом з нами. Буде благодійна екскурсія неординарним промисловим районом, що став місцем трагедій, революцій та пригодницьких історій.6. Вчора команда "Софоса" взяла участь у вікторині про Київ від Лесі Квартиринки. Результати оголосимо щойно будуть фото з події, а поки можете спробувати вгадати яке місце ми посіли з 13 команд.7. А як у вас минули вихідні?

На суботній прогулянці Липками будемо збирати кошти для Людмили Мєшкової — української народної художниці і архітекторки, що також є засновницею нової мистецької течії — керамічного живопису. Авторка понад 350 робіт. Оформлювала своїми панно готель "Київ", ресторан готелю "Русь", Будинок кіно, Будинок архітекторів, Головпоштамт, храми та могили, зокрема на Байковому цвинтарі. Персональні виставки проходили у різних містах світу, серед яких — Вільнюс, Лейпциг, Брюссель, Париж.У 2016 році її виселили з майстерні на території Софії Київської у приміщення на Липках, але через невідповідні умови довелося зберігати роботи у власній квартирі, яку мисткиня планувала перетворити на музей.1 січня 2025 року її помешкання у житловому будинку по Інститутській, 10/1 потрапило під обстріл російськими ракетами і було частково зруйновано вибуховою хвилею.21 червня художниці виповниться 88 років — вона потребує коштів на лікування та оренду житла, а ще мріє повернутися у майстерню, аби продовжувати творити.