Сміливо

Якщо ми прагнемо довідатись щось суттєве про віру іншої людини, то відкладімо вбік запитання, вірить вона в Бога чи ні, які в неї погляди щодо існування Бога і якою є її церковна або релігійна приналежність. Варто поцікавитися тим, що відіграє роль Бога в її житті, як вірить ця людина, як живе її віра (у її внутрішньому світі та в її відносинах), яким чином віра перемінюється протягом її життя і як віра перемінює її життя, і також - як, наскільки і чи взагалі її віра перемінює світ, у якому ця людина живе.Томаш Галік "Пополудень християнства" Прочитали? А тепер перечитайте ще раз, повільно і вдумливо. Ця цитата знову збурила в мені питання та роздуми. Що означає бути християнином? Кого можна назвати віруючим? В чому має проявлятись віра? Якої віри від нас очікує Бог?В сучасному суспільстві слово "віруючий" зазвичай розуміється як "людина, що вірить в Бога". Але що ми маємо під цим на увазі? Коли середньостатистична людина каже, що вірить в Бога – вона вірить в існування Бога. Тобто це є нічим іншим як інтелектуальною згодою з твердженням "Бог існує". Це значно ближче до переконання, а не до віри у біблійному сенсі. Але чи можна зводити віру лише до цього? Очевидно, що ні. Згода – це лише початок шляху.А що ж людина розуміє під словом "Бог"? Для одних це якась абстрактна сила; для інших це загадкове "Всесвіт". У правовірних християн є розуміння Бога як Трійці – Отця, Сина і Духа Святого. Особистісний люблячий Творець, якого неможливо пояснити і неможливо до кінця осягнути. Принаймні такою є правильна відповідь, яка знову ж таки є інтелектуальною згодою, переконанням. Чи це робить людину християнином? Вже ближче, але однозначно далеко від правди.Є питання, на які існує спокуса дати швидку правильну відповідь. Якого Бога я уявляю? В якого вірю? Варіантів – безліч. Приємний дідусь на хмарках? Байдужий, далекий батько? Дивний і незрозумілий винахідник? Щедрий працедавець? Патріархальний гомофобний дядько? Вчитель, який весь час від мене чогось хоче? Ісус, що всіх безумовно любить та прощає? Поліцейський, який тільки чекає щоб покарати? Ісус, що перекидає столи в храмі? Морган Фрімен? (краще не гугліть коли вийшов цей фільм)Можна легко поклонятись не Богу, а власній уяві про Бога. Або, як молились деякі богослови минулого: "допоможи мені побачити Бога за богом". Я переконаний, що це одна з причин чому Він допускає страждання у нашому житті. Або як казав К.С. Люїс: Моє уявлення про Бога — це ще не Сам Бог. Воно знову й знову має бути розбите. І розбиває його Сам Бог. Він — Великий Ідолоборець. Хіба не можна майже сказати, що саме таке руйнування є однією з ознак Його присутності? Найвищий приклад цього — Втілення: воно вщент руйнує всі попередні уявлення про Месію. Далі буде 😏

Як ми вже зазначали, будь-яка спроба відновити внутрішні сили людини в таборі мала насамперед полягати в демонстрації їй якоїсь майбутньої мети. Слова Ніцше: «Той, хто знає, навіщо жити, може витримати майже будь-яке як», — можуть стати провідним гаслом для всіх психотерапевтичних і психогігієнічних зусиль задля порятунку ув'язнених. Коли б не виникала нагода, їм потрібно усвідомити «навіщо» — мету для їхнього життя, а разом з метою дати їм силу витерпіти страхітливе «як» їхнього існування. Горе тому, хто більше не бачив сенсу свого життя, мети, цілей і жодного сенсу в його продовженні. Він незабаром гинув. Типова відповідь, за допомогою якої така людина відкидала всі підбадьорливі аргументи, звучала так: «Я більше не маю жодних очікувань від життя». Що відповісти на це?Насправді ми потребували фундаментальної зміни у ставленні до життя. Ми мусили навчитися самі і, більш за те, навчити людей у відчаї, що важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас.Ми мусили перестати розпитувати про сенс життя, а натомість думати про себе як про людей, яким життя ставить виклики — щоденно й щогодинно.Наша відповідь має виявлятися не в розмовах і роздумах, але в правильних діях і вчинках. Життя, урешті,— це відповідальність за знайдення правильних вирішень виниклих проблем і виконання завдань, які воно повсякчас ставить перед людиною.Віктор Франкл "Людина у пошуках справжнього сенсу"

Я вже довгий час цікавлюсь темою впливу соцмереж на здоровʼя (зокрема на психічне), тому не міг пройти повз цю книгу. Якщо коротко – дуже й дуже раджу, особливо батькам та майбутнім батькам. А ще пізнім міленіалам та зумерам (приблизно від 1994 р.н.), про яких, власне, і написана ця книга.Вся суть книги в двох абзацах 👇1. Депресія, тривога, самоушкодження та самогубства стрімко зросли між 2010 та 2015 роками в усьому розвиненому світі. І єдиним спільним знаменником є поява смартфонів та соцмереж. Разом з тим з початку 2000-х батьки стали значно більше контролювати дітей і давати їм менше автономності. Власне, ось основні причини заміни ігрового дитинства на цифрове і, як наслідок, епідемії психічних розладів.2. Що можна зробити вже сьогодні, щоб повернути дітям дитинство? * Жодних смартфонів до закінчення середньої школи (~14 років).* Без соціальних мереж до шістнадцяти років.* Школи без смартфонів (прийшов – поклав, пішов – забрав).* Набагато більше ігор без нагляду та дитячої незалежності.На перший погляд це може виглядати нереально. Але є багато колективних прикладів, де діти стали щасливішими внаслідок повної або часткової реалізації цих ідей. Звісно, це вимагає проактивної позиції і бажання йти проти системи. Але здоровʼя і розвиток наступних поколінь на 100% варті того.А ще це вимагає змін в нас. В нашій поведінці батьків (та майбутніх батьків) та сімейної культури загалом – що не дуже комфортно. Тато, що залипає в тікток замість того щоб бавитись з сином (або під час) – лицемір. Мама, що сидить годинами в інсті але забороняє дитині користуватись соцмережами – лицемірка.На останок додам, що в книзі є цілий розділ про духовність де автор (атеїст, на хвилиночку) видає отаку базу:У кожному людському серці є «порожнеча у формі Бога». Або принаймні багато людей відчувають тугу за сенсом, зв’язком і духовним піднесенням. Життя, засноване на телефоні, часто заповнює цю діру тривіальним і принизливим змістом. Древні філософи радили нам бути більш свідомими у виборі того, чому ми піддаємо себе. Рекомендую без вагань!

Побачила у фейсбуці пост з фразою, яку можна перекласти так:"Я бажаю вам зцілитись настільки сильно, щоб ви знову почали займатись своїми хобі"Це відгукнулось мені, бо в процесі свого зцілення, якось само собою вертається інтерес до моїх хобі – до того, чим я захоплювалась, що мені подобалось та цікавило.Зокрема і допис у блозі я нарешті написала, бо писати – то моє.. Я оце згадувала і за фотографію, це одне з моїх перших хобі, раніше я багато фотографувала і любила обробляти фото.Це змусило мене згадати те, коли я востаннє багато фотографувала. І я згадала про свій перший блог – "Життя шматочками". Зокрема і тому, що цей блог здебільшого про навчання за кордоном, де я теж переважно багато була на самоті.Бо разом з тим, як я почала одужувати від депресії, я почала знову відчувати стан свідомості, який у мене був тоді, я почала пригадувати якою я є у глибині душі. Це був зовсім інший час, 2015 рік, більше 10 років тому, але я віднаходжу знову в собі ту зачаровану дівчину, сміливу, гумористичну та вільну.А позаяк тут у нас є багато поціновувачів Толкіна та Люїса, то може вам буде цікаво глянути як я їм фіш-ен-чіпс у пабі, де вони колись тусили?

Перебираю свої нотатки і знайшла свій римований (але не дослівний) переклад пісні Джоша Гаррелса "Пісня дітей" (Josh Garrels "The Children's Song") з моїм авторським пасхальним твістом. Трохи відредагувала і ось, подумала поділитись.Кому актуально – користуйтесь 🤗Акорди тут Куплет 1:На коліна схилюсьБогу молюсь:«Пробач мені»Ісус – СпасительДля цього світу, щоЗагруз у зліОчі відкрий,Душу омий,Розум зцілиІсусе, прийдиІ життя моє відновиЗаспів 1:Встаньмо у славі – Й руки свої піднесімВін – Бог всемогутнійСлухайте дітей Його співПриспів 1:Лунає співАлілуя Царю царівАлілуя Володарю віків (2 р.)Куплет 2:Несімо свій хрест,Несімо свій біль,Несімо й любовНе світу належим,А Тому, Хто проливСвою кровВін на хрестіКров’ю стікав,Життя віддавПохований був,Справжню смертьВін для нас скуштувавЗаспів 2:Але воскресІ смертю смертьІсус подолавСвоїм воскресіннямВін нам вічнеЖиття дарувавПриспів 2:Заспівай!Алілуя Царю царівАлілуя Володарю віківЛунає співАлілуя Царю царівАлілуя Володарю віківБридж:У цьому світі будуть гонінняТа Ісус – Він переміг цей світІ усі ми – Христове ТілоТож завжди лунатиме наш спів!Приспів 3:Лунає співАлілуя Царю царівАлілуя Володарю віків (2 р.)

Коли ми чуємо "око за око", чи "Бог відплатить", ми уявляємо нашу версію справедливості, де можемо вимагати помсти. За нашими мірками, за око ми хочемо забрати око (і бажано ще трішки), хочемо задовільнити свою лють.Та насправді "око за око" і поняття Божої відплати носить зовсім інший характер. Багато хто вже міг чути, що "око за око" – це обмежуючий принцип, а не припис.Тобто якщо тобі вибили око, то ти можеш забрати ЛИШЕ око і не більше.Це так, але насправді все цікавіше. У стародавньому світі правосуддя відрізнялось, але не настільки. Навіть тоді, як і зараз, за кривду визначалось відшкодування.Бо толку тобі від того, що ти комусь вибʼєш око, якщо його вибили тобі? Замість цього, винуватець виплачував певну суму, визначену за ступенем кривди.Як і зараз суд призначає штраф чи компенсацію, відповідно до завданої шкоди.Так от, коли говориться, що Господь відплатить – це не про те, що Він блискавками покарає винних чи змусить їх мучитись, як мучились вони. Він відПЛАТИТЬ, відшкодує скривдженому збитки.Це дає мені радість і надію, особливо в контексті війни. Бо я не бачу сенсу у відплаті росіянам злом за зло. Мені не приносить жодного задоволення, аби гинули їхні діти, бо гинуть наші.Я хочу, аби Господь відшкодував мої збитки у той справедливий і добрий спосіб, який Він обере для мого блага; я не буду очікувати кривавої кари на ворогів. Ось тут можете послухати детальніше, дуже цікаво (англійською). Я передала, як могла, пару основних думок 🤓***Цієї неділі була проповідь про прощення, дуже актуальна. То захотіла написати за це, бо легше прощати знаючи, що аби жити далі, тобі не треба "вибивати" з кривдника відшкодування, яке б тобі здавалося б справедливим.Ти можеш відпустити це з довірою до Бога, Який подбає та благословить тебе попри те, що з тобою вчинили.Хто думає, що я пацифістка – вам сюди 😅І також наголошу, як і наголошував проповідник, що прощення не відміняє покарання, відповідальності, наслідків. Але вони мають чинитися згідно законів (держави, міжнародного права, Божого закону), а не за власним присудом. Бо наш власний присуд набагато менш справедливий, ніж нам хотілось би думати...

Нагадаю, Джон Боулбі (1979) стверджував, що всі люди наділені примітивним інстинктом, який змушує їх вважати знайоме — безпечним. Тому, якщо ви виросли поруч з емоційно незрілими батьками, вас можуть підсвідомо приваблювати егоцентричні люди, які звикли використовувати інших. Багато моїх клієнток, які опинилися в абʼюзивних стосунках, пригадують, що в старших класах «хороші» хлопці їм не подобалися.Ба більше, уважні чоловіки зазвичай здавалися їм нудними, тобто, якщо поведінка хлопця не була достатньо егоїстичною або домінантною, він їх не приваблював.Цих жінок збуджувало відчуття невідомості, яке викликали в них егоцентричні чоловіки. Але чи була це справжня пристрасть? Чи це — відгомін дитячої тривоги у відповідь на дії егоїстичної людини, яка бажала їх використати? Один із принципів схема-терапії, яку розробив Джеффрі Янг (Young and Klosko, 1993), полягає в тому, що люди, яких ми вважаємо дуже харизматичними, підсвідомо спонукають нас повернутися до сімейних негативних моделей поведінки. Янг попереджає, що така миттєва хімія може бути ознакою небезпеки і вказує на те, що в глибинах психіки активізувалися саморуйнівні дитячі ролі.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Можливість виражати себе з емоційно незрілими людьми — важливий акт самоствердження, який показує ваш намір бути окремою особистістю з власними думками й почуттями.Раніше ми говорили про цей важливий крок у підході, заснованому на усвідомленні рівня зрілості: висловитися й відпустити.Важливо відмовитися від переконання, що, якби батьки вас любили, вони б вас зрозуміли. Ви — незалежна доросла людина й можете жити без розуміння батьків. Можливо, у вас ніколи не буде таких стосунків із батьками, про які ви мріяли, але ви можете зробити кожну взаємодію з ними більш комфортною для себе. Ви можете чемно говорити з ними, коли вам захочеться, і відрізнятися від них, не виправдовуючись за це. Висловлюючись перед батьками в такий спосіб, ви залишатиметеся собою, навіть коли вони вас не розуміють. Сенс вираження своїх почуттів полягає в тому, щоб бути вірним собі, а не змінювати батьків. І завжди є імовірність того, що вони можуть любити вас, не розуміючи.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Важливо усвідомити, що дитячий досвід повної безпорадності може травмувати. Коли в дорослому віці такі люди знову стикаються із цим переживанням, це може спричинити у них відчуття краху й призвести до таких думок: «Я нічого не можу зробити, і ніхто мені не допоможе». У дитинстві чутливих інтерналізаторів могло настільки вразити це почуття, що вони й далі вважають себе жертвами, які не можуть нічого контролювати і перебувають під владою могутніх людей, які відмовляються давати їм те, що їм вкрай потрібно.Навіть якщо вам притаманне таке відчуття жертви, ви завжди можете повернути собі право просити про допомогу і що найважливіше — просити так часто, як це необхідно.Звичка діяти на власний розсуд — це протиотрута від травмівного почуття безпорадності. Хоча дитинство поруч з емоційно незрілими батьками дало вам обмежене уявлення про те, що може запропонувати життя й стосунки, сподіваюся, ви починаєте розуміти, наскільки широкі ваші можливості. Ваше зобовʼязання перед собою — просити про те, що вам потрібно.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"

Батьки, яким потрібно все контролювати через своє постійне відчуття тривоги, часто вчать своїх дітей не тільки того, як вони мають поводитись, але й того, що їм відчувати і думати. Діти-інтерналізатори сприймають такі настанови близько до серця й іноді доходять висновку, що їхній особистий внутрішній досвід якийсь неправильний. Емоційно незрілі батьки вчать своїх дітей соромитися будь-яких своїх проявів, якщо вони не властиві батькам. Саме так діти можуть почати сприймати свій унікальний характер і навіть таланти як щось незрозуміле й неприйнятне.Діти-інтерналізатори, яких виховали емоційно незрілі батьки, часто соромляться проявляти таку поведінку:• ентузіазм;• спонтанність;• сум і горе, які вони відчувають через біль, втрати або зміни;• нестримні вияви любові;• звичка говорити те, що вони справді думають і відчувають;• вираження гніву у відповідь на несправедливість чи неповагу.З іншого боку, їх навчають, що такі переживання й почуття нормальні або навіть бажані:• слухняність і шанобливе ставлення до авторитетів;• захворювання або фізична травма, які дають батькам більше сили й контролю;• невпевненість у собі й сумніви у власній цінності;• такі самі вподобання, як у батьків;• відчуття провини й сорому через недосконалість або несхожість;• готовність завжди вислухати, особливо страждання й скарги батьків;• стереотипні гендерні ролі: як правило, дівчатка мають усім догоджати, хлопчики — бути сильними.Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків"