Запекла книгожерка

Я б навряд стала рекомендувати цю книгу саме як трукрайм, бо її цінність в іншому, і злочини тут більше на тлі основної лінії — тієї, що акцентується саме на жіночому досвіді в умовах обмеженої волі і демонструє усі його відтінки.Власне трукрайм тут проходить переважно фоновою лінією, проте книга цікава для дослідженя феміністичних і мізогінних тем з різних ракурсів.Тут піднімається не тільки тема жінок за ґратами в цілому, але й питання абортів, гендерно обумовленої жорстокості, сексуальних домаганнь і проституції, порушення особистих кордонів, постійного страху і обмеження базових потреб — не тільки в умовах увʼязнення, але і на волі.Авторка бореться із суспільною стигмою щодо увʼязнених жінок, демонструючи, що незалежно від того, як вони тут опинились, йдеться не про якихось неймовірних маргіналок, чий світогляд і емоціний стан не має нічого спільного зі «звичайними» людьми — це і є здебільшого зовсім звичайні люди із такими само звичайними почуттями, потребами, думками і проблемами.Ну, за дуже рідкісними виключеннями.Йдеться також і про працівниць і працівників карної системи і про те, наскільки їхня людяність чи її відсутність можуть впливати на життя обвинувачених.Цікаво, що коли авторка фокусується саме на трукраймі і розповідає про злочини жінок, яких зустріла у вʼязниці, то робить це з усією обʼєктивністю, без емоціно забарвленого коментаря і не висловлюючи своє ставлення до вчинків, які привели їх у це місце.Проте коли йдеться про її власний досвід життя у камері, вона не стримується ані у виразах, ані у емоціях, і дуже яскраво формулює своє ставлення до інших жінок.Тож книгу ажніяк не можна назвати сухим нонфіком, бо авторський голос тут дуже гучний, а інтонації специфічні, часто некомфортні і провокативні.Крім того, книга вже знаходить свій відгук серед родичів тих жінок, що опинились у схожій ситуації і допомагає їм зрозуміти, що проживають їхні близькі та як працює система. Коли ми із Ольгою Карі говорили про патріархат, то як раз зачіпали тему, наскільки важливо мати подібні тексти, бо ставлення до увʼязнених жінок — це одне із важливих відзеркалень того, де гендерна рівність просідає.І хоч не завжди це очевидно, але це питання безпосередньо повʼязане із правами жінок загалом, бо ті порушення цих прав, що на волі можуть видаватись розмитішими і дрібнішими, за ґратами набувають значно серйозніших масштабів.Щоправда, саме з цих причин мені б більше хотілось бачити такі книжки про українські, а не польскі реалії, хоча я не заперечую, що ця конкретна історія теж неймовірно важлива, проте для значно вужчої аудиторії.📖 «Імена тих жінок»✍️ Ольга ФальВидавництво Уроборос

Трохи почитала про чергові конфлікти на блогерській премії КК (поверхнево, в деталі не заглиблювалась).Сам конфлікт я ніяк не коментуватиму, бо мало що про нього знаю і все — з чужих слів, але хочу озвучити думку, яку я вже висказувала у вужчих колах і на яку, на мій погляд, варто звернути увагу організаторам. Або ні, але я все ж скажу.Мені здається, що все вкотре закрутилось через ту саму проблему — надто абстрактні критерії оцінювання.В тому сенсі, що більшість книг, які з року в рік виходять в короткий список, нереально обʼєктивно порівняти між собою, бо це, як мінімум, різні жанри, тож все впирається виключно у смак суддів.Я розумію, що ідея премії у тому, щоб відзначити найбільш популярні і обговорювані книжки, але у тому вигляді, що зараз, воно не працює і не буде працювати.Якщо ідея саме у тому, щоб премія лишалась блогерською, то має бути чи то поділ за жанрами, чи якісь там додаткові відзнаки від кожного блогера, чи щось таке.Якщо саме вибір найбільш популярної книги у бульбашці, то фінальне слово має бути не за блогерами, а за голосуванням читачів.Ну загалом, я не планувала зараз пропонувати щось по механіці, але якщо все лишатиметься у поточному вигляді, ми так і матимемо скандали щороку, а сенсу в такій премії буде небагато.Якось так ось.

🩸 Я часто кажу, що трукрайм — це найкраща основа для трилерів, бо життя, як правило, у своїй жахливості, непердбачуваності і винахідливості перевершує будь-яку художню вигадку.Вчора я вдруге дочитала «Залишену» і відзначила, що авторка згадує кілька трукрайм епізодів, хоча і не будує сюжет безпосередньо на них — і цій історії такий прийом пасує найкраще, бо ці кейси підсилюють наратив, додають оповіді ще більше реалістичності і переконливості, проте лишають простір і для інших тем і проблем, які підіймає книга.Мені дуже подобається, як Оксана Ковальчук працює з трукраймом, бо саме згадані кейси демонструють, що йдеться не про щось виняткове і малоймовірне, а про повторюваний і розповсюджений життєвий «троп», що фокусується одночасно на системності насильства над дітьми і на тому, як часто такі історії залишаються поза належною увагою або реакцією.Ці теми мені зараз дуже близькі і цікаві, бо перетинаються із моєю майбутньою другою книгою про вбивчіх батьків, а одному з тих злочинів я планую присвятити окремий розділ 👀Крім того, саме оці гачечки з трукраймом ніби вписують історію, яка розгортається на сторінках, у реальний світ, в котрому ми із вами живемо, надаючи їй не тільки художньої, а реальної, хай буде соціальної цінності, і десь навіть змушують замислитись про те, чи не могло щось подібне відбутися насправді.А головна героїня, до речі, стає шикарним прикладом того, як варто (чи не варто) діяти, коли стаєш невільним свідком злочину, і це одна з тем, яку я планую підняти на клубі в цю суботу.Про «Залишену» я ще напишу детальніше, і може навіть не один раз, бо ця книга — невичерпне джерело для роздумів. Точно буде окремий розгорнутий огляд і мої роздуми про одну цікаву тенденцію.🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾🐾‼️ А сьогодні на Книжковій Країні проходитиме презентація свіженької збірки «Я бачу зло» від Жоржа, де будуть в тому числі обговорювати точки перетину трукрайму та художніх текстів і те, як із трукраймом працюють інші українські автори, чиї оповідання увійшли до збірки.Я вже згадувала деякі з цих історій у дописах під тегом #я_бачу_зло, але на події можна буде почути значно більше цікавого і поставити питання декому з авторок.📍Презентація пройде о 19:00 у павільйоні 1, залі 1.Щиро рекомендую відвідати і придбати саму збірку, якщо досі нє.

Я звісно не очікувала, що проста публікація інструкцій по поводженню під час теракту викличе такі люті дискусії, але раз так вже сталося, то маю висловитись повністю.Я вважаю, що розмірковувати у цій ситуації про те, як саме мала б діяти поліція, — це дуже інфантильно і банальне уникання відповідальності.Бо це дуже ідеалізований і відірваний від реальності погляд, що нас має захистити хтось інший.Так, це було б ідеально, але ми з вами дорослі люди і маємо розуміти, що єдині, кому не насрати на наше життя — це ми самі.І дуже наївно покладатись на те, що хтось дбатиме про наше благополуччя у критичній ситуації.Бо навіть якщо поліція діятиме правильно і по всіх протоколах, нема жодних гарантій, що саме ви не виявитесь випадковою жертвою, яку ніхто не встигне врятувати або якою вирішать пожертвувати в силу обставин.Цинічно, неприємно, але факт: єдина гарантія вашої безпеки — це якщо саме ви самі про неї подбаєте, наскільки зможете.Бо отаке воно хуйове — доросле життя.І звісно шо читання інструкції вас у критичній ситуації вас не врятує. Але це вже краще, ніж повна неготовність до такої ситуації, бо так є хоча б мізерний шанс, шо у потрібний момент ви раптом згадаєте, що і як краще робити.Знов таки, в ідеальному світі, ви маєте регулярно проходити навчання, щоб знати, як поводитись у тій чи іншій небезпеці, ретельно відпрацьовувати все це на практиці — і не один раз, а доти, доки не доведете до автоматизму.Але навіть це не дає гарантії, що ви будете у безпеці, бо є ще збіг обставин, є ще непередбачувана реакція психіки та купа інших нюансів.Та краще хоч якась підготовка, ніж ніякої, тому не бачу тут взагалі предмету для суперечки, треба воно чи не треба. Якщо ви щиро вірите, що вам не треба — супір, не читайте і всьо.А загалом, це якийсь сюр, що у цій ситуації люди масово кричать про неправильні дії поліції, зміщуючи фокус уваги з того, хто винен насправді. Ну але це вже тема для окремої розмови, до якої я сьогодні не готова.Бережіть себе і своїх близьких 🫶

Цей відгук буде трохи спойлерним, хоча я намагатимусь не зачіпати нічого критично важливого — проте без спойлерів він вийшов би надто абстрактним і загальним.Та все ж, якщо ви дуже чутливі до такого, краще читайте дуже обережно.На цю книгу я перш за все звернула увагу як поціновувачка канонічних слешерів, яких серед сучасної української літератури критично мало.Ще менше у нас хоча б більш-менш якісних слешерів, які не були б сліпою калькою з західних канонів, були б притомно написані і адекватно адаптовані під українські реалії, бо у своєму чистому вигляді цей жанр не дуже вписується в наш контекст — я вже якось писала, чому.І я вважаю, що «Зубри» — досить непоганий взірець того, яким може бути український слешер.Бо хоча з одного боку — це майже дурний тон, коли письменники пишуть трилери про письменників, бо це і про ліниву зручність такого сюжету, і часто про зайву і надмірну романтизацію цієї професії, і загалом доволі затасканий прийом, з іншого — авторка підійшла до цього з певною іронією, якщо не сарказмом, і вийшла за рамки стандартного наративу, заграючи з ідеєю, де письменники самі стають персонажами, а сюжет міняється і підлаштовується просто у процесі.У сюжеті переважає трилер, але тональність детективна — без надриву, без надмірного психологізму, без нагнітання, скоріше спокійна, мʼяка і лампова.Місцями це було надто буквально і прямолінійно, місцями інтрига таки закручувалась.Мені не вистачило певної відвертості і сміливості, трохи глибшої деконструкції героїв, емоційності і справжньої напруги.Але було захопливо, динамічно, з деякими дійсно цікавими прийомами, які я б охарактеризувала роботу з читацькою аудиторією на випередження, бо авторка вигадливо обіграла типовий закид від читачів про сюжетні діри.В якомусь сенсі, мені здалося, що книга написана спеціально під ту книжкову аудиторію, що активна у соцмережах — тобто під блогерів, письменників (особливо письменників-початківців) і звичайних читачів, що активні в книжкових онлайн спільнотах.Мабуть, це правильний хід з точки зору розкруту — я певна, що всі ці категорії читачів багато говоритимуть і писатимуть про книгу, бо в тому чи іншому сенсі, вона їм відгукнеться.📖 «Зубри»✍️ Катенина ЗіновʼєваВидавництво Yakaboo Publishing

Я ледь не оминула увагою цю нову серію, і це було б великою помилкою, бо тепер я просто у шаленому захваті і дуже чекаю на продовження 🤩🔪 Все починається із жорстокого вбивства руками дитини років трьох😱А ще тут є персонажка, яка втекла із власного аборту. Для ясності: це її мали абортувати, але вона втекла в іншу матку. 👀🦇 А ще зàмок для таємних зборів, розташований у картині, і монстр, який зжер жовтень 😳🪄І дуже прикольна магія з використанням книжок 😏Загалом, це історія про секретний магічний орден, що захищає людей від темних сил, і в середині якого починається нещадна боротьба за владу.Або ж про сімʼю, що боронить світ, проте розсипається всередині.З дуже живою, гарною і атмосферною графікою, стрімкою і різномаїтною динамікою, особистими драмами і конфліктами.Дуже кінематографічно, контрастно і драматично.🩸 А ще жорстко, цинічно, брутально, дуже інтенсивно і сповнено екшну та раптових твістів.Взагалі, воно таке епічне, що я б із задоволенням подивилась серіал по цьому коміксу — і вже вичитала, що Нетфлікс придбав на нього права, але проєкт наразі заморожений🥲 Сподіваюсь, колись таки екранізують🤞📖 «Орден магії», книга 1✍️ Марк Міллар🎨 Олівʼє КуапельВидавництво Vovkulaka

Не знаю, про що писати у цьому відгуку, але це було дуже смішно, мило, химерно, relatable (вибачте, кращого слова не доберу) і офігезно захопливо.Трошки магічний реалізм із впізнаваними алюзіями, трошки детектив, трошки більше — яскрава чорна комедія.Смішна настільки, що хотілось скрінити ледь не кожне речення — концентрований гумор, саркастичний і часом абсурдний, але неймовірно влучний.Шикарні яскраві й виразні герої — аутсайдери із специфічними проблемами, дивностями і травмами, які не рятують світ, а лише намагаються у нього вписатись і виживати у цій мінливій реальності.Сюжет канонічний, але дуже цікаво обіграний: до газети що публікує «жовті»дикі новини і репортажі про всякі паранормальні явища, приходить нова співробітниця, яка спочатку має пройти непростий шлях, щоб поладнати з дуже специфічними колегами, а тоді виявити, що не всі їхні новини — чисте божевілля.Класне загравання з ідеєю про те, якби всяка шалена конспірологія могла виявитись реальною, просто недостатньо задокументованою, межа між реальністю і вигадкою — більш розмитою, а химерність — цілком можливим варіантом норми.Одним словом, я у повному захваті, тож книга — однозначний претендент на комедійний топ цього року.Продовження читатиму однозначно.📖 «Цей химерний світ»✍️ Кейм МакДоннелВидавництво Bookchef

Найбільше процес читання цієї книги нагадував мені проходження горорної квест кімнати, бо атмосфера дуже подібна — десь якісь звуки, десь пошук наступного «ключа», щоб пройти далі, постійно щось рухається і змінюється, але якщо «легенду» перед початком слухати неуважно, то довгий час нічого не зрозуміло.Створюючи цей камерний клаустрофобний сетинг, автор зробив ставку саме на зовнішнє нагнітання і лякання, яке комбінує сталу експозицію і надто стрімкий, але майже безсенсовний екшн, проте щедрий на кліфгенґери наприкінці буквально кожного розділу.👹 Герой прокидається у зачиненій готельній кімнаті, і буквально відразу його щось атакує, погрожує, переслідує, предмети рухаються, вода тече, полумʼя горить, хтось десь скавчить, щось десь гризе. І так триватиме до самого фіналу, коли все ніби як зненацька стане на свої місця, бо персонаж нарешті розкладе усі зібрані пазли у правильному порядку.І це, мабуть, досить непогано працювало б на екрані — із переконливою акторською грою, атмосферними декораціями, гарною картинкою і музикою.Але щоб воно так само працювало у книзі, треба накинути як мінім один глибший психологічний шар із саморефлексією, із спогляданням і правдоподібним проживанням, із внутрішнім монологом.І урізноманітнитнити динаміку, додати їй ритму, де є місце сповільненню і прискоренню, повторам, завмиранням, підвищенню і зниженню тональності.В тексті є щось заледве імпрессіонистське, бо картина вимальовується доволі загальна і зрозуміла, широкими недбалими мазками, але без виразних дрібниць і акцентів.Авторський голос для мене був надто гучним і описовим, проте героїв я не відчула — вони виглядали одновимірними, відстороненими, малоемоційними і занадто раціональними як на умови, в яких перебувають.При всій інтенсивності, сюжет ніби більшу частину часу товчеться на одному місці. Горорних елементів купа, проте відчувається цей горор дуже рафінованим, не надто насиченим, тілесним і травматичним.Є певна образність, але мені б хотілось більше метафоричності, виразності, реалістичності і оригінальності.Окремо я б поговорила про фінал, але щоб не вдаватись до спойлерів, скажу лише, що мені більше до душі книги, в яких лишається місце для вільного трактування і роздумів, без надмірних пояснень і моралізаторства.Тут же вони надмірні, і в той же час, саме ця надмірність підсвічуює певні сюжетні прогалини і спрощує загальну історію.📖 «Воно гризе»✍️ Олег СоколовськийВидавництво Віхола

Я люблю всяке фентезі про підлітків з надприродніми здібностями, що не здатні вписатися у звичайний світ, проте здатні боротись із темними силами, які обов’язково прагнуть цей світ знищити.🦇 І оце як раз таке фентезі, в атмосферному сетингу кінця 19 сторіччя, готичненьке, з не надто великим акцентом на фентезійність світу, проте з великим фокусом на реальні соціальні проблеми того часу: расизм, класова та гендерна нерівність, етичність науки, інституційне насильство над дітьми і страх інакшості.Сюжет доволі типовий і багато в чому передбачуваний, бо розвивається чітко по тропах, властивих подібним книгами, але написано якісно, добротно, гарною мовою і в ідеальному темпі.👁 Десь дуже кінематографічно, скоріше повільно, ніж динамічно, але з потрібним ступенем занурення, рефлексії, уваги до дрібниць.👁 Велика кількість моральних дилем і неоднозначностей — прям така, що я б сказала, вони і є фундаментом книги.🔪 Історія доволі темна, але жорстокість тут здебільшого показана у приглушених тонах — тобто, насильства і смертей багато, але без зайвого перебільшення.Дуже виразні й обʼємні персонажі, у яких не заплуталась навіть я, хоча зі мною таке стається постійно😄Захопливо, цікаво, але пейдж тьорнером я б цю книгу не назвала, хоча вона дійсно затягує.Чекатиму на продовження, бо історія виявилась саме такою, якою я очікувала її побачити.📖 «Звичайні монстри»✍️ Дж.М.МіроВидавництво КСД

Якби мене спитали, кому підійде ця книга, я б виділила кілька категорій читачів:🖇 тих, хто зацікавився питаннями фемінізму, але не знає, з чого почати дослідження теми;🖇 тих, хто ставить собі питання, чому фемінізм досі актуальний, і щиро готовий почути відповіді — не плутати з тими, хто це питання ставить із закоренілим упередженням до феміністичного руху і глибоко переконаний, що він не потрібний, бо таким людям цей довідник не дасть нічого;🖇 тих, хто готується до дискусії про фемінізм і хоче швидко підсумувати факти і аргументи для обговорення.Це буквально довідник і буквально кишеньковий, тож інформація тут добре структурована та стисла, а глибокого дослідження питань фемінізму від цієї книги очікувати не варто через формат.Для мене було мінусом те, що у книзі немає українського контексту, а ситуація на заході хоч дуже близька до нашої в деяких моментах, в той же час багато чим відрізняється.З іншого боку, книга дає змогу переконатись, що загалом ситуація з жіночими правами у світі досі не дуже, навіть якщо ми говоримо про найпрогресивніші країни.Плюсом же було те, що ця крихітна книжечка дуже насичена трукраймом — хоча в той же час, цей плюс сумнівний, бо він ще більше підкреслює те, наскільки у патріархальному світі все погано, якщо ми не можемо розглядати жіночий досвід без згадки про жорстокі злочини, що регулярно кояться проти жінок і часто є такими буденними, що випадають з уваги.Загалом, мені дуже горіло під час читання. Але не від книги, а від гробаного світу, сповненого несправедливості на кожному кроці і від того, який опір викликає спроба щось у ньому змінювати.Тож книгу рекомендую, але от конкретно тим категоріям читачів, яких я згадала на початку відгуку — щоб ваші очікування співпали з тим, що ви від неї отримаєте.А якщо ви раптом коливаєтесь, чи варто написати щось своє на цю тему — вважайте це знаком, що точно варто.📖 «Кишеньковий довідник з патріархату»✍️ Майя ОппенгаймВидавництво Старого Лева