Запекла книгожерка

🔥 Світовий бестселер, що вже підкорив мільйони читачів🏆 Переможець Goodreads Choice Award 2021у категорії «Улюблена художня література для молоді за вибором читачів»📚 Миттєвий бестселер №1 New York Times🥇 Лауреат медалі Printz та премії Морріса🎬 Незабаром — екранізація Netflixспільно з продюсерською компанією Барака та Мішель Обам, Higher Ground«Дочка Хранителя вогню»Вони хочуть, щоб я здавала свою громаду. Але, можливо, моя місія — не допомогти ФБР, а захистити тих, кого я люблю. 18-річна Доніс Фонтейн — студентка, хокеїстка, подруга, донька своєї спільноти. Вона мріє, помиляється, закохується… аж поки серія загадкових убивств не перевертає її світ. Доніс опиняється в центрі небезпечного розслідування, де кожне рішення має ціну — і для неї, і для всього племені.💔 Напруга🔥 Сміливість❤️ Любов⚖️ Вибір між правдою і зрадою⭐️ Понад 90 000 п’ятизіркових відгуків на Goodreads📖 Номінант Goodreads Choice Award 2021 як улюблений дебютний роман читачів👉 Книга, яка змушує відчувати, співпереживати й не відпускає до останньої сторінки 👉🏼 https://bit.ly/4r5En11#реклама

Цей трилер місцями був прям дуже ок: таємничий, заплутаний, атмосферний, з харизматичними і виразними героями, цікавими темами і високою напругою.Задушлива і десь трохи навіть готична історія про ізоляцію і тихе насильство, приховане від зовнішніх очей, та прогресуючі психічні розлади його жертв, на які ніхто не зважає.Але авторка, як мені здається, не дотисла історію на предмет темряви — потенціал був значно більший, але вона ніби не наважилась зануритись так глибоко, як воно того вимагало.Все починається з того, що головна героїня зненацька отримує дуже неочікувану спадщину — дорогезний шикарний маєток. Але нюанс в тому, що той роками стоїть покинутий, бо в ньому сталось потрійне самогубство, і двоє з загиблих — її біологічні батьки, а особа третього невідома.Коли тіла виявили, у будинку лишалась лише сама героїня — ще немовля. Втім, її брат та сестра, підлітки, безслідно зникли.Звісно ж, вона спробує дізнатись, що відбулося насправді, бо багато питань роками лишались без відповіді.І звісно ж, в певній мірі дізнається — і історія ця буде промальовуватись поступово, висвітлюючи окремі частинки пазлу з трьох різних ракурсів.Буде щось на кшталт культу, химерний абʼюз, не дуже здорова романтика, багато токсичних стосунків, вишукані маніпуляції і відверта брехня, ненадійний оповідач.Багато побутового жаху, хоча тут, як я вже казала, авторка трохи стримується — хоч теми, яких вона торкається, доволі гострі, але відчуваються такими, що розкриті лише у пів сили.В плані непередбачуваності — є повороти, які дійсно було неочікуваним, але основні твісти цілком закономірні.Виразно присутній ефект «я знаю і розумію більше, ніж персонажі» — і він тут цілком доречний, бо авторка добре балансує між тим, які натяки варто зробити більш очевидними, а що приховати до останнього, щоб викликати справжній подив.І мені багато в чому книга сподобалась прям дуже: і структурно, і манерою оповіді, і «відкатами», коли виявляється, що трохи раніше в історію забрались навмисні хиби, і все було не зовсім так. І власне сам сюжет та герої, особливо один з оповідачів — надзвичайно цікавий екземпляр.Але те, що воно все ніби у пів сили, лишило легке невдоволення і відчуття обманутості. Сприяла цьому і деяка штучність у деталях, якої також можна було б уникнути, якби історія була менш художньою, а більш правдивою та темною.Ну і вже майже традиційно, епілог для мене був зайвим — надто буквальним, хоча, мабуть, задумувався як таємничий привідкритий фінал з натяком на те, що історія матиме темніше завершення десь там, за кадром.В принципі, це доволі добре як на масовий трилер, і значно краще за попередню книгу авторки, яку я читала.📖 «Сімʼя з горішнього поверху»✍️ Ліса ДжуеллВидавництво РМ

🎨 У цьому коміксі я найперше і найбільше хочу відзначити графіку — характерну, не дуже традиційну, з нотками брутальності.Майже експресіоністська картинка, з виразними, енергійними і живими лініями, грубими штрихами і високим контрастом, вона шикарно передає атмосферу Ґотема майбутнього — десь дистопійного, десь навіть трохи кіберпанкового, з елементами ретрофутуризму.🎨 Колористика теж дуже цікава, хоча не настільки нетипова, а майже традиціна DC-шна: темна, приглушена, похмура гама з яскравими акцентами, трохи ніби задимлені кадри і доволі виразна палітра.Та цей комікс і в цілому відрізняється від більшості історій про Бетмена, хоча сюжет більш типовий і простий, ніж графіка. 🌃 З назви очевидно, що йдеться про Ґотем майбутнього, і Ґотем цей лишився таким само осередком зла і беззаконня, незважаючи на суворий, майже тоталітарний контроль держави.От тільки замість злочинців у масках тут тепер репресії і спецслужби, а самого Бетмена, який роками не зʼявлявся на радарах і якого місто вже встигло забути, оголошують терористом, щойно він трохи визирне із тіні.🎩 Є певна детективна лінія, місцями дуже очевидна, але місцями й заплутана та складна.😈 Є низка дуже неочікуваних сюжетних ходів.🙏 Звісно ж, є певне моралізаторство і конспірологія, але не більш навʼязливі, ніж ті, що в цілому притаманні цьому лору.🙊 Ну і десь філософський підтекст, що підіймає питання, чи важливо знати, хто саме ховається під симовлічною маскою, чи ж таки важливіший символ сам по собі.Дуже щільна, інтенсивна і динамічна історія з купою екшену, але і не без тянучих бетменівський самокопань і міркувань.Цікаво, захопливо, доволі стрімко залітає. Хочеться пороздивлятись якомога довше, для колекції точно потрібна річ.📖 «Бетмен. 100 років по тому»✍️ Пол Поуп🎨 Хосе Вільяррубія та іншіВидавництво Vovkulaka

☔️ Це повільна і тянуча історія, яка втім з перших рядків занурює у дуже химерну атмосферу, і її моторошність зростає із кожною сторінкою.🌕 Містичний горор про документаліста з шаленим ентузіазмом, але у не менш шаленій фінансовій скруті, який раптом отримує замовлення на дуже перспективний та цікавий, хоч і дещо підозрілий проєкт — зйомку документального фільму про секту, яка завершила свою історію вельми трагічно і криваво.Герой і сам відчуває підступ, але з одного боку — поки не може сформулювати, в чому він, а з іншого — умови надто привабливі, щоб відмовитись.Та ця робота змінить його життя безповоротно та зламає всі його уявлення про знайомий йому світ.👁 Історія помірно жорстка — не зважаючи на всю ірреальність, гнітючість і брутальність теми, до крайнощів не доходить, і багато що лишається поза кадром.Там само за кадром лишаються відповіді на деякі питання — якісь лише на певний час, а якісь назавжди. І оця недосказанність робить історію ще більш тривожною.Я б може навіть очікувала більш нищівного і безпросвітного фіналу, хоча хаосу і жаху в ньому і без того вистачає, як і двозначності, яка лякає не менше за фактичну руйнацію.👁 Тут купа моторошних, а то і відверто страшних епізодів з ретельною деталізацією, дуже виразними, макабричними і нетиповими образами, від яких дійсно пробирає.👄 Шикарний саспенс, що нагнітається поступово, але рідко відступає і дає вдихнути на повні груди, тримаючи напругу майже невпинно.🌹 Атмосфера вʼязка, запаморочлива, параноїдальна, десь я б навіть сказала мистецька. Місцями вайбує «Сонцестоянням», хоча прямих паралелей тут майже нема — вайбує саме через загальний настрій і манеру оповіді.✝️ Доволі складний сюжет, де мало що можна спрогнозувати, хоча, здавалося б, в загальних рисах історія абсолютно не нова.🫀 Історія дуже емоційна і дуже психологічна. Важко сказати, у чому горору більше: у фактичних зовнішніх подіях чи у тому, що відбувається в голові головного героя, як він обманює і накручує себе, як доходить до тих чи інших рішень і все більш безнадійно увʼязає у всьому цьому.Одним словом, дуже крутий й атмосферний горор, моя щира рекомендація. Тим більше, що про секти у нас зараз видано не так вже й багато текстів.📖 «Останні дні»✍️ Адам НевіллВидавництво Богдан 🖇 -20% з промокодом bookeater

Взимку я намагаюсь якомога менше виходити з дому, і мої читацькі звички ідеально цьому сприяють ☃️І якщо вам теж до душі читати щось атмосферне, загадкове і моторошне, коли за вікном лютує негода, то рекомендую звернути увагу на нову захопливу детективну серію від «Віхоли», шо ніби спеціально створена для таких вечорів 😌До серії входять чотири книги сучасних українських авторок і одного автора:❄️ «Дівчина в озері» Світлани Флікян — про журналістку, що після складних життєвих випробувань повертається до рідного села, щоб розкрити жорстоке вбивство і загадкове зникнення ❄️ «Тінь над Карпатами» Яни Леон — герметичний детектив про вбивство в Карпатському пансіоні, де під підозрою опиниться кожен, хто виявився заручником обставин❄️ «А спадком буде смерть» Ганни Дичок — історія про таємниці віддаленого селища, оточеного річкою, розібратись в яких намагаються не менш таємничі слідчі. Роман з містичними вайбами і хитросплетінням загадкових обставин❄️ «Вбивство на Перунів день» Павла Пігуля — історія про містечко, яке не любить чужинців і надійно ховає свої таємниці, якими б брудними і страшними вони не булиОбʼєднує всі ці історії атмосфера ескапізму та містичності, адже події усіх романів відбуваються у віддалених місцях: у горах під час завірюхи, у маленьких селах та закинутих поселеннях 😇🔍А ще у трьох із них заплутані справи розслідують яскраві і харизматичні жінки, які не є детективками за професією, але стають ними через жагу справедливості чи щире бажання допомогти близьким.Всі книжки серії доступні в паперовій і електронній версіях на сайті видавництва.#реклама

Принесла вам нотаток зі свіжого подкасту з Джо Гіллом ☺️Він розповідає про дитинство у Мейні і про те, наскільки його рідне містечко схоже на Деррі (спойлер — дуже схоже, хіба не таке темне😄).Про знайомство з горором — не лише через книги батька, а й через перший акторсткий досвід, який він отримав у 8 років, знявшись у низькобюджетному незалежному жахастику Джорджа Ромеро Creep Show, де у вільний від зйомок час роздивлявся фото з книги про розтини🌚Про цікаві читацькі традиції — родинні, що памʼятає з дитинства, і поточні — але про це вже ближче до фіналу.Про те, як воно взагалі зростати у родині поціновувачів горору.Про сумніви у тому, що може стати письменником і має право писати горор чи навіть темне фентезі, якщо його батько — Стівен Кінг.І як нарешті написав перше горорне оповідання у 28 чи 29 років.Про відмови видавців і романи, які ніхто так і не згодився видати, та ті, які світ таки побачив, хоча й не відразу.Про те, як справлявся з розчаруваннями і чому продовжував писати.І про те, чому жоден справжній письменник ніколи не звернеться до ШІ за допомогою у написанні тексту, хоча письменництво іноді може бути дуже складним процесом, і часом здається, що ти застряг і не знаєш, як і куди рухатись далі — бо використання ШІ повністю вбиває сенс творчості.Багато говорить про свої романи, про те, як прийшло рішення їх писати, чи мали вони успіх, і як загалом розвивалась його письменницька кар’єра І про свій підхід до письменництва:«Я ніколи не складаю план [історії]. Я вважаю, що плани — це фігня. Я вважаю, що це насправді погана ідея. Мій підхід у тому, що я намагаюсь вигадати концепцію, яка відчувається захопливою і свіжою.… Мені також потрібні персонажі, до яких мені буде не байдуже, персонажі, в яких я можу закохатись. Написання роману займає місяці або роки, тож це люди, з якими я проводитиму купу часу. Вони мають бути цікавими.Я розглядаю кожного персонажа як загадку, яку я маю повністю розгадати. Я хочу знати, хто вони, що вони думають про цей світ, що їх захоплює, що розбиває їм серце, що вже розбило їм серце. Як виглядають їхні невдачі, що вони вважають своїми особистими перемогами. Про що вони шкодують. Що їх зламало. І все це я буду відкривати за допомогою книги, яку пишу.Кожен роман та кожне оповідання — це лише ментальний експеримент, у якому ви берете конкретну, чітко визначену особистість, поміщаєте її в ситуацію і тоді просто дивитесь, що з цього вийде.Для цього вам не потрібен план. Якщо їх не чіпати, персонажі завжди будуть значно обʼємнішими і робитимуть значно цікавіші вибори, ніж будь-що, що ви могли б для них спланувати.» Ну і дуже багато говорить про музику, в тому числі про плейлісти, під які писав той чи інший роман 😌А завершується все дуже серйозною дискусією про те, чому через наявність дракона в історії, текст відразу зараховують до корпусу фентезійних текстів😅Дуже захоплива і ґрунтовна розмова, рекомендую послухати повністю — наприклад, тут.Або просто шукайте This is Horror Podcast, епізод «Joe Hill on King Sorrow, Writing Process, and Growing up in Maine» на інших платформах.

Оце почала читати «Останні дні», і не покидає мене одна думка, яку я зараз спробую тут сформулювати, наскільки вийде — так, просто, щоб не тримати в собі 😌Якщо проаналізувати всякі горори, трилери, слешери і тому подібне, фактично всі їхні сюжети побудовані на тому, що люди не зважають на ознаки небезпеки.І читач чи глядач, спостерігаючи за героями, часом думає: «Ну от я б в цій ситуації відразу звалив / покликав на допомогу / схопився за зброю / свій варіант».І здавалося б, у цьому можна знайти певну практичну користь від читання чи перегляду жахів: от типу ти побачиш, як воно буває, а коли сам зіштовхнешся з чимось подібним, то вже будеш попереджений, озброєний досвідом, і діятимеш відповідно, розумно і правильно.Але на практиці усі ці спостереження людей нічого не вчать, і щоб це побачити, достатньо почитати будь-який канал з місцевими новинами.Бо збоку воно все дуже чітко видно, як треба, але коли сам наражаєшся на небезпеку, до останнього не віриш, що з тобою щось може статись.Або ж, якщо помічаєш ред флеги, починаєш думати, що накручуєш себе, і взагалі соромно і якось по-дурному буде… ну, скажімо, моделюючи ситуацію з цієї ж книги — відмовитись від добре оплачуваної роботи, бо десь повіяло чимось тривожним і моторошним.А якщо ще згадати, як купа фанатів жанру любить гострі відчуття, можуть ще й самі вийти вночі в глухий ліс, де, ймовірно, бігає вбивця із сокирою — бо ж уууух, який адреналін 😁Ну, я думаю, ви зрозуміли, про що я в цілому.Вирогідність того, що у небезпечній ситуації ти зреагуєш вчасно і поведешся правильно, бо надивився жахастиків і тепер шариш, що не варто ночувати у будинку, де серед ночі починає грати музика, а предмети рухаються самі по собі (ясно, що це гіпотетично і перебільшено), близька до нуля.Ну а книга хороша, багатообіцяюча і моторошна.Нічого вас не навчить, але нерви полоскоче 😁В кінці місяця буде клуб 😌

Дискусії про те, що горором є, а що не є, можуть тривати вічно, але для мене особисто — і я часто чую підтвердження цієї думки від інших — найстрашнішими у будь-якому горорі є люди, а не вигадані містичні монстри.І купа авторів, навіть вводячи фантастичний елемент у книгу, все одно робить акцент на тому, що саме людські монстри є істиним джерелом жаху.А ця затяжна прелюдія тут для того, щоб розповісти вам про #запеклі_страхи Йона Айвіде Ліндквіста, чиї романи наприкінці минулого року нарешті вийшли українською 😌Так от, Ліндквіст вважає людську монструозність значно страшнішою за надприроднє зло, тому в його творах грань між людьми і чудовиськам дуже тонка:Я пишу про монструозність людей і людяність монстрів, так би мовити. В тому ж з інтерв’ю Ліндквіст згадує про страх втрати дитини, який розвинувся у нього, коли одного дня його 5-річний син заблукав у лісі. Саме цей страх ліг в основу роману Harbour, якого українською поки нема:Я завжди беру власні страхи за відправну точку, бо інакше я не зміг би передати жах [у книжках] . З чого можна припустити, що він також має певний страх неприйняття, бо в тому ж інтерв’ю згадує, що саме цей страх лежить в основі «Впусти того, хто потрібен».В ще одному інтерв’ю, Ліндквіст згадує, що в шкільні був дуже тривожним, неспокійним і мав купу типових дитячих страхів, як то страх темряви.А в іншому зазначає, що часто вводить в свої історії химерних монстрів, боТе, що має жахливий зовнішній вигляд, може викликати в мене екзистенційний страх. Він також каже, що у надприроднє не вірить, втім не виключає, що ми сьогодні знаємо про цей світ далеко не все 😏

Герметичний трилер з міцною драматичною лінією або ж драма з елементами трилеру — тут досить важко визначити, що саме переважає, та це і не так важливо.Багатошарова історія, що розгортається відразу в кількох часових просторах і деталі проступають дуже поступово, але з кожним новим висвітленим нюансом картина стає все більш сумною та тривожною.Починається все зі зникнення дівчинки-підлітки у літньому таборі.Але ситуацію ускладнює те, що кілька років тому старший брат цієї дівчинки також без сліду зник у тій самій місцевості, хоча обставини багато в чому різняться.Буде багато інтриг, хибних свідчень, зовнішніх ускладнень і помилкових суджень.Багато надійно схованих у шафах скелетів, які не завжди матимуть значення безпосередньо для слідства, але багато розкажуть про загальну обстановку і всіх, хто так чи інакше задіяний у справі.Структура досить традиційна для подібних історій — завіса поступово припіднімається, вже більше жахаючих деталей проступає на поверхню і все ширшим стає коло підозрюваних.Але, що також типово для цього тропу, відповіді не настільки важливі, як загальна картинка, що складається з насилля, байдужості, жорстокості і брудних таємниць, яких вистачає майже в кожного персонажа.Втім, відповіді таки будуть, і у певний момент одна з них стає майже очевидною, тоді як друга викликає в мене кілька питань і досі.Я б не назвала цю історію захопливою, але відкласти її дійсно неможливо.Десь трохи відчула вайби Твін Піксу, але не такі щоб прям дуже виразні.Книга хороша, хоча мені й важко відзначити щось дуже особливе чи оригінальне — історія, яких багато, але повертатись до них цікаво.Просто міцний, ґрунтовний великий роман з цікавими темами та помірно-динамічним розвитком.📖 «Лісовий бог»✍️ Ліз МурВидавницвто Vivat

🫰Якщо в першому томі цієї ділогії фокус переважно на турнірному протистоянні і магії, то в другому він більше зміщується на романтичні лінії, хоча своєї похмурої і депресивної атмосфери приреченості історія не втрачає, а місцями вона навіть підсилюється.А ще на передній план виступає тема навʼязаних очікувань — коли дитині з ранніх років диктують те, якою вона має бути, щоб заслужити на любов батьків і прийняття в родині.❤️‍🩹 Тут вже більше особистих драм, більше рефлексії і самокопання та менше кривавих епізодів, але ця динаміка цілком закономірна.І якщо першу частину можна було б віднести до темного янг-адалт фентезі з ненавʼязливими елементами романтики, то друга — вже стовідсоткове роментезі з темним вайбом.Але це ажніяк не похитнуло мою ніжну любов до цього циклу.👁 Багато внутрішніх конфліктів, моральних дилем і складних рішень.💀 Дрібка політики, маніпуляцій і інтриг.🎩 Легка, майже фонова детективна лінія, що додає гостроти.🔪 Ну і, звісно, прямі сутички, епічні, хай і не надто масштабні, бійки, та кілька смертей.🔞 Якщо що, надто відвертих сцен тут нема, лише натяки — і я щиро вважаю, що тут вони були б зайвими.✨ Мені дуже імпонує цей світ, максимально близький до сучасної реальності, але з цікавою і химерною магією.І імпонує, що цього світу ми бачимо рівно стільки, скільки необхідно, але у фокусі таки персонажі і події, про які безпосередньо йдеться в історії.🩳 Подобається баланс між традиційністю і неочікуваними авторськими рішеннями, які роблять історію комфортно передбачуваною, але захопливою, та не дають відкласти книгу.Десь близько до підліткових антиутопій в стилі «Голодних ігр», і якщо ви читаєте мій канал давно, то могли помітити, що я маю до них слабкість 😄Дуже рада, що ділогію таки видали українською, і лишаю її на полиці з іншим своїм комфортним читанням, бо є шанси, що колись захочу до неї повернутися😌📖 «Всі ми приречені»✍️ Аманда Фуді, Ч.Л.ГерманВидавництво Лабораторія