Як правильно маніпулювати людьми і отримувати, що хочеш?Це знають розумні психологи і мудрі священники, але про це не прийнято говорити в голос. Однак ви, мої підписники, почуєте правду.Оцініть такий захід)) Маркетологи би зацінили. Це вже маніпуляція. Навіть якщо ви не хочете ніким маніпулювати і вважаєте це неправильним, все рівно вам захочеться заглянути за ширму. І це про ще один міф, старий і могутній - ніби є ця ширма, за якою все просто і є хтось, хто знає. А тепер і ти дізнаєшся! Перед цим, правда, треба оплатити послугу, бо немає небезпечнішого, аніж незаслужені знання. Ну хоч би сердечко яке))Людьми справді можна маніпулювати і ось вам правда про це:1. Не треба думати, що ти такий розумний, а всі такі дурні. Люди завжди помічають та знають більше, аніж можуть сформулювати і сказати. Це на рівні відчуттів. Ви можете не дивитись серіал Теорія брехні і нічого не знати про фізіологію брехні, якщо така існує, але ви скажете - мені цей тип не подобається, щось тут не те.2. Людиною можна маніпулювати, якщо хіба вона того хоче, на то погоджується і готова за то платити. Ви, для прикладу, хочете, щоб людина з вами дружила, а вона от не хоче. Але ви знаєте, що вона дуже любить Макдональдс. Купляєте їй франшизу, або просто біг-мак меню і даруєте. Якщо вона зразу не погодиться на дружбу, то точно стане ближче. Люди так роблять, скільки себе знають, тут ніяких таємних знань. Продавці Colgate мають успіх, тому що вам треба зубна паста. Хай би спробували продавати утюги на вугіллі))3. Якщо ж ви вирішите таки жити обманом і маніпуляцією, то ймовірно, що якийсь невеликий успіх навіть будете мати, бо у людей в принципі є потреба довіряти. Але вам прийдеться постійно міняти коло спілкування (до речі, будьте уважні з такими людьми). А головне - найбільше втратите ви самі, бо ваше життя стане брехнею. Інший розвернеться і піде, хай навіть обманутий, а вам в тій фальші варитись.4. Заспокійтесь і перестаньте шукати простих відповідей на себе і на своє життя. Їх немає. Все це направду складно і не однозначно, але в тому своя краса і свій смак. То і є ви. Ми такі, непрості, з родзинками. Не треба спрощувати неспрощуване, бо вийде банальщина і скукотіще.Не дякуйте, на здоров'я!)) Вподобайки буде достатньо:Цікаво і сподобалося - ❤️;Давно то знав - 👍;Шо попало - виберіть собі щось невдоволене));А я сноб анально-утримувального типу - я нічого не поставлю))Ну все це теж моя маленька маніпуляція, але ж ви вже і курсі, то можна просто усміхнений смайлик))Живи і будь 🤍#психомудрості
Із цими замудрими цитатами і вдумливими постами я вже сам собі тут починаю здаватись занудою. Тож давайте трохи розгрузимо обстановку, і я розкажу вам про один із сучасних міфів, на яких будується наша культура - про... - що би ви подумали?))... - про чоловічу бороду! В такі часи живемо, що коли пишеш про бороду, то вже маєш зазначати про її гендер)) Якщо ви думали, що міфи залишились у давній Греції, то ви тяжко помилялись. Людина в принципі істота наскрізь міфічна. Тільки міф тут — не вигадка, а спосіб, у який речі до нас промовляють і наділяються значенням, вводять нас у якусь свою історію, поле значень (як сьогодні кажуть — дискурс). Тому міфом може бути що завгодно: слово, образ, річ, пісня — і навіть борода чи наколоті губи у дівчат)) Але давайте про бороду. Ще недавно борода була чіткою ознакою окремих груп у чоловічій стаї: - довга, може трохи занедбана, не стрижена - православний священик; - акуратно підстрижена іспанка - лікар чи якась професура; - легка небритість - бандюки; - безбороді - середньостатистичний чоловік. Але міфи не стоять на місці — сьогодні вони змінюються швидше, ніж дизайн айфонів. Тепер ти зустрічаєш чоловіка з бородою і не знаєш із ким маєш справу, бо він може бути священником, а може військовим, бізнесменом, водієм маршрутки, поліцейським, вчителем... та ким завгодно. І ця мода на бороди, особливо такі лопатисті, широкі, вона з'явилася разом із хвилею цікавості до скандинавської культури і міфології. Не знаю звідки ця цікавість прийшла, чи то серіал про вікінгів чи ще щось, але, тим не менше, це явний такий відсил до мускулинності, до сили, до брутальності. Цю моду можна читати як втому від тиску толерантності, що згладжує всі відмінності, усереднює все. Але ми не були би дітьми своїх часів, були би древніми вікінгами, якби на тому все і закінчилось. Сьогоднішня борода - це вже лише образ тієї вікінгівської брутальності. Як би сказав Бодріяр - симулякр (пробачте)). Сьогодні борода - це барбершоп, гребінці, щітки, масла, креми, парфуми і всяке таке. Вікінги би довго сміялись з нас, але як є)) Проте, це не просто смішно, всі ці моменти підсвідомо відсилають нас до іншого, ще більшого міфу - гроші! Щоб мати сьогодні чоловіку гарну бороду - в нього мають бути гроші. І гроші сьогодні - це образ нинішньої мускулинності та брутальності. Але це вже інша історія. І тепер запитання до дівчат - якщо вам подобаються чоловіки з бородою, то про що саме для вас ця борода: а) традиційність, хочу бути домогосподаркою, люблю натуральність; б) приваблює мускулинність і сила; в) багатий красень - я трохи кокетка; д) мій варіант. І пам'ятайте! Не кожна борода про все це і одразу. А інколи взагалі ні про що з цього.А якщо серйозно)), то наш побут добряче пронизаний різними міфами, ми просто того не помічаємо. Ми ж іще не говорили про те, чому бідні люди часто розбираються у марках дорогих авто краще, аніж їх власники, або що заставляє людей купляти дорогий айфон в кредит чи за останні гроші. Міфи - то велика сила. Ми в полоні історій, яких часто навіть не знаємо.Живи і будь 👌#іпросуспільство
Улюбленими темами таких публікацій були анекдоти з життя славетних людей обох статей або з їхнього листування і називалися вони десь так: "Фрідріх Ніцше й жіночі моди в сімдесяті роки дев'ятнадцятого сторіччя", "Улюблені страви композитора Россіні", "Роль хатніх собачок у житті відомих куртизанок" тощо.Популярні були також псевдоісторичні дослідження на теми, актуальні для салонних розмов, наприклад: "Мрія про штучне виготовлення золота і модифікація її на протязі сторіч", "Спроби хімікофізичного впливу на погоду" і так далі. Коли ми читаємо в Цігенгальса такі заголовки і бачимо, про що мовилось у фейлетонах, то дивуємося не стільки тому, що були люди, які щодня поглинали ту полову, скільки тому, що автори з ім'ям і доброю освітою допомагали задовольняти величезний попит на розважальну писанину, чи, як тоді це називалося, "обслуговувати масового читача". В деякі періоди фейлетоністи захоплювалися всілякими інтерв'ю з відомими людьми на злободенні теми; Цігенгальс присвячує тим інтерв'ю окремий розділ. Наприклад, у відомого хіміка чи піаніста питали, як він ставиться до тієї чи іншої політичної події, а в популярних акторів, танцюристів, спортсменів, пілотів або й поетів — що вони думають про переваги й вади життя неодружених людей, про можливі причини фінансових криз тощо. Фейлетоністи прагнули тільки одного — пов'язати відоме ім'я з актуальною темою; у Цігенгальса ми знаходимо дивовижні приклади такого поєднання, він наводить їх сотні. Як ми вже казали, до всього того, мабуть, домішувалась велика частка іронії; може, то була навіть демонічна іронія, іронія відчаю — нам дуже важко все це зрозуміти. Та що стосується широкої публіки, яка в ті часи, здається, поспіль складалася з завзятих читачів, то вона безперечно брала на віру всі ті кумедні речі. Коли якась славетна картина переходила в інші руки, коли з аукціона продавали коштовний рукопис, коли гинув від пожежі старовинний замок чи якийсь нащадок давнього аристократичного роду виявлявся причетним до скандальної історії, читачі не тільки дізнавалися з багатьох тисяч фейлетонів про ці факти, але й того самого чи другого дня діставали ще й силу анекдотичного, історичного, психологічного, еротичного та іншого матеріалу на цю тему, кожна подія викликала цілу зливу ревної писанини, і вся та інформація була вибрана, опрацьована і сформульована так, що на ній лежало тавро квапливо і безвідповідально виготовленого масового товару. Далі нам здається, що до царини фейлетону треба зарахувати й певні ігри, до яких преса наполегливо запрошувала читачів і які ще дужче перенасичували їх інформацією...Ті люди, які гралися в дитячі загадки й читали статті про все і ні про що, аж ніяк не були наївними дітьми чи жадібними до розваг феаками — вічно охоплені страхом, вони жили серед політичних, економічних і моральних струсів та заворушень, перебули кілька страхітливих воєн, у тому числі й громадянських, і їхні нехитрі освітні ігри були не просто милою беззмістовною дитинністю, а відповідали глибокій потребі заплющити очі і втекти від нерозв'язних проблем та моторошних передчуттів загибелі в якомога безневинніший уявний світ. Вони терпляче вчилися керувати автомобілями, грали в складні картярські ігри й самовіддано розв'язували кросворди, бо були майже беззахисні перед смертю, страхом, болем і голодом, духовно безпорадні, не здатні вже знайти втіху в релігії. Ті люди читали стільки статей, слухали стільки доповідей, а не мали ні часу, ні сили озброїтись проти страху, побороти в собі ляк перед смертю; вони жили наче в гарячці й не вірили в майбутнє.Ми повинні коротко зупинитися й на лекціях, на цьому трохи шляхетнішому різновиді фейлетону. Фахівці, а також усілякі інтелектуальні пройдисвіти пропонували в ті часи громадянам, які й далі дуже високо цінували позбавлене свого колишнього значення поняття "освіта", крім статей, ще й силусиленну лекцій, не тільки у вигляді святкових промов з якоїсь особливої нагоди, а в неймовірних кількостях, запекло конкуруючи один з одним...
Іще трохи різдвяного. А ви любите своє життя? Направду? Люди рідко вдоволені собою і своїм життям. Мало хто може собі в тому чесно зізнатись, але то правда. Зазвичай із життям доводиться миритись, іти на компроміси, робити те, що не дуже хочеться, бути тим, ким, здається, ти не мав би бути. У кожного знайдеться щось таке, що не так, як би хотілось, уявлялось, мріялось. Живи і будь, називається. Однак, є така цікава мудрість: якщо ти хочеш грати гру, ти маєш прийняти правила.Ти можеш ображатись, плюватись, казати, що це несправедливо, що тобі такі правила не подобаються, що он там десь є інші правила, але ти поза грою. Тому, якщо ти хочеш жити життя, тобі треба прийняти його. Як є. Це найкращий початок. І Христос приймає. Він входить в цю дійсність, як вона є. Він погоджується на неї. Він не каже: "Я прийду, але щоб без зрадливого Юди і без хитрого Пилата, і щоб апостоли розумніші якісь були, а то пояснювати щоразу, що Я не відновити Ізраїль прийшов... Ну і щоб ясла з підігрівом, зима все ж таки. І замість цього немічного Йосифа, якийсь хоч би голова Синедріону за батька, щоб увійти сюди трохи на авторитеті. І ця Гефсиманія, самотність, Голгофа, хрест - навіщо такий хардкор? Може я своїми словами просто скажу: люблю всіх, цьомки, пока?". Нічого подібного. Він входить в це життя і приймає його. Він живе життя, наше життя, не оплакує його, живе. Життя не ідеальне, але це єдине поле, де щось може статись, може таки варто на нього вийти? Живи і будь 🤍#думидуховні
Шановне товариство, зараз буде снобістське і занудне привітання з Новим роком від психолога. Може бути трохи неприємно, тому знайте, що далі ви читаєте на свій страх і ризик.Вам же уже набажали всього нового в новому році, і щоб старе залишилось в старому. Ви вже й надихнулись, повірили, зігріли душу. Допивайте просєко, витирайте майонез на рукаві від олів'є і вибачайте милосердно, але мій обов'язок нагадати вам, що все це ходіння по колу.Бо кожен Новий рік — це символічний акт повторення: ми знову обіцяємо собі те саме, що й торік, і знову зазнаємо поразки в той самий спосіб. Тарам-пам-пам!У цьому — вірність своїй власній неусвідомленій історії, яку ви, можливо, й не обрали б, якби справді могли.Тож моє вам побажання на Новий рік. Тут треба неспішно, то під шампанське маленькими ковтками буде в самий раз.Щоб ви нарешті вияснили свої життєві переконання і зрозуміли на якому шпагаті сидите і чому вам так незручно.Щоб усвідомили свої неоправдані претензії до життя, трохи скромності буде лише на користь.Щоб врешті зізналися собі у своїх бажаннях, та я знаю, що страшно і соромно, але інакше не вийде.І щоб світла (в усіх значеннях цього слова) було у вас стільки, щоб ваша тінь не лякала вас.Ось так можна буде вже розраховувати на якесь оновлення.З Новим роком, дорогі! Добра всім 🤍#зісвятом
Завжди шкода людей, які ведуться на такі ось заяви про великих математиків і вчених, які нарешті схопили і довели існування Бога! Не вистачає ще голосу за кадром (як то закадровий сміх у комедіях), який би підказував захопливе здивування: "Ваууууууу! Клааааас!" Справа не лише в тому, що Бог не може бути об'єктом в ряду інших об'єктів: стовп, двері, муха, яблуко, ковбаса, Бог... (відчуваєте абсурд уже із самого цього порядку через кому?). Не може бути навіть найбільшим чи найкращим об'єктом, у ряду з найкращою і найдорожчою ковбасою. Драма тут в тому, що люди, які шукають таких аргументів ззовні, нехтують собою в цих важливих аспектах свого життя. Це ніби любити свою дружину і жити з нею, бо сусід каже, що вона красива і хороша. Нічого особистого! Сусід же сказав, а він людина розумна. - Хух, ну слава Богу! Довели існування Бога, тепер то Він вже нікуди не дінеться. Можна спокійно жити далі. І можна ще в суперечках із невіруючими тикати їм прямо в очі цією теоремою, вона ж тепер доведена! І сміх, і гріх 🤦♂#тайтаке
Для нормального життя людині потрібно подбати про такі чотири базові аспекти: 1. Здоров’я.Це та машина, на якій ти їдеш свою дорогу, і пересісти на іншу не можеш. Про неї краще дбати по можливості. Ідеально не буде, але важливо не страждати більше, ніж необхідно. А якщо ти хочеш мати успіх ще в чомусь, то здоров’я потрібне тим більше — бо активності має бути більше. 2. Робота.Банально потрібні гроші. На хліб, комуналку, кросівки і на каву з друзями. Так уже влаштоване суспільство. Якщо робота, окрім грошей, приносить ще й задоволення — це прекрасно. Довгий час без роботи і без можливості потурбуватися про себе хоч якось у цьому плані — псує людину. 3. Друзі.Може, родина, добрі сусіди, колеги — коротше, вплетеність у соціальний простір. Людина за визначенням є соціальною істотою, і про це треба дбати. Можна вдавати з себе вовка-самітника чи кота, що гуляє сам по собі, але до доброго це не приведе. 4. Близькі стосунки.І тут не лише про те, щоб було до кого пригорнутися, а й про особистісні, довірливі стосунки. Щоб було з ким поговорити не лише про роботу й клопоти, а й поділитися собою.***Якщо всі ці чотири аспекти життя закриті — ви щаслива людина, і життя для вас приємне та добре. І що менше цих речей у вашому житті, то складніше. Однак хепі-енд у тому, що про все це можна подбати. І в якій би ситуації ти не був, звідти завжди є два варіанти: повести себе так, щоб стало гірше, або так, щоб стало краще.Живи і будь 🤍#психомудрості
Якщо при собі завжди мати віру і добрий настрій, то життя перестає бути прісним.абоКоли священник на своєму місці))Зі спогадів датського мандрівника Арне Фальк-Рьонне про його подорож до Нової Гвінеї у часи племен, місіонерів і пригод:"Мені згадується політ до однієї місії, загубленої у горах Стар. Густий туман зі швидкістю кур'єрського поїзда напливає на крихітний літак. Запасу пального залишається рівно на 12 хвилин, а ми не можемо ні піднятися вище, ні спуститися – куди не кинь погляд, скрізь височенні гори. Десь унизу, прихована від нас густим туманом, знаходиться "марка" - невелика полоска землі серед джунглів, завдовжки лише триста метрів. Але де ж вона і як на неї сісти?Літак веде католицький священик. Обернувшись до мене, він кричить що є сил:– Усі ми повинні колись віддати свої душі Всевишньому! Можливо Він має намір отримати їх саме зараз!З цими словами він кидає машину в густий, мов каша, туман. Несподівано перед нами постає темно-зелена стіна джунглів. Священик різко кидає машину нагору і кричить:- Ні, посадкова смуга не тут! - На мою думку, у такий момент він міг би мені цього й не говорити.Ще одна спроба, за нею наступна, і я подумки вже прощаюсь із життям. Але літак пірнає знову, і прямо під нами виникає посадкова смуга. Літак приземляється, весело стрибаючи по купинах."Арне Фальк-Рьонне. Подорож у кам'яний вік. Серед племен Нової Гвінеї.Не все в житті прорахуєш, інколи просто треба Йому довіритись.Всім доброго 🤍#цитатка #сміхтосила
Просто людська історіяОсь недавно — вечірній дзвінок. Старенький, неспішний голос у телефоні:— Алло. Це батюшка?— Так, це він.— Бааатюшка! Боже, яка ж я рада! — тихий голос відчутно поплив у посмішці, слова звучали справді як виждані. — А Ви мене не впізнаєте?— Поки ні, — я й сам засміявся, — але Ви скажіть, і я згадаю.— Це Людмила...Так, я згадав, Людмила Іванівна! Викладач морського училища, що тоді було ще в приміщеннях Могилянки. Їй тепер 86. Вона вже років із 15 через хворобу не виходить з дому. Але вдома порається сама: чистенько все, порядок. До великої війни вона час від часу запрошувала до себе, щоб посповідатись і прийняти Причастя. Потім — війна, і ми трохи погубилися. Не бачилися вже десь років із п’ять.Що цікаво, я згадував її недавно — як вона, чи жива ще, як її справи, — думав. Але номер її втратив, та й вона не дзвонила.— Ой, яка ж я рада, що знайшла Вас нарешті! Думала, Ви мене забули.Здавалося, що Людмила Іванівна продовжувала посміхатися, що для неї то була направду радість. Настрій передавався через слухавку, я посміхався теж.— Ледве знайшла Ваш номер у старому телефоні — і от дозвонилася, слава Богу! А як Ваші дівчатка? Напевно вже дорослі? А я вже старенька-старенька стала, — і сміється.Домовились про зустріч, і я зі Святими Дарами поїхав до неї. По дорозі думав, як то дивно, тепло і приємно, що ти потрібен людині. Направду потрібен. Саме ти. Тим, який ти є і хто ти є. І все це так щиро. Минув уже добрий кусок часу, війна, якісь клопоти і турботи — ти жив і не підозрював, що крізь ті всі перепони тебе хтось шукає, чекає зустрічі, твого благословення, розмови.За ці роки Людмила Іванівна не сильно змінилася. Осліпла, правда, на одне око, на друге трохи бачить. Часто посміхається, як і раніше. Під час сповіді дістає із серця якісь непрості переживання і витирає сльози. Життя непросте, як воно буває, але їй вистачає сили духу на нього, тому вона витирає сльози і знову тихо посміхається.Про неї багато може сказати її молитовник, який вона читає тим одним оком, що ще трохи бачить. Там повно закладок, а кожна із 300 сторінок акуратно вбрана обрізаним файлом — щоб не затиралася.— Бог дає мені ще жити, і я Йому вдячна за то.Я спускаюсь сходами і думаю, як багато правди у таких зустрічах. Правди про людей, про саме життя, про те, щоб бути... На вулиці — заспане осіннє сонце й ранковий спокій суботи. На душі приблизно так само.— І я Йому вдячний, — прошепотілося тихо в тишу.#життяілюди
Є така правда у житті, не очевидна, але дуже важлива, - себе треба вибирати.Люди шукають якоїсь правди, з якою б можна було зустрітись, як із дубом посеред дороги. Щоб не обійти, не оминути, а ще краще - вдаритись об нього головою, щоб осягнути невідвортнє його існування. І щоб та правда захопила нас, була міцною, щоб без сумнівів і з твердою певністю. Щоб залізти на того дуба, твердо сісти там і вже звідти споглядати буття з його прогалинами. Звідси наша впертість, зашореність і фанатизм. Люди захищають не правду - люди захищають себе. Їм страшно іти над прірвою. Страшно жити над непевністю. Тому ми хапаємось за якісь фрагментарності і міцно їх тримаємо. А правда в тому, що такого дуба немає. Все можна поставити в такий ряд, щоб знецінити. Будь-що можна підкопати і перевернути. Правда в тому, що тобі належить творити правду. Будувати місточок над Нічим, із якого все створено і яким все пронизано. Вибирати правду за правдою, дощечку за дощечкою і йти по ній. Не розкидатись нею. Берегти. Бо вона ще така непевна. Вона залежить від тебе. Бог покликав тебе до співтворчості.Якщо ти кажеш, що правди немає, то ти її не твориш, ти сподіваєшся на чужу. Але тобі треба своя.Живи і будь 🤍#шоти
TGLIST.COM.UA
