Королівська Правиця

Розтини і ЦеркваКоли вже йдеться про розтини, згадаю один з найпопулярніших міфів про середньовічну медицину: Церква нібито забороняла розтин людського тіла, що значно сповільнювало розвиток науки. Проте вже в 1286 році можна прочитати рядки францисканця з Північної Італії Салімбене Пармського, у яких він, описуючи дії лікаря під час епідемії невідомої хвороби, зазначає: «У Кремоні, Пармі, Реджо та багатьох інших містах і дієцезіях Італії було багато померлих серед людей і курей за короткий період. Один лікар зробив розтин деяких з них і знайшов абсцес біля серця кожної курки. На серці була маленька везикула. Він також зробив розтин померлому чоловіку та знайшов там те саме».Ба більше: як з’ясувала історикиня Інес О’Нілл, сам Папа Інокентій ІІІ підштовхнув до нормалізації людського розтину як складника процедури розслідування вбивств. Науковиця згадує випадок, пов’язаний з розслідуванням смерті юнака, у якій був замішаний єпископ Сігуенси Родерік. Історія така. Під час меси парафіяни почали поводитися невідповідно, і єпископ попросив своїх помічників утихомирити натовп. Зрештою йому довелося втрутитися самому: він роздавав удари патерицею особливо активним і, так сталося, влучив по голові одному юнаку. Той, утім, очуняв після цього. Протягом місяця поводив себе абсолютно нормально — їв, пив і працював у полі. Один хірург переконав його зробити операцію. На четвертий день після втручання юнак помер. Хоча хірург був старий і не особливо кваліфікований, пішов поголос, що удар єпископа таки виявився фатальним. Архієрея усунули від звершення меси. Інокентій ІІІ отримав запит на вирішення справи. Папа наказав розслідувати все детально. Два хірурги й один лікар, дослідивши рештки, засвідчили, що причиною смерті стала недбало проведена операція.Із книги Стефанії Демчук «Доба постів і карнавалів»@pravytsa

🇺🇦 Відроджуймо українську класику разом!📚 У Вікіджерелах триває конкурс «Книжкова Шафа 2025» — щорічна подія, де кожен може долучитись до збереження української спадщини.Ми транскрибуємо твори у суспільному надбанні — книжки, які формували українську думку, культуру та науку.Цьогорічні тематичні розділи конкурсу охоплюють: літературознавство, історію, науку, філологію, фольклористику, Пласт, переклади, прозу, драматургію, релігієзнавство, політологію, правознавство.Серед авторів — наші класики: Осип Турянський, Олекса Стороженко, Іван Липа, Климент Квітка, Степан Томашівський, Петро Франко, Наталія Кобринська, європейські автори — Моріс Верн, Альфонс Доде та багато інших.🔥 Долучайся!Допоможи повернути до життя тексти, які творили нашу культуру. Кожна вичитана сторінка — це внесок у збереження української ідентичності.🏆 Активні учасники отримають пам’ятні призи та відзнаки.👉 Приєднуйся до «Книжкової Шафи 2025» на Вікіджерелах — https://uk.wikisource.org/wiki/Вікіджерела:Книжкова_Шафа/2025

Що не так з "Націократією"?Цікаво, що в націоналістичних колах популярні ідеї націократії, які запропонував Микола Сціборський (1898–1941).Це один із наших «глибинних» правих ідеологів. Можна ознайомитися з його книгами "Націократія" та його проєктом Конституції. Він жив у буремний час, коли демократія перебувала у страшній кризі й часто не могла захистити сама себе. Тому наші націонал-революціонери не надто їй симпатизували.Перше, що впадає в око, — це тоталітарний, авторитарний характер держави, який відверто декларується. Це чути неприємно, але, принаймні, чесно.Сам тоталітаризм — це (побічний?) продукт масових суспільств, урбанізації й модерну, адже в традиційному суспільстві існували авторитарні режими, але тоталітарних — ні. Як можна побудувати тоталітаризм, коли більшість населення живе в селі? Технології того часу не дозволяли створити в державі Паноптикум. Тому тоталітаризм — це радше форма прогресивізму, а не традиціоналізму. До речі, усі ці розмови про «нову людину» — це теж прояв прогресивізму, хай навіть його прихильники вважають себе «правими».Чи не найбільша проблема будь-яких диктатур полягає в тому, хто буде говорити владі правду? Адже будь-яка критика там сприймається як щось однозначно негативне, бо ставить під сумнів непомильність влади. Адже «Вождь завжди правий» — як каже старий принцип. Тому сама система неминуче підніматиме нагору кар’єристів, підлабузників і брехунів.Поряд із цим постає проблема фаворитизму. Наші націократи мріють про меритократію — щоб посади базувалися на основі заслуг. Але це самообман, адже система винагороджуватиме лояльність, а не компетентність. Це поширюватиметься й на економіку: найзаможнішими людьми стануть не успішні підприємці, а ті, хто зуміє здобути ласку Диктатора. При цьому ці фаворити, вочевидь, не завжди матимуть відповідні здібності.Іншою проблемою є державний синдикалізм — ідея про те, що суспільство має бути організоване відповідно до соціальних і професійно-виробничих функцій, а ці корпорації братимуть участь у державотворенні. Однак це вступає в конфлікт із принципами вождизму, де домінуючу роль відіграє голова держави. Якби вождь радше виступав у ролі арбітра (що часто траплялося в традиційних суспільствах), питань не виникало б.Крім того, сьогодні складно намагатися реставрувати корпоративне суспільство на середньовічний манір. Принаймні тому, що сучасна економіка дуже динамічна, і людина вже не працює все життя ремісником чи на одному заводі. До того ж будь-яка здорова корпоративність має бути результатом добровільної самоорганізації суспільства, а не створена державою за наказом ідеологів.Тому якщо коротко, це республіка без республіканізму, ідея якої народжена у непростий для України час. Чи можливості колись в Україні їх встановлення? Хіба що ситуація буде такий бардак як був у Португалії перед приходом Салазара, коли за 16 років змінилося 44 уряди. Але не дай Бог,щоб в нас дійшло до цього.@pravytsa

Натрапив на цікавий матеріал на ліберальному The Atlantic. На початку 2000-х, коли авторка статті думала про дітей, більшість статей описували тільки труднощі: недосипання, проблеми під час вагітності, велике навантаження. Радили не мати дітей, якщо хочеш бути щасливим. Друзі та родина теж говорили про стреси та брак часу, а доводи на користь родини та виховання дітей були слабкими.Схожі думки є й сьогодні: онлайн-заголовки й форуми стверджують, що жінки без дітей і партнера щасливіші. Але опитування 3000 американських жінок у 2025 році показало протилежне: заміжні матері найщасливіші. Вони частіше відчувають життя змістовним і мають почуття мети, навіть якщо перевантажені та втомлені.Інші дослідження підтверджують, що заміжні матері рідше відчувають депресію, а шлюб сам по собі підвищує щастя та зменшує самотність завдяки фізичному контакту та підтримці партнера.Негативні повідомлення про материнство і шлюб можуть змушувати молодих людей не заводити сім’ю. Виховання дітей і сімейне життя справді важке, але воно дає глибоке відчуття сенсу, радості та близькості, яке неможливо отримати від штучного інтелекту чи віртуальних стосунків.В цьому контексті вкажу на те,що іноді ігноруються. Це культурний фактор і роль інтелігенції. Саме вони створюють атмосферу, дають орієнтири. І хочемо то чи ні, саме від людей інтелектуальної праці, інфлюенсерів, у багатьох сенсах, алежить виживання нашої нації.@pravytsa

Ваш вірний слуга дочитав я книжечку Пайпса про московитський консерватизм. Робота сподобалося, гарно показує "особливий" шлях наших сусідів і чому у них склалася унікальна політична культура.Московія народжувалися в особливих географічних умовах і зазнала монгольського нападу. Це знищувало старі залишки самоуправління і т.д. закріпилася вотчинна монархія, де вся земля належала царю, а люди фактично ставали кріпаками царя. Тому права власності там і не було. Селяни, під впливом церкви, вважали земля як і повітря чи воду, власністю, яка у спільну власність. На заході існувала традиція римського права. Відома ще з Риму, ідея держави як інституції, яка не тотожна правителю була не відома московитами. На Заході теж на ранньому етапі середніх віків була у франків вотчина монархія, але там під впливом римської спадщини і католицизму концепція змінилася.На відмінну від Європи, феодальний договір із децентралізацією, не прийшов до болотяників. Впливової та суб’єктної аристократії там теж не виникло, яка б боролася за всякі Хартії Вольностей. Маючи простір для експансії селяни могли піти на нові землі, залишивсь бояр ні з чим. Тому знать обміняла можливість закріпачити селян на відмову від політичної участі. А система місництва, коли посади видавалася від залежності від походження та заслуг предків вбивало корпоративний дух. З релігією вийшла схожа ситуація, у боротьбі між фракціями у православних виграли іосифляни, які були за монастирську власність, а програли нестяжателі, які виступали за незалежність церкви. Православні навчали, що цар - це намісник Бога на землі. Московські міста виникали як адміністративні й військові центри, а не осердя ремесла і торгівлі. Усяких магдебурзьких прав тут теж не виникало. Саме місцеве самоуправління суперечило бюрократичному централізму держави. Не було суб’єктних цехів і гільдій, на великих територіях жило мало людей, а сільські громади були анклавами, яких мало обходило справи інших і відчуття спільної долі. Суспільна довіра часто не виходила за межі родини.Не дивно,що потім ніяких конституцій не треба було чекати від влади. У росіян був страх,що при створенні парламентів чи конституцій — державу чекає анархія і розпад,тому тамтешні консерватори вірили,що тільки сильна централізована влада здатна тримати гігантське утворення під контролем. В загальному, консерватизм відрізняється з регіону в регіон і він прив'язаний до усталених інституцій. Західні теорії природного права чи суспільного договору були чужі для московитів. Суспільної дискусії там де-факто не було, бо державні справи не підлягають обговоренню. Владі не були справи до бажання народу, а найкраще для царя,щоб народ був "внє політікі".Один з московських вчених Кавєлін писав,що двигуном у Європі були індивіди і соціальні групи, які діяли "знизу", а в них держава, яка працювала "зверху". Якщо ти занадто щось там робив активно, то прилітало,бо це створювало тобі авторитет. А він створював загрозу державі. В ці традиції не вмирають так просто,від того "ініціатіва наказуєма" і "что ето за самодеятельность". Деякі московити пробували ліберального консерватизму, який би якось поєднував громадські свободи і самодержавство, але воно не в'яжеться між собою. Московити схильні до бінарного мислення: "Або-або",тому всякі там поміркованості це чуже їх загадковій душі. Якщо коротко підбивати підсумки,то на московських землях існувала держава,але було у них суспільства. @pravytsa

Однак навіть абсолютизм, який позбавив народ політичних прерогатив, не зазіхав на фундаментальні громадянські права та права власності. «Абсолютна монархія це поняття, протилежне феодальної роздробленості. Але воно не означає деспотизму чи тиранії». Тому неправильно стверджувати, що абсолютизм передбачив тоталітаризм ХХ століття. Основні теоретики епохи абсолютизму були єдині в тому, що королі завжди повинні слідувати «законам Бога і природи», деякі з них навіть дозволяли собі стверджувати, що піддані тих монархів, які порушували це правило, звільнялися від обов'язку послухатися, подібно до васалів лордів, порушували самих лордів. абсолютистських монархій, навіть захисники королівського абсолютизму визнавали, що країна мала «звичайну» конституцію, яка скасовувала волю короля і яку король мав поважати: свобода і власність французів були недоторканними. Існує спільна думка, що і в Іспанії, чий правитель Філіп ІІ був названий «найабсолютистським монархом у світі», королівський абсолютизм закріплював взаємний обмін король гарантував правосуддя і власність в обмін на покору з боку своїх підданих. Королі зведені у свій сан народом і тому зобов'язані працювати на загальне благо(Термін "bonum commune" застосовувався у Франції вже 1273 року)В Англії, а потім у Сполучених Штатах і у Франції, де абсолютизм піддався атаці, з самих перших днів європейської цивілізації існувало загальне бачення того, що представляє собою законний уряд: такий уряд діяло у згоді зі звичаєм і законом, поважаючи права і побажання громадян. відновлювали і розширювали один із традиційних для Європи принципів: що стосується всіх, повинно обговорюватися і схвалюватися всіма.Річард Пайпс. Російський консерватизм і його критики@pravytsa

Але давайте посутньо розберемо його тейк. Ідея первородного гріха вчить нас, що людина не ідеальна. Що їй властиві дуже погані вчинки. Що її рішення не є чимось добрим a priori. Цього нас аж ніяк не вчить лівий лібералізм. Коли Ді Местр і Бьорк кричали (голос лементуючого в пустелі) про небезпеки ВФР — їх не чули саме через те, що адепти революції не чаяли за собою гріха — ба навіть його можливість. Скінчилось все кривавою різаниною. Те саме і з повномасштабним вторгнення в Україну: путін навіть не обмірковує можливість воздаяння. Тимчасом чому нас навчає Біблія? Наприклад: А приходька не будеш утискати та гнобити його, бо й ви були приходьками в єгипетськім краї. Жодної вдови та сироти не будеш гнобити; якщо ж ти справді гнобитимеш їх, то коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене, то конче почую їхній зойк, і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами.» — Вихід 22:20-23І ця ідея — що людина схильна до зла через свою природу — краще пояснює історію, ніж ідея про властиве людині добро. Куди не глянь — різанини і вбивства, грабежі і ґвалтування. Це точно можна пояснити ідеєю добра і любові, закодованих в людині? Вони подорослішають лише наступивши на граблі, ці горе-активісти.

Націоналізм та імперіалізмОдною з парадоксів значного фрагменту нашої націоналістичної думки, яку навіть сьогодні можна спостерігати це імперіалізм. По ідеї, націоналісти мають прихильниками національної держави і суворими критиками імперій та великодержавності, керуючись принципом: "Кожній нації — держава". Оця когорта думкарів є прекрасним зразком охлократії — влади матеріально-непродукуючої інтелігенції, яка прагне встановити жорстку, централізовану владу. Самі ж охлократії можуть бути як "правими" так і "лівими". У світлі цього не дивно,що тоталітарні системи 20 ст. були дуже схожими між собою. Доречі, цьому і Сціборський дивувався. Ото маючи різні засновки приходять до схожих висновків. Культу вождя це ж така "права" тема як і "ліва".Охлократії дійсно можуть перемагати занархізовані демократії, якщо ті займаються внутрішньою ворожнечею, соціалістичними експериментами та занедбанням власних армій. Але правда і в тому,що охлократії також украй вразливі і падають наче колос на глиняних ногах. Перейдемо до імперіалізму. Саме створення колоній, захоплення земель мало сенс в епохи, коли основною цінністю була земля. Розширення "життєвого простору" про яке говорили геополітики 19 ст. логічне було епоху демографічного зростання чи банального відтворення. Теперечки ситуація зовсім протилежна. Сьогодні на передній план виходить інформації, технології, звичайний капітал і "соціальний капітал", тобто люди, їх чесноти та органічні зв'язки між собою, які створюють довіру. Будуть перемагати ті,хто має внутрішню інституційну силу. Тому Ізраїль і б'є Іран. Доречі, оці речі погано розуміють наші вороги, адже вигнавши своїх людей на м'ясні штурми вони проґавали момент і "баби уже не нарожають". Тому і приходиться будувати плани про завезення мільйонів індусів.Сціборський навчав,що ніяка здорова нація не піде на самообмеження, але якраз здорові організми живуть завдяки дисципліні. А невід'ємною її частиною є самообмеження. Отже, для мене усі розмови про українську імперію це спосіб потішити власне его. Давня мудрість каже,що краща помста не ставати схожими на своїх ворогів,то наші мудраки зовсім не уміють мститися. Бо малий червоно-чорний дракон не може перемогли свою гігантську копію. Щоби перемагати треба бути фундаментально Іншим.@pravytsa

Економічне життя УНР та УД з погляду лібертаріанства• Що там в УНР?УНР скасовує право приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та инші землі нетрудових господарств III Універсалом ЦР, а невдовзі після цього Генеральний Секретаріат ЦР видав положення про земельну справу, яке забороняло продавати, купувати, заставляти, дарувати та передавати землю будь-кому. Директорія 26 грудня 1918 року (після повалення Скоропадського) видає Декларацію, де заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу (аби не допустити гніву землевласників їм було виписано компенсацію, а також не була відібрана породиста худоба, дім та виноградники, але через велике урізання земель заможнім селянам та абсолютним ігноруванням їх інтересів ситуація була не найкраща). Новим поштовхом до поглиблення конфлікту дав земельний закон Директорії, який був виданий 8 січня 1919 року, згідно з яким земля залишалася у власності держави.• Що там в УД ЯВП Гетьмана?Після ліквідації соціалістичної УНР, ЯВП Гетьман видав «Грамоту до всього українського народу», де було проголошено: Права приватної власності – як фундаменту культури і цивілізації, відбудовуються у повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно тимчасового уряду російського, відміняються і касуються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі. В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватнього підприємства й ініціативи.Заради економічного порятунку України ЯВП Гетьману довелося скасувати 8-годинний робочий день уведений ЦР та повернув відібрану в землевласників землю.Українські соціалісти та більшовики, оголосили економічні реформи Скоропадського "армагеддоном" для українських селян, яких будуть нещадно експлуатувати "гетьманські буржуа". Хоча ніякого винищення селянства не було, цитуючи сучасників:Уїзд не був поміщицьким – дворянам і чиновникам належало 20,32% землі. Крім того, потужних маєтків – більших за 500 десятин – існувало лише 17. У гетьманський період лише двоє лубенських поміщиків скористалися правом стягнути грошове винагородження за пограбоване майно. Взагалі лубенські поміщики прагнули ліквідувати (як тоді здавалося) революцію якомога більш безболісно і проявили в цьому напряму чимало такту і порозуміння – згадував старшина Лубенського охоронного куреня, а пізніше офіцер Добровольчої армії Микола Раєвський.Відновлення здорового глузду та приватної власності принесли свої плоди, протягом 1918 року кількість товариств споживчої кооперації зросла втричі, а балансова сума капіталів 3,3 тис. кредитних спілок сягнула 185,5 млн крб, була налагоджена вільна економічна зона між Українською Державою та Німецькою і Австро-Угорською Імперіями. Постачаючи продукти Центральним Державам, Україна до жовтня 1918-го остання отримала 21 428 вагонів вугілля, 700 вагонів солі, 5 вагонів емальованого посуду, 1651 сільськогосподарську машину, на 2160 тис. крб рулонного паперу, а також нафту, гас, пастельну змазку для залізничних коліс тощо. <Приєднуйся до вільних людей🗽>

Лібертаріанський монархізм: За імператора і свободу. Ідейний світ дивовижний і там можна знайти дуже неочікувані альянси. Що може об’єднувати сучасного лібертаріанця та монархіста, який з ностальгією згадує християнське Середньовіччя.Здавалося б, ці погляди мають мало спільного: лібертаріанець виступає за індивідуалізм, особисту свободу та мінімальну роль держави, тоді як монархіст цінує порядок, авторитет і традицію. Але якщо придивитися уважніше, між ними можна знайти несподівані точки перетину.Лібертаріанські монархісти вважають, що феодальна Європа влаштована була значно ближче до лібертаріанського ідеалу, ніж може здатися. Монарх вважає країну своєю власністю й дбає про неї, як про свою справу. А демократичний політик — це тимчасовий керівник, який намагається взяти від країни максимум, поки є при владі. Мовляв, монархія це «приватна форма правління», а демократію — «колективна». Монарх має стимул захищати власність, бо інакше можуть забрати й в нього самого — він, по суті, теж «меншість», бо він один.У Середньовіччі майже не було «держави» у сучасному розумінні. Система ґрунтувалася на особистих угодах, приватній власності та місцевому самоврядуванні. Монархії були децентралізованими, а монарх зазвичай не мав змоги діяти самовільно — він залежав від підтримки феодалів та міст.Податки були мінімальними, багато послуг — приватними, соціальна допомога здійснювалася Церквою, цехами й громадами. Владу здійснювали місцеві суди, які часто діяли незалежно від центральної влади. Кожен рівень суспільства мав свої обов’язки та права, які базувалися на договорах, а не на свавільному правлінні.Навіть монарх, хоч і мав титул «володаря», фактично був лише одним із гравців у складній системі взаємних зобов’язань. Його армія складалася з приватних загонів васалів, які підтримували його лише заради власної вигоди. Більшість людей жила, дотримуючись традиційних правил, які самі громади встановлювали та підтримували.Таким чином, середньовічний лад, попри свою релігійність, поєднував в собі те, що близьке лібертаріанцям: мінімальна централізована влада, верховенство приватної власності, добровільні угоди та автономія громад. І жодна система в історії не втілила настільки органічно принципи децентралізації, як Середньовіччя.Попри всі недоліки тієї епохи, саме тоді люди мали значно більше особистої автономії, ніж у багатьох пізніших «просвітницьких» режимах. Система трималася на особистій відповідальності, вірності договору та місцевому самоврядуванню — тобто на тих самих засадах, які цінують лібертаріанці.Таким чином, лібертаріанський монархіст - це той, хто закликає переосмислити Середньовіччя та побачити в ньому не лише «темні віки», а й епоху, яка в чомусь була ближчою до ідеалу особистої свободи, ніж сучасний світ. Такі погляди дуже специфічні і поки будуть залишаються на маргінесі. Вони можуть бути легко висміяні та розкритиковані. Проте треба віддавати таким ідеям належне в оригінальності. Особиста моя думка така, що прагнучи до лібертаріанства суспільство, легко може опинитися не у в ідеальному капіталізмі, а у неофеодалізмі.Матеріал для ознайомлення:https://madmonarchist.blogspot.com/2010/09/libertarianism-and-medieval-monarchy.html https://mises.org/mises-daily/libertarian-case-monarchy https://madmonarchist.blogspot.com/2014/06/libertarian-monarchy.html