Telegram statistics channel - @politpediaa

Якщо забратися в хащі американських заяв і прикрасити це все мікрочастинкою антизрадницького копіуму, то побачимо, що подробиць щодо питання територій ми абсолютно не знаємо. Буквально жодного чіткого розуміння того, що ж американці мають на увазі під цими “територіальними поступками”. Звідси й виникає безліч різночитань.Згадаймо хоча б учорашній день: Рубіо виходить на серію інтерв’ю, де з усіх боків відбивається від незручних питань журналістів і при цьому вкидає головну тезу – американці загалом проти того, щоб Україну примушувати до здачі Донбасу. Адже вони розуміють усю абсурдність цієї вимоги москви та те, що ані українці, ані європейці на це ніколи не погодяться.Паралельно Трамп уже два дні поспіль торпедує інтернет постами про необхідність поступок України у питаннях територій задля найшвидшого укладення миру. Водночас він не уточнює, що саме має на увазі під такими поступками, так ще і згадує Обаму, який у 2014-му "без єдиного пострілу здав Крим". (Не думаю, що робить таке порівняння, щоб його потім згадуватимуть як того, хто без єдиного пострілу здав Донбас)Якщо ж згадати, що раніше американці прагнули, аби ми – не відмовляючись юридично від окупованих регіонів – фактично відмовилися від їхнього повернення військовим шляхом, можна припустити: саме про таку “територіальну поступку” зараз і говорить американський лідер.Типу: гаразд, неокупована частина Донбасу залишається вашою, але пообіцяйте, що більше не намагатиметесь силою повернути втрачені території, зупинивши фронт там, де він є нині.Якщо все справді так, то це по суті є той самий “план Келлога”, з яким американці на початку цієї перемовницької котовасії активно носилися. Тоді він передбачав замороження фронту, формальну відмову обох сторін від подальших територіальних претензій, накачування України озброєнням та поступове зняття санкцій з РФ.Але зважаючи на те, що путін вже неодноразово посилав американців з тим планом, такий сценарій радше моя фантазія, ніж щось близьке до реальності. Хоча все може бути.

Ну, поки все це виглядає саме так, як я й думав: сторони ні про що суттєве – включно з припиненням вогню у будь-якому форматі, перемир’ям чи передачею територій (тут після інтерв’ю Трампа у мене виникають питання) – так і не домовилися. Але Трамп і далі буде тягнути кота за хвоста із запровадженням санкцій.Сама зустріч – якщо судити з того, що раптово було скасовано частину пресконференції зі спілкуванням із журналістами, а також подальші урочистості та спільний обід, а Трамп передчасно вилетів до Вашингтона – пройшла дуже не дуже. Донні, вочевидь, так і не зміг вгамувати апетити свого друга Владіміра.Про те, що путін ані на йоту не поступився у своїй позиції, навіть попри власні слова про необхідність забезпечення безпеки України, свідчить його фраза про потребу «вирішення всіх першопричин конфлікту», виголошена одразу перед цими самими словами про безпеку.Першопричини ці всім вам добре відомі – саме існування незалежної України. І, гадаю, Трамп, який неодноразово повторював, що путін хоче всю Україну, теж це чудово розуміє, особливо після цієї зустрічі.Поки що братися прогнозувати, що буде далі, не стану. Треба дочекатися більш конкретних інсайдів і зливів подробиць їхнього спілкування. Але вже зрозуміло, що американський президент сів у велику калюжу, коли запросив до себе військового злочинця, не досягнувши при цьому бажаного результату.І як здається, усвідомлюючи це, він тепер намагатиметься говорити й робити багато чого, щоб хоч якось відмитися. Єдине питання – чи буде у цих словах та діях щось позитивне для нас, чи ж це обернеться новим витком тиску й воплей про «угоду» від того, хто не вміє визнавати власних помилок.

Вичекавши кілька днів, вичитавши купу джерел та прослухавши не менше заяв, я так і не зробив чітких змін у своїй позиції щодо сьогоднішньої зустрічі між Трампом і путіним.У моєму баченні, вона радше стане подією, яка у найгіршому випадку нічого не змінить, залишивши все як є: війна триватиме, а Трамп так і буде мнутися із запровадженням санкцій.Причина, чому ця зустріч навряд чи призведе до чогось серйозного та критично неприємного для України, полягає у діаметрально протилежних позиціях і очікуваннях сторін.Для Трампа, як він останніми днями постійно наголошує, рандеву на Алясці має стати можливістю «побачити бажання миру в очах путіна» та, головне, — розпалити майже згаслу пристрасть між двома колишніми політичними коханцями підштовхнути російського лідера до цього самого бажання.Для цього Донні завжди тримає в рукаві, на його думку, вагомий «пряник» у вигляді спільних економічних оборудок в Арктиці, часткового зняття санкцій і відновлення торгівлі, але не у формі остаточного зливу України, як про це пишуть деякі ЗМІ (на такі інсинуації Трамп, до речі, публічно реагує досить обурено).Він прагне принаймні здаватися медіатором, який не стоїть на жодній стороні. Але водночас категорично не хоче, щоб у світі вирішили, що Трамп «кинув» Україну, тим більше — за рік до проміжних виборів у США.Тому, знову ж таки, з моєї точки зору, його головна мета на цій зустрічі — по можливості зменшити апетити москви до такого рівня, щоб у разі підписання «договорняка» це не виглядало його особистою поразкою. Угода має сприйматися як проривна та прийнятна і для України з Європою, і для решти світової спільноти. Адже, як він постійно повторює, саме Київ має погодитися на будь-які умови — що виглядає малоймовірним, якщо мова йтиме про примус до здачі ще неокупованих територій.путін же сприймає цю зустріч у ключі нової Ялти. Для нього це епохальна подія, яка має призвести до формування нового світоустрою, де Сполучені Штати нарешті рахуватимуться з позицією москви, чого за часів того ж Байдена не відбувалося.Якщо Трамп розглядає зустріч як проміжний етап перед тим, як Україна та росія почнуть домовлятися самостійно, то путін їде говорити з президентом США не про мир, а про долю самої України, «ключі» від якої, на його думку, зберігаються саме у Вашингтоні, і які після «плідної бесіди» Трамп буде готовий передати.Крім того, кремлівський диктатор беззаперечно вирушає на Аляску в піднесеному настрої не лише через запрошення від президента США, яке фактично руйнує ланцюг дипломатичної ізоляції, створений самими ж Штатами. Його оптимізм підживлюють і нещодавні військові успіхи росіян на Донеччині, і позиція Індії, яка у відповідь на тарифний тиск США лише посилила інтеграцію з БРІКС (це прецедент для інших країн, які можуть потрапити під гарячу руку американців), і заяви Китаю про готовність підтримувати москву та ігнорувати американські тарифи, які поки точно не будуть введені — особливо після того, як Трамп продовжив торговельне перемир’я з Пекіном ще на три місяці.путін розуміє, що зараз перебуває у сильній позиції, тоді як Трамп, інструменти тиску якого дедалі більше нагадують піщані замки, як то кажуть, не має карт. Тому позиції Кремля, швидше за все, залишаться гівном у гарній обгортці максималістськими. Бо навіть якщо не вдасться домовитися про здачу України шляхом переговорів, у москві розраховують досягти своїх цілей військовим шляхом, навіть коштом погіршення відносин із Вашингтоном.Повторюся: у моїй особистій парадигмі ця максимально абсурдна та похапцем організована зустріч виглядає як перемовини німого з глухим. Вона взагалі стала можливою через те, що сторони спочатку просто неправильно зрозуміли одна одну, а тепер їдуть на неї з абсолютно різним баченням цілей і шляхів їх досягнення. Тому і найімовірніший сценарій її наслідків — збереження статусу-кво з подальшими домовленостями про майбутні домовленості, які, своєю чергою, завершаться новими домовленостями про домовленості. А як там дійсно буде, побачимо вже дуже скоро.

Давайте зайдемо з іншого, більш раціонального боку й зафіксуємо для себе, що всі найгірші сценарії, які ми чуємо зараз і чули раніше, — це переважно інтерпретація приблизних позицій москви та «хотілок» самого путіна.Ці «хотілки», як я вже неодноразово зазначав, вже давно були відомі і нам, і американцям, які їх неодноразово чули як публічно, так і після зустрічей із московськими делегаціями. Цього разу вони просто, через «зламаний телефон» Віткоффа, який після «гранд чебуреку», схоже, частково втратив слух та притомність, і на фоні особистої нікчемності на всіх дипломатичних фронтах хотів продемонструвати якийсь прорив, потрапили до вух Трампа в певній «суперпроривній» (як йому здалося) формі — під соусом примарної готовності Владіміра до поступок, якої насправді не існує.На те, що сторони з самого початку не зрозуміли одна одну, вказує і «стрєлочнєство», коли вони не могли визначитися, хто ж першим запропонував зустріч і якою вона мала бути — дво- чи тристоронньою, і те, що зараз з’являється німецьким BILD: Віткофф не так зрозумів путіна, і той насправді пропонував не заморозити фронт на півдні, а щоб Україна вийшла із Запоріжжя та Херсона.Крім того, на те, що американці ще нічого не погодили з москвою і не дійшли жодного консенсусу, вказує хоча б факт того, що зараз вони в турборежимі проводять консультації з нами та європейцями, прагнучи почути — і головне, врахувати — наші позиції, щоб розуміти, з чим взагалі їхати на ту зустріч і чого від неї реально можна очікувати.Інакше кажучи, позиція американців ще повністю не сформована, і формуватиметься вона весь час до зустрічі саме завдяки спільним консультаціям із союзниками, і насамперед — із нами. Тому я б радив усім трохи заспокоїтися й просто перечекати цей момент емоційної бурі.Ретельно вивірені та досить складні угоди (а саме такою і має бути якийсь «договорнячок») неможливо укласти, спираючись на викривлену інформацію та недомовки. Так це не працює. Рано чи пізно всі ці «нєпоняткі» та базові протиріччя випливуть назовні, продемонструвавши, що ніякого глобального зсуву не відбулося, а путін залишився на своєму — на вимозі капітуляції перед ним. А от що з цим робитимуть американці та особисто Трамп — побачимо.

Пам’ятаєте епопею місячної давнини з призупиненням передачі нам американського озброєння за ініціативою очільника Пентагону Піта Гегсета та його заступника Елбріджа Колбі, які цю кашу власноруч і заварили, через що Трампу довелося швидко згортати процес і виправдовуватися, що це було потрібно лише для перевірки власних запасів? Так ось, вона нікуди не зникла, і поки такі люди, як Колбі, перебувають у Пентагоні, ризик, як я й казав раніше, також нікуди не подінеться.Якщо вірити даним CNN, які в цьому питанні особисто у мене не викликають жодних підозр, призупинення відбулося завдяки спеціальному меморандуму, розробленому Колбі. Згідно з ним, зброю, яка вважається критично важливою для США, але призначена для відправки з американських арсеналів до інших країн (особливо до нас), можна повернути назад, у разі необхідності поповнення запасів Пентагону.Тоді Колбі створив триступеневу класифікацію номенклатури озброєння, поділивши її на «зелену», «жовту» та «червону» категорії. Дві останні вважаються дефіцитними для Штатів і включають комплекси та ракети ППО, а також артилерійські снаряди. Саме вони підпадають під дію меморандуму, і їхня передача комусь може відбуватися лише за згодою міністра оборони — тобто Гегсета.Цей меморандум, як зазначає видання, досі чинний і, ба більше, містить раніше невідоме положення, присвячене суто Україні. Воно надає Пентагону право переправляти назад до американських арсеналів не лише зброю із запасів, а й створену за спеціальною програмою USAI, розробленою саме для нас і на яку Конгрес нещодавно виділив додаткові 800 мільйонів доларів.Для розуміння: після приходу Трампа і відсутності нових пакетів допомоги практично вся зброя, яку ми отримуємо зі США, передається за програмою USAI — тобто через передачу озброєнь напряму від американських виробників. Контракти там розписані на роки вперед.Інакше кажучи, як зазначає CNN, якщо у політиці США щось зміниться, Пентагон у будь-який момент може забрати все це озброєння, яке мало б надходити нам ще роками, до власних запасів, навіть попри те, що це буде порушенням закону про контроль за поставками та прямим ігноруванням волі Конгресу, який і виділяє на це кошти.Так, нова ініціатива НАТО із закупівлі зброї у США для подальшої передачі нам, принаймні зараз, під такі норми не підпадає, і там немає прямої можливості для настільки відвертого «віджиму». Але сам факт, що Колбі, в обхід волі Конгресу та тупо законів США, проштовхнув положення, яке дозволяє забирати призначену нам зброю не зі складів, що ще якось аргументується, а фактично з конвеєра, багато говорить і про цю людину, і про те, наскільки складно нам уже зараз та надалі буде вести справи з цією адміністрацією.🇺🇦POLITpedia

Поки світові медіа розчехляються і в турборежимі висвітлюють тему ймовірних переговорів Трампа й путіна, давайте підсумуємо проміжну позицію сторін.🇺🇸Американці, якщо вірити зливам польського Onet, які вже облетіли мережу, пропонують те саме, що й раніше:➡️оголосити повне перемир’я на фронті;➡️зупинити лінію фронту там, де вона є зараз, відклавши питання обговорення територіальних спорів на 49 чи 99 років (цікаво лише, чому ще один рік не додали). Невідомо ще, чи буде юридичне визнання Криму російським, як це пропонувалося раніше;➡️часткове зняття більшості санкцій, накладених на РФ (цей пункт практично неможливий без визнання Криму частиною росії);➡️у довгостроковій перспективі — повернення російського газу та нафти до Європи (незрозуміло, чи взагалі в ЄС знають про подібні плани і як американці собі уявляють, що європейці (хоча б центральні та східні) після всього погодяться на це);➡️відмова від вимог про офіційне невключення України до НАТО та припинення постачання і продажу нам західного озброєння.Помічник путіна Ушаков, який уже встиг наговорити багато чого, заявив, що така пропозиція — якщо вона справді така — видається російській стороні цілком прийнятною, не уточнивши при цьому нічого конкретного.🇷🇺Втім, з різних зливів та інсайдів неважко приблизно уявити позицію путіна й москви, яка, по суті, так само зовсім не змінилася. За даними New York Times, вона полягає в тому, щоб переконати Трампа:➡️не включати Україну до НАТО;➡️обмежити її військові можливості (та сама «демілітаризація» і старі вимоги про скорочення чисельності ЗСУ та припинення постачання західної зброї);➡️закласти основу для формування більш доброзичливого до москви уряду в Києві (та сама «денацифікація», зміна влади в Україні, шляхом обов'язкового проведення виборів та надання російській мові державного статусу).Усього цього, як пише видання, кремлівський очільник хоче досягти під час особистої зустрічі з Трампом.➡️Цікаво, що за тією ж інформацією NYT, путін нібито готовий відмовитися від претензій на офіційне визнання частково окупованих росією областей, які вона вже вважає своїми згідно з конституцією. Водночас, за повідомленням Bloomberg, Трамп заявляв Зеленському та європейцям, що путін може розпочати переговори «в обмін на обговорення питання щодо обміну територіями» (про території, до речі, вчора говорив і Марко Рубіо, наголосивши, що це питання не влаштує обидві сторони).Тобто, російський диктатор не відмовився від претензій на неокуповані області, але готовий не вимагати визнання їх юридичного статусу (тут логічно, бо якщо задовольнити попередні вимоги, Україна і так впаде до його ніг) і Трампа такий варіант начебто влаштовує. Але невідомо, чи перестане путін вимагати виведення українських військ звідти (навряд).З усього цього випливає, що позиції сторін, по суті, залишилися на тому самому місці:🇺🇸Трамп хоче миру, але не шляхом повного «злиття» України й капітуляції перед москвою;🇷🇺путін хоче саме капітуляції, але так, щоб таке бажання з'явилося і у Трампа (досягти цього —основна мета їх майбутньої зустрічі).Єдину основна зміна, яку особисто я зараз бачу — сторони просто погодились на особисту зустріч, яка, на їхню ж думку, має стати доленосною.Тож я б наразі не шукав ані зради, ані перемоги в цій потенційній домовленості. Сторони досі надто далекі одна від одної, і ми не знаємо, чи навіть після зустрічі вони хоч трохи зблизяться. Тому краще — просто почекати.🇺🇦POLITpedia

У світлі, сподіваюся, останнього в історії візиту Віткоффа на поклон до путіна в москву, неважко зловити себе на думці, що єдиний по суті реальний важіль впливу кремля на Вашингтон та американського президента — російська ядерна дубина, якою там махають вже не один рік поспіль.У будь-якій складній для москви ситуації їхня дипломатія дістає свій останній аргумент, який часто змушує замовкнути та забитися в кут більшість їхніх опонентів — і ця стратегія ні для кого не нова.До речі, саме вона стала одним з основних факторів, через які фахівці та вчені, що відстежують стан політичної напруженості у світі й корегують так званий "Годинник судного дня", у січні цього року пересунули стрілку ще на секунду вперед (залишилося 89 секунд до "Опівночі") — це найближча в історії цього символічного приладу точка до початку ядерної війни за всі 78 років його існування.Тоді ж двома іншими факторами, що вплинули на це рішення, стали нарощування ядерного арсеналу Пекіном та неформальний перегляд доктрини масового знищення з боку США, до влади в яких прийшов саме Трамп.Усе це, на думку "відповідальних за годинник", неймовірно сильно наблизило світ до початку "Армагеддону". Проте у випадку зі Штатами це радше хибне твердження, й у FOX News — одному з улюблених медіа Трампа — до 80-річчя бомбардування Хіросіми (а це, до речі, сьогодні) вийшла стаття з ґрунтовним і цілком правильним поясненням експертки з ядерної енергетики, старшої наукової співробітниці Інституту Гудзона Ребекки Хайнріхс.Хайнріхс стверджує, що загроза застосування ядерної зброї виникає лише тоді, коли цим застосуванням починають часто та наполегливо погрожувати різного роду автократичні режими, а не тоді, коли змінюється кількість боєзарядів у більш-менш цивілізованих країн.На прикладі росії, яка використовує ядерну зброю, щоб залякати західні країни й змусити їх фактично капітулювати та прийняти умови кремля, вона наголошує: діяти потрібно буквально асиметрично, бо будь-яке погодження на ядерний шантаж із боку москви призведе лише до ще більшого тиску.Хайнріхс запевняє, що найкращим варіантом у такій ситуації є нагадування москві: не лише вони мають ядерну зброю, і у Сполучених Штатів наявні усі інструменту для реагування на подібні загрози. Лише так, на її думку, можна гарантувати, що ядерну зброю взагалі не буде застосовано.Так от, це все я до того, що в оточенні Трампа слова Хайнріхс, схоже, чудово розуміють — і на нього ця путінська "ядерна дубина", у вигляді Орєшніку чи будь-чого іншого, на відміну від Байдена та Саллівана, навряд чи колись спрацює. Ба більше — у питанні ядерного стримування Трамп готовий не просто до асиметричних, а до повноцінних превентивних дій, як ми це побачили під час його словесної перепалки в соцмережах із Медведєвим, що завершилась відправкою до берегів рф двох атомних підводних човнів ВМС США.Для нас це все — величезний плюс, який у разі бажання Трампа перейти до більш активного залучення у нашу війну, ніж просто через продаж американського озброєння за європейські кошти, усуне фактор "червоних ліній" та одвічних обмежень на застосування озброєнь, які так любила попередня адміністрація. Але це може стати і мінусом для світу, який на ентузіазмі американського президента таки може влетіти у Третю світову. А як там буде — побачимо.🇺🇦POLITpedia

🇮🇳🛢Чи відмовиться Індія від нафти з рфУ питанні закупівель російської нафти Індією я б усе ж не радив звертати увагу на статтю The New York Times, редакція якої має доволі напружені стосунки з Трампом і тому часто висвітлює його діяльність переважно у негативному світлі. Якщо хтось не знає, у цій статті, посилаючись на двох індійських чиновників, стверджується, що політика Індії не змінилася, і закупівлі російських енергоносіїв триватимуть у звичному форматі, бо жодних вказівок згори не надходило.Натомість я б порадив звернути увагу на нещодавню публікацію більш нейтрального видання Reuters. ➡️Вони пишуть, що за останній тиждень найбільші індійські державні нафтопереробні заводи, на які припадає понад 60% споживання російської сировини, припинили її закупівлі – як через зменшення знижок у попередньому місяці, так і через тарифні погрози Трампа. Натомість Індія переорієнтовується на близькосхідну та африканську нафту.Крім того, поки я писав цей текст, видання Bloomberg повідомило, що найбільший індійський державний нафтопереробний завод, на тлі погроз Трампа, закупив 5 мільйонів барелів нафти у США та ще 2 мільйони барелів в Об’єднаних Арабських Еміратах.Отже, якщо судити з дій, а не зі слів чиновників, політика Індії таки почала змінюватися – і доволі стрімко. Причин того, чому це публічно не афішується, а навпаки спростовується у вигляді таких невеличких вкидів через анонімних чиновників, кілька:➡️По-перше, публічна відмова від російської нафти означала б дипломатичні втрати і визнання власної слабкості перед США – що хоч і відповідає дійсності, але для великої та амбітної країни на кшталт Індії робити таке – м’яко кажучи, западло. Класичний приклад дипломатичного face-saving'у.➡️По-друге, саму карту із закупівлями російської нафти завжди можна використати в торгівельних переговорах зі Штатами, щоб виторгувати зменшення тарифів, водночас зберігаючи обличчя та фасад політичної суб’єктності. Типу: "ми нічого такого і не обіцяли, політику не переглядали, але нафту перестали закуповувати, знизьте мита".➡️По-третє, це дає змогу Індії не псувати радикально відносини з москвою, у якої вона, окрім нафти за заниженими цінами, також закуповує добрива, зерно, частину газу та має низку спільних інфраструктурних проєктів. Таким чином, індійці ніби залишаються дружніми до РФ і водночас займаються "диверсифікацією", а не повною відмовою від співпраці.Тому я радше схиляюсь до думки, що Нью-Делі таки відмовиться від російської нафти й піддасться тиску Трампа – просто не буде кричати про це на весь світ, а діятиме тихо та поступово, замінюючи російську сировину на нафту з прийнятних для США країн.🇺🇦POLITpedia

Враховуючи трампівську риторику останніх днів і частково дії – як-от запровадження 25% мит на Індію, однією з причин чого, за його ж словами, є тісні економічні та частково військові відносини цієї країни з росією – можна припустити, що закінчення віднедавна не 50-, а 10-денного ультиматуму вже ніхто не чекає. Усі чудово розуміють, що нічого не зміниться (про це Трамп заявляє сам).Тому перший удар, очевидно, Донні вирішив завдати вже зараз – по тих, кому його вторинні санкції та тарифи, за його ж словами й по суті, і мали загрожувати найбільше – по покупцях російських нафти й газу, Індії та Китаю. Обидві країни є найбільшими торговельними партнерами москви: Індія купує приблизно 40% усього російського нафтового експорту, Китай – 45%. Окрім того, Китай закуповує 30% усього трубопровідного газу з РФ та близько 20% зрідженого (СПГ). Тож головний приціл зараз – саме на них.Так, 25% мита на індійські товари – це не 500% і навіть не 100%, як обіцяли той же Грем або сам Трамп. Але, по-перше, ці мита принаймні формально прив’язані до провалу торговельної угоди між США та Індією, а по-друге, вони радше є сигналом для Нью-Делі: настав час жертвувати відносинами з москвою, а головне – її дешевою нафтою та зброєю, і швидко від цього всього відмовлятися, щоб не зруйнувати остаточно відносини зі Штатами. І судячи з нещодавніх заяв міністра нафти Індії, Нью-Делі на такий крок готовий – американці їх лише активно підштовхують.Під величезним питанням усе ж залишається Китай, який, що очевидно, ніколи свого союзника не кине – на чому він неодноразово акцентував як публічно, так і кулуарно – і з яким Трамп тільки-тільки продовжив перемир’я у розв’язаній ним же торговельній війні, і яке він навряд захоче розривати.Проте, якщо вірити Reuters, на Піднебесну Штати все ж теж вирішили надавити, але поки лише дипломатичним шляхом – руками міністра фінансів США Скота Бессента, який своїм китайським візаві прямо сказав про загрозу потрапляння під 100% мита, якщо ті не відмовляться від закупівлі московських енергоносіїв. На що ті вчергове відмовили, чудово розуміючи те, про що я вище згадав (Трамп не хоче нової торгівельної війни).Але все ж, навіть якщо у Трампа таки вигорить хоча б одну Індію змусити від такої торгівлі утриматись – бюджет кремля зазнає значущого удару, від наслідків якого позбутися буде ну дуже важко.Проблема тільки у тому, що це, знову ж таки, не відбудеться швидко, бо Індія, 38% усієї закуповуваної нафти якою припадає на росію, за кілька днів її на інші джерела не замінить – навіть з підключенням саудитів та інших. Просто так 2 мільйони барелів нафти швидко ніде не знайдеш. Тому це все, звісно, – плюс і клас, але гроші у москви будуть ще довго, а Китай, який і є головним їх спонсором, кидати владіміра, особливо перед практично неминучим майбутнім протистоянням з США, навряд збирається.🇺🇦POLITpedia

🚀Нові Patriot'и прибудуть швидше, ніж вважалося🗣Якщо вірити статті у виданні The Telegraph, автор якої детально розповів про причини та тонкощі відновлення постачання нам американського озброєння і різку зміну позиції Трампа щодо нашої війни, то перша з п’яти систем Patriot, які мають надійти до України за європейською ініціативою (де-факто німецькою), прибула майже одразу після розблокування цієї ж призупиненої допомоги.Ймовірно, йдеться про ту батарею, яку німці раніше перекинули до Польщі – це виглядає як найбільш логічне пояснення такого оперативного прибуття.➡️Більше того, сьогодні Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що нові системи Patriot (наскільки я розумію, частина з решти чотирьох батарей), вже прямують до України – за натівською, але поки що суто німецькою ініціативою. Він подякував Трампу та Генсеку НАТО Марку Рютте за сприяння у їх швидкому постачанні.Тобто, як я нещодавно й казав – інформація, оприлюднена Spiegel, про те, що нові батареї ППО будуть в Україні не раніше весни 2026 року, має дуже мало спільного з реальністю. І це – завдяки наявності стійкої та рішучої політичної волі як у Берліні, так і у Вашингтоні.➡️Німці – на відміну від тих же бельгійців, які досі не передали нам ще у минулі роки обіцяні F-16 (оскільки американці затримують постачання F-35, які мали їх замінити; не в докір буде сказано, просто як приклад) – вирішили пожертвувати частиною власної потенційної безпеки й направити нам значну частину своїх систем.Частково ці втрати, ймовірно, будуть компенсовані за рахунок п’яти швейцарських комплексів Patriot (приблизно одна батарея/система), які Цюрих замовив у США ще в 2022 році, і які мали прибути до Швейцарії у 2027–2028 роках. Це – не секрет, адже нещодавно Міністерство оборони Швейцарії офіційно повідомило, що США попередили про затримку через необхідність віддати пріоритет Україні.Під питанням для мене залишається лише те, де німці планують у стислі терміни брати інші чотири батареї: у себе – що по суті становить половину всього їхнього арсеналу (після кількох раундів постачання в Україну у них залишалося лише 8-9 батарей), а отже несе суттєву загрозу стратегічній безпеці країни – чи спробують через цю схему з американським постачанням знайти системи у інших країни Європи, і скільки часу займуть перемовини про таке постачання.ℹ️Але в будь-якому разі ми дійсно маємо бути вдячними і величезному другу України канцлеру Мерцу, і всьому німецькому народу, які залишаються одними із найпослідовніших та найвідданіших наших партнерів у цій війні за виживання української держави.🇺🇦POLITpedia