Telegram statistics channel - @politpediaa

Скажу думку, яку не завжди підіймають, але Єрмак був саме тим, ким його весь час і описував Зеленський – "ефективним менеджером", тобто людиною-інструментом, яка за наказом президента займалася вирішенням різного роду питань (переважно внутрішньополітичних). А те, як саме відбувалося це "вирішення", гадаю, президента до недавнього часу не особливо хвилювало. "Якщо воно працює – навіщо щось змінювати?"Простіше кажучи, Єрмак – продукт системи, який через надмірно розширені повноваження зміг стати її уособленням (інакше й бути не могло). Чого, до слова, свого часу не вдалося зробити його попереднику – Богдану (банально тому, що не вистачило часу).І проста заміна одного очільника ОП із необмеженими повноваженнями на іншого не призведе до зміни системи чи вирішення чутливих питань, а лише неминуче створить нового "Єрмака".Для ліквідації цієї, як її зараз модно називати, "офісно-президентської республіки" потрібна не лише заміна персони, яка є її уособленням, а системна реформа значної частини владної вертикалі разом із перебудовою мислення самого президента, який звик через власне небажання розбиратися у внутрішньополітичних процесах делегувати свої обов’язки людям, які взагалі не повинні мати до них дотичності. І, як не складно здогадатися, це не відбувається одномоментно (а може й не відбутися взагалі).Втім рух йде у правильному напрямку.

Кожного разу, коли під час нового-чергового раунду "мирних перемовин" я пишу про те, що росія в них не зацікавлена і лише намагається затягувати час, щоб утримати США від ширшого залучення –, рахуй, повернення у конфлікт (введення нових санкцій, передачі нам озброєння) – і в ідеалі ще й звинуватити нас у небажанні миру, я отримую на цьому каналі відписки і клеймо "потужного адепта війни до останнього українця". І кожного разу через певний час виходить путін зі своєю шарманкою про "виконання усіх цілей ZVO військовим шляхом", лиш підтверджуючи цю доволі банальну тезу.У випадку з новим "мирним планом" ситуація аналогічна. Він був розроблений Дімітрієвим – людиною, основна роль якої якраз і полягає у відволіканні уваги США та уникненні введення нових санкцій і анонсів пакетів зброї для України – під час його візиту до США 24–26 жовтня (можете почитати його коментарі щодо мети візиту). Цей візит став наслідком роздратованості Трампа незговірливістю росіян і анонсу нових американських санкцій (22 жовтня), чого путін, за його ж словами, взагалі не очікував.Усіма способами домогтися відміни введення цих санкцій і було головною метою "мирного плану Дімітрієва", який був дивним чином злитий у мережу через близького до Віткоффа журналіста Барака Расуда з видання Axios рівно за три дні (18 жовтня) до вступу в силу американських обмежень на "Лукойл" і "Роснєфть".Пункти, які Ушаков під час злитої телефонної розмови назвав "максимумом", як уже зараз можна впевнено сказати, були розроблені так, щоб, з одного боку, не виглядати надто нахабними для американців (як це було з тими, що путін намагався продати Трампу в Анкориджі, чим і викликав його подальше роздратування), а з іншого – гарантовано викликати обурення з боку України та європейців, які точно б на них не погодилися. Таким чином росія сподівалась ввести Київ і європейські столиці у конфлікт із Білим домом та самим Трампом, котрий мав би побачити саме в європейських столицях перешкоду для миру і відмовитися від подальшої підтримки України (американці недарма погрожували зупинкою передачі розвідданих і продажу озброєння) та скасувати нові санкції проти москви.Зараз усе це, ймовірно, зірвалося (принаймні частина з відміною санкцій) – і не лише через "плівки Віткоффа", а й через безглузду реалізацію та протидію з боку значно кмітливіших представників команди Трампа, зокрема Рубіо, фактор якого у своєму рівнянні росіяни або забули, або просто не додумалися врахувати.Саме тому я з самого початку скептично ставився до обговорень "мирних пропозицій", які в своїй основі нічого спільного з миром не мають. Тому давайте запам'ятаємо одну річ – про те, що росія готова йти на справжній мир, ми дізнаємося не з зістряпаних на колінці у літаку "мирних планів" із розмитими формулюваннями, які раптово з'являються нізвідки, а з публічних (і не дуже) пропозицій повного припинення вогню по всій лінії зіткнення, за якими вже можуть іти консультації щодо ймовірних компромісів. Іншого не дано і не буде – давайте не дурити себе.

Віткофф – не дегенерат, а людина, яка цілеспрямовано впродовж останніх місяців робила все, визнаймо, подекуди доволі успішно, щоб відстоювати саме російські позиції, ймовірно керуючись власними корисливими інтересами (зараз не так неважливо – фінансовими, ідеологічними чи будь-якими іншими).Не знаю, чи то гранд-чебурек його так загіпнотизував, чи існує реальний зв’язок із російськими спецслужбами, але саме він був і, принаймні поки що, залишається головним активом Кремля в цій адміністрації.Втім головне у цій історії зі злитими плівками не лише те, що Вітя виявився російською консервою і що план був повністю російським (хто читає мене давно – це й так прекрасно знає), а й те, що було сказано у злитій розмові між Дмітрієвим та Ушаковим. А саме те, що вимоги, висунуті у переданому Віткоффу росіянами плані, були максималістськими, а не єдино можливим для України варіантом, як це подавалося і досі подається деякими західними та нашими політиками й лідерами громадської думки.Та все ж цікаво – що таки буде далі з Вітєй і якою буде ціна для Трампа, якщо він вирішить просто заплющити на все це очі. Ну і, звісно, хто стоїть за цим зливом. Коротше кажучи, найцікавіше попереду.

Щоб завершити тему з «мирним планом», принаймні на цьому каналі, скажу: найбільша його шкода полягає не стільки в тому, що й без того виснажене роками війни ментальне здоров’я українців отримало черговий удар, скільки в тому, що він підвісив у невизначеності болісне питання подальшого фінансування нашої боротьби з боку європейців, на плечі яких вона фактично й лягла всією тяжкістю.Завдяки черговому створенню ілюзії швидкого завершення бойових дій – чого, як ми розуміємо, найближчим часом не передбачається – ініціатива щодо «репараційної позики» від ЄС, за якою ми мали отримати 140 мільярдів євро під заставу заморожених російських активів, забуксувала ще більше.Тепер до бельгійців, які опиралися цьому плану, побоюючись судових позовів від москви, а також до тих, хто лише й шукав приводу, аби блокувати будь-яку подальшу допомогу Україні (Орбан, Фіцо), додалася ще й невизначеність самої мети цього фінансування. Перед лідерами багатьох європейських столиць банально постало просте й логічне питання: «Навіщо зараз ухвалювати непопулярні та фінансово ризиковані рішення, шукаючи гроші для продовження української боротьби, якщо війна може завершитися вже завтра?»І хоча, якщо вірити даним Bloomberg, від початкової версії плану – за якою основою Фонду відновлення України та спільного американо-російського інвестиційного фонду мали стати саме заморожені європейцями російські активи, що зміщувало фокус європейців із питання «як використати ці гроші самим» на проблему «як протистояти вже американським претензіям на активи, що перебувають у Брюсселі» – вдалося відбитися, доти, доки тема швидкого настання миру активно розкручується американською адміністрацією, а росія не надала публічної відмови, будь-які рухи ЄС у напрямку пошуку фінансів для продовження української боротьби розбиватимуться не лише об внутрішні незгоди, але й об позицію Вашингтона, який може сприйняти такі дії як «демарш войовничої Європи проти миру».Простіше кажучи, якщо зараз черговий акт цієї трагікомедії затягнеться, і почнуться нові безкінечні раунди «перемовин про перемовини», становище України стане значно гіршим, ніж навіть у разі повного припинення надання американських розвідданих та озброєнь (у нас тупо закінчаться гроші). Тож у наших із вами інтересах, щоб ця епопея завершилася до наступного місяця – терміну, коли за планами Єврокомісії ця «репараційна позика» мала б бути погоджена європейськими лідерами. І боюсь у москві можуть це чудово розуміти.🦴POLITpedia

Поки перемовини у Женеві щодо "мирного плану" між делегаціями ще тривають і все, якщо вірити різним інсайдам та зливам, як і очікувалося, розвивається у доволі позитивному для нас ключі (основні занепокоєння почуті та враховуються), сама історія наближається до вже зрозумілої й цілком очікуваної з огляду на попередній досвід розв’язки – план передадуть росії, яка його відкине.Відкине з тієї ж причини, що і раніше – вони все ще не прагнуть миру, принаймні такого, який би зберіг не лише українську суб’єктність, а й державність як таку. Вони говорять про це відкрито протягом усієї війни (днями це повторював путін), утім і Трамп, і багато українців чомусь вперто пропускають це все повз вуха.Тому всі ці плани, якими б прийнятними чи неприйнятними вони не були для нас, не мають жодного сенсу, доки реального миру не захочуть у москві. А поки там мають змогу воювати далі, ми цього бажання точно не побачимо.Що робитиме Трамп, коли вкотре отримає відмову від друга Влада, сказати важко. Але сумнівів в тому, що у Білому домі чекатимуть нового слушного моменту, щоб знову підсунути якусь подібну підлянку і спробувати продавити Україну на нові поступки, які все одно не задовольнили б Кремль у повній мірі, особисто у мене, майже нема.А поки єдине і головне, що ми з вами можемо робити – допомагати Збройним силам, бо саме вони є єдиною причиною того, що наша держава досі існує та виборює своє право на життя, попри будь-який тиск.

Вибудувавши певний логічний ланцюжок на основі низки інсайдів та західних статей, поспішу всіх запевнити – "здача України", про яку знову активно заговорили, існує лише в мріях у бенефіціара нового витка американських переговорних потуг – Стіва Віткоффа.Саме він, у кооперації зі своїм російським другом Кирилом Дімітрієвим, є співавтором цієї "рамкової угоди", яку вони, ймовірно, написали ще під час триденного візиту російського посланця до Штатів наприкінці минулого місяця, коли американці розчарувалися в незговірливості москви.Цьому плану, ймовірно, вже щонайменше місяць. І я більш ніж упевнений: для надання йому публічності Віткофф чекав саме такого слушного моменту, як зараз – коли до проблем на фронті додалася ще й суспільно-політична криза, спричинена гучним корупційним скандалом із Міндічем.Щоб не бути голослівним, найкращим підтвердженням є слова неназваного представника Білого дому, які наводить Politico голова Бюро видання у Білому Домі Даша Бернс. За її словами цей представник стверджує: "Україна перебуває в такому становищі, що буде змушена прийняти все, що їй запропонують".Це – слова Віткоффа. Тому що лише ця людина могла назвати угоду, яку на момент виходу матеріалу не бачили ні в Києві, ні в москві (якщо вірити словам речниці МЗС РФ Захарової), "великим проривом", який може призвести до підписання домовленості "вже до кінця місяця, а то й цього тижня".Саме тому я б радив зараз ділити на декілька частин усі новини про те, що "Білий дім тисне на Україну, щоб та прийняла мирний план", пам'ятаючи, що цим "представником Білого дому", який чинить тиск, ймовірно є саме Віткофф (не забуваймо, що під час минулого візиту Зеленського до Вашингтона саме він вимагав піти на основні вимоги Кремля та "віддати Донбас").Тут я погоджуюсь із більшістю аналітиків: роль і реальний вплив Віткоффа, який провалив попередні переговорні треки по Україні, нам наразі невідомі. І сказати точно, діє він сам чи це частина продуманої стратегії адміністрації Трампа, ми не можемо.Але певний оптимізм особисто мені вселяє дипломатичний десант із міністра армії США Дена Дрісколла та двох чотиризіркових генералів, який паралельно конвульсіям Віткоффа має вести розмови вже безпосередньо із Зеленським про тонкощі переговорного процесу (сам Віткофф збирався спершу говорити лише з Єрмаком).Хоча точна мета їхнього візиту поки що залишається загадкою, можу припустити, що будуть підійматися питання саме наших можливостей для продовження боротьби з москвою та готовності самої росії до реального миру (саме тому після України планується зустріч із російськими чиновниками). І якщо виявиться, що українські можливості зберігаються, а вплив самого Віткоффа в адміністрації не такий уже й високий, усі розмови про "неймовірний прогрес неймовірного перемовника" виявляться черговим пшиком.Тому сприймайте те, що зараз несеться, радше як останню спробу Віті вислужитися перед босом – спробу, яка, ймовірно, завершиться тим самим, що й усі попередні.🇺🇦POLITpedia

🇪🇺Євробонди або росактиви: як ЄС планує шукати гроші для України🗣Незважаючи на корупційні скандали й алармістські заяви про "хрест" на нашому вступі до ЄС, війна не зупиняється, а потребує все більших ресурсів для свого продовження. Ресурси ці, зокрема фінансові, надходять переважно з Європи, яка зараз намагається залучити їх хоч звідкись.🗒Основним варіантом, як я вже зазначав, стала ідея використання російських заморожених активів як застави для "репараційної позики" на 140 мільярдів євро для нас – суми, якої вистачило б на декілька років боротьби.Ідея ця наразі через позицію Бельгії, у якій зосереджена левова частка росактивів, а також через низку малозацікавлених у підтримці України європейських країн, активно буксує. Це змушує єврочиновників рухатись у дещо іншому напрямку.➡️Так, у Єврокомісії вирішили підняти питання болючого для об’єднання спільного боргу, за рахунок якого й може надходити фінансування для нас.Цю ідею, зокрема, сьогодні озвучила голова ЄК Урсула фон дер Ляєн, заявивши, що якщо план із репараційною позикою не пройде, ЄС доведеться таки випустити євробонди.Ще одним варіантом вона назвала надання зобов’язань кожній країні окремо фінансувати Україну через національні бюджети.Обидва варіанти не надто прийнятні для більшості країн-членів. ➡️Перший – тому, що є давнім яблуком розбрату між учасниками через побоювання багатших, що їм доведеться платити за борги бідніших (ну і плюсом, це зменшення суб'єктності та прямий шлях до федералізації ЄС). ➡️Другий – бо все одно передбачає необхідність пошуку грошей шляхом ще більших запозичень і роздування держборгу (для таких країн, як Італія та Франція, це доволі критично).Про неприйнятність цих варіантів усі чудово знають, і звідси логічно випливає питання: навіщо тоді їх узагалі пропонувати? А тому, що це найкращий спосіб прогнути Бельгію й змусити її дозволити використати росактиви для позики Україні.➡️Єврокомісія фактично ставить усім ультиматум, устами фон дер Ляєн чітко заявляючи: якщо не хочете "репараційну позику", тоді або погоджуйтесь на спільний борг і випуск євробондів, або самі шукайте гроші й допомагайте Україні – інших варіантів не буде, адже кошти треба знайти вже до весни.Це типова технологія "вибору без вибору", яка ставить інші країни ЄС у доволі цікаве положення, де з одного боку – інтереси великої частини учасників, а з іншого – одна Бельгія, яка боїться судових позовів з боку москви. Що саме оберуть у європейських столицях – поступитися своїми інтересами чи натиснути на одну Бельгію – питання, думаю, риторичне.❕Тому гроші, ймовірно, таки будуть – особливо якщо США, у яких, за словами Рубіо, уже майже не залишилося санкцій для накладання на росію, вирішать підтримати цю ідею та діяти аналогічно. А за винахідливість і наполегливість у питанні надання нам допомоги можна лише вкотре подякувати всім причетним європейським посадовцям – і особисто Урсулі фон дер Ляєн.🇺🇦POLITpedia

🇺🇸🇺🇸Трамп проти Грін: як розвалюється MAGA V2.0🗣Ще у червні я писав про те, як MAGA активно відходить від персони Трампа, дедалі більше розчаровуючись у його політиці та діях. Наочним прикладом того, що цей тренд і не планує зупинятися, є ситуація з колись однією з найгучніших і найвідданіших трампісток – Марджорі Тейлор Грін (саме вона рік тому найактивніше виступала проти передачі нам американського озброєння та фінансової допомоги), яка тепер стала однією з небагатьох публічних критиків його діяльності в Республіканській партії.Увагу на це, зокрема, звернуло видання Reuters, яке у своїй нещодавній статті зібрало основні «перли» Грін останніх тижнів. І для розуміння – під її критику зараз підпадають буквально всі дії американського президента.➡️Так, Грін, йдучи проти республіканського мейнстриму, називала війну в Газі геноцидом і хвалила колишню спікерку Палати представників, демократку Ненсі Пелосі, за «неймовірну кар’єру», чудово розуміючи, що Трамп її буквально ненавидить.У той час, коли всі США гуділи через те, що Білий дім противився публікації документів у справі Епштейна, а Трамп називав увесь галас навколо «витівками демократів», Марго вимагала того, на чому раніше спекулював й її колишній кумир, – публічного оприлюднення всієї інформації, пов’язаної з цією справою.«Я не є сліпою рабинею президента і не думаю, що хтось повинен нею бути», – заявила Грін в інтерв’ю NBC News минулого місяця. Крім того, вона навіть покусилася на «святе» і почала критикувати мита Трампа, назвавши їх введення «нерівним», через що підприємствам було важко пристосуватися. Вона також посперечалася з тезою Трампа про контрольовану інфляцію та заявила про необхідність створення республіканського плану щодо вирішення проблем із витратами на охорону здоров’я (це головна перепона для ухвалення річного бюджету, через що й почався шатдаун).А в понеділок дорікнула президенту за його зустріч із лідером Сирії Ахмедом аль-Шараа, якого Марджорі назвала «колишнім терористом Аль-Каїди», додавши, що воліла б бачити «безперервні зустрічі в Білому домі, присвячені внутрішній, а не зовнішній політиці та лідерам інших країн».На це вже змушений був реагувати сам Трамп, коли журналісти запитали його про таку трансформацію Грін.«Я не знаю, що сталося з Марджорі. Вона хороша жінка, але я не знаю, що сталося. Думаю, вона збилася з шляху». Сьогодні у заяві для видання The Hill вона відповіла на слова Трампа:«Я не збилася зі шляху. Я на 100% America First!» ➡️Щось подібне, до речі, відбувається і з Такером Карлсоном, який нині став одним із головних противників ідеї вторгнення до Венесуели. Проте він усе ж радше лідер суспільної думки, тоді як Грін була й залишається доволі помітною завдяки власній епатажності конгресвумен, яка, немов губка, увібрала в себе все те MAGA-амплуа, що донедавна уособлював сам Трамп.Крім того, можна вважати, що її передвиборча кампанія до виборів у Конгрес 2026 року вже фактично стартувала і тактика перетягування на себе America First-ковдри, яка більше не асоціювалася б з провалами підстаркуватого президента, що поступово входить у власний період «кульгавої качки», може принести певні політичні дивіденди й допомогти їй переобратися на посаду – а там, диви, і піднятися ще вище.Та все ж, раніше я вже писав, що таке «відсолювання» MAGA-шизів від тіла свого творця – великий позитив для нас. Саме через те, що утворений цим процесом вакуум в оточенні рудочолого заповнюється більш притомними й професійними людьми – на кшталт Рубіо чи Бессента, які у подальшому й впливають на значну частину рішень чинної адміністрації.А сам приклад із Грін показує, що після уходу Трампа на пенсію чи вже на покій (не молода ж людина) ідеї MAGA, зрощені й експлуатовані ним, нікуди не зникнуть – і, ймовірно, надовго закріпляться в політичному житті Америки.🦴POLITpedia

🇺🇸Шатдаун у США наближається до свого завершення🗣Поки всі стежать за справою, пов’язаною з масовими розкраданнями в багатостраждальній енергетичній галузі, організаторами та виконавцями яких були топпосадовці, максимально наближені до Єрмака та Зеленського, у Сполучених Штатах потроху добігає кінця епопея з призупиненням роботи уряду, яка вже безпосередньо вплинула і на нас, призвівши до тимчасового припинення передачі певних типів озброєнь за європейською ініціативою.Так, учора ввечері, після 40 днів політичних баталій і примусового скасування вихідних, анонсованих лідером республіканської більшості Джоном Туном, нарешті голосами 60 сенаторів (8 із них – демократи) відбулося так зване motion to advance – процедурне голосування за законопроєкт, який має на меті завершити часткове призупинення роботи уряду (той самий шатдаун) і профінансувати його діяльність до 30 січня 2026 року, тобто фактично ухвалити тимчасовий бюджет.➡️Зауважу, що це голосування не означає остаточного ухвалення закону, а лише демонструє готовність сторін до цього. Проте сам факт погодження вже є значним прогресом і свідчить, що політичні сили, зважаючи на все більш відчутні труднощі та шкоду для самої Америки, змогли знайти певний компроміс.Далі має відбутися друге процедурне (сьогодні), а потім і остаточне голосування за законопроєкт у Сенаті. Після його ухвалення документ розглядатиметься в Палаті представників, а після схвалення обох палат його має підписати Трамп особисто – тим самим відновивши роботу уряду.Так, теоретично, закон ще може «забуксувати» на будь-якому з цих етапів. Але, враховуючи, що перші зрушення відбулися саме в Сенаті, де точилися головні баталії, і що Палата представників контролюється республіканцями, як і Білий дім, якому вихід з кризи конче необхідний, можна очікувати, що документ пройде без особливих проблем.➡️Проте це лише тимчасовий захід – не остаточне погодження повноцінного річного бюджету. Основні розбіжності між сторонами залишаються, передусім через небажання йти на компроміс у чутливих питаннях медицини та соціального забезпечення (Трамп досі наполягає на відмові від будь-яких поступок демократам). Тому після завершення тримісячного періоду шатдаун може поновитися, а з ним і призупинення передачі американських озброєнь Україні.Втім, все ще залишається надія на раціональність американських конгресменів – особливо з огляду на те, що вибори до Конгресу вже у них буквально на носі, а такі речі як десятки тисяч держслужбовці, солдатів й бюджетників без зарплатні та у вимушених відпустках, голосів їм точно не принесуть.🦴POLITpedia

🪙Навіщо потрібна «зимова тисяча»🗣Якщо влада не вміє комунікувати з суспільством і простою мовою пояснити, навіщо потрібні ті чи інші ініціативи чи програми, як це сталося з питанням «зимової тисячі», – це зроблю я.Перше і головне – така ініціатива не є популізмом і не є звичайною роздачею грошей, як це зараз намагаються подати люди, які не надто цікавляться економічними питаннями, а також деякі нардепи, чиє роздмухування цієї теми якраз і є справжнім популізмом.➡️Основна мета програми, окрім соціального аспекту у вигляді підтримки суспільства в найскладніший за всю історію незалежної України осінньо-зимовий період, – влити ці кошти в економіку країни, усі внутрішні бюджетні надходження якої спрямовуються на оборону.Якщо хтось не знає, практично від самого початку повномасштабного вторгнення у 2022 році Україна фактично має два бюджети:➡️Перший – внутрішній, який формується переважно з податків, тарифів та інших внутрішніх надходжень, і з нього фінансується армія та оборона.➡️Другий – умовно зовнішній, який складається переважно з іноземних кредитів і грантів, із яких покриваються всі інші статті державних витрат, не пов’язані з війною: пенсії, зарплати бюджетникам, освіта, медицина, гуманітарна сфера тощо.Оскільки витрачати кошти зовнішнього бюджету на армію ми не можемо через низку юридичних і політичних обмежень, найкращий спосіб перекачати ці гроші до внутрішнього оборонного контуру – роздати їх громадянам. Люди, купуючи ліки, продукти, одяг, оплачуючи комунальні послуги, одразу повернуть ці кошти в економіку, ще й сплатять податки, які потім підуть на армію.Крім того, така стимуляція споживання підтримає бізнес, який нині потерпає від падіння попиту, скорочення оборотів і зростання комунальних витрат. Це дозволить підприємствам отримати додатковий дохід, з якого знову ж таки сплачуватимуться податки – і, о диво, вони теж підуть на оборону. До того ж кожна гривня такої допомоги може створювати 1,2–1,5 гривні додаткового ВВП.➡️А для тих, хто боїться розкручування інфляції через «роздачу грошей», поясню: через природу цих коштів, які надходять переважно у вигляді зовнішніх грантів (їх не потрібно повертати), а не фінансуються внутрішнім боргом чи емісією, інфляційного ризику немає. Держава не друкує гривню, не збільшує дефіцит бюджету й не створює додаткового тиску на ціни.У нинішніх умовах це цілком раціональна ініціатива, яка, хоч і не кардинально, але підтримає українців у надскладний зимовий період і водночас допоможе залучити додаткові кошти до економіки, що працює на оборону. А якщо для когось такі дії – це «дешевий популізм», Бог з вами, доводити тут щось марно.🦴POLITpedia