Космос політики

Чим довше триває війна Трампа, тим серйознішою буде світова продовольча криза - The TelegraphУ нашому новому світі, що нагадує світ Гоббса, для виживання необхідно самостійно вирощувати врожай і виробляти енергію.Війна в Перській затоці вдарила по ключовому центру світового виробництва добрив. Протягом 27 критичних днів сільськогосподарського календаря було перекрито постачання сечовини, аміаку та сірки.Китай, Росія та Туреччина ще більше загострили дефіцит, нещодавно запровадивши власні обмеження на експорт добрив. Майже 45% світового експорту азотних добрив наразі заблоковано, порушено або під загрозою.Криза почалася саме тоді, коли основні сільськогосподарські регіони Північної півкулі готуються до весняного посіву, а Австралія — до зимового. Це критичний період, від якого залежить майбутній урожай.Абдольреза Аббасіан, колишній керівник відділу сировинних товарів Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, заявив, що ринки ще не повністю усвідомили масштаб того, що відбувається.«Навіть якщо Ормузьку протоку відкриють уже завтра, ситуація залишатиметься складною. Але якщо війна триватиме ще місяць чи більше, це переросте у справді масштабну кризу, якої ніхто з нас ще не бачив», — сказав він.Паралельно розгортається друга криза, і обидві можуть зійтися у 2027 році. Кліматологи прогнозують формування Ель-Ніньйо в південній частині Тихого океану цього та наступного року, що призведе до спекотнішої погоди, тривалих посух і зниження врожайності.Група вчених із Колумбійського університету попереджає, що у 2027 році світ може перевищити позначку в 1,7 °C понад доіндустріальний рівень. Це стане «зміною режиму», яка перевищить теплові пороги для пшениці та кукурудзи й підвищить ризик одночасних неврожаїв у головних житницях світу. Чи може ситуація стати неконтрольованою? Дізнаємося незабаром.Жан-Марі Погам із Світової організації торгівлі вважає, що шок на ринку добрив є серйознішою та більш негайною загрозою, ніж шок на ринку нафти й газу.«Це зараз головний сигнал тривоги. Уразливими є всі основні зернові культури, а також корми для тварин, і цей ефект лише накопичуватиметься протягом наступного року. Є країни, де люди помиратимуть від голоду, якщо не отримають імпорт», — зазначає він.Зберігати добрива дорого, тому більшість країн працює за принципом «точно в строк». Світові запаси мізерні. Половина всіх запасів зосереджена в Китаї, який є єдиною країною, що системно готується до можливого дефіциту продовольства. Аналогу Міжнародного енергетичного агентства у сфері добрив не існує.На відміну від енергетичного ринку, у сфері добрив немає механізму для централізованого використання резервів у кризових умовах. Тому країни змушені покладатися лише на власні ресурси.Третина світового експорту сечовини та половина експорту сірки припадає на Катар і країни Перської затоки. Частина поставок надходить з Ірану, але більшість залишається заблокованою.

👆Проте саме візит Мерца до Китаю став поштовхом для переосмислення. Під час передвиборчої кампанії він гостро критикував Китай за тиск на ланцюги постачання, загрози стабільності в Тайванській протоці та підтримку Росії у війні проти України. Ставши канцлером, Мерц спочатку намагався зайняти жорстку позицію, проте згодом визнав: для Німеччини це надто складно. Минулого місяця він очолив найбільшу в історії торгову делегацію до Китаю та був урочисто прийнятий президентом Сі Цзіньпіном.«Ми маємо зміцнювати наші відносини з Китаєм, і я особисто налаштований це робити», — заявив канцлер після завершення візиту. Такий дипломатичний розворот спричинив подив і в Берліні, і в Брюсселі. Один із німецьких чиновників пояснив, що політика США стала настільки непередбачуваною, що канцлер більше не може дотримуватися усталених рамок зовнішньої політики.У Брюсселі частина посадовців, які раніше сподівалися на тверду позицію Німеччини, нині побоюються, що зусилля зі зменшення залежності від китайських сировинних ресурсів або обмеження доступу китайських компаній до критичної інфраструктури можуть зійти нанівець. Новий підхід Берліна ускладнює пошук спільної позиції щодо захисту європейського ринку, наприклад, використання механізмів торгового захисту.Лідери усвідомлюють, що окремі візити до Пекіна грають на користь китайській стратегії роз'єднання європейських країн. Проте альтернативи прямому діалогу з Китаєм майже немає. Сам Китай демонструє готовність робити символічні кроки назустріч, але реальних поступок мало. Дипломати зазначають, що навіть посол ЄС у Пекіні довгий час не мав доступу до міністерських зустрічей. У своїх заявах китайські високопосадовці закликають ЄС позбутися «бар'єрів протекціонізму» та активніше залучатися до величезного китайського ринку.«Потреба зменшити ризики у відносинах із Китаєм не зникає, а лише посилюється», — підсумовує Агата Кратц із Rhodium Group. «Перед Європою стоїть два завдання — і обидва потребують уваги та рішень».

«Сценарій катастрофічної кризи». Хто виграє та найбільше постраждає від руйнування Іраном газової промисловості Катару?Конфлікт на Близькому Сході, який триває вже три тижні, спровокував масштабний перебій у глобальному ланцюгу постачання енергоресурсів, наслідки якого світ відчуватиме ще багато років. Як атака на катарський завод вплинула на світові ціни СПГ? Та які країни виграють від енергетичної кризи?Вразливість ринку газуЗавод у місті Рас-Лаффан, найбільший з виробництва зрідженого природного газу у Катарі, припинив роботу після атаки іранського безпілотника в середині тижня. Це перша зупинка постачання за три десятиліття роботи комплексу, пише Bloomberg.Удари по родовищах Південний Парс 19 березня призвели до колосальних руйнувань. Зокрема, пошкоджено дві виробничі лінії заводу, що відповідають за 12,8 млн тонн річної потужності, або ж близько 17% усього експорту СПГ Катару. Повне відновлення цього комплексу може тривати до пʼяти років. «Зараз ми впевнено рухаємося до сценарію катастрофічної газової кризи. Навіть коли війна закінчиться, перебої з постачанням СПГ можуть тривати місяцями або навіть роками», – описує Bloomberg поточний стан керівник енергетичних досліджень MST Marquee Сол Кавонік.Ринок СПГ особливо вразливий до перебоїв, адже працює за довгостроковими контрактами з постачання «точно в термін». Глобальних стратегічних резервів газу не існує.Колапс в Азії та вимушений перехід на «брудне» паливо Криза фактично знищила очікуваний цього року глобальний надлишок газу. Першими її наслідки відчули країни Азії, які традиційно купують близько чотирьох п’ятих катарського СПГ.Перебій тривалістю понад місяць швидко призведе до дефіциту. Якщо він розтягнеться на три місяці, це стане найбільшим перебоєм у постачанні СПГ за півстоліття існування галузі, згідно з даними Morgan Stanley. Вартість однієї партії газу до Азії вже сягнула захмарних $80 млн, що більш ніж удвічі перевищує ціни до початку війни з Іраном, пише Bloomberg.Особлива ситуація склалася в Пакистані, чия залежність від поставок СПГ з Катару становить критичні 99%. Вʼєтнам і Філіппіни фактично призупинили додаткові закупівлі газу до зниження цін, а індійські компанії змушені здійснювати найдорожчі закупівлі за останні роки. У результаті країни, що розвиваються дедалі частіше повертаються до використання вугілля, зазначає Bloomberg.Цінові війни та загроза для розвинених державТривале закриття катарських потужностей може створити серйозні проблеми і для розвинених країн. Шестимісячна зупинка постачань може змусити країни Європи та Азії скорочувати споживання, якщо ціни наблизяться до пікових рівнів 2022-го, за даними дослідницької групи Rystad Energy. Країни, які мають фінансові можливості, вже почали готуватися: Тайвань вже поспішає забезпечити партії газу на квітень і половину травневих потреб. Південна Корея шукає заміну постачанням з Катару, а Японія звертається до Австралії для розблокування додаткових обсягів, пише Bloomberg.В Європі обмеження споживання газу зазвичай починається з промисловості, найбільш залежної від цього палива – виробників хімічної продукції та великих промислових споживачів.В умовах дефіциту Європа та Азія можуть вступити у конкуренцію за обмежені поставки СПГ. Нові лідери ринку та геополітичні наслідки дефіциту Криза в Перській затоці створює переваги для інших великих виробників, які вважаються більш стабільними постачальниками. Передусім це США та Австралія, які можуть частково компенсувати втрати катарського експорту.Загострення ситуації на енергетичному ринку може зробити реалістичними навіть ті СПГ-проєкти, які раніше вважалися малоймовірними. Зокрема, йдеться про розвиток нових експортних потужностей у США. Наприклад, завод Golden Pass у Техасі, що розробляється компаніями QatarEnergy та Exxon Mobil.Ще одним потенційним переможцем у цій ситуації стає РФ. Росія останніми роками збільшує постачання СПГ до Китаю, компенсуючи втрату європейського ринку, а Пекін у новому п’ятирічному плані передбачив розвиток центрального маршруту газопроводу з Росії – проєкту «Сила Сибіру-2».

👆Оксана Боркун, яка втратила чоловіка в Бахмуті, вирішила допомагати іншим вдовам. Її спільнота підтримки налічує понад 6 тисяч учасниць, вони організовують зустрічі, вечори пам’яті й дарують дітям загиблих військових подарунки на дні народження.«Ми з чоловіком дуже хотіли дитину, але не встигли. Робота на проєкті допомогла мені пережити втрату», — каже одна з учасниць. Демографічна кризаФертильність в Україні впала нижче одного — тобто на одну жінку припадає менше однієї дитини — менше, ніж у Європі чи США. Ще до війни рідко хто наважувався мати більше двох дітей, хоча саме таких родин потребує країна для подолання кризи.«Ми намагаємось зробити так, щоб вдови ставали активними членкинями суспільства, — пояснює Юлія Селютіна. — Особливо це буде важливо для відновлення країни після війни. Молоді жінки, які втратили чоловіків, добре знають, за що пішли на фронт їхні чоловіки, й не чекають, що хтось вирішить усе за них». За роки війни понад 6 мільйонів українців, здебільшого жінок і дітей, виїхали за кордон, і з кожним місяцем шансів на повернення стає менше. Це призводить до втрати інтелектуального потенціалу країни.«Якщо не повернуться фахівці, доведеться шукати працівників за кордоном, але навряд чи багато висококласних іноземців поїдуть у країну після війни», — каже Лібанова. Повернувшись до Києва після смерті матері, Білозерська нарешті змогла використати свій єдиний ембріон. У 46 вона народила сина Павлуся.«Його друге ім’я — Богдан, тобто подарований Богом. Коли береш його на руки, серце просто тане», — ділиться вона.

👆Макрон давно стверджує, що Європа має стати більш стратегічно автономною в питаннях оборони. Однак досягнення цієї мети залишається складним. Системи оборони Європи дуже роздроблені: тоді як США використовують приблизно 30 різних систем озброєння, у Європі їх налічується близько 178, причому можливості часто повторюються в різних країнах. Як зазначає голова Європейського парламенту Роберта Метсола, це призводить до неефективного, дорогого та повільного процесу.Національні пріоритети та історичний досвід також визначають підхід країн до питань безпеки. Наприклад, Німеччина через свою історію залишається обережною щодо військового втручання. Навіть сьогодні багато німців не сприймають ідею участі в наступальних військових операціях. Проте Берлін різко збільшує видатки на оборону і планує створити найбільшу армію звичайних військ у Європі.Італія стикається з іншою дилемою. Голова уряду Джорджія Мелоні рішуче підтримує Україну та має тісні зв'язки з Дональдом Трампом, але багато італійських виборців виступають проти збільшення військових видатків та втручання у закордонні конфлікти. Скептицизм громадськості щодо військового втручання має глибокі історичні корені в політичній культурі Італії.Через ці відмінності Європа дедалі більше покладається на менші, гнучкі альянси, а не діє як єдиний блок. Серед нещодавніх прикладів — оборонний пакт між Великою Британією та Норвегією для відстеження російських підводних човнів та «Коаліція добровольців», що підтримує Україну. Ці партнерства часто виходять за межі Європи й охоплюють такі країни, як Канада, Японія та Південна Корея.У міру того як у світовій політиці встановлюється все більш жорсткий баланс сил, Європа намагається зміцнити співпрацю між партнерами, що поділяють спільні погляди. Проте завдання залишається тим самим: зрозуміти різні пріоритети кожного союзника та визначити, чи справді вони зможуть діяти спільно у разі виникнення кризових ситуацій.

👆Насправді пропозиція Макрона про співпрацю, очевидно, стосується повітряних ядерних крилатих ракет ASMP, які використовуються з бойовими літаками Rafale і яких Франція зараз має близько 50. Він не вважає ці системи озброєння «тактичною ядерною зброєю», а скоріше засобом для одноразового попереджувального удару перед застосуванням стратегічної ядерної зброї. Уявлення Макрона про співпрацю з країнами Європи, зокрема з Німеччиною, базуються суто на аналізі безпекових інтересів Франції в світі, дедалі більш загрозливому й для Парижа. В головних частинах ядерної доктрини, тобто ядерному озброєнні, ядерному плануванні (передусім плануванні цілей) і процесах ухвалення рішень, будь-яка участь партнерів не передбачається. Це значно менше свободи, ніж Німеччина має в рамках розширеного стримування США, тобто в ядерній плановій групі НАТО.Загалом пропозицію Макрона можна розуміти просто як переоцінку безпекових інтересів Франції. Очевидно, що він прагне певної гнучкості в доктрині попереджувального ядерного удару через географічне просування французьких бойових літаків, здатних нести ядерну зброю, в разі кризи чи війни. Підтримка з боку європейських партнерів може полягати в тому, що вони приймуть літаки на своїх базах і за потреби забезпечать їхній супровід звичайними бойовими літаками. Не дивно, що цей суто національний підхід підтримує керівництво «Національного об’єднання». Марін Ле Пен і Жордан Барделла погодилися з ідеями Макрона за умови, що Німеччина зробить значний фінансовий внесок.До речі, очевидний також зв’язок між пропозицією Макрона і проєктом німецько-французького винищувача Future Combat Air System (FCAS), який нині на межі зриву. Франція хоче розробити FCAS в рамках розподілу витрат як майбутній носій ядерної зброї після Rafale. Але це не відповідає інтересам Німеччини, які включають систему конвенційних бойових літаків.Уряду Німеччини слід теж дбати про життєво важливі інтереси Німеччини й займати відповідну позицію. Можливостей ядерної співпраці, які Макрон окреслив в своїй промові, недостатньо для посилення здатності Німеччини до ядерного стримування. Її реалізація, ймовірно, призведе до того, що Берлін отримає частину ризиків і витрат без надійного посилення. У майбутніх переговорах уряд Німеччини повинен наполягати на більшій залученості та узгодити це питання з іншими європейськими державами, які Макрон згадав серед зацікавлених у співпраці (Велика Британія, Польща, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Данія, Греція).Більша залученість передбачає передусім спільне ядерне планування, включно з плануванням цілей і координацією з Групою ядерного планування НАТО. Це важливо, оскільки в разі війни між Росією та НАТО цілі французької ядерної зброї, імовірно, будуть і на території союзників, тож їхній інтерес до ядерного планування цілей і ухвалення рішень є життєво важливим і обґрунтованим. Однак малоймовірно, що Франція стане відповідати цим очікуванням.Перелічені проблеми ядерної співпраці з Францією чітко показують, що європейська безпека неможлива без постійного розширеного стримування з боку США в рамках НАТО. Доповнення його європейським ядерним стримуванням вимагає принципово іншого підходу, а саме створення інтегрованого європейського компонента стримування в рамках коаліції охочих європейських держав на основі британського і французького ядерного потенціалу (який треба було б розширити). Але реалізація такого підходу тривала б, мабуть, аж до середини століття. Тому зараз треба посилювати конвенційне стримування та оборонну здатність НАТО, щоб утримати війну або ядерну ескалацію на відстані. Проте стримування та обороноздатність самі по собі не забезпечать стабільний мир в Європі. Не можна нехтувати варіантами більш стабільних відносин з Росією (за умови контролю над озброєнням) після закінчення російської війни проти України.

👆Одним з аспектів, що робить ефект «бандвагона» ще небезпечнішим сьогодні, є спосіб його функціонування, інтегрований у масштабні операції з дезінформації. У журналі «Journal of Advanced Military Studies» пояснюється, що сучасна політична війна передбачає не тільки використання традиційної військової сили, а й створення інформаційного середовища, в якому опір здається нелогічним і марним. Ефект «бандвагона» є ключовим психологічним механізмом у створенні такого середовища: коли всі джерела інформації, здається, передають одне й те саме повідомлення, навіть найкритичніші особи починають сумніватися у власних судженнях.Оксфордський інститут інтернету в своєму детальному звіті зазначає, що у 2020 році щонайменше 81 країна використовувала організовані стратегії в соціальних мережах, щоб підкріпити враження, що їхні уряди мають широку підтримку громадськості як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Тисячі бот-акаунтів та акаунтів, що співпрацюють між собою, запускаються, щоб заповнити публічні дискусійні простори послідовними повідомленнями, створюючи дуже переконливу ілюзію консенсусу. Коли люди звертаються до соціальних мереж і бачать, що «всі» підтримують певну наративну лінію, автоматично спрацьовує ефект «бандвагона», навіть якщо вони цього не усвідомлюють. Заключення: незалежне мислення як остання фортецяЕфективність техніки «бандвагона» не полягає в тому, що люди або країна-мішень менш розумні. Її ефективність полягає у використанні чогось фундаментального, а саме бажання бути на боці правильної сторони та страху перед наслідками самотності. У контексті міжнародних відносин наслідками можуть бути дипломатична ізоляція, економічні санкції або втрата доступу до безпекових альянсів. Цей тиск спонукав багато країн піти за течією, підкреслюючи, що для протидії сучасній пропагандистській операції «ефекту стада» однієї доброї волі недостатньо. Для цього потрібне реальне об’єднання, яке включає здатність держави на ранній стадії виявляти маніпулювання інформацією та критичне усвідомлення громадськістю наративу, а також серйозні інвестиції в аналітичні можливості, які є повністю незалежними від впливу великих держав. Держава може перевіряти твердження про власний «міжнародний консенсус» і не покладатися лише на інформацію, яка заполонила ЗМІ або цифрові платформи. Зрештою, найефективнішою зброєю проти пропаганди «бандвагону» є здатність ставити прості, але критичні запитання: чи справді всі беруть участь, чи це лише ілюзія, навмисно створена, щоб змусити вас долучитися?

👆У багатьох молодих людей поступово виникає розрив між уявленням про успішне життя і щоденною реальністю.Уявний сценарій виглядає приблизно так: престижна освіта, хороша робота, кар'єра, подорожі, красиві речі, активне життя.Натомість реальність часто складається з рутини, стресу та невизначеності.А найважливіше - усе це не завжди дає те, що справді підтримує відчуття сенсу, близькості та внутрішньої стабільності.Тут і криється ключова думка автора статті.Щастя народжується не лише у великих досягненнях. Воно часто виникає в звичайних моментах життя.У роботі, у стосунках, у спільних справах - у тому, що відповідає реальним цінностям людини, а не просто добре виглядає в соцмережах.Коли гроші перестають додавати щастяЕкономічне зростання справді покращує життя: воно приносить безпеку, комфорт і нові можливості.Але після певного рівня добробуту додаткові ресурси вже майже не впливають на відчуття щастя.Значно важливішими стають інші речі:📌міцні соціальні зв'язки📌відчуття автономії📌приналежність до спільноти📌близькі стосункиСаме вони визначають, як людина оцінює своє життя.Чому заборони не працюютьМоже здатися, що рішення очевидне: потрібно просто менше сидіти в соцмережах.Але, як пояснює Іра Бедзов, це рідко працює.Психологи називають це явище психологічною реактивністю — природною реакцією людини на обмеження свободи.Як тільки комусь кажуть: "припини робити це", - бажання робити саме це лише посилюється.Тому просте правило "менше телефону" часто дає зворотний ефект.Значно важливіше зрозуміти, чому люди взагалі починають нескінченно гортати стрічку.Дуже часто за цим стоять прості речі: нудьга, самотність або потреба відчути зв'язок з іншими.Якщо знайти інший спосіб задовольнити ці потреби, поведінка поступово змінюється.Від порівняння - до зв'язкуГоловний висновок колонки Іри Бедзова простий: соціальне порівняння потрібно замінити соціальним зв'язком.Покоління Z живе у світі, де:📌можливостей більше, ніж будь-коли📌успіх постійно демонструється📌але справжні людські зв'язки часто слабшаютьЗвідси й головне протиріччя нашого часу: безпрецедентні можливості поєднуються з відчуттям незадоволеності.Можливо, вихід простіший, ніж здається.Іноді, щоб відчути себе щасливішими, людям потрібно менше гнатися за новими досягненнями - і більше звертати увагу на те, як жити з тим, що вже є.

Скільки українців залишаться за кордоном після війни: три сценарії від економістівЗа оцінкою Центру економічної стратегії, станом на січень 2026 року за кордоном залишається 5,6 млн українських біженців.У 2025 українців виїхало менше, ніж у 2024.Молодь виїжджає, старші повертаються в УкраїнуБільшість українських біженців закордоном — дорослі жінки. Їхня частка серед біженців становить 40%. Частка дорослих чоловіків серед біженців дещо збільшилась за рік — з 27% до 29%.31% біженців складають діти до 18 років.Помітною зміною за рік є скорочення частки біженців старше 45 років. Це збігається із загальною тенденцію на більшу схильність старших українців до повернення та може свідчити про часткове повернення українців цього віку з-за кордону.Дві третини — 66% — українських біженців це працездатне населення віком 18−65 років. Молодь — люди віком до 35 років — становить понад половину всіх українських біженців (56%).Кожен четвертий український біженець живе в НімеччиніНайбільша кількість українських біженців зараз проживають у Німеччині (23%) та Польщі (19,5%).Німеччину дещо частіше обирає молодь до 35 років. Тут живе 28% біженців до 35 років та 20% біженців, яким 35 років чи більше.Польща привабливіша для біженців віком 35−49 років: тут живе 24% цієї вікової групи. Для порівняння, лише 15% біженців до 35 років та 18% біженців старших 49 років живуть в цій країні.Наміри повернення біженців стабілізувалися у 2025 роціБлизько 43% біженців мають наміри повертатися в Україну, і 36% не планують/скоріше не планують.У цій хвилі дослідження частка біженців, що мають намір повернутися, не змінилася порівняно з попередньою. До цього ми спостерігали чіткий тренд на падіння частки біженців, що планують повертатись.Серед охочих повернутися до України майже 80% готові повертатися лише після остаточного завершення війни з підписанням документа, який дозволить відновити польоти цивільної авіації над Україною.Додому повернеться 1,3−2,2 млн біженцівЗа нашими розрахунками, після закінчення війни до України за середнього сценарію повернуться 1,6 млн біженців. За кордоном (без урахування РФ та Білорусі) за середнього сценарію залишаться 2,7 млн.За песимістичного сценарію додому повернуться лише 1,3 млн українців, а за кордоном залишаться 3,0 млн. Оптимістичний сценарій передбачає повернення 2,2 млн українців; за кордоном залишаться лише 2,1 млн біженців.Ми базуємо наші сценарії на припущеннях щодо того, наскільки щирими є висловлені респондентами наміри повернутися. Наприклад, за оптимістичного сценарію ті, хто «точно планують» повернутися, зроблять це з імовірністю 100%. За середнього (базового) сценарію імовірність знижується до 80%, за песимістичного — до 60%.Як проводили опитуванняУ дослідженні використовували дані репрезентативного соціологічного опитування, проведеного у грудні 2025—січні 2026 року дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення ЦЕС.

Китай, США та Індія формуватимуть майже 50% світового економічного зростання до 2030 рокуПротягом наступних п'яти років майже половина всього прогнозованого зростання світового ВВП, як очікується, припадатиме лише на три країни: Китай, Сполучені Штати та Індію. Про це йдеться в рейтингу Visualcapitalist.com.Які прогнозиХоча, за прогнозами, майже кожна економіка зростатиме до 2030 року, основна частина нового виробництва буде зосереджена серед невеликої групи країн-важковаговиків.Цей рейтинг розглядає, які країни, за очікуваннями, зроблять найбільший внесок у світовий ВВП між 2026 і 2030 роками, на основі прогнозів МВФ у Світовому економічному огляді (WEO). Важливо, що ці цифри відображають номінальне зростання ВВП у доларах США, а не в реальному вираженні (тобто скориговані на інфляцію).Зростання економік📌Китай (+5,7 трлн дол. США), США (+5,0 трлн дол. США) та Індія (+2,1 трлн дол. США) становлять майже половину (49,7%) від загального очікуваного доданого ВВП до 2030 року.📌За прогнозами МВФ, Суринам стане найшвидше зростаючою економікою світу протягом наступних 5 років зі зростанням ВВП на 137%.Китай та США лідирують за абсолютним зростаннямКитай посідає перше місце за загальним доданим ВВП, який, за прогнозами, зросте на 5,7 трильйона доларів між 2026 і 2030 роками.Сполучені Штати йдуть трохи нижче з 5,0 трильйонами доларів. Незважаючи на повільніше зростання у відсотках порівняно з ринками, що розвиваються, їхній величезний розмір означає, що навіть скромне розширення призводить до величезного прибутку долара.