Садко - руський билинний герой-гусляр. За гіпотезою вчених-прихильників історичної школи, образ Садка походить від літописного новгородського купця Сотка Ситініча. Однак, ймовірно, образ билинного гусляра є результатом пізньої трансформації індоєвропейського образу міфічного нареченого дочки океану і/або образу шамана (гуслі як шаманський ритуальний музичний інструмент), який спускається у Нижній Світ та стає нареченим Доньки Володаря Потойбіччя.Згідно з новгородськими билинами, Садко є гуслярем, чия гра сподобалася Морському Цареві (Морське Царство символізує Нижній Світ), укладає парі з новгородськими купцями, що виловить рибу із «золотими перами» в Ільмен-озері. За допомогою Морського царя Садко виграє парі і багатіє. Він споряджає торговельні кораблі, але вони зупиняються в морі: гусляр за жеребом мусить спуститися на морське дно (=шаманське сходження).Опинившись у палатах Морського царя, Садко грає для нього, а Цар пускається в танок, від чого море хвилюється, гинуть мореплавці (пор. із танцем Бога-Руйнівника Шиви в індуїстській міфології, яким Бог знищує Світи). За порадою Миколи Угодника або, за іншими версіями билини, старця, який явився Садку, він припиняє гру, обриваючи струни гусел.Морський Цар пропонує Садку одружитися з морською дівою, і гусляр, за порадою Миколи, обирає Чернаву (пор. поширений фольклорний мотив про одруження з водяним). За однією з версій, старець/християнський святий радить Садку "не цілувати" наречену, щоб повернутися у Серединний Світ. Садко засинає після весільного бенкету і прокидається на березі річки Чернава. Одночасно повертаються його кораблі.Картина: І. Репін - "Садко"ЯВ
Символізм ворона у язичницьких традиціях - ч. IIIВорон - ТрікстерУ міфології індіанців-тлінкітів Ворон (Якого вони називають Йель) є Деміургом-Трікстером, Хитромудрим Богом, Який створює Світ. Однак створена Вороном Обитель була темною, тому Він викрав Сонце, Місяць і зорі у дідуся (можливо, тут так зображений Бог Іншого Світу/Попереднього Світу), перед яким Йель був у подобі немовляти-онука.Ворон - Символ ВійниПоява воронів на полі бою, моторошно прекрасний вид птаха, який поїдає людські трупи, зумовила появу чіткого зв'язку між символом ворона та воєнними діями. Вісники Бога Смерті та Війни у германській традиції Вотана - два ворони Хуґін і Мунін. Відомо, що кельтська духовна традиція зберігала пам'ять про Богиню Смерті та Війни Морріган, Яка, згідно з міфами, перетворюється на Ворона і присуджує перемоги у битвах.Перше зображення - Ворон краде Сонце. Автор - Israel ShotridgeДруге зображення - Фрагмент картини 1911 року "Cú Chulainn" Й.К. Леєндекера. Морріган зображена тут в образі Ворона.ЯВ
Згідно з поданим Еліаде М. у праці "Шаманізм" описом одягу шаманів, кожен сибірських екстатик має мати:1) кафтан із металевими бляшками та фігурками, що зображують міфічних тварин;2) маску (у саамських тадібеїв це хустка, якою зав’язують очі, щоб шаман міг проникнути у Світ духів, використовуючи власне внутрішнє світло);3) залізну або мідну пектораль;4) шапку (ймовірно, шапка є одним із основних шаманських атрибутів)У якутів на спині кафтана, посередині, серед бляшок, що символізують «сонце», вирізаний круг; він називається, за Серошевським (Sieroszewski 1902: 320), «дірою сонця» — ойбон-кюнга, але зазвичай вважається, що це зображення Землі з дірою в центрі, через яку шаман проникає у Підземний Світ (див.: Nioradze 1925: fig. 16; Harva 1938: fig. 1). На спині також зображені зростаючий місяць і залізний ланцюг — символи могутності та сили шамана (Mikhailowski 1894—1895: 81). Залізні бляшки, за словами шаманів, служать для захисту від злих духів. Пришиті шматочки хутра символізують пір’я.ЯВ #шаманізм
Tellus Mater ("Земля-Матір") - римський теонім Божественної Землі-ГодувальниціСвято Фордицидії (15 квітня) на честь Теллус було, як вважають, встановлено царем Нумою за вказівкою Бога Фавна, Який з’явився цареві уві сні в священному лісі, де той спав, щоб дізнатися причину неврожаїв (широко відома практика сну у священних місцях). Під час свята жерці окремих курій і понтифік на Капітолії приносили Матері-Землі у жертву тільну корову.У грудні Теллус та Церері присвячувалося свято, коли заради захисту зимових посівів жрець-фламін приносив Богиням жертву, закликаючи дванадцять Богів, Які відповідали за окремі етапи роботи хлібороба. Перед жнивами Богиням приносили в жертву свиню заради спокутування можливих порушень релігійних заборон.Теллус закликали також під час укладання шлюбів. Як Богині Підземного Світу Їй приносили очищувальну жертву від родини, член якої помер; Її, як і духів-манів, закликали, присвячуючи ворогів Хтонічним Богам. Ті, хто складав клятву іменем Юпітера і Теллус, торкалися землі.ЯВ
Спільним для язичницьких релігій багатьох народів є використання теоніму "Матір" або спільнокореневого з ним як імені Богинь. Так, наприклад, у слов'ян широко відомим є образ Матері Сирої Землі. *Demeter*, чиє ім’я включає «мати», можливо, спочатку розумілася як Іпостась Матері-Землі, але в класичні часи Її Материнство, в першу чергу, розуміється у зв’язку з Її Донькою Персефоною, а не зі смертними адептамиДослідник індоєвропейської духовної спадщини М. Л. Уест виділяє у пантеоні ведичних аріїв такі види назв Божественних Жіночих образів:1. Богині Природних явищ, такі як *Pṛthivī* = Земля, *Uṣas* = Світанок, *Rātrī* = Ніч, *Āpaḥ* = Води; річка *Sarasvatī*2. Уособлені абстракції жіночого роду, такі як *Aditi* (Свобода від кайданів), *Vāc* (Мова), *Śraddhā* (Довіра), *Lakṣmī* (Щастя)3. Дружини або Супутниці Богів, названі за їх теонімами за допомогою суфікса, наприклад, *Sūryā*, *Rudrāṇī*, *Varuṇānī*, *Agnāyī*4. Хтонічні та акватичні Духовні Сутності (подібні Німфам) *Apsaras* та *Araṇyānī* — Пані ЛісуЯВ
Світогляд ЯВ - IIОсновними методами богопізнання у язичницькій теології є апофатичний та катафатичний метод, які досліджують відповідні Рівні Еманацій Божественного:Божественна Сутність, Безодня, Хаос - Есенція Бога, Його Внутрішнє Єство. Досліджується апофатично, що зумовлено принциповою неможливістю богопізнання на людському онтологічному рівні та за допомогою людського концептуального мислення. Тотальне богопізнання можливе у Божественному Самопізнанні, коли Об'єкт Пізнання-Ініціації та Суб'єкт тотожні.Богоявлення - Божественні Прояви, у Яких Божественне Себе Розкриває, Пізнаючи Власний Креативний та Руйнівний Потенціал. Досліджуються катафатичним богослів'ям. Самі Теофанії у різних етнорелігійних системах сприймаються по-різному, що відображається у різних тлумаченнях та розуміннях міфологічних комплексів (варто зауважити, що саме переживання Священного відбувається на індивідуальному рівні, що зумовлює пізнання таїн ієрофаній через особистий духовний досвід та природні інтуїції).Ч. IЯВ #теологія
Осіріс і Греція - ч. IОсіріс - Володар Потойбіччя у давньоєгипетській релігії, Суддя у посмерті та Бог Родючості, культ Якого поширився далеко за межі Єгипту. Ототожнений з Богами у інших традиціях Осіріс був шанований віками після християнізації Риму, а Його шанування досягало Північного Причорномор'я.Спочатку, ймовірно, Осіріса шанували у Джеду. Після ототожнення з Богом Анджеті Осіріса почали зображати з посохом та бичем. Шанування Осіріса зайняло центральне місце у царському культі: в Абідосі, місці поховання фараонів, Його культ витіснив культ Бога Смерті Анубіса (Якого почали вважати Помічником Осіріса).Образ Осіріса дедалі продовжував свою трансформацію, яка розкривала все нові особливості сприйняття пов'язаних з культом Бога Смерті та Родючості ієрофаній. Так з часом Осіріса почали шанувати як Володаря земних глибин, на Чиїх плечах тримається весь Всесвіт і з поту Чиїх рук витікає ріка Ніл. Пізніше образ Осіріса пов'язали з Ра і зображали Бога Смерті з характерним солярним диском.ЯВ #синкретизм
НОВАКНИГА ВІД ЯЗИЧНИЦЬКОГО ВІСНИКААдміністрація ЯВ рада повідомити, що до друку готується нова наша книга - "ОСНОВИ ЯЗИЧНИЦЬКОЇ ТЕОЛОГІЇ".Ця книга - ПЕРШИЙ У СВІТІ глибокий аналіз духовних коренів язичництва, його пізнавальної методології, принципів богословського дослідження з точки зору самого ж язичництва.У даній книзі глибоко досліджується:• категоріальний апарат, методи і принципи язичницької теології• структура міфа як релігійного явища• основи феноменології релігії з точки зору язичницького світогляду• Індоєвропейська релігійність як Джерело міфо-релігійних систем аріофонних народів• Образи Рідних Богів крізь катафатичний та апофатичний метод богопізнанняУ книзі здійснено аналіз праіндоєвропейської релігії, германо-скандинавської, слов'янської, балтійської та інших язичницьких язичницьких традицій, а також представлений авторський погляд на виклики сучасності.Книга містить багато ілюстративного матеріалу, таблиць та схем, які допомагають створити правильну образну систему та проаналізувати досліджуваний матеріал.Передзамовлення приймаються до 01.08.2025 включно.Ціна передзамовлення - 900 грнЦіна після - 1800 грнВідправка після 20.09.2025Для замовлення писати @AzrayarЯВ
Умовним партнером померлого в обряді символічного вінчання іноді виступала рослина або камінь. Так, у Михайловградському краї Болгарії відзначено звичай вінчати неодруженого померлого з каменем: під час похорону юнака ліворуч від нього клали камінь, обв’язаний жіночою хусткою, а під час похорону дівчини праворуч від неї розміщали камінь із надітим на нього чоловічим капелюхом. В інших варіантах обряду юнаків вінчали з каменем, а дівчат — із сухою гілкою ожини. Відомі також випадки, коли весільним партнером померлих молодих людей виступала верба або фруктове дерево.Найдавнішою згадкою про звичай «похорону-весілля» є свідчення арабського мандрівника Масуді (X століття), який повідомляв, що на Русі під час похорону неодруженої людини її до поховання «одружували».У слов’янських народних піснях смерть молодого героя часто описується як «весілля» або «вінчання» із Сирою Землею чи могилою; якщо герой гине в річці, його дружиною називають річкову хвилю, сватами та гостями — риб тощоДж.: влх. Велеслав "Славянская книга мёртвых"ЯВ
Землеробські обряди, при всій своїй безмежній різноманітності, передбачають визнання Сили, що являє себе в урожаї. Ця Сила або розуміється як щось безособове, або представлена через міфологічні структури, або концентрується в певних людях чи тваринах. Різноманітні ритуали, від найпростіших до ретельно розроблених, що входять до складу часто дуже складних драматичних сценаріїв, покликані встановити сприятливі стосунки між людиною і подібними силами, а також гарантувати їх періодичне відродження. Іноді людина поводиться з цією силою, втіленою і діючою в урожаї, таким чином, що важко точно визначити, чи є метою обряду вшанування міфологічної постаті, яка представляє цю силу, чи просто збереження сили як такої. Так, наприклад, поширений звичай не скошувати останні колоски на полі; їх залишають «духу сусідського дому», «тим, хто живе під землею» або «коням Одіна», як кажуть фіни, естонці та шведи. Сенс цього звичаю слід шукати в прагненні людини не вичерпувати до кінця життєдайну силу урожаю. З тієї ж причини з дерева не прийнято зривати останні плоди; на спині овець зазвичай залишають трохи вовни, а в Естонії та Фінляндії не спорожняють до кінця мішок із хлібом; у висохлу криницю, щоб вона не вичерпалася остаточно, селяни підливають трохи води тощо. Нескошені колоски зберігають силу рослинності та ріллі.ЯВ
We and selected third parties use cookies or similar technologies for technical purposes and, with your consent, for other purposes (“basic interactions & functionalities” and “measurement”) as specified in the Cookie policy.
You can freely give, deny, or withdraw your consent at any time.
You can consent to the use of such technologies by using the “Accept” button. By closing this notice, you continue without accepting.