Telegram statistics channel - @padrePoltava

Не шукати гріха — бачити СлавуНайбільша революція віри — це коли ти перестаєш шукати Бога в координатах добра і зла. Бо Він — не просто добрий. Він — Благий. Без порівняння. Без протиставлення. Без торгів.Він — понад.Понад наші образи, схеми, правила й етичні шпаргалки.І це не страшно. Це прекрасно.Бо Його воля — не в тому, щоб ми заглиблювались у себе й рахували гріхи, як податки. А в тому, щоб ми бачили у собі та ближньому Його Славу.У погляді. У крихкому “так”. У дотикові руки. У вдячності. У нашій безмежній здатності ставати подібними до Нього.Ми дивимось одне на одного і шукаємо гріх, провину, тлін. А Він — бачить у нас Свою славу.І запрошує побачити її теж.Дивись не на гріх — дивись на Славу.Не вирізняй чужі недоліки — виверни людину красивим на зовні.Навіть якщо вона пручається. Навіть якщо в тобі самому — спротив.Бо це — наш шлях.Не моральна гонка, а естетика спасіння.Не перерахунок падінь, а здивування Промислом.Бо Він бачить в нас Себе.І цього достатньо.Бути богом за благодаттю — це не ідеал для обраних, це звичайна Божа пропозиція кожному.І вона починається не з самобичування, а з краси.Стати богом за благодаттю — не тяжка справа.Треба просто перестати міряти ближнього згідно з його слабкостями,і почати дивитися на нього очима Бога.Захоплено. Світло. Здивовано. Радісно.Навіть якщо він проти. Навіть якщо ми самі — проти.Божий промисел не в тому, щоби ми були правильні та "нормальні".А в тому, щоби ми були красиві.Як у небі. Як у Ньому.І так — це наш шлях.

Athanasius contra mundumДля тих, хто вважає церковне життя суцільним єлеєм по вухах та рітуальними танцями у парчі, варто іноді читати житія святих. Згадаємо святителя Афанасія Великого, архієпископа Олександрійського.Історія, яку варто знати не лише як курйоз — а як ікону пастирської мужності.У 326 році вороги Афанасія, яких не влаштовувало не те, що він робив чи казав, а те, ким він був, скликали собор у місті Тір. Серед обвинувачень — чаклунство. Мовляв, Афанасій убив єпископа, відрізав йому руку і волхвував із нею.Але сталося дещо дуже християнське: «убієнний» єпископ Арсеній... приїхав на собор. Живий, із двома руками. Просто трохи запізнився.Афанасій спокійно вказав на обидві руки й сказав:– Якщо ця третя рука, якою я, буцімто, чаклую — існує, то покажіть, звідки вона в нього виросла.Але собор не зупинився. Вигадали нові обвинувачення — зневагу до імператора, перешкождання торговлі хлібом, та інше, і заслали Афанасія у вигнання. Це було перше з п’яти вигнань, які він пережив.жодне вигнання не зламало його дух;він залишався вірним істині, попри змови, наклепи, політичний тиск;саме йому ми завдячуємо збереженням православного вчення про Сина Божого як «єдиносущного Отцю».Його звинувачували, цькували, виставляли ворогом імперії. А він залишався пастирем Істини. Встояв.Так народився вислів:Athanasius contra mundum – Афанасій проти світу.М’який та лагідний за вдачею, святий Афанасій був незламним, коли йшлося про відстоювання віриЦе наш спадок.Це наша Церква.Це наша сила.Згадуємо та дякуємо.

Маршрутка_на_ТополькиПолтава - місто, де липи спилюють потайки, а прозорість буває лише після погодження з департаментами та коригування.1000 на 1000.Заголовок, який не потребує іронії. Просто — 24 наших із Полтавщини повернулися з полону. Дихаємо. Мовчимо. Живемо. І пробачаємо всім чиновникам усе — ну хоч на день.Табори.У червні відкриється 44 пришкільні табори. Це таке нове слово у соціальній політиці — «робимо вигляд, що в дітей є літо». Дякуємо. За війну, за тривоги, за безпечне дитинство з виєм сирен. Прозорість.50 місце у рейтингу прозорості міст. Могло бути гірше. Могло бути Полтава часів Мамая. Але хочеться спитати: прозорість чого саме? Повітря після знесених лип? Чи бюджету після коригувань на 375 тис.?Липа-ліпше.Розслідування спилу лип біля "Лтави" навіть не почали. Бо, як виявилося, рішення міськради було, але його ніхто не бачив. Це вам не корупція — це інформаційна дієта. Мінімум правди — максимум ефекту.Кальмар.Ніхто не поїхав у Кальмар — то Кальмар приїхав у Полтаву. Це не дипломатія, це фізика: там, де вакуум дій, утворюється тяга. Можливо, і наступного разу до нас приїде Благоустрій. У мріях.Коригування.375 тисяч гривень на фініші ремонту Ліцею №17 — це не крадіжка, це процес уточнення реальності. Бо у проєкті не врахували зміну орбіти Землі, нову Конституцію у головах і віяння з обласної ради.ЧепуркоFM.Пан Чепурко знову в ефірі. Розповідає, як усе полагодити. Говорить про водоканал. Мовчить про те, що він заступник голови облради. Улюблена поза — експерт на пенсії від відповідальності.Левада.Штатний блогер-депутат клумби знімає. І продовжує. І знімає. А ми нагадаємо: клумба — це така форма мікроопору ентропії. Не встиг заасфальтувати — посади петунію.Браїлки.Чоловік з молотком нападає на людей. Місто намагається не зламатися, хоча кожен новий день у ньому — як ще один удар по свідомості.Дітей у школах меншає. Батьки виїжджають. Далі буде гірше. Парафіяни сплели Падре дреди, бо радість. А потім з’явилися фарисеї і заявили, що то "не по нормі". Але це дрібниці.Але нічого. Господь бачив і не таке. А в Полтаві як завжди: трохи Псалтиря, трохи фарсу, і щотижня — нове Євангеліє в маршрутці для вас.

Про контекст, плювок і просвітлення. Проповідь на Неділю про сліпогоСправа завжди не в обставинах. Не в тому, скільки у нас грошей, підписників, ресурсів чи часу.Справа — в контексті.Бо не контент визначає контекст, а контекст визначає наш контент.Або, як казали древні: "Особа визначає природу"І якщо ти християнин — то твій контекст не Instagram, не робота, не оточуючі, не зарплата, навіть не новини з фронту (хоча болить), а Царство Небесне.Це — твоя реальність.Це — твій Силоам.Це — те, що "маже тобі очі", щоби ти нарешті почав бачити. Бо ми сліпі.І поки Христос не плюне на землю і не помаже гряззю нам очі — ми не прозріємо.І тільки тоді наш контент (тобто життя) набуде якості: із незрячих станемо справжніми.Контекст творить людину.Ось уявіть собі: хіккан. Соціофобний, з бородою, в кімнаті з мівіною, трохи схожий на пострадянського спившогося інтелігента.Але якщо його дістати із ракушки й кинути у здоровий контекст — сонце, повітря, нормальні люди, чиста вода, ніяких бургерів.Його починає плющити. Йому важко. Його тріскає по швах. Але якщо він витримає —він починає жити.Контекст змінює навіть скелет хіккана.І ось такою є дія Христа.Бо Царство — діє саме так.Само плює на землю. Само маже нам очі. Само веде. Само коронує.А ми — просто маємо не втратити цю корону, і йти, як би важко не було,— до свого Силоаму.Бо поганий контекст — це завжди страх.І він ще й вміє прикидатися правильним, логічним, виваженим.Він нам каже: "Та посиди ще трохи. Отут. У темряві. З мівіною. В саможалінні".А добрий контекст — це любов, рух і чарівний копняк.Такий, що летиш — але прозріваєш.Тому, парафіяни, давайте чесно.Сліпий сидить у страху.А той, хто бачить — розуміє все навколо.Царство — тут. Воно поруч. Воно вже змастило тобі очі.Тепер — йди. До свого Силоаму. І живи.Бо легко не буде. Але Царство того варте.

Це фото — з тих далеких ковідних часів, коли ми зі Справою Громад фасували продуктові набори для малозабезпечених. Тоді нам здавалося, що це важко.Зараз ми розуміємо — то була лише розминка.Бо сьогодні:— в нас є готові командно-штабні комплекси,але немає коштів на фарбування, дообладнання і причепи.— в нас є прально-душові комплекси,але немає коштів на фарбування, дообладнання і причепи.— в нас є мобільні шиномонтажки, але немає коштів на фінальне доведення до бойової готовності. І, знову ж таки, на причепи.Борги ГО Справа Громад зараз рахуються в мільйонах гривень.Всі кошти, які надає Петро Порошенко, йдуть на допомогу ЗСУ — FPV-дрони, екскаватори, зарядні станції, спецобладнання.В нас вчергове вибору немає. Ми маємо допомагати. Бо ці борги — не за себе.Це — про наших. Про військо. Про життя.Тому я уклінно благаю: допоможіть!І ще — поширте, будь ласка, цей допис. Бо навіть репост рятує.Реквізити ті самі:ТІЛЬКИ ДЛЯ Приват24:5169 3305 3948 0845 (ГО СОЛІДАРНА СПРАВА ГРОМАД)Для інших банків:5375 4112 1895 1692 (Антоніна Бузіло)Це не нам — це для них.Для тих, хто тримає лінію життя замість нас.

Ранок на хуторі приходить раніше, ніж у місті.Прокидаєшся незабаром за сонцем — бо треба встигнути: і помолитись, і зібратись у дорогу, щоб добігти до тої урбаністичної метушні, яка щодня просить у Бога сенсу.А тут — тиша, роса, світло.Сонце вже випнулося над лісом і блищить у краплинах на винограді, у сріблі на листі й на маківках квітів.Зозуля монотонно відмірює щось своє, а солов’ї тьохкають навколо — хто голосніше, хто витонченіше, змагаються за увагу якоїсь вередливої солов’їної принцеси.Синиці, горобці, трясогузки — пташина братія гомонить, як на нараді в міськраді, тільки без лайки.Дощ учора добряче пройшовся по всьому — можна не поливати.Помідори трохи побило градом, але це дрібниці- їх і так повно, зате капуста стоїть — моцна, жива, як на службі.І ти стоїш. Дихаєш.Вдихаєш у себе мир, силу, тишу.Готуєшся: щоби кожна твоя зустріч була не просто “чергова”, а плідна.Щоби кожне слово несло не втому, а радість.Такий у Падре хрест — витягати радість із попелу, виколупувати красу з-під асфальту, реанімувати надію, навіть коли вже темно.Ранки, молитви та плотні сніданки на хуторі цьому дуже допомагають.Але й тут не без неприємного.Чути, як дзижчить у повітрі шахед — мєрзка тінь смерті, що кружляє над життям.І хочеться закричати: ну хто вас кликав сюди? Хто дозволяв ламати божественний ранок?Смерть — це не норма.Господь не творив смерті.Вона — вторгнення. Війна.Але Христос її здолав.Живіть, парафіяни.Вдихайте життя.Радійте, як би важко не було.Плачте, якщо треба — але не здавайтесь.Бо щось таки вціліє.Головне.З нами Бог.

#Маршрутка_на_ТополькиВишиванка, шугарінг і зарядка. Полтавський тріатлон.Минулого тижня Полтава вирішила об'єднати патріотизм із вигадливим підприємництвом, а бюджет міста — з особистими доходами чиновників.Вишиванка як дзеркало. Хто що бачить — те й демонструє.У Ліцеї №10 на День вишиванки — благодійний ярмарок. Вареники, рушники, бабусині реліквії, щирість, учнівські очі, які ще не втомились від політики. Батьки готували, вчителі підтримували, депутати ЄС долучилися не з гаслами, а зі справами. Красиво, тепло, правильно.Так виглядає спільнота, яка хоче допомогти, а не лише сфотографуватись.А в той самий день у пологовому — офіційна делегація у вишиванках прийшла вітати породіль.Після пологів, у стані виснаження, коли жінці потрібен спокій, — натомість об’єктив, листівка, “усміхніться, це ж красиво”.Так виглядає візуальний колоніалізм для PR-у.А от черлідери Полтави — молодці.Призові місця на чемпіонаті України — це круто. Але чи компенсував їм хтось поїздку? Бо на фото з дітьми прилаштувались уже всі — від тренерів до депутатів. А от на фінансування — як завжди, обітниця мовчання.Шугарінг.У Полтаві тепер це не лише про косметологію. Це — спосіб заробляти на косінні трави. За 10 мільйонів гривень майстриня шугарінгу буде косити газони в Полтаві. Можливо, слід включити до тендеру ще епіляцію совісті? Бо у деяких управлінців надто позаростала вона.Зарядка.Може так статися, що комунальна розетка погубить політичну кар’єру кандидата на посаду міського голови. Полтава. стане в авангарді політичної утилізації через USB.Кажуть, що за всім маячить призрак Офісу президента, бо прибирає конкурентів. А в.о. голови ВЦА Когут не витримує тиску і періодично дихає в мішок для дихальної гімнастики.Інше по дрібницях, але з глибоким змістом:В Сонячному парку спиляли дерево. Одне. Не знаю добре це чи погане.У Ліцеї №26 майже закінчили ремонт їдальні. Але хтось не витримав і дозаказав коригування проєкту на 250 тисяч. Бо яка ж їдальня без дорогої документації?Пам’ятний знак "1100-річчя Полтави" ремонтували бюджетно. Офіційно — 53 тис. грн. Реально — КП "Декоративні культури". І це, до речі, теж лайфхак: як бути при владі й підрядником водночас.На Леваді йдуть обіцянки. Не прибирання Прирічкового, а родинне свято: каша, кава, галушки. Без каші — нікуди. Бо коли бюджет уже не дає, гречка — на всі часи і всілякі вибори. Але місто живе. Живе між варениками і вкраденим струмом, між черлідингом і політичними зарядками, між безбар’єрністю в документах і бар’єрами для здорового глузду.Якщо десь в нашому дурдомі ще залишилось світло — значить не все втрачено.

Війна не припинилась. Допомога — не припинилась. І ми — не припинились.Коли хтось там у владних кабінетах розставляє свої "санкційні" пастки і думає, що цим зламає — ми тільки міцніше стиснули зуби.Ніхто не втік. Ніхто не здався. Не дочекаєтесь.Поки одні займаються політичними спецопераціями, ми займаємося фронтом.Нещодавно Фонд Петро Порошенко і ГО Справа Громад передали на фронт техніки та спорядження майже на 70 мільйонів гривень.🔧 Шиномонтажні й ремонтні комплекси.🚜 Екскаватори.🚁 Понад 1000 FPV-дронів.І ще багато чого, що просто зараз рятує життя нашим воїнам.Бо не допомагати ЗСУ — це не варіант.Навіть коли важко. Навіть коли рахунки порожні. Навіть коли «систему» більше хвилює не фронт, а внутрішні інтриги.📌 Уся волонтерська частка цієї допомоги — це проєкти ГО Справа Громад. Але наш внесок — крихітний, бо збори майже на нулі.📦 У нас на столі — десятки рахунків за причепи, монтажі, переобладнання, комплектацію мобільних майстерень і душових для фронту.💸 Один причіп — до 300 тисяч гривень. А треба — 30 штук. Два вже стоять, готові до монтажу. Ще 28 — чекають на вас.Так, наші рахунки відкриті. Так, можна донатити. Так, ми працюємо.Бо допомога нам — це допомога ЗСУ.А ще — це протест проти ідіотизму системи.Це знак: ви не погоджуєтесь, що країна має бути такою. Ви знаєте, як виглядає нормальність — це фронт, який не залишили. Це волонтерство, яке триває. Це суспільство, яке не зламати.🔗 Донати сюди:Приват 24 5169 3305 3948 0845Інші банки (Моно) — 5375 4112 1895 1692Ми ще вийдемо з цього абсурду. Але спершу — переможемо. Інакше — нічого не буде мати сенсу.Репост - теж допомога.

"Дай мені напитися…" (Ів. 4:7)Проповідь на неділю про самарянку.Церква згадує розмову Христа з самарянкою.А ми сьогодні — у країні, де вода часом змішана з кров’ю, а замість живих рік — траншеї.Але є щось, що залишається справжнім.Христос втомився.Так, саме так: втомився. І захотів пити.Наш Бог — не бездушна система. Не штучний інтелект. Не автомат благодаті.Він має тіло. Відчував спрагу. Він пережив втому, як воїни після ротації. Як батьки після ночі в укритті. Як медики, волонтери, захисники, які не знають, де їм узяти ще сили.А самарянка прийшла по воду.Звичайна жінка.Пошарпана життям, з неідеальною біографією, але з відкритим серцем.Вона не грає роль. Не боїться питати. Не маскується під праведність.І саме їй — не богослову, не фарисею, не храмовому служителю — Христос відкриває найбільше:“Я — Месія”.Бо істина не для безгрішних.Вона — для тих, хто спраглий.Цей світ не змінюється наказами чи релігійною рекламою.Цей світ змінюється зсередини — через зустріч.У Гефсиманії. У зламі. У темряві. На Голгофі. В бліндажі.І там — серед поту, пилу, гару й болю — проривається те, що Ісус назвав “водою живою”.Саме така вода тече сьогодні через херсонські плавні й донецькі степи.Через Бучу, Харків, Суми та Запоріжжя. Через тих, хто став джерелом.Через тих, хто не побоявся зустріти Христа не на іконі, а при колодязі життя.Не бійся бути самарянкою.Не бійся бути спраглим.Не бійся питати.Не бійся зустріти Того, Хто все знає про тебе — і все одно говорить:“Я даю воду живу. Я Сам — вода. Я Сам — життя.”І дай, Боже, щоби наші ріки не затопилися у крові.Але — змили її.І щоб там, де стоїть дим і сморід, проросло нове джерело.І щоб Україна напилася з Його рук.Бо лише та вода, що тече, — справжня.

Свобода — це не коли ти можеш кричати «маю право!» і ставити свого корча на клумбу. І не тоді, коли вночі з ножиком шепочеш шинам господаря того корча: «відпочивай, двір мій, відпочивай...». Це не свобода — це невроз у різних проявах.Свобода — це коли тобі не треба доводити, що ти головний. Бо ти просто живеш — не за рахунок інших, а разом з ними. Свобода — це коли поважаєш себе настільки, що можеш поважати і ближнього, навіть якщо в нього «Лада Пріора» і трохи дивне розуміння естетики.А найгірше — це не мудак на клумбі і не шинний месник. Найгірше — це ті, хто заливає весь світ асфальтом своєї тупості й будує паркани там, де мала б бути стежка до серця. Їх не цікавить порядок, їх цікавить контроль. Бо з контролем у них єдина ілюзія, що хоч щось у житті під контролем.Я зустрічаю таких часто. Але я знаю, що є місце, де повітря інакше. Де не тисне. Де свободу не виголошують, а вчаться нею дихати. Це наш храм. Це спільнота. Це ті, хто не ідеальні, але принаймні не носять із собою духовний шлагбаум.Деякі колегі-священники кажуть, що мені пощастило з парафіянами.Ні. Це просто Бог ще не зневірився в нас.А отже — й нам не варто зневірятись.