72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Сьогодні ми згадуємо Героя України, полковника Валерія Гудзя, командира 24-ї ОМБр та раніше — заступника командира 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, відомого за позивним «79».Зростаючи у сім’ї військових, Валерія з дитинства вабила військова справа. У 1992 році він як випускник Рязанського повітряно-десантного військового училища подав рапорт про своє переведення до Збройних Сил України. У березні 2014 року майор запасу Валерій Гудзь долучився до 72 ОМБр, де пройшов шлях від командира взводу до заступника командира бригади. «79» брав участь у боях в секторі «Д», під Волновахою, Авдіївкою, Петрівським та Білою Кам'янкою. Під його керівництвом здійснювалися операції, спрямовані на встановлення контролю над териконами поблизу Докучаєвська та панівними висотами в Приазов'ї. Загинув 12 березня 2022 року у бою під Попасною на Луганщині. Звання «Герой України» (посмертно) командир 24-ї ОМБр отримав 16 березня того ж року. «Усі його мрії про старість однозначно були пов'язані з сім'єю і домом, але він ніколи б не зміг жити в тилу, поки нога російського окупанта топче нашу землю. Без сумніву, сьогодні Валерій був би на фронті. Ніколи б не знайшов спокою у штабі чи кабінеті, бо мав бути там, де найважче, де йдуть бої», — казала про Героя дружина, Маргарита Гудзь.Сьогодні багато командирів батальйонів і бригад продовжують справу свого наставника, Валерія Гудзя. Його спадщина живе серед офіцерів, яких він навчав, та серед його дітей: донька Ганна — військова журналістка, а син Владислав — офіцер ЗСУ. Вічна слава Чорному Запорожцю — полковнику Валерію Гудзю.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Нармальний», головний сержант інженерно-саперного взводу 72 ОМБр ім. Чорних ЗапорожцівЯ з 2013 року військовий. Зустрів 2014 рік у Почесній варті будучи «строковиком». З 2016 року беру участь у боях за славетну 72-гу. Я собі давно вирішив, що буду військовим. Спочатку — це було бажання випробувати себе, а потім почалася війна — це вже мій обов’язок. Більше 10 років на війні. Моя посада вимагає певних професійних та моральних якостей. На мені багато відповідальності. Але у нас — злагоджений підрозділ, тому мені трохи легше. Ми фахівці вузького профілю. Працюємо попереду, і це величезне розумове навантаження. Підібрати людину, яка готова працювати сапером — дуже важко. Це професія, яка потребує постійного вдосконалення та розвитку. Сапери працюють і на землі, і в повітрі. Це люди психологічно стійкі та креативні. Наша робота — це кілька головних правил безпеки, а все інше — фантазія. Ти приходиш у військо і змінюєшся. Найбільша людська цінність — чесність, вона про прийняття. Можна прийняти різні відмінності, усі ми різні, і це робить нас людьми. Чесність ми розвиваємо в собі постійно. «Та ми за це не думаємо, у нас є Льова», — ось ці слова змушують мене долати моральні, психологічні труднощі, залишатися і працювати далі. Усіх нас об’єднує війна, і для саперів вона закінчиться нескоро. Але я мрію про її закінчення: про життя без звуку сирени та безпілотників. Мрію про українське свідоме суспільство. А все інше відбудуємо і налагодимо. #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні ми згадуємо Героя України, старшого солдата Олександра Кандаурова, номера обслуги 2 механізованої роти 1 механізованого батальйону 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців, відомого за позивним «Мер».У перший день повномасштабного вторгнення 24-річний Олександр доєднався до 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців. «Мер» завжди йшов попереду, його не лякала небезпека. Він брав участь в обороні Київщини, Чернігівщини, Сумщини, Донеччини, Луганщини. Приймав на себе командування відділенням, під час яких підрозділ виконував бойові завдання без втрат. У 2022 році під час артилерійського й танкового обстрілу під Вугледаром Олександр Кандауров загинув. «Боюся, що не встигну здійснити свої плани: побудувати дім, щоб був затишний двір, не встигну створити сім’ю. А так хочу, щоб мною пишалися батьки. І бачили, чого я досяг. От за це боюся найбільше. Що не встигну», — ділився своїми переживання Олександр із журналістами. За свободу «Мер» віддав своє життя, а разом із ним і мрії про щасливу родину. Його спадщиною стала безмежна шана та пам’ять від рідних і побратимів, які розділяли з ним шлях звитяги. Вічна слава Чорному Запорожцю — старшому солдату Олександру Кандаурову.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Юлія втратила чоловіка Андрія, який загинув, боронячи Вугледар у складі 72 ОМБр імені Чорних Запорожців. Вона залишилася з двома дітьми — восьмирічним Денисом і п’ятирічною Соломією. 💬 «Розуміли нас тільки ті, хто пройшов це. Соломія питала: “Мамо, а ти не помреш?”. А я не знала, що відповісти», — ділиться Юлія. Цьогоріч їхня родина взяла участь у «КЕМП+» від фонду Голоси дітей — простору, де приймають біль, втрати, очікування та невідомості і де можна знову відчути підтримку. Програма триває 21 день і допомагає сім’ям військових знаходити сили жити далі, ділитися своїми історіями та відчувати, що вони не одні. У відвертій розповіді Юлія ділиться спогадами про Андрія, першим досвідом життя без нього та тим, як діти й нові знайомства в «КЕМП+» повернули їй віру в те, що життя триває. 💬 «Спогади — це важливо. Пам’ять про нього дуже важлива. Але я думаю, і він би не хотів, щоб ми горювали постійно. Я думаю, він би нами пишався», — каже Юлія, зберігаючи пам’ять і вибудовуючи нову реальність заради себе та своїх дітей. Дивіться історію родини в 6-хвилинному відео.Якщо ж ви відчуваєте, що вам чи дитині потрібна підтримка психологів через атаки росії та довготривалий вплив війни, звертайтеся до фахівців фонду «Голоси дітей»: 📞 через лінію підтримки🏡 в центрах по Україні💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Лютий», протитанкіст 72 ОМБр ім. Чорних ЗапорожцівУ мене була в дитинстві мрія — в армії служити. Уже 14 рік тут пішов.Зараз ми, протитанкісти, більше працюємо разом із піхотою. Людей не вистачає, ми — їхня підтримка, без зупинки можемо працювати на рівні з ними. Для нас найскладніше — це зайти на позицію і вийти. Куди не глянеш, усюди дрон якийсь висить. Зараз небезпечно, бо FPV вилітають, сідають у полі десь, чекають, а потім у потрібний момент злітають. А тепер і ховатися стало нікуди, бо росіяни почали посадки спалювати. Ти вийшов, ти свою задачу знаєш і повинен її виконати, але треба дивитися по ситуації. Якщо не буде людей — не буде задачі. Як казав «Орел» (Андрій Кизило, Герой України — прим.): «Усе на характері». Яким спецом ти б не був, усе на характері робиться. Якщо ти хочеш це зробити — ти це зробиш, але якщо в тебе немає характеру, то не буде нічого. У мене в 2017 році було тяжке поранення: міна розірвала дві ноги, на руці вирва... Я тоді так злякався, що все, на службу не повернуся. Але лікарі такі трапились хороші. Розумію, що не всі можуть воювати, але хто захоче — сам прийде. Кожен сам приймає рішення — йти чи не йти. Змусити ніхто нікого не може.Найбільша цінність для мене зараз — це спокій. Спокій, тиша. Я б хотів усе почати з чистого листа. Хочу займатися своєю справою. Думаю, що все це колись закінчиться. Я завжди своїм кажу, що треба надіятися. Рано чи пізно все це закінчиться, а там ми будемо кожен робити своє. #ІсторіїВільнихЛюдей💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

На початку 1920 року Чорні Запорожці вели активні рейди в районі Голованівська. Козаки діяли швидко й рішуче, спираючись на допомогу місцевих провідників, які знали всі стежки та добровільно й безкорисно виводили їх просто за спини більшовицьких гарнізонів. НІЧНИЙ РЕЙД У ГОЛОВАНІВСЬКУСпогади Валентина Сім’янцева, бунчужного 3-ї сотні 1-го кінного полку Чорних ЗапорожцівНаша сотня під'їхала під залізні ворота якоїсь установи, захищеної високим і міцним муром. Це були касарні та канцелярія військового начальника. Декілька спішених старшин і козаків оглядали двір через ґрати воріт, а решта сотні під покровом ночі стояла далі. Ми з Терешком перелізли ворота. Підійшли до ватри. Смалять кабана. Навпроти ватри вхід до будинку, до якого входило і виходило багато червоноармійців. Ми ходили по дворі на віддалі один від одного, тільки переглядувалися та говорили на мигах. Уже дорогою до своїх перевіряли, хто що побачив і почув. Головне, вартовий один, а решта тішиться смаленим кабаном. Терешко почекав, поки вартовий підійде до нього… І вже не пішов він назад. Тут до воріт під'їжджає підвода. Червоноармієць, що був на возі з рушницею, тихо «пішов» не своїми ногами до знятого вартового біля воріт. А другий виявився полоненим козаком, взявся допомагати складати те, що було на возі. Оддали ми нашому козакові обидві рушниці та й казали бігти чимдужче до своїх, бо він казав, що є ще полонені. А решту, мовляв, зараз зрозумієш.Гасло до бою подали передні і відкрили вогонь від воріт до двору; ті, що попід вікнами, кидали гранати до касарень; ті, що лишилися на місці, через ворота кропили з кулеметів двір і другий бік будинку. Касарні наші… Крім кабанів і горілки, було ще багато всяких солодких хрунделиків. З касарень забрали всі печатки і папери — інколи ставали у пригоді. Навколо виставлено нашу охорону. І от на одну таку варту налетів якийсь їхній комісар. Зсадили його з коника, а в полон у таких випадках не беруть. Тягав Ванька, потягли і Ваньку. (За книгою мемуарів «Чорні Запорожці» за редакцією та упорядкуванням Романа Коваля)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Мій брат першим підписав контракт, я йому ще тоді сказав: "Через місяць я під’їду". Ну от я й приїхав». Не всі дитячі мрії залишаються лише мріями. Граючись у «війнушки» в дитинстві, Чіп завжди хотів бути снайпером. Зараз хлопець ділиться першими враженнями у 72-й ОМБр і розповідає про те, як дитяча фантазія стала реальністю. «Приїхав, почекав, поки набереться взвод, а потім прийшли інструктори й сказали, що завтра всі йдуть у броні, в усьому — будемо намагатись виживати. Там багаття палить, їсти собі готувати. Ми ж одяглися, усе взяли із собою, приходимо, нас вистроюють… Три вибухи — і виявляється, що це нульовий день. І біжимо. Хто куди. Біжимо, повземо, штовхаємо машину на гірку, поки все довкола вибухає… А коли прибігли, нас знову построїли й сказали: «Завтра перший день занять».Через тиждень вже стрільби були. У всіх стрільби, як стрільби, а в нас — дощ зі снігом, вітер, холод, аж руки позамерзали повністю. Ще важкувато було на КТЗ, бо теж потрапили повністю під дощ. Ідеш, мокнеш, будуєш собі щось на зразок укриття-бліндажа, наче й клейонкою накриваєш, а воно протікає. Усю ніч тоді не спав, сидів біля вогню — грівся.На КТЗ ми виходили на чергування, сиділи й спостерігали, щоб ніхто не проходив. По рації доповідали, звісно, якщо контакт або ще щось. У момент, коли нас намагалися штурмувати, я якраз стояв на посту, дивився в тепловізор, бо вже темно було. І в цей момент «пекач» почав працювати зі сторони лісосмуги. Одразу злякався, бо неочікувано було. А потім по радійці передав, інші пішли дивитися, що там. А там — інструктори наші. Але ми нічого, відбилися.Зараз у підрозділі я вже проходжу злагодження: тут трішки важче, бо в спеку рікою поту стікаєш, а ще — більше БК та тренувань, та й «браунінг» важкувато носити, ті 58 кілограмів на собі.У мене мотивація одна — захистити рідних, і щоб ракети не літали». 💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні ми згадуємо Героя України, капітана Андрія Норова, заступника командира мотопіхотного батальйону 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців, відомого за позивним «Космос». Андрій Норов добровольцем у 2016 році свідомо обрав 72-гу ОМБр. Свою службу розпочав як сержант, усі подальші звання від молодшого лейтенанта «Космос» отримував достроково. На початку повномасштабного вторгнення офіцер спланував та організовував оборону Київської ГЕС, бійцями підрозділу під його командуванням було знищено чимало ворожої техніки, і просування противника було зупинено. Під час евакуації поранених 13 березня 2022-го колона потрапила під ворожий обстріл, капітан дістав поранення, несумісні з життям. «Андрій Олексійович Норов, "замкомбат з бою" — той, чиї міномети гатили по ворогу ще до 24 лютого 2022 року… Ми втратили одного з найкращих людей», — писав про Героя побратим. «Космос», залишив глибокий слід в історії бригади та пам'яті побратимів. Його життєвий шлях — це моральна висота для тих, хто тримає зброю сьогодні. Вічна слава Чорному Запорожцю — капітану Андрію Норову.💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сотник Армії УНР згадує епізоди, коли ситуація на фронті здавалася безнадійною. Але все змінювалося, коли в бій вступали Чорні Запорожці. ЧОРНОШЛИЧНИКИКИ ЯК ПРАВДИВІ СПАСИТЕЛІСпогади Володимира Левицького, хорунжого УГА, сотника Армії УНР, протопресвітераУ мент найгрізнішого положення на нашому фронті, коли здавалося, що годі стримати навалу клятої Москви, з'являлися Чорношлишники як правдиві спасителі. Вмить розпускав Отаман свою кінницю, а високо вгору піднесені, криві шаблюки рубали безпощадно ворога-наїздника. Тільки пошум лопотіння чорних шликів на українському вітрі та гомінкий оклик «Слава!» доходили до наших вух. Приглушений крик передсмертної розпуки ворога був для нас милою прелюдією до нашого свята побіди, бо це була самооборона власного існування.Я мав особливе щастя стояти з нашими хлопцями частіше біля Чорношличників. А вже липень 1920 р. оставив у моїй душі незабутність до цих наших братів. Озвірені банди кінниці Буденного навалою сунулися на наші західні землі. Українська Армія була тоді єдина, що стримувала останніми зусиллями ворога, десятикратно чисельного. Союзники втікали соромно — без боїв, оставляючи нас через ніч 20–30 км впереді без зв'язку на крилах.Під Васильківцями, на галицькій землі, рішили мocкaлi з лівого крила знищити нашу Армію. Їхній прорив на сьомій бригаді був для неї страшним нещастям. Ми загнули ліве крило, готові на оборону до останнього козака, бо іншого виходу не було.Втім, зашуміла з наших задів якась кінниця, ми були певні, що прорив поглибився і ворог уже взаді нас атакує. Але як радісно забилося серце, коли ми побачили, що це наші любі герої та, вдаривши на мocкaля ззаду, справили їм червоний бенкет у Лисянці. (За книгою мемуарів «Чорні Запорожці» за редакцією та упорядкуванням Романа Коваля)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні, 27 липня, День медика. Дякуємо тим, хто рятує життя в тилу й на фронті. Розповідаємо у дописі про медиків 72 ОМБр та їхні складні місії.Медична структура бригади складається з багатьох ланок, які повʼязані між собою на етапах евакуації. Після поранення військовослужбовця по черзі передають по ланцюгу. На рівні взводу або роти надається перша домедична допомога медиками взводу / роти. У медпункті батальйону — перша медична допомога. У медроті військові потрапляють до лікувального або евакуаційого відділення, стабпункту чи стоматології.Бойові медики — це ключові фігури, відповідальні за порятунок життя безпосередньо на полі бою. Надають медичну допомогу під обстрілами: зупинка кровотеч, іммобілізація, штучна вентиляція легенів, інфузії — усе це прямо на передовій. Евакуюють поранених з «гарячих точок» і передають у безпечну зону чи стабпункт. Надають психологічну підтримку — допомагають пораненим і побратимам зберігати психологічну стійкість.Кейсевак: бойові медики з авто, у якому обладнане місце для транспортування та надання допомоги пораненому первинними засобами тактичної медицини. Медевак: медична команда з броньованим транспортом та обладнанням на борту. Медики на кейс- та медеваках забирають поранених прямо з передової. У дорозі вони надають першу медичну допомогу. Найголовніше — вирвати пораненого з рук смерті й передати бійця живим у руки стабпункту.Стабілізаційний пункт — це перша медична ланка за лінією фронту, куди доставляють поранених для невідкладної допомоги: зупинки кровотеч, забезпечення дихальних шляхів, первинної хірургічної обробки, а потім — подальшої евакуації до шпиталю. Медична команда веде документування, фіксуючи час, стан поранення, які засоби застосовувалися, для подальшого вдосконалення такмед-процедур. Стабпункти — це критично важливі медобʼєкти прямо на лінії фронту, які дозволяють швидко стабілізувати поранених і передати їх.Усі ці ланки тримаються на людях, які обрали рятувати життя. У медичній службі є місце як для дипломованих фахівців, так і для тих, хто лише закінчив курси з тактичної медицини. Перед початком роботи кожен проходить адаптаційний курс, де вчиться евакуювати поранених, надавати допомогу під вогнем, орієнтуватися в алгоритмах бойової медицини. Під керівництвом досвідчених інструкторів набувають бойового досвіду, закріплюють знання й поступово стають тими, хто здатен рятувати життя у найскладніших умовах.Ставай медиком Чорних Запорожців! Заповнюй анкету на сайті або телефонуй за номером: +380661336245 💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.