72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Сьогодні ми згадуємо Миколу Калашника — старшого навідника гаубично-самохідної артилерійської батареї 72-ї ОМБр.Після закінчення Черкаського професійного ліцею, Микола підписав у 2011 році контракт із 72-ю бригадою. У 2014 році, з перших днів російської агресії, у складі бригади вирушив на схід. Спочатку підрозділ, у якому служив Микола Калашник, охороняв підхід до моря біля Бердянська, згодом — Амвросіївку та Маринівку. Довгий час, фактично перебуваючи в оточенні, затиснений між російськими регулярними військами на кордоні та бандформуваннями в окупованих містах, особовий склад мужньо тримав оборону на довіреній ділянці кордону.12 липня 2014 року російські терористи двічі обстріляли з мінометів українські позиції у районі села Червона Зоря Шахтарського району Донецької області. Одна з мін влучила в самохідну артилерійську установку 2С3 «Акація», всередині якої перебував старший солдат Калашник. Його побратим кинувся на допомогу, але внаслідок детонування боєкомплекту обидва військовослужбовці загинули.«Микола ніколи не жалкував про те, що вступив до лав ЗСУ. Часто тренувався та займався самопідготовкою. Мріяв створити власну сім’ю, на нього в Білій Церкві чекала дівчина, але не судилося… За тиждень до загибелі, зателефонував і розповів як поряд із ним пролетів снаряд і вцілив у бочку з водою — тоді він був за крок від смерті. Але він не падав духом і чесно виконував свій обов’язок», — згадує про свого брата сестра Марія. Микола залишив по собі світло, що досі живе в серцях побратимів і рідних.Вічна слава Чорному Запорожцю — старшому солдату Миколі Калашнику.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Полігони, на яких був під час фахової підготовки, нагадували базу НАТО. Серйозно. Інструктори на квадроциклах, сховища, модульні будиночки… Ти на це дивишся і думаєш: "Тут щось не так, а де совкова армія?"» Саме тут, на полігонах, з’являються позивні та історії. Новобранець за програмою «Контракт 18-24» «Томас» каже, що снайперська точність вчить бачити те, що інші не помічають — дрібні рухи, тіні, відблиски, навіть подих вітру. Саме з таких деталей складається життя на фронті. «Мій позивний — "Томас", я з Харкова. На навчаннях в Десні вдягнув картуз, і після цього всі вже кликали мене "Томас Шелбі". До повномасштабного вторгнення допомагав саперам у Центрі розмінування України. А потім вирішив, що можу підписати контракт. Я обрав посаду стрільця-снайпера у 72-й, бо від початку повномасштабного вторгнення стежив за подіями, бачив, як ця бригада тримала оборону Києва й воювала на Донбасі. Тож хотів служити саме з Чорними Запорожцями.БЗВП у нас було посилене і спочатку здавалося, що це щось нереальне. У нульовий день думав, що не добіжу. Таке відчуття було, ніби легені вже відпадали, а ноги не несли взагалі. На КТЗ до бігу додалися ще міни й дрони. Ми навіть збили один, хоч і стріляли холостими. Інструктори ставилися до нас дуже вимогливо — особливо в тих моментах, які на полі бою можуть коштувати життя.Цікаво, що стрільба зі снайперської гвинтівки абсолютно відрізняється від стрільби з автомата. Це точна стрільба. Окрім того, потрібно зважати на відхилення кулі залежно від деривації, повітря й відстані. Словом, треба більше всього враховувати і прораховувати. Планую відслужити цей рік, а далі діяти залежно від того, що запропонують. Цікавлюся також економічними та соціальними питаннями, тож думаю, зможу себе реалізувати у різних сферах». #контракт1824 #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Дорога фронту — це відповідальність. Вона тримається на людях, які під обстрілами, у темряві, серед вибухів роблять усе для того, щоб хлопці поверталися. Фронтова техніка не знає відпочинку. Як і ті, хто про неї піклується. Один із них — «Мічман».«Перша моя машина — УАЗ зі школи-інтернату, куди спершу просто ходив допомагати. Там відпрацював 4 місяці, поки не призвався до війська. Пропрацював на Камчатці 6 років після «морехідки». Там був на підводних атомних човнах та човнах забезпечення. Так потрапив до рибної промисловісті. Рибгосп свій мав, 15 років пропрацював. Мене риба і вода завжди приваблювали. Та ще й жив я на березі Дніпра. Я з Трипілля, там народився, і батьки, діди, прадіди теж звідти. У перші дні повномасштабного вторгнення долучився до міської оборони Обухова — ДФТГ, був командиром групи швидкого реагування. Через пів року хлопці почали розходитися по військових частинах. Я вирішив піти в 72-гу. Спочатку служив старшим водієм автомобіля ремонтної бригади, потім був замісником взводу, зараз — головний сержант РЕГа виїзної групи. Мої сини також служать. Вони з перших днів пішли до війська. Після поранення сина мені соромно було, що діти служать, а я в ДФТГ. Хлопців не втримаєш: менший — у 3-й ОШБр виконує обов’язки командира танка, а старший — водія у 135-й. Вони добре знаються на техніці, я їх з дитинства цьому навчав. У мене ще меншенький є, 8 років. Зараз до школи ходить, сумує дуже, дзвонить, жде. Ще дівчаток двох удочерив, уже є навіть онучка старша і онучок. Хотів завжди, щоб діти не поневірялись по інтернатах. Я з 14 років працював: до комори бігав, бо хотілося на цукерки заробити. Згодом, з 16 років, працював трактористом та комбайнером три сезони. Потім вчився на водія-механіка в Ржищівському училищі. У 72-й ми з хлопцями — ремонтники, які працюють на виїздах. Десь там машина підбита, нам дзвонять і ми зразу виїжджаємо. Якщо ми можемо усунути поломку, то робимо це на місці. Якщо ні, то є евакуація: машину чіпляємо, перевозимо і ремонтуємо. Були екстремальні ситуації, як виїжджали ремонтувати MaxxPro, це ще на Донеччині було, на Покровському напрямку. Треба було вночі працювати під постійними обстрілами. Я думаю, що все буде добре, буде Перемога і роботи всім вистачить. Ми свою роботу знаємо. Головне, щоб хлопці поверталися». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Мерлін», заступник командира бойової машини, навідник апарата 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.«Я приїхав із Нової Каховки на Полтавщину. За два дні пройшов лікарську комісію. Потім пройшов БЗВП у Британії, а в березні вже був на Донбасі. Зараз моя посада — технік роти. Чим я тільки не займався в цивільному житті: 17 років пропрацював кухарем, потім були вантажні перевезення, далі збирав урожай на Херсонщині, де також працював експедитором. Були плани змінити роботу — "пересісти на цистерну", на олію. Тепер я в Збройних Силах, у 72-ій бригаді, пересів таки на іншу машину, так би мовити. Працюю з БМП. Серед екіпажу БМП є механік-водій, старший стрілець, оператор-навідник і КБМ (командир бойової машини). Також КБМ — командир взводу піхоти. Якщо машину підбили, ми автоматично стаємо піхотинцями. Немає машини — немає роботи. На Вугледарі ми працювали із закритих позицій. Поки не було дронів, до другої половини 2023 року, було легше. Перед цим працювали і на відкритих позиціях, де виїжджали і насипали. Ми ж на війні — або нас, або ми. Пам’ятаю, як нас підбили, коли ми виходили вночі, і за нами ганялися дрони, в основному — за механіком. Відходили ми дуже далеко і дуже довго, принаймні мені так здалося. З "бехи" я тоді взяв лише дві аптечки та "радейку", яка не справцювала. Потім сказав до механіка: "Йди на дорогу, лови машину. Я не дійду". Там кілометр до дороги, що йшла з Вугледара на Богоявленку. Сподівався, що їхатиме якийсь пікап, який зупиниться та забере нас. Знайшли окопчик, а поруч був бліндаж. Спустилися, а там хлопці із 72-ї. Через зв’язок, який в них був, повідомив своїх, що я "300", треба на "евак". Рота прислала пікап, мене забрали. За час служби я отримав два поранення. Тепер мені хлопці забороняють у травні і вересні кудись виїжджати, бо поранення отримував саме в ті пори року.Рідні досі переживають за мене, підтримують. Усе, що мені потрібно, у мене завжди є. От якраз у своїй громаді закрив збір, щоб відремонтувати машину на роту». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні ми згадуємо підполковника (посмертно) Олександра Багнюка — заступника командира 3-го механізованого батальйону 72-ї ОМБр ім. Чорних Запорожців.Після закінчення військового вишу, Олександр дав Присягу на вірність народу України, і з 1998 року служив у 72-ій бригаді, коли вона ще була дивізією. Пройшов шлях від командира танкового взводу до заступника командира батальйону. Його поважали за готовність бути поруч із підлеглими не лише на полігоні, а й у найтяжчі моменти бою. У 2014 році, з перших днів російської агресії, майор Багнюк вирушив на схід. Маріуполь, Волноваха, Савур-Могила, Донецький і Луганський аеропорти, Зеленопілля, Ізварине стали частиною його бойового шляху. 12 вересня 2014 року на Донеччині куля снайпера обірвала життя військового.«Де ремонтують танки, снаряди не рвуться… Саме  такими словами мене щоразу заспокоював син під час коротких розмов по телефону», — розповідала мати загиблого офіцера. Підполковник Олександр Багнюк залишив по собі не лише спогади, а й школу людяності, яку продовжують його побратими. Вічна слава Чорному Запорожцю — підполковнику Олександру Багнюку.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Ельф», офіцер відділення цивільно-військового співробітництва 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців«Перший виїзд на евакуацію — це як посвячення. Якщо ти зможеш евакуювати першого, прийняти це й пережити — означає, що впораєшся. Я постійно на зв’язку з родичами, пораненими, звільненими з полону. Одна розмова з родиною зниклого безвісти може тривати 20–30 хвилин… І це не найлегші хвилини.У моїй сім’ї всі військові. Абсолютно. Батько — військовий інженер, мама віднедавна — військова бухгалтерка, а сестра ще у 2021-му пішла служити. На початку повномасштабної війни ми з татом долучилися до роти охорони Умані, бо тільки в нас була форма. Я тоді навчався на військовій кафедрі. Іронічно, але я пішов туди, щоб не служити. Згодом виявилося, що саме такі люди — найбільш віддані службі та своїм цінностям. У квітні, на нічному чергуванні, переглядав стрічку новин. Там якраз були кадри з Бучі, Ірпеня, Київської області — "рускій мір", який залишив після себе ворог. Одразу після чергування підійшов до командира й сказав: "Я хочу діяти". Через кілька днів мене вже внесли до списків тих, хто буде долучатися до бойових частин. У травні став військовослужбовцем 72-ї бригади.У кінці червня ми зайшли на Донбас, під населений пункт Нью-Йорк. Там півтора місяця тривали бойові дії. Потім заходили під Вугледар. Тоді, у формі й під старлінком, сидячи в підвалі, складав фінальні іспити на магістратурі. Викладачі більше питали, як я, чи все гаразд, чи треба допомога. Ну, але там тобі мало що могло допомогти. У 2022-му був дуже сильний штурм Павлівки, що під Вугледаром. Ми тоді багато втратили, але відійшли, перегрупувалися, закопались у Вугледарі — і за півтора року не віддали жодного метра.Наприкінці 2024-го ворог знову кинув величезні сили: нас штурмували безупинно, майже три місяці. Ворог йшов колонами бронетехніки, величезною масою, але розбивався об фортецю-Вугледар.Мама не знала, де я був. Я сказав їй, що просто поїхав на полігони, навчати когось. Вона дізналася правду лише на початку 2024-го, коли я вже перестав бути піхотинцем. Обманювати рідну людину не хотілося, але інакше я тоді не міг. Війна — це трагедія всієї нації, навряд чи знайдеться хтось, хто за цей період не втратив близьку людину. Я теж втрачав побратимів, дуже близьких. Побратими — це як друга сім’я, а для когось — перша, бо іншої немає. Хтось втратив усе ще до війни, хтось — під час. Є ті, хто пішов воювати просто щоб дожити або щоб помститись і відновити справедливість. Різні люди, різні історії». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні, 12 жовтня, День військового капелана. Свято тих, хто поруч із бійцями молитвою. Хто йде туди, де важко, аби підтримати, вислухати, зміцнити віру й дух.Отець Микола, капелан 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців, проходить війну разом із бійцями. На фронті віра живе у вчинках.«Я прийшов до війська у 2022-му, як і всі. Добровольцем. І син мій пішов добровольцем. Служить в "Азові" по цей час. Матушка теж зі мною, була на всіх бойових: і в Костянтинівці, і в Добропіллі. Де війна — там вона. Мої дід і прадід були священнослужителями. А в часи "перестройки", коли відлучали від віри, як і від можливості ходити до церкви, то ця нитка перервалася. У корінні, у крові хотілося бути ближче до Бога. І мені зустрівся один знайомий, який сказав: "У Господа шляхи не звідані. Кожному свій час. Бог вас призиває ще при житті. Він вас пускає до себе, а ви двері закриваєте".Коли був у 114-ій бригаді капеланом, 72-га саме стояла у Вишгородському районі, і вона для мене стала прикладом, бо люди тут віддані своїй справі. Я на бойових спочатку був, у мене і "Золотий хрест" є. Коли розповідаю хлопцям свою історію, вони розуміють, що я свій. Бо я не за себе, я за них. У 72-їй зрозумів: якщо Господь дав, якщо командири довірили своїх хлопців, — треба служити. Завжди дзвоню командирам і кажу: "Мені треба туди поїхати, я до бійців хочу". І Господь веде туди, де я потрібен. Це видно відразу: де треба бути, а де, слава Богу, спокійно. Стараюсь бути біля хлопців, на передовій. Ось був у "Шквалі", коли вони виходили на позиції. Приїхав, віддав їм свій РЕБ, а потім приїжджав ще не раз спільно молитися.Згодом бійці вже дивляться не на твій хрест, а на тебе як на свою людину. Священник — місток між військовим і Господом. Наша справа — з’єднати, а далі людина з Богом сама вирішує.До мене часто підходять військові й кажуть: "Ми християни і вони християни. Ми ж одного Бога молимо. Як тоді це сталося?" А мені один ієромонах сказав: "А чи Господь буде слухати молитви вбивць, насильників, ґвалтівників?"У нас зараз війна за свою державу. Я думаю, Господь розуміє, чому ми беремо зброю і що ми робимо. Ми захищаємо. Якщо ми не будемо цього робити — буде Буча, буде Ірпінь… Але ми цього не допустимо, ми це вже бачили. Якщо не захистимо самі свої родини й державу — будемо в ярмі російському». #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні ми згадуємо Олександра Нехая, старшого сержанта інженерно-технічного взводу 72-ї окремої механізованої бригади.Олександр змалку вирізнявся наполегливістю та відповідальністю. Після строкової служби підписав контракт і присвятив життя військовій справі. У складі миротворчих місій ООН служив у Лівані, Сьєрра-Леоне та Косово, де здобув повагу побратимів і досвід, що згодом рятував життя інших.У 2014 році, з початку російської агресії, Олександр без вагань став до строю 72 ОМБр. Як головний сержант інженерно-технічного взводу займався розмінуванням території: перевіряв кожен метр землі, щоб через кілька годин там могли безпечно пройти бійці чи техніка. Працював на Кримському напрямку, на Донеччині та Луганщині. Під час чергового завдання поблизу села Дібровка на Донеччині о 5 ранку вибух керованої протитанкової міни обірвав життя сапера. «Він настільки любив свою роботу, завжди йшов туди з хорошим настроєм… Розказував, що коли тривають обстріли, лягають згори, а молодих хлопців кладуть знизу, бо вони ще не мають сім’ї, дітей… Тому я не була здивована, коли дізналася, що того дня він пішов на завдання сам. Але я не вірила, що він може загинути, він же був такий досвідчений» — згадує про Олександра його дружина Валентина. Для побратимів Олександр залишився прикладом спокійної мужності, для рідних — світлим символом честі. Син Дмитро виріс із гордістю за батька, як і личить синові Героя.Вічна слава Чорному Запорожцю — старшому сержанту Олександру Нехаю.#ПолегліГерої💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Позивний «Клім», заступник командира бойової машини, навідник апарата 72 ОМБр ім. Чорних Запорожців.«З бригадою мене пов’язує особлива історія. 72-га обороняла Київщину, коли почалася повномасштабна війна, а я якраз працював у Броварах. Просив тоді бійців, аби вони мене із собою взяли. Ну, а потім приїхав додому, потрапив під окупацію, а Чорні Запорожці звільняли мій дім, Сумську область. Думаю, в мене така доля — в 72-й служити. Долучився до війська у 2022-му, після деокупації міста Буринь, у якому жив із сім’єю. Я пів року військкомат "штурмував", хотів підписати контракт. Рідні до мого рішення поставилися нормально: батько зарізав свиню і через місяць теж пішов воювати. Свій перший контракт я підписав у 21. Скоро він закінчується, тож планую новий підписувати і далі служити.Перший мій бойовий вихід був на Вугледарі. Перший раз — найстрашніше, бо ти не розумієш чого боятися. Я пам'ятаю, як зараз: ми заїжджаємо на «Вуглик», мене ставлять на позицію і хлопці чують "вертушку". І прилітає просто за нами три НУРСи в дев’ятиповерхівку. Потім відстрілявся, заїхав на КСП і ротний каже: "Вітаю на Донбасі. Раніше був тут? Ти дві машини поклав, вітаю". Я, звісно, був задоволений у той момент. Нами тоді ще "Чорний" командував, як на піаніно: виставляв ті БМП і, як раз плюнути, ворога нищили. Ми тоді дуже багато стріляли. За тиждень могли чотири БК вистріляти, а в одному — 500 снарядів.Бойова робота на БМП буває різною: є закриті позиції, є відкриті. Третій варіант — таксі для піхоти. В принципі, весело. Мене якось і в піхоту відправили, через місяць набирають і кажуть: "Все, повертайся на БМП". Але я тоді ще рік в піхоті відбігав, бо коли працюєш з БМП, ти завжди брудний, у тебе руки збиті, дуже важко з тими машинами. Ще й голова болить, бо дуже часто нею б'єшся… Все тримається на людях. Побратими — це сім'я. Ти з хлопцями живеш, їси з однієї ложки, з однієї тарілки, їздиш на одну роботу. От у нас, наприклад, дуже розмиваються ці межі віку, посад і звань. Мені за це подобається бригада дуже сильно. Немає "уставщини", типу, "пане командире, дозвольте звернутися". Такого не повинно бути. Ми на війні чи де?Мрію квартиру в Білій Церкві купити і далі службу продовжувати. Бо куди ж мені ще?» #ІсторіїВільнихЛюдей #РазомДоПеремоги #ТвояУчастьВажлива #БезТебеНеЗакінчиться💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

Сьогодні в серії «Слідами Чорних Запорожців» — спогад про день, коли БМП 72-ї бригади перелетіла через барикаду на вулиці Маріуполя, зламавши план російських спецслужб із захоплення міста та зірвавши реалізацію «кримського сценарію» на півдні Донеччини. СЛАВНОЗВІСНИЙ «ПОЛІТ НА БМП»На початку 2014-го російські сили захопили Донецьк, і можливість збереження Україною контролю над Маріуполем здавалася примарною. Напередодні 9 травня, сепаратисти в Донецьку вирішили озброїти групу місцевих бойовиків, які мали взяти Маріуполь під контроль під час великого проросійського мітингу. Планувалося захоплення будівлі міського управління внутрішніх справ, озброєння здобутою зброєю учасників ходи 3 нагоди 9 травня, подальше захоплення військової частини НГУ, взяття під контроль міста та проведення сепаратистського референдуму.Нападники забарикадували вулиці, серед містян поширили чутки про «розстріл міліціонерів Нацгвардією» та обманом потрапили до будівлі ГУВС. Але на третьому поверсі саме тривала нарада українських офіцерів. Вони організували оборону й зав'язався бій. Першими на допомогу підійшли бійці Нацгвардії та батальйону «Азов». Згодом до міста увійшли БМП 1-го і 2-го батальйонів 72-ї ОМБр під командуванням Михайла Драпатого. Бронетехніка відкрила вогонь по зайнятих бойовиками поверхах, підтримала українські підрозділи та дозволила евакуювати оточених. Саме дії 72-ї стали переломним моментом у протистоянні.Після виконання задачі наші військовослужбовці поверталися на позиції по периметру міста. Але проросійські силовики, які тоді контролювали міську раду, встигли зробити барикади біля Грецької площі на розі просп. Миру та вул. казанцева. За кермом командирської БМП під номером 200 був Дмитро Ворона, який за наказом Михайла Драпатого додав газу і БМП на повній швидкості прорвала барикаду. Саме цей момент «польоту» потрапив на відео, яке згодом облетіло світ і стало одим із символів української незламності. Завдяки рішучим діям 72-ї ОМБр, спецпризначенців та добровольців, захоплення міста не відбулося.Олександр Шараєвський, який того дня також був у складі механізованої колони 72 ОМБр, так згадує події того дня: «Якби ми діяли інакше, сепаратисти відчули б безкарність і далі б розгойдували ситуацію як це було в Краматорську, Слов'янську, Донецьку та інших містах. Ми дали їм відчути нашу силу і показали, що армія налаштована рішуче. Тому вони втратили інтерес до Маріуполя, швидко забралися, залишивши тут жменьку своїх посіпак, яких через місяць легко зачистили». Віримо, що український стяг знову замайорить над звільненим Маріуполем, і робимо все для цього.#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.