72 ОМБр ім. Чорних Запорожців

Вбивства військових у тилу — це червона лінія, яку не можна перетинати. Ми не маємо права мовчки спостерігати за наростаючою хвилею зневаги до захисників України — це за межею того, що можна толерувати.Все не стається раптово. Ми вже бачили випадки приниження та агресії щодо наших захисників, але я не бачив гострої реакції суспільства на це. Тепер маємо прямі збройні напади. Так діє ворог. Він працює з нами і поміж нас, поки ми роздивляємось, хто що лайкнув.Немає жодних виправдань вбивству військовослужбовця і нападу на ТЦК. Блискавична і жорстка реакція влади – єдина можлива в ситуації свавілля проти військових. Без справедливого покарання вбивць, зловтішників і зрадників, ми отримаємо ще більше вбитих в тилу побратимів. В інших містах. В інших кварталах. На заправках, у супермаркетах, у під’їздах, на вулицях, які ми називаємо іменами Героїв. Якщо суспільство перетравить ці напади, погані симптоми стануть діагнозом. Хочу вірити, що в тій точці, де ми зараз, це не є можливим. Бо єдине, що відділяє нас від ворога – це Сили оборони України, Збройні Сили.Поки ми втрачаємо найкращих наших людей на фронті, в тилу не маємо втратити совість. Зневага до людини в пікселі починається там, де закінчується гідність. Ми зобовʼязані поважати тих, хто взяв до рук зброю і ціною власного життя боронить наші міста, людей у них, кордони, небо і землю, нашу державу, наш прапор, наш дім. Світла пам’ять загиблому воїну. Щирі співчуття рідним, близьким і побратимам.Михайло Драпатий - Командувач Сухопутних військ Збройних Сил України

В День пам'яті захисників Донецького аеропорту розповідаємо історію одного з них.«Коли мобілізувався в 2014-му, ми сиділи в Києві й нікуди не виїжджали. Пам’ятаю, я постійно діставав командира, щоб мене кудись відкомандирували. Вже після Іловайська до нас надійшов запит від 79-ї бригади, і бажаючі поїхали в Миколаїв. Пару днів там, а потім до Краматорська. Там командир батальйону вишикував особовий склад, питав охочих. Їх було багато.Під час першого заїзду наш БТР підбили. Ми стояли на злітно-посадковій смузі. Тоді нас Женя Мєжевікін прикривав своїм танком. Інший борт нас евакуював, ми переночували і наступного ранку вже зайшли нормально. Ночували в Пєсках, на території школи, здається.А заходили так: тільки під’їхали і одразу на ближній вхід. Все. Ті, кого ми міняли, ще добу з нами побули на позиціях, показали, де вогневі засоби, де спостережні пункти. Передали позиції й лише після цього вийшли.Пам’ятаю, коли ми заходили, нас ще прикривали два мінометні розрахунки. Позивні були Цунамі один, а другий... Ааа, Грач і Цунамі, о! Той Грач самий скажений був, він насипав прям, як востаннє в житті. Коли Грач танцював по позиціях ворожих, це прям щастя було для всіх.Поки моя ротація була, то штурмів великих не було. Перед нами і після нас — так, а нам пощастило. Так, намагались пару разів штурманути, але не дуже активно. Не хочу героїзувати ті часи. Он взяти Маріуполь, там дуже жорстко було, але вони просто робили свою роботу. І ми тоді просто робили свою. Мені сподобалася та історія, де розповідали про чувака, який голосував з мухою на плечі і в джинсах на дорозі. «Підкиньте до ДАПу». Тоді так воювали, а зараз інакше. То була партизанщина, потрібна на початку. А зараз треба вже регулярна сильна армія. Армія, яка готується і яка готує. І вміє».(с) «Проктолог»Старший бойовий медик механізованої роти та людина, яка зробила свій вибір💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

"Коли повномасштабна почалась - ми збиралися на полігон, але за кілька днів уже вискочили на оборону Києва з боку Броварів. Я тоді був командиром взводу, а роту очолив уже на Донеччині у 23-му.Під Києвом більш-менш напрямок спокійний мали. Тільки люди дивувалися, що ми у них на городах капоніри копаємо.Після оборони столиці переслідували противника. Доби не вистачало, щоб наздогнати. Марші були на техніці до ста кілометрів. В Сумську зайшли, там побули, у Харківську зайшли, а звідти вже на Донбас. Під Лисичанськом жорсткі були бої, все відбувалося дуже швидко. Прилетів осколок, я перетягнув і своїм ходом вибрався звідти. Руку склали, добре, поставили 23 саморізи. Відновлювався 5 місяців, чекав, щоб кості зрослися. І повернувся вже на Вугледар.На Вугледарі злагодження пройшло нормально. Нас намагалися із флангів вибити. Один взвод постійно був у резерві, два на передньому краї. Рота рексів була. Вони одне одного розуміли. І потім понеслось. Перемістили на Солодке. Довго ми там були, трощили противника не один місяць. Перемістились на Констаху. В Констасі найбільший штурм був - 40 з чимось одиниць, сім хвиль штурму. По правому флангу я стояв, зліва 79-тка. Відбиваємо все, мені боєць кричить: командир, вони вже дістали, скажи їм, що харош на сьогодні. Одна колона їде, друга, потім багі якесь. Добу, другу, я розумію, що треба підвезти бк, а фпв не дають туди заїхати. Шість днів таких. Але у мене за цей час жодного трьохсотого не було, тільки контузії.Останні вісім місяців було пекло. Ні заїхати, ні виїхати. Всі ходи сполучення, вся логістика мінується, водії трусяться, заїжджають з пробитими, на дисках.Треба, щоб нові зараз слухали й намотували все на вус. Якщо вони щось чули, то я бачив це. Я це говорю не з розповідей. Бо післязавтра я їм там в окопі не допоможу, а зараз можу навчити. Ото добре було солдатом - викопав собі вогневу, добу відстояв, пішов, відпочиваєш. А тут доводиться і мамою, і папою бути. Як-не-як, відповідаєш за кожну дію: чи їсть, чи п’є, чи переться, чи копається. Уже пора і на пенсію, морально важкувато. Думаєш, як то сім’я жде вісім років. Поставить себе на місце жінки, чи чекав би я її стільки. Але розуміє, завдяки їй і тримаюсь тут."(с) "Адвокат"💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.

«Ми якраз пили біле вино з дружиною. Здається, біле. Взимку п’ємо біле вино, влітку – червоне, так у нас склалося. Жінка каже: прильоти. Виходимо на балкон – дійсно, прильоти. Я поїхав зразу до своїх козаків, на Київ, потім на Мощун. Найцікавіша історія – що я дуже хотів у Нью-Йорк. Ну і я посилав ці фібри, неправильно сформував цю мислеформу, та й попав у Нью-Йорк. Тільки не в той. Мені там не сподобалось. Ну а потім уже у Вугледар. Із 19 року служив у АТО. Потім відпочивав, народилася дитинка. Займався будівництвом, робив покрівлі. А коли почалася повномасштабна, відправив їх з дружиною у Польщу – і в свою бригаду. Хоббі у мене – грати на гітарі, співати. Пишу пісні, записую музику, маю невеличку студію. Написав гімн бригади, правда, ще не обробив, можливості тут не було. Я хотів на танцювальне, а не було грошей, щоб іти навчатися. Мама сказала: іди на покрівлі, там якраз дядя Вова робить, заробиш і підеш на хореографію в Олександрію. Так я оце досі так заробляю на танцювальне, – сміється, – зате у мене є товариш з позивним Танцор, він у той час займався, а зараз дронщик. Крутий чувак, передавайте вітання, якщо побачите».(c) «Маестро»💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.