Сотник Армії УНР згадує епізоди, коли ситуація на фронті здавалася безнадійною. Але все змінювалося, коли в бій вступали Чорні Запорожці. ЧОРНОШЛИЧНИКИКИ ЯК ПРАВДИВІ СПАСИТЕЛІСпогади Володимира Левицького, хорунжого УГА, сотника Армії УНР, протопресвітераУ мент найгрізнішого положення на нашому фронті, коли здавалося, що годі стримати навалу клятої Москви, з'являлися Чорношлишники як правдиві спасителі. Вмить розпускав Отаман свою кінницю, а високо вгору піднесені, криві шаблюки рубали безпощадно ворога-наїздника. Тільки пошум лопотіння чорних шликів на українському вітрі та гомінкий оклик «Слава!» доходили до наших вух. Приглушений крик передсмертної розпуки ворога був для нас милою прелюдією до нашого свята побіди, бо це була самооборона власного існування.Я мав особливе щастя стояти з нашими хлопцями частіше біля Чорношличників. А вже липень 1920 р. оставив у моїй душі незабутність до цих наших братів. Озвірені банди кінниці Буденного навалою сунулися на наші західні землі. Українська Армія була тоді єдина, що стримувала останніми зусиллями ворога, десятикратно чисельного. Союзники втікали соромно — без боїв, оставляючи нас через ніч 20–30 км впереді без зв'язку на крилах.Під Васильківцями, на галицькій землі, рішили мocкaлi з лівого крила знищити нашу Армію. Їхній прорив на сьомій бригаді був для неї страшним нещастям. Ми загнули ліве крило, готові на оборону до останнього козака, бо іншого виходу не було.Втім, зашуміла з наших задів якась кінниця, ми були певні, що прорив поглибився і ворог уже взаді нас атакує. Але як радісно забилося серце, коли ми побачили, що це наші любі герої та, вдаривши на мocкaля ззаду, справили їм червоний бенкет у Лисянці. (За книгою мемуарів «Чорні Запорожці» за редакцією та упорядкуванням Романа Коваля)#СлідамиЧорнихЗапорожців💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.