Telegram statistics channel - @olegpropsychology

Обзор недавньої статті в Psychotherapy Networker —«6 терапевтичних тенденцій, на які варто звернути увагу в 2026 році»Досвідчені клініцисти в США фактично розмірковують куди рухається психотерапія в реальному житті.По-перше, терапія стає менш ізольованою і більш спільною. Відбувається чіткий перехід та цікавість до групових форматів, ретритів, гібридних моделей і колективних просторів роботи. Люди втомилися бути наодинці. Вони хочуть відчувати приналежність. Для українських психологів це особливо актуально. Наше суспільство переживає тривалу травму. Групова робота, формати на основі спільноти, структуровані кола підтримки дедалі будуть стававти все більш актуальними .По-друге, штучний інтелект (так, без нього не обійдеться) більше не є чимось поза терапією. Клієнти використовують інструменти штучного інтелекту між сеансами — для рефлексії, регулювання емоцій, обробки думок. Ми не можемо ігнорувати це. Але ми можемо це інтелектуально інтегрувати. На практиці це означає, що психологи все більше потребуватимуть цифрової грамотності (!!). Це необхідно, щоб правильно і чітко позиціонувати себе в ширшій екосистемі підтримки з додаванням ШІ.По-третє, обговорюється т.з. «сексуальна рецесія». Менше сексу, більше плутанини, більше тривоги щодо інтимності. Це про прихильність, ізоляцію, цифрову гіперстимуляцію, страх близькості. В Україні, де стрес війни перетинається з порушеними сімейними системами, ми, ймовірно, побачимо подібну динаміку. Робота над стосунками, підходи, засновані на прихильності, та розмови про сексуальне здоров'я вимагатимуть глибшої компетентності. Знов нагадаю вам про курс подружньої терапії — вступний модуль є у запису, а основна програма стартує 9 березня.Ще одна важлива тема: вигорання батьків. Терапевти бачать все більше виснажених батьків, які відчувають, що вони зазнають невдачі. Це сильно резонує в нашому контексті — переміщення, економічний тиск, проблеми безпеки. Сімейна терапія, психоосвіта та структуровані програми з розвитку стійкості для батьків можуть стати одними з найбільш затребуваних послуг у найближчі роки.Що це означає на практиці?Психологи, які покладаються лише на класичні формати індивідуальної роботи, можуть відчувати тиск. Ринок розширюється в екосистеми: групи, цифрові інструменти, психоосвітні платформи, короткострокові втручання, гібридні моделі допомоги. Клієнти будуть порівнювати не тільки терапевтів, а й цілі системи підтримки.Для українських фахівців це і виклик, і можливість. Маємо час та можливості: 🎯 Вчасно звертати увагу на запити клієнтів розробляти та впроваджувати структуровані групові програми (для травм, батьківства, стосунків тощо);💻 етично інтегрувати цифрові інструменти в практику;🤝зміцнити прихильність і міжособистісні компетенції;🏗 Позиціонувати себе не тільки як «постачальників сеансів», а як архітекторів психологічного середовища.Тож на думку авторів статті, наступні кілька років не будуть присвячені вибору між «традиційною терапією» та «інноваціями». Вони будуть присвячені інтеграції.

Короткий огляд того, що зараз відбувається у сфері психотерапії та психології в Європі🇫🇷Франція.У межах підготовки бюджету системи соціального страхування на 2026 рік (PLFSS 2026) розглядається поправка №159. Вона передбачає припинення державного відшкодування психотерапевтичних послуг, які декларуються як психоаналітичні.Йдеться не про заборону психоаналізу як підходу, а саме про зміну фінансової політики держави. Якщо поправку ухвалять, такі види терапії залишаться легальними, але більше не оплачуватимуться за рахунок системи соціального страхування.🇩🇪Німеччина.17 січня 2026 року у Берліні відбулась акція під гаслом «Psychotherapie ist unersetzlich» («Психотерапія є незамінною»), організована професійними об’єднаннями психологів і психотерапевтів, зокрема BDP.Це не політичний протест у класичному сенсі, а публічна акція професійної спільноти. Її мета — привернути увагу до кількох проблем: зростання адміністративного навантаження, дефіциту місць психотерапевтичної допомоги для пацієнтів, а також тенденції до надмірної стандартизації та регулювання психотерапевтичної практики. Фахівці побоюються, що такі процеси знижують якість реальної клінічної роботи.🇸🇪ШвеціяУ Stockholm University відкрито фінансовану Європейським Союзом PhD-позицію, присвячену дослідженням у сфері психоделічної терапії. Це академічний і науковий проєкт, який стосується вивчення терапевтичного потенціалу психоделічних речовин у контрольованих клінічних умовах. Напрям офіційно підтримується в межах європейських дослідницьких програм.Джерела:1️⃣2️⃣3️⃣

Друзі, вітаю.Я приблизно на півтора тижні випав з публічного простору — був повністю занурений у підготовку семінару з Ненсі Мак-Вільямс і Майклом Гарретом, який відбувся в минулу п’ятницю.Назвати його однозначно «успішним» складно. Попри всі попередні тести, ми зіткнулися з низкою проблем — технічних, організаційних і комунікаційних. У підсумку залишився непростий осад, хоча за змістом і якістю сам семінар був справді цінним і дякую багатьом з вас за відгуки.Окремо хочу зупинитися на ситуації, яка активно поширилася в соціальних мережах: нібито Ненсі Мак-Вільямс співпрацює з росіянами та «зрадила» Україну, цінності й свою публічну позицію заради грошей. Це не відповідає дійсності, і саме тому вважаю важливим пояснити, що сталося насправді.Ми дізналися про цю історію випадково від наших користувачів. Йдеться про паралельний освітній проєкт, який Ненсі зробила для казахстанської аудиторії і який не мав жодного стосунку до нашого семінару. Ці два проєкти були помилково ототожнені.Формально все виглядало коректно:сайт — казахстанський; компанія-організатор зареєстрована в Казахстані; договір юридично чистий.Водночас після реєстрації на сайті поряд з оплатою в тенге, з’являлась можливість оплати російськими банківськими картками. Саме цією «лазівкою» скористалися казахстанські організатори, фактично відкривши доступ для аудиторії з Росії: аудиторії, яка з 2022 року була відрізана від подібних заходів.Важливий момент:Ненсі не займається платіжними системами, еквайрингом чи фінансовим аудитом організаторів. Про існування цього проєкту ми дізналися приблизно за тиждень до нашого заходу. Її реакція була щирою: розчарування і гіркота. Формально контракт не було порушено, адже він укладався з казахстанською стороною.Чи можна було це передбачити? Так.Чи варто покладати за це відповідальність особисто на Ненсі? Я вважаю — ні.Вона не володіє ані російською, ані казахською мовами, перебуває у США і, по суті, довірилася локальному партнеру. З огляду на її вік і чітку ціннісну позицію щодо України, очікувати від неї детального моніторингу «сірих схем» пострадянського простору щонайменше некоректно.Це не означає, що ситуація нормальна. Вона неприємна і тривожна. Але будьмо чесні: Казахстан, Грузія та низка інших країн і сьогодні залишаються фінансовими та економічними хабами, через які росія обходить санкції. Це реальність, яку довгий час допускала і Європа, продовжуючи купувати російський енергоресурси через посередників.Тому мій особистий висновок такий:я радше бачу тут помилку довіри, а не зраду. Рішення не відмовляти казахстанським психологам, а вже далі розбиратися з наслідками, ймовірно, стало для Ненсі складним і болісним.Це моя позиція. Я не ідеалізую і не виправдовую, але й не готовий долучатися до публічного цькування людини, яка послідовно й відкрито підтримувала Україну.Хочу тут згадати ту зустріч з психологами НПА, яку вона провела майже 3 роки тому: https://www.youtube.com/watch?v=TpFlhh28oNIДля тих, хто хоче побачити останній семінар якій буі проведений з її чоловіком Майклом Гарретом, я те залишу посилання. ➡️ https://psycon.ua/courses/nancy-garrett-26/Дякую за увагу!Ваш,Олег Бурлачук

📢 Запис на курс із подружньої терапії відкрито! Старт — 16 лютого 2026 рокуДрузі, анонсував ще восени минулого року і одже: якщо ви вже давно придивлялися до цього курсу і чекали моменту - він настав.Це сертифікаційна програма для психологів і психотерапевтів, які хочуть працювати з парами не інтуїтивно, а структуровано, професійно і впевнено.Про що цей курс насправді:– як бачити пару як цілісну систему, а не двох окремих клієнтів;– як проводити оцінку та діагностику подружньої динаміки;– як працювати з конфліктами, емоційною ескалацією та кризами;– як утримувати професійну позицію терапевта, коли напруга в сесії зашкалює;– як говорити про інтимність, сексуальність і дітей без втрати контакту;– як супроводжувати пару під час розриву і після нього.У програмі всі ключові модулі, включно з вступним модулем про емоційну ескалацію в парі, який можна проходити окремо або як вхід у повний курс.Формат:– онлайн– доступ до всіх записів на 12 місяців– можливість приєднатися навіть після старту– оплата частинами– знижки для членів НПА по промокоду (звертайтесь в особисті)впевненість і якість своєї роботи🔗 Деталі, реєстрація і оплата тут:https://psycon.ua/courses/marital-therapy-26/Починаємо 16 лютого 2026 року.Якщо ви чекали саме на цей курс — зараз саме час.

Mental Health Act 2025 - у Великій Британії. Що цікаво про нього знати.У грудні 2025 року у Великій Британії було ухвалено Mental Health Act 2025, який оновлює закон 1983 року. Стаття від NHS пояснює, що це одна з найглибших реформ у сфері психічного здоров’я за десятиліття. Закон вже набрав чинності, але його впровадження відбуватиметься поетапно і може тривати до десяти років.В основі реформи лежить перегляд підходу до примусового лікування. У тексті прямо зазначено, що система має більше поважати автономію людини, її вибір і гідність. Примус допускається лише тоді, коли він є необхідним і має чітку терапевтичну користь.«Цей закон покликаний забезпечити, щоб людей затримували лише в разі крайньої необхідності, а затримання було дійсно терапевтичним». Окремо посилюються критерії для застосування примусової госпіталізації. Недостатньо самого діагнозу. Має бути доведений серйозний ризик шкоди для людини або інших, а також обґрунтування, що лікування неможливе в менш обмежувальних умовах.Суттєвою зміною є поступова відмова від практики утримання людей з аутизмом або інтелектуальними порушеннями лише на підставі цих станів. У статті підкреслюється, що це можливо тільки за умови розвитку альтернативних, спільнотних сервісів підтримки.«Аутизм і порушення здатності до навчання більше не будуть підставою для затримання відповідно до закону». Закон також вводить обов’язкову вимогу щодо піклування та плану ліквання. Кожна людина, яка перебуває під дією акту, повинна мати чіткий план лікування, підтримки і відновлення, погоджений і зрозумілий для всіх сторін.Ще один важливий блок стосується кризових ситуацій. Поліцейські камери більше не мають використовуватися як “безпечне місце” для людей у психічній кризі. Для осіб у місцях позбавлення волі встановлюється максимальний термін переведення до спеціалізованої психіатричної допомоги.Автори наголошують, що сам закон не вирішує всіх проблем. Його ефективність залежить від ресурсів, персоналу та нового Code of Practice, який планується розробити у 2026 році.Оригінальна стаття тут

Тема ШІ напевно буде на перших шпальтах ще довго. Адже все тільки починається, як на мене. Нещодавня стаття, опублікована PsyPost, показує простий і водночас тривожний для нас всіх факт: ШІ в ментальному здоров’ї поширюється значно швидше, ніж система встигає його осмислити. За результатами опитувань, велика частина фахівців уже або використовує ШІ-інструменти, або активно їх тестує. Мова не про експерименти, а про щоденну роботу: нотатки, аналіз анкет, допоміжні тексти для клієнтів, автоматизацію рутини.Самі спеціалісти одночасно визнають: вони не до кінця розуміють, де проходить межа відповідальності і хто має встановлювати правила гри.Друга стаття — з нещодавно опублікованих тредів, згаданого у минулому пості Monitor on Psychology від American Psychological Association — звучить набагато тверезіше і, на мій погляд, зріліше. Там немає ані захоплення, ані паніки. Є ключова думка, яку я вважаю нам давно варто зафіксувати (і я далі наполягатиму):штучний інтелект не замінює психолога. Він або підсилює професіонала або створює нові ризики, залежно від того, як і ким його впроваджують.APA говорить: ми вже перейшли точку, де можна просто «спостерігати». ШІ стає частиною системи надання психологічної допомоги, і тепер головне питання — не «чи використовувати?», а «на яких умовах використовувати!». Прозорість, етика, захист даних, клінічна відповідальність, навчання фахівців усе це більше не абстрактні розмови, а практичні завдання найближчих років.Історія повторюється. Колись так як ШІ сприймали психодіагностичні тести, потім онлайн-консультації, потім цифрові платформи. Спочатку страх і хаос, потім поступовий перехід до стандартів (Україна ще в процесу), і лише після цього — нормальна інтеграція в професію.Різниця лише в швидкості. В та з ШІ вона вища в рази.Тому сьогодні виграють не ті, хто бездумно захоплюється новими інструментами, і не ті, хто принципово їх відкидає. А ті, хто входить у тему свідомо, розуміє обмеження і бере участь у формуванні правил.Бо через кілька років ІІ в психології буде не «опцією», а фоном.І питання буде не «чи користуєшся ти», а «чи розумієш ти, що саме відбувається».Оригінальні матеріали:1️⃣ https://www.psypost.org/survey-reveals-rapid-adoption-of-ai-tools-in-mental-health-care-despite-safety-concerns/2️⃣ https://www.apa.org/monitor/2025/01/trends-harnessing-power-of-artificial-intelligence

Щороку Monitor of Psychology робить огляд трендів. Одже починаємо цей рік саме з них. Напевно головний мотив:психологія перестає бути «про розмови в кабінеті» і стає частиною інфраструктурою життя — медицини, освіти, технологій, роботи, політики.А ось конкретніше як само:1. Психологічна допомога стає більш персональною — і більш цифровоюРаніше лікування часто виглядало так: «спробуємо це, не підійшло — спробуємо інше».Тепер світ рухається до точнішого підбору допомоги: на основі даних про сон, стрес, поведінку, спосіб життя, навіть сигналів зі смартфонів і фітнес-браслетів. Важливий нюанс:психолог не замінюється технологіями, а навпаки — стає тим, хто пояснює, де дані допомагають, а де можуть нашкодити.2. Люди починають емоційно прив’язуватися до AIЧат-боти, «віртуальні співрозмовники», цифрові асистенти для когось це просто інструмент.А для когось відчуття підтримки, прийняття, безпеки.APA каже:це може зменшувати самотність,але може й поглиблювати ізоляцію від живих людей.Психологія мусить навчитися працювати з новим явищем:коли стосунки існують, але одна зі сторін — алгоритм.3.Дитяча психологія виходить за межі кабінетуФокус зміщується з «лікувати проблему» на «не допустити її появи».Більше уваги до:– школи як середовища психічного здоров’я;– підтримки батьків;– ранніх ознак труднощів (пригадаємо наш ASQ-3!)– чіткого маршруту допомоги, а не хаотичних звернень.4. Адвокація більше не «додаток», а частина професіїAPA каже: психологи більше не можуть дозволити собі бути осторонь.2026й політично напружений, виборчий, і рішення, які ухвалюються «нагорі», безпосередньо впливають на:— доступ людей до психологічної допомоги;— фінансування програм;— стандарти освіти;— можливість працювати на основі науки, а не ідеології.Тому адвокація це захист професії, клієнтів і самої ідеї психічного здоров’я.Якщо психологи не говоритимуть, то за них говоритимуть інші.5. Більше стосується США, але і нам не завадить знати: Політичні зміни напряму визначають, як надається допомога. Тренд: якість психологічної допомоги дедалі більше залежить не лише від фахівця, а від рішень системи.6. Світ праці живе в режимі постійної невизначеностіAPA описує роботу як середовище, де люди постійно перебувають у напрузі:економічні коливання, страх втратити роботу, швидкі зміни вимог, AI, який ламає звичні професії.Психологія тут потрібна не для «підвищення мотивації», а для значно складніших речей:— як люди справляються з невизначеністю;— як не вигорати в умовах постійних змін;— як організації можуть змінюватися, не ламаючи людей.7. Погода і катастрофи — це також питання поведінкиЕкстремальна спека, повені, пожежі, різкі погодні події — проблема не лише в самих явищах, а в тому, як люди на них реагують.APA наголошує:— люди часто ігнорують попередження;— або, навпаки, впадають у паніку;— або взагалі “вимикаються”.Завдання психології допомогти створювати такі повідомлення й інтервенції, які реально спонукають людей діяти: готуватися, берегти себе, приймати рішення, а не завмирати.8. Якщо наука не вміє говорити просто, її не чуютьОкремий тренд присвячений сторітелінгу.Йдеться про те, що наукові результати мають бути зрозумілими:— політикам;— журналістам;— батькам;— роботодавцям.Бо якщо психологи говорять складно і закрито, рішення приймаються без них.Сторітелінг стає способом донести сенс, а не прикрасити факти.9. Інтегрована допомога реальність сьогодення.Психологи дедалі частіше стають частиною команд:— у медицині;— у реабілітації;— при роботі з хронічними захворюваннями;— у кризових ситуаціях.APA підкреслює: ефективна допомога — робота з людиною цілісно, а не «по шматках».І в такій моделі психолог ключовий учасник системи.Ознайомитись з повними статтями можна тут: https://www.apa.org/monitor

І знову про ШІ та психологію: в цей раз The Guardian про те, як ChatGPT та інші мовні моделі можуть давати небезпечні поради людям із психічними розладами. Видання проаналізувало випадки, коли люди зверталися до ШІ у станах депресії, тривоги, суїцидальних думок чи епізодів загострення — і отримували відповіді, які психологи назвали неприйнятними, шкідливими або такими, що підсилюють ризики.У статті йдеться про те, що штучний інтелект іноді відповідає «терапевтичним стилем», але без розуміння контексту, структури особистості чи клінічної небезпеки. Проблема в тому, що модель намагається бути ввічливою та корисною, але не розпізнає рівень загрози. Люди сприймають це як підтримку від «розумного співрозмовника», хоча насправді відповідь може бути випадковою, стилістично правильною, але не професійною.Психологи, яких цитує The Guardian, пояснюють: головний ризик у тому, що у стані психічної кризи людині потрібна не «розмова», а спеціалізована допомога. Алгоритм не здатний оцінити ступінь тяжкості, не вміє утримувати професійні межі, не розуміє, коли треба негайно викликати кризову службу, і не може нести відповідальність за наслідки. Один експерт висловився навіть жорсткіше: “ШІ може звучати співчутливо, але це не емпатія — це імітація”. Імітація, яка в критичний момент може коштувати людині життя.Матеріал також зачіпає позицію OpenAI. Компанія визнає проблему й каже, що впроваджує захисні механізми, але психологи зауважують: навіть найкращі фільтри не замінять клінічної оцінки. У моделі немає тіла, немає сенсорного досвіду, немає інтуїції. Тільки текст. А текст — це недостатньо, коли мова про кризу.Це важлива розмова для нашої сфери. Люди дедалі частіше звертаються до ШІ як до «першої лінії підтримки» — бо це анонімно, швидко і без осуду. Але це створює ілюзію безпеки, якої немає. ШІ може допомогти пояснити інформацію, дати довідку, підтримати людину в навчанні чи побутовій ситуації. Але він не може бути терапевтом. І не повинен ним ставати.ШІ продовжить вдосконалення, тому нам, як спільноті професіоналів, важливо не боротися з інструментом, а чітко окреслювати його межі. І паралельно — будувати сервіси, де технології підтримують роботу фахівця, а не замінюють його. Бо реальна небезпека починається там, де людину в кризі залишають один на один з алгоритмом.Оригінал статті: https://www.theguardian.com/technology/2025/nov/30/chatgpt-dangerous-advice-mentally-ill-psychologists-openai

Цікава аналітика від The Conversation про те, як самі люди з аутизмом, РДУГ та дислексією ставляться до слова «нейророзмаїтість». І це дуже відрізняється від того, як цим терміном користуються професіонали або медіа.Ідея нейророзмаїтості виникла як рух за гідність та проти патологізації. Тобто — замість того, щоб говорити «аутизм — це дефіцит», пропонувалося бачити й сильні сторони: інший спосіб мислення, інші сенсорні можливості, іншу когнітивну організацію. Але сучасне дослідження показало: люди, яких цей термін начебто має підтримувати, мають дуже неоднозначні почуття.Авторам вдалося зібрати відкриті відповіді тих, хто ідентифікує себе як люди з аутизмом, люди з ЗДУГ або дислексією. Багато з них підтримують ідею — адже вона знімає стигму. Вони говорять, що їм подобається бути частиною спільноти і що термін дає відчуття спільної культури й історії. Але є й інша реакція. Частина учасників вважає, що слово «нейророзмаїтість» надто оптимістичне, ніби замазує труднощі. Вони пишуть, що термін часто використовують так, ніби проблем не існує, хоча насправді вони стикаються з реальними бар’єрами, інколи щодня. Особливо люди з найсерйознішими формами аутизму говорять, що їхній досвід просто не вписується у «позитивний» наратив.Мене зачепила одна думка: багато людей кажуть, що їм подобається бачити сильні сторони свого типу мислення, але їм не подобається, коли суспільство робить вигляд, що не треба визнавати складності — проблеми з навчанням, сенсорними перевантаженнями, увагою, комунікацією. Вони хочуть чесності, а не глянцю. Також частина зазначає, що термін став надто широким. Туди кидають усе підряд, і це розмиває реальні відмінності між, наприклад, аутизмом і дислексією. Люди пишуть, що інколи відчувають, що їхній унікальний досвід просто «розчинили» у загальному ярлику.З іншого боку, багато хто наголошує: те, що їх об’єднує, — це не «однаковість симптомів», а спільний досвід стигми, непорозуміння та боротьби за доступність. У цьому сенсі нейророзмаїтість для них — не медичний термін, а політичний та соціальний. Він допомагає вимагати кращих умов, адаптацій, уваги до реальних потреб.Підсумок для мене доволі простий. Термін «нейророзмаїтість» важливий, але не універсальний. Він може бути ресурсом, але також може ранити, якщо ним прикривають реальні труднощі або якщо ним замінюють індивідуальність людини. І найголовніше — говорити про цю тему потрібно не замість людей, а разом з ними.Оригінал статті: https://theconversation.com/what-autistic-people-and-those-with-adhd-and-dyslexia-really-think-about-the-word-neurodiversity-264920

Нове дослідження, опубліковане у журналі PLOS ONE під назвою «The declining mental health of the young and the global disappearance of the unhappiness hump shape in age» показує: класичне правило, що у віці середнього дорослішання настає «криза» — більше не працює. Раніше багато досліджень фіксували U-подібну криву благополуччя: люди почуваються гірше в середині життя, потім — краще. А «горб» страждання (hump) — саме в середньому віці. Але тепер автори виявили: у США, Великій Британії та ще щонайменше 42 країнах вікова крива змінилася — рівень «нездорового психічного стану» (ill-being) спадає з віком, тобто молодь має вищий ризик, ніж старші вікові групи. У США, наприклад, показники відчаю серед молодих (< 25 років) значно зросли між 1993 та 2023/24 роками: у чоловіків з ~3 % до ~6,6 %, у жінок з ~5,6 % до ~9,3 %. У Великій Британії аналогічна картина: молоді жінки під 25 років — з ~4,4 % до ~12,7 % у період 2009-2021. Автори вказують на кілька можливих пояснень: погіршення умов на ринку праці для нових поколінь, «шрами» від великих економічних криз, вплив пандемії, але також дуже значний вплив цифрових технологій, соціальних мереж і смартфонів, особливо на молодь. Для України це теж ажливий сигнал: не варто орієнтуватись на те, що «середній вік» це критична точка, бо тепер стає видно, що найбільш уразливі молоді люди. В умовах війни та соціальних потрясінь — молоде покоління може бути особливо вразливим.Отже, якщо ви працюєте в сфері психологічної підтримки, тестування, навчання психологів, HR-сервісів — варто зосередитися не лише на «кризі середнього віку», а на більш ранніх вікових етапах: 18-30 років. Програми повинні вести не просто до зменшення симптомів, а до нарощення ресурсів і утримання молодих клієнтів у процесі підтримки.Тож, якщо криза середнього віку як закономірність, можливо, відходить поступово у минуле, то криза молодості — зростає. І час реагувати вже сьогодні.