🍔Що сталося з індустрією альтернативного м’яса?5-7 років тому виглядало, що в замінників м’яса світле майбутнє. На фоні розмов про те, як наше захоплення м'ясом загрожує планеті та добробуту тварин, найбільші компанії-виробники рослинного м’яса Beyond Meat і Impossible Foods приваблювали інвесторів і медійні заголовки.Зараз це вже не так. Рослинне м’ясо продовжують купувати, але ця індустрія не виправдала очікувань про стрімке зростання і навпаки скоротилася.Як пише The Economist:«У 2019 році Beyond Meat, виробник котлет без яловичини, вийшла на біржу з ринковою капіталізацією майже $4 млрд. Наступного року продажі рослинного м'яса в Америці злетіли на 45% — до $1,4 мільярдів. До цього бенкету долучилися незліченні стартапи. Навіть деякі м'ясні компанії вирішили скуштувати цей бізнес.Однак останнім часом інвестори втратили апетит. Продажі рослинного м'яса падають. Тепер Beyond коштує менше $400 мільйонів. Її виторг скорочувався рік до року у кожному з перших трьох кварталів 2025 року — і, найімовірніше, в останні три місяці теж. Частка дорослих американців, які кажуть, що регулярно споживають такі продукти, залишається в межах однозначних цифр, згідно з опитуванням YouGov на замовлення The Economist. Тим часом продажі звичайного м’яса процвітають».[Як бачите, The Economist уже використали всі каламбури на тему їжі і не залишили мені нічого цікавого😁]Схоже, що основна причина банальна — виробники рослинного м’яса не змогли наздогнати традиційне за ціною та якістю. Тваринне м’ясо залишається дешевшим і смачнішим. Додатково, як пише The Economist, в Америці рослинне м’ясо стало жертвою культурних війн і побоювань щодо ультраобробленої їжі.Тому галузь рослинного м’яса скоротилася, хоча продовжує працювати і зараз шукає нові стратегії: акцент на високому вмісті білка та клітковини, гібридні продукти (напівм'ясні-напіврослинні), розширення асортименту (напої з протеїном).У довготерміновій перспективі більш перспективним може виявитися культивоване м’ясо — тобто вирощене в лабораторії, без забою тварин. Його перевага дуже проста: це справжнє м’ясо. Але воно все ще дуже дороге і має проблеми з політичною популярністю; як пише The Economist, «кілька американських штатів прийняли або запропонували заборону на виробництво і продаж культивованого м’яса».▪️Читати повну статтю (~3 хвилини, можливий пейвол)▪️Читайте також детальний розбір журналу New York про занепад веганства у США (~20 хвилин, можливий пейвол)
Чому ШІ-інструменти поки не навчилися писати хороші тексти? Є скептики, які скажуть, що ШІ-індустрія — це загалом бульбашка, яка нічого корисного не досягла і тільки шкодить природі своїм споживанням води. Але вони помиляються: ШІ — це революційна технологія, яка приносить багато користі. І все ж чому при цьому чатботи створюють посередні тексти?Про це питання — нова стаття The Atlantic.У більш тактичному сенсі — це просто не пріоритет для ШІ-компаній зараз. Точніше, «сучасні великі мовні моделі збудовані за принципом, який суперечить гарному письму; вони сконструйовані як слухняні відмінники, які завжди тримають напоготові правильну відповідь». Ринок ШІ для написання коду чи корпоративних імейлів значно більший, ніж для креативного письма.На більш екзистенційному рівні, звичайно, проза чи поезія, яка нас по-справжньому зачіпає, зазвичай якось спирається на особистий досвід автора. Бездушна машина не має пережитого досвіду, на який вона може спиратися.«ШІ-моделі — хоча технічно вправні і граматично бездоганні — не можуть жити, не можуть відчувати, не можуть нюхати, не можуть смакувати, не можуть сприймати. Вони не здатні виплеснути на сторінку сирі емоції чи помістити абстрактні поняття у живе фізичне середовище. Уважний читач одразу помітить, що метафори в текстах ШІ трохи моторошні: моделі приписують дням тижня смаки й наділяють дзеркала швами. Біологія, схоже, їх відверто лякає — вони не хочуть говорити, навіть метафорично, про кров, секс і смерть. Їхнім текстам бракує ставок, як сказав би викладач креативного письма».
🇺🇸Хто змагатиметься на президентських виборах 2028 року у США? Може здаватися, що це питання ставити ще дуже рано, але американські політики уже повноцінно готуються до наступних президентських виборів.У чинного президента Трампа законодавче обмеження — не можна балотуватися більше ніж на два терміни. Він любить напівжартома гратися з ідеєю третього терміну (вже навіть є стаття у Вікіпедії “Donald Trump third term proposal”), але все-таки настільки очевидне порушення конституції виглядає малоймовірним. Основна інтрига зараз із боку демократів — опозиційної партії, яка після поразки у 2024 році наразі не має чіткого загальнонаціонального лідера.Потенційно Камала Гарріс, яка програла минулі вибори Трампу, може балотуватися у президенти ще раз. Її поразка не була розгромною, і вона могла б перемогти при більш сприятливій економічній ситуації (простішими словами, якби економіка була кращою за демократів при владі і якщо економіка буде поганою за республіканців при владі).Однак Гарріс не виглядає сильною кандидаткою. Програш у 2024 році не був настільки суттєвим за кількістю голосів, але став сильним психологічним ударом: демократи не справилися зі своїм основним завданням не допустити повернення Трампа до влади.На цьому етапі найбільш помітним із потенційних кандидатів у президенти є інший каліфорнієць — губернатор Каліфорнії Ґевін Ньюсом. Він очолює один з найважливіших штатів у країні, харизматичний і не боїться вдаватися до неконвенційних кроків у боротьбі за увагу з майстром медіа Трампом. Якщо бути циніками, то одна з його «переваг» в тому, що він білий чоловік — можливо, демократи побояться номінувати жінку після того, як їхні кандидатки програли Трампу у 2016 і 2024 роках.З іншого боку, у Ньюсома залишається велика проблема, що він очолює дуже ліберальний штат і ніколи по-справжньому не змагався на виборах за голоси центристів/правоцентристів, що потрібно на загальнонаціональних виборах.Тому потенційно більше на роль кандидата у президенти від демократів підійдуть губернатори чи сенатори центристських чи навіть консервативних штатів, які більше відображають загальноамериканську демографію. Наприклад, серед імен, які зараз часто лунають в медіа — зірковий губернатор Пенсільванії Джош Шапіро; молодий сенатор від Джорджії Джон Оссофф; сенатор від Арізони і колишній космонавт Марк Келлі; губернатор консервативного Кентуккі Енді Бешир; губернаторка Мічигану Ґретчен Вітмер.Хто би це не був, успішний кандидат має дотриматися складного балансу між тим, щоб спочатку сподобатися більш лівій базі демократів, аби виграти праймеріз, а потім завоювати прихильність більшості американців загалом.Із боку республіканців усе трохи простіше, але теж не без інтриги. Зазвичай чинний віце-президент є органічним наступником свого боса — і справді Джей Ді Венс попередньо виглядає найімовірнішим кандидатом. Він далеко не такий харизматичний, як Трамп, але цілком можливо, що підтримки Трампа буде достатньо, щоб поставити його на перше місце.З іншого боку, чинний державний секретар Марко Рубіо теж виглядає імовірним кандидатом. У Рубіо хороша репутація серед республіканців і потенційно серед центристів, які вирішать загальні вибори — та й сам Трамп напівжартівливо-напівсерйозно говорить про те, що ще не визначився, кого підтримає.Якщо серед демократів ключові кандидати ставляться до підтримки України плюс-мінус однаково, то серед республіканців нам, звичайно, вигідніший Рубіо, а не Венс. Фото: Ньюсом зустрічається з Трампом у 2025 році (Білий дім, суспільне надбання)
✏️«Звільнені науковці і юристи, які тренують ШІ відбирати їхні кар’єри»Для тренування просунутих ШІ-моделей недостатньо лише скрейпити інтернет. За останні кілька років з’явилася ціла індустрія людей, які донавчають моделі з допомогою своєї нештучної експертизи. І якщо трохи давніше cеред них було більше дешевших фахівців з Кенії чи Філіппін, то з розвитком ШІ з’явилася потреба у висококваліфікованих американцях, які мають хорошу освіту, багато робочого досвіду і гарно розуміють культурні контексти Заходу.New York Magazine і The Verge зробили великий профайл про досвідчених офісних працівників, які стають «частиною нещасної ґіґ-економіки». Часто вони погоджуються на такий підробіток через те, що втратили роботу через ШІ. 🗣«Кожна з [когорти нових великих компаній, які спеціалізуються на донавчанні ШІ] хвалиться своєю обоймою висококваліфікованих фахівців. За словами Mercor, щотижня на їхній платформі працюють близько 30 000 професіоналів, а Scale AI заявляє про понад 700 000 “магістрів, докторів філософії та випускників університетів”. Surge AI рекламує своїх адвокатів із досвідом роботи з Верховним судом, менеджерів McKinsey та музикантів-лауреатів платинових нагород. Ці компанії наймають людей із досвідом у юриспруденції, фінансах і програмуванні — тобто саме в тих сферах, де ШІ стрімко завойовує позиції. Але вони також наймають людей для створення даних практично для будь-якої професії, яку можна уявити. В оголошеннях шукають кухарів, консультантів, науковців у сфері охорони дикої природи, архівістів, приватних детективів, сержантів поліції, журналістів, учителів і працівників прокатних стійок. В одному нещодавньому оголошенні шукали експертів із “гумору північноамериканських підлітків 12–15 років”, які, серед іншого, вміють “пояснювати гумор чіткою, логічною мовою, зокрема з посиланнями на північноамериканський сленг, тренди та соціальні норми”. Як висловився один ветеран індустрії, це найбільша спроба викачування людської експертизи в історії».Така робота буває цікавою і високоплачуваною, але вона має свою ціну. На практичному рівні — це її непередбачуваність: потреби ШІ-компаній постійно змінюються, і ти не можеш навіть спланувати, чи будеш потрібен завтра. А на екзистенційному — ти фактично пиляєш гілку, на якій же сидиш, і допомагаєш штучному інтелекту замінити тебе.▪️Читати повну статтю (~25 хвилин)
Чим пояснити успіхи української паралімпійської збірноїТематичний #OldYorkTimes_архів з 2021 рокуЗ початку нульових раз на кілька років українські і міжнародні медіа згадували про паралімпійську збірну України — і запитували, чому вона настільки успішна пропорційно до своїх ресурсів та до української олімпійської збірної. Після минулих літніх Паралімпійських ігор про це написали The New York Times.На Паралімпійських іграх у Токіо 2020 (які пройшли у 2021 році) Україна здобула 98 медалей і посіла п'яте місце у медальному заліку. Країни, які зайняли вищі місця, мали значно більші делегації. При цьому олімпійська збірна України далеко не настільки успішна.Автор статті пояснює успіх програмою «Інваспорт», за якою спортивні школи та спортивна інфраструктура для людей з інвалідністю працювали у кожній області України. Її розробив Валерій Сушкевич, який майже 30 років очолює Національний паралімпійський комітет України (а ще багато років був депутатом Верховної Ради, а зараз є Уповноваженим Президента України з прав людей з інвалідністю).Імовірно, ширша причина — історично обмежені можливості для людей з інвалідністю в Радянському Союзі й пострадянській Україні: спорт став однією із небагатьох можливостей вирватися вперед.З іншого боку, зараз трохи допомагає більше загальної уваги до паралімпійського спорту — наприклад, кілька років тому телеканали почали показувати Паралімпійські ігри наживо, а фінансові бонуси за медалі для паралімпійців збільшилися у кілька разів.▪️Читати повну статтю (~5 хвилин)📍Читайте також: україномовна стаття на цю тему від BBC з 2016 року (~4 хвилини)
🇨🇴У The Economist вийшла стаття про те, чому так багато колумбійців воюють у інших країнах, зокрема і в Україні.Якщо коротко, то це поєднання двох факторів:▪️у Колумбії десятиліттями тривала війна, і є багато військових з великим реальним досвідом (зокрема і знайомих зі стандартами НАТО, бо Колумбія співпрацює зі США);▪️разом з тим колумбійський уряд погано піклується про ветеранів — немає достойного грошового забезпечення і хорошої реінтеграції в суспільство. 🗣«Пропозиція доступних бійців зростає. Колумбія має другу за чисельністю армію в Південній Америці після бразильської — понад 260 тисяч військових. Армія стрімко зросла на початку 2000-х, у найгострішій фазі кампанії Колумбії проти партизанських угруповань; це покоління військових зараз наближається до пенсійного віку. Солдати, як правило, звільняються після двадцяти років служби або після досягнення 45 років. Офіцерів, яких обійшли при підвищенні, також змушують піти. Результат — постійний потік підготовлених чоловіків, які залишають збройні сили у відносно молодому віці.На відміну від інших країн із великою кількістю ветеранів, як-от Сполучені Штати, Колумбія не має комплексної державної політики підтримки ветеранів під час переходу до цивільного життя, каже [колумбійський безпековий експерт Маріо] Уруенья-Санчес. Звільнення зі збройних сил часто означає раптову втрату житла, медичного забезпечення та інституційної підтримки. Мало яка робота потребує військових навичок. Пенсії скромні — зазвичай близько 400 доларів на місяць. Іноземні контракти обіцяють у рази більше».
У США набирають популярності платформи прогнозів (prediction markets) на кшталт Polymarket і Kalshi, де користувачі можуть укласти парі на майже будь-яку подію.Це як у класичних ставках на спорт, але у всіх темах — від геополітики до культури. І парі укладаються між користувачами, платформа є посередником. Ціна кожної ставки постійно змінюється як на біржі, відображаючи колективну оцінку ймовірності події великою кількістю людей.Наприклад, станом на 24 лютого на Polymarket ймовірність перемир’я між Росією і Україною до кінця 2026 року оцінюють у 40%, а найімовірнішим переможцем Євробачення 2026 вважають Фінляндію (17% ймовірності). Ймовірність того, що NVIDIA залишиться найдорожчою компанією у світі до кінця червня, оцінюють у 76%.Якщо до кінця 2026 року російсько-українське перемир’я все-таки настане, ті, хто сьогодні вклали 100 доларів з ймовірністю 40%, отримають назад 250 доларів.Ще кілька років тому такі платформи були дуже нішевими, але зараз вони стають усе більш мейнстрімними — наприклад, традиційні медіакомпанії на кшталт CNN і CNBC запартнерилися з Kalshi, щоб використовувати їхні дані у своїх ефірах. Оцінка вартості Polymarket і Kalshi як компаній — десь понад 10 мільярдів доларів для кожної. Користь від цього явища — предмет дискусій. Один із основних аргументів за — це покращення якості суспільних дискусій завдяки точнішим прогнозам. Легко просто сказати «Трамп програє наступні вибори», бо він вам не подобається. Але коли на кону реальні гроші, ви будете робити точніші і більш продумані прогнози, ніж якщо просто понтифікуєте в соцмережах чи медійних колонках.Основна критика — якщо не рахувати дискусій про етичність ставок на питання на кшталт ймовірності захоплення Росією Краматорська до 30 червня (19%, якщо вам цікаво) — у тому, що це просто ще одна форма гемблінгу. І, можливо, десь вона навіть небезпечніша за традиційні казино, бо не настільки зарегульована.В Україні, до речі, Polymarket заблокували через відсутність ліцензії на азартні ігри. Звичайно, Україна невисоко у списку проблем лобістів цих платформ — заборони чи заклики обмежити їх зростають разом із зростанням самих компаній.
У The Guardian вийшов величезний лонгрід про передісторію повномасштабного російського вторгнення.Основна теза — американська і британська розвідки коректно передбачили вторгнення, а українці і континентальна Європа їм не вірили, бо переоцінили раціональність путінського режиму.Кілька ілюстративних цитат:🗣«У Парижі та Берліні, як і в Києві, спецслужби інтерпретували нарощування військ не як план війни, а як блеф із метою тиску на Україну. За словами представника британської військової розвідки, були докладені “величезні зусилля”, аби переконати французів і німців, зокрема кілька візитів різних делегацій для проведення брифінгів. Однак ці розмови здебільшого наштовхувалися на спротив. “Думаю, вони виходили з позиції: ‘Навіщо йому це робити?’ А ми виходили з позиції: ‘А чому б йому цього не зробити?’ І ця проста семантична різниця може привести до кардинально різних висновків”, — каже він».🗣«“Ми всі мали однакову інформацію про війська на кордоні, але розходилися в аналізі того, що було в голові у Путіна”, — каже Етьєн де Понсен, посол Франції в Києві [на момент початку вторгнення]».Французи і німці настільки не вірили у вторгнення, що вийшла смішна історія з керівником німецької федеральної розвідки Бруно Калем, який відмовився евакуюватися з Києва ввечері 23 лютого, тому 24 лютого його довелося терміново витягувати з допомогою польської розвідки.Проблема в тому, що хоча американці і британці коректно передбачили вторгнення, вони прорахувалися в оцінці стійкості України у випадку великої війни, тому відмовлялися надавати суттєву військову допомогу наперед.Директорка Національної розвідки США при Байдені Евріл Гейнс так прямо і сказала: «Ми вважали, що росіяни спочатку діятимуть ефективніше — візьмуть Київ за пару тижнів, а потім українці перегрупуються».Як сказав автору статті тодішній міністр оборони України Резніков, «уявіть, що у вас є сусід, який приходить додому з діагнозом “рак” і йому залишилося три дні. Ви поспівчуваєте йому, але не даватимете дорогих ліків».▪️Якщо у вас відчуття дежавю від прочитаного вище, це не дивно — усе це ми знали і раніше, стаття The Guardian не має принципово нових відкриттів. Але це один із найбільш ретельних і детальних наративів на тему — від моменту коли Путін ймовірно прийняв рішення про вторгнення у 2020 році до перших годин повномасштабної війни.
До рубрики «історія повторюється» — актуальна цитата із мемуарів Стефана Цвейга:«Мабуть, нелегко описати поколінню сьогодення [початку 1940-х], яке зростало посеред катастроф, крахів і криз, для якого війна була постійною можливістю і навіть повсякденним очікуванням, — описати той оптимізм, ту довіру до світу, що надихали нас, молодих людей, від початку [двадцятого] століття. Сорок років миру зміцнили економічний організм націй, технічний прогрес окрилив ритм життя, а наукові відкриття сповнили дух того покоління гордістю; раптове піднесення відчувалося майже однаковою мірою в усіх країнах Європи. Міста з кожним роком ставали красивішими й багатолюднішими. Берлін 1905 року вже не нагадував місто, яке я знав у 1901-му; столиця виросла у метрополіс і, своєю чергою, була блискуче перевершена Берліном 1910 року. Відень, Мілан, Париж, Лондон, Амстердам із кожним новим відвідуванням викликали нове здивування й захоплення. Вулиці ставали ширшими й показнішими, громадські будівлі — величнішими, крамниці — розкішнішими й вишуканішими. Усе засвідчувало зростання та поширення багатства. Навіть ми, письменники, відчували це у тиражах наших творів, які за якихось десять років зросли втричі, вп'ятеро, удесятеро. Повсюди з'являлися нові театри, бібліотеки, музеї; зручності на кшталт ванних кімнат і телефонів, що раніше були привілеєм небагатьох, ставали надбанням людей скромнішого достатку, а пролетаріат, оскільки робочий день тепер було скорочено, долучався принаймні до малих радощів і зручностей життя. Усюди панував поступ. Хто щось затіював — отримував успіх. Хто купував будинок, рідкісну книжку чи картину — бачив, як вони зростають у ціні; що сміливіше й масштабніше засновувалося підприємство, то певнішим був прибуток. Дивовижна безтурботність огорнула тоді світ, бо що могло перервати цей стрімкий злет, стримати порив, який невпинно черпав нову силу з власного сходження? Ніколи ще Європа не була сильнішою, багатшою, прекраснішою, ніколи не вірила так певно в ще краще майбутнє…»📍Дисклеймер: текст — переклад перекладу (мій переклад з англійського перекладу німецького оригіналу)
🇺🇸Державний секретар США Марко Рубіо у цікавій позиції — з одного боку він досвідчений політик з хорошою репутацією, класичний консерватор дотрампової епохи. З іншого боку — лояльний виконавець на службі у президента, котрий руйнує повоєнний зовнішньополітичний порядок.У The New Yorker вийшов великий профайл Рубіо. Частина статті — про його політичну кар’єру: від Палати представників Флориди до Сенату США до позиції головного дипломата країни. А більшість матеріалу про те, як Рубіо зараз балансує між тим, щоб стримувати Трампа у його найбільш деструктивних імпульсах (зокрема і захищаючи Україну), і тим, щоб втілювати політику президента. 🗣«Як держсекретар і водночас радник з національної безпеки, Рубіо — принаймні теоретично — найвпливовіший американський дипломат з часів Генрі Кіссінджера. [Прим. OYT: те, як багато робіт в Рубіо, стало окремим предметом жартів]. Але порівняно з Кіссінджером, чий войовничий інтервенціонізм визначив ціле покоління глобальних відносин Америки, Рубіо часто нагадує радше помічника президента. Поки Трамп кидається від однієї кризи до іншої, Рубіо — спокійний, красномовний, здатний випромінювати щиру чарівність зразкового скаута — виправдовує його політику, заспокоює стривожених союзників і подає в найкращому світлі ініціативи, які ще кілька років тому сам би засудив».▪️Читати повну статтю (~50 хвилин)
TGLIST.COM.UA
