Настанови Необлікованого

«Одного разу, Філоксен, начальник приморських областей, писав йому, що якийсь тарентинець Феодор, котрий перебував при ньому, мав на продаж двох хлопців надзвичайної краси й запитував Александра, чи не хоче він їх купити. Александр, сильно обурившись цим, багато разів вигукував і говорив своїм друзям: невже Філоксен помітив у ньому щось ганебне й робить йому такі гидкі пропозиції? Він написав Філоксену листа, сповненого лайки, і звелів відправити Феодора разом із його «товаром» до біса.Так само він вилаяв і Гагнона, який писав йому, що хоче купити й привести до нього хлопця Кробіла, який славився в Коринфі своєю красою.Отримавши звістку, що македоняни Дамон і Тимофій, які перебували під начальством Парменіона, зганьбили дружин якихось найманих воїнів, він написав Парменіону, що якщо ці воїни будуть викритими в цьому злочині, то віддати їх на смерть, як диких звірів, народжених на погибель людям. В тому ж листі він пише про себе такі слова: «Що ж до мене, то я не тільки не бачив дружини Дарія й не бажав її бачити, але й не дозволяв нікому говорити мені про її красу».Він говорив, що сон і любовні насолоди змушують його відчувати себе смертним, бо як утома, так і насолода однаково походять від слабкості нашої природи.»Плутарх. Александр

Але загалом — суто холодний фактаж безвідносно ідеологій: • коли Микола, який воює з 2022 року (а то й з 2014) іде в СЗЧ — він скоріше за усе матиме дуже трагічні наслідки; • але коли в СЗЧ іде ікона молоді, прогресивний і правильний Меловін — він жертва обставин і людина з важкими психічними порушеннями (що вочевидь не заважає йому давати концерти); • коли проти трудової міграції виходить воїн ЗСУ — якісь чорти катають на нього заяву; • коли прайд робить черговий «важливий» івент, не вибачившись за жодне зі своїх слів, за побажання смерті діючим військовим, за називання цих військових подонками (а саме так Георгія «Жору» Тарасенко назвала Анна Шаригіна, голова усіх прайд-організацій) — журналісти пишуть надхненні статті про подолання упереджень з 15-го сторіччя, про шлях в ЄС, про правильне обличчя України. По-перше: не треба бути правим, щоби побачити якісь структурні проблеми в цій коловерті тоталітарної справедливості. По-друге: я твердо переконаний, що все зрештою розставиться на місця. Рано чи пізно. З витікаючими наслідками. І по-третє: я пиздець зараз який злий. Думаю, не я один.

За час читання/слухання Плутарха різко привернув увагу один доволі неочікуваний момент. Я думаю всім хто хоч трохи цікавився античністю, особливо грецькою, відомо що там панували суцільна розпуста і гомосексуалізм. Всі давні греки любили хлопчиків, та і римляни також. Правда ж? За 29 прочитаних мною життєписів, якісь гомосексуальні стосунки згадують рази 3-4 напевно. І то в форматі чуток, а не фактів. «по чуткам» Фемістокл і Арістід в молодості були суперниками за якогось хлопця. «по чуткам» священний загін Фів складався із пар гомосексуалістів. Неочікувано правда? Зараз пропагандою подається гомосексуальність Фіванського священного загону як доконаний факт, але для Плутарха, ближчого в часі до цих подій, це була лише одна із чуток, яка могла бути і не правдою. За легендою, коли македонці перебили цей священний загін, Філіпп (батько того самого Александра) сказав: «Нехай загине той, хто в їхньому звʼязку підозрює щось безчесне або безсоромне!». Тобто Філіпп їх поважав, але з контексту виходить, що у його оточенні були люди, для яких цей загін був безсоромним і безчесним. А як же всеохоплюючий гомосексуалізм і толерантність греків до цього, про які нам звідусіль розповідають? Натомість, дуже багато історій самовідданої любові видатних людей до своїх дружин: Перікл палко любив свою дружину Аспасію, яку цілував щодня виходячи і повертаючись додому (такі публічні прояви ніжності були незвичними на той час). 47-річний Помпей Великий настільки любив свою молоду дружину Юлію (доньку Цезаря), що «занедбував державні справи» заради неї, цитуючи античних авторів. Коли вона померла при пологах, Помпей був розбитим. У оточенні царя Спарти Клеомена був Панфей. Коли Клеомен програв війну македонянам, і Панфей втік разом з ним у Єгипет, його дружина хотіла слідувати за ним, але її батьки силою утримували її від цього. Вона самостійно роздобула коня, втекла, сіла на корабель і добралась до чоловіка в далекий Єгипет, де жила у вигнанні разом з ним. Коли спартанці попали в немилість до місцевого царя-дегенерата (до речі, один з небагатьох персонажів Життєписів гомосексуаліст) Птолемея IV, підняли невдале повстання і загинули, їхні сімʼї були також засуджені на страту. Дружина Панфея згадується як сама мужня, допомагала іншим жінкам і дітям достойно піти із життя. Сам Клеомен одразу закохався у Агіатиду, хоча шлюб був політичним, під її впливом він здійснив багато реформ. Про Марка Антонія та Клеопатру навіть не згадую. Але чомусь ці історії античних сімейних цінностей нікому не відомі (крім хіба оспіваних Антонія і Клеопатри), а натомість «експерти 😬» будуть вам на кожному кроці тикати, що тоді всі були гоміками. Отакі діла місяць гордості 🏳️‍🌈

«Римляни вже опинилися в невигідному становищі: залишаючись у строю, вони зазнавали ударів; намагаючись іти вперед разом, зазнавали тієї самої долі, не маючи змоги завдати рівної шкоди ворогові, бо парфяни, вразивши їх, відразу відступали.»…«Римляни, сподіваючись, що ворог, вичерпавши свої стріли, або припинить битву, або вступить у рукопашний бій, терпляче зносили своє нещастя. Але коли дізналися, що в нього є безліч верблюдів, нав’ючених стрілами, і що передові, об’їжджаючи їх, беруть нові стріли, то Красс, не бачачи кінця лиху, почав впадати у відчай.»…«Будучи стиснені на малому просторі й штовхаючись один об одного, вони вражалися стрілами. Вони вмирали не швидкою й легкою смертю, а від жахливого болю й мук приходили у відчай, качалися по землі зі стрілами, що застрягли в них, ламали їх у ранах, а коли намагалися силою витягти з тіла загнуті гачком вістря, які в’їдалися в жили, то ще більше роз’ятрювали свої рани й самі собі шкодили. Багато хто таким чином вмирав; живі не могли діяти й захищатися.»…«Ніч для римлян була жахливою. Ніхто не думав ні про поховання померлих, ні про лікування поранених і вмираючих; кожен оплакував лише себе. Вони не сподівалися на порятунок, якби залишилися тут до ранку чи якби вночі пішли назад безмежною рівниною. Немало турбот завдавали їм поранені, бо, будучи перевозимими, вони перешкоджали б швидкості відступу, а залишаючись позаду, криком своїм викрили б рух війська.»…«Голову й руку Красса Сурена відіслав до Вірменії до Гірода, але водночас пустив чутку, що везе в Селевкію Красса живого, і готував певне смішне торжество. Одного з полонених, на ім’я Гай Пакціан, чоловіка, дуже схожого на Красса, одягли в одяг варварської жінки, звеліли йому відповідати тим, хто називатиме його імператором Крассом, і посадили на коня. Перед ним на верблюдах сиділи сурмачі й кілька лікторів. З їхніх палиць звисали гаманці, а на сокири були наткнуті щойно відрубані голови римлян. За ними везли селевкійських гетер-співачок, які співали смішні й непристойні пісні, знущаючись із жіночої боягузливості й підлості Красса. Весь народ був глядачем цього смішного торжества.»Sic transit gloria mundiЗображення - битва при Каррах в уявленні сучасних художників

Сьогодні почув цікаву і моторошну історію. Є сімʼя - жінка, дитина, «чоловік». «Чоловік» уже роками не виходить з дому, бо там тцк на війну забере. «Не виходить» – це не гіпербола, буквально не виходить за двері уже роки. За жодних обставин. Ніде не працює. Сімʼю утримує жінка, яка їбашить зранку до ночі, 6 днів на тиждень. Та загвоздка у дитині. Поки мама конячить, батя боїться вийти за двері – дитина сидить у чотирьох стінах разом з ним. 6 днів на тиждень. Не комунікує з ровесниками, не грається, гуляє раз на тиждень, коли мама вихідна. Серйозні набуті вади розвитку, як наслідок. Ви лише уявіть собі, не лише гнити стільки часу самому, але і дивитись весь цей час, як внаслідок твоєї сцикливості деградує твоя кров. Мені це неможливо осягнути, це нікчемність якогось незвіданого рівня. Є ухилеси, якими рухає успішний успіх, вони заробляють, живуть своє краще життя і єбали ризикувати життям на війні. Засуджую, але ця категорія людей завжди була, це зрозуміло. Інші не мають успіху, сцикують, сидять також по хатах, але і сімʼї не мають, або роблять хоча б щось для неї. Але не мати жодних амбіцій, хоробрості, відповідальності, навіть перед власною кровʼю. Навіщо він живе? Заради чого? Як він виправдовує себе щодня, і що рухає його далі? Навіщо він потрібен суспільству, і чи не повинен він відповідати за те, що внаслідок його малодушності, психічно скалічена його ж дитина?

Два нардепа накатали заяву (перший скрін) на військового за протиправні дії, розпалювання ворожнечі та дискримінацію за національною та релігійною ознаками. Власне «протиправні дії» можете бачити на відео. Хлопець каже - не хочу мігрантів, я не за це 3 роки воював, багато моїх побратимів мають таку само думку. Немає закликів різати чурок, палити їхні храми і тих, хто їх сюди везе. Але на думку цих двох (запамʼятайте ці фізіономії на 3 скріні) «обранців народу» – у них немає більше роботи, крім як доганяти військовослужбовця за стримані висловлювання своєї громадянської позиції. 2 бісящихся з жиру, по столичним кабакам, організма, вирішили, що у них є якесь право диктувати військовому, що можна казати, а що ні. Що у МВС дуже мало роботи, і він у пріоритетному порядку має займатись цькуванням військовослужбовця. Звідси виникає питання: чи заслуговують такі кадри на мандат, і чи не краще їм буде у якомусь із штурмових полків? Питання риторичне, але на справедливість не розраховуйте. Варто лише нагадати, що існує великий світоглядний розрив між тими, хто дорвався до корита і відчув себе повелителями життя, і тими, хто відчуває відповідальність за майбутнє цієї держави та Нації. Якщо другі не будуть солідаризуватись та висловлювати свою позицію, то не дивуйтесь, коли за вікном побачите маленьку росію, з охуївшими чінушами небожителями і їхніми цепними псами. І не забуваєм, що ввезення мігрантів це лише кацапське іпсо, вигадана проблема, яка нам не грозить. А якщо сумніваєшся, то заява переконає.

Донська козацька півдержавність повстала й змогла тривати тільки завдяки існуванню Запоріжжя й Гетьманщини. Перший Донський осередок Роздори повстав в другій половині 16 ст. вже по 100-150 літах існування Дніпрянської козаччини. Приплив Запорожців над Дон занотовано вже в 1570 р. Сама назва воєнної столиці Дону — (Старо-)Черкаськ вказує виразно (як і багато донських термінів і ритуалів) на запорозьке походження устрою того войовничого племени.Від 18 ст. поселенський рух на Дон мав уже майже виключно український характер. Як пояснює Краснов, уже в наказі царя з 1761 р. всіх вільних і панщинних людей, що оселювалися на Дону, називано Українцями («малоросами»).Донську півдержавність прийняла до себе Москва. Правда, що Борис Годунов (1598-1605) наказував обходитись з донцями, як з нейтральними, але вже цар Федір у 1676 р. зажадав від донців присяги на вірність. Та минуло сто літ по тім, а вже московський уряд у 1738 р. касує виборність донського отамана, призначивши Данила Єфремова, а в 1775 р. касує і цілий донський устрій, встановивши т.зв. Військову Канцелярію.Потім донці — назовні стали тільки рівнозначником легкої кавалерії Росії, а внутрі не зуміли розбудувати в собі інших традицій, як традиції здобичництва й пригодництва.Найбільшим героєм Дону є отаман Єрмак, що в 1581 р. на чолі донських козаків, на замовлення уральського капіталіста Строганова, вирушив на підбиття Західного Сибіру, де й загинув по кількох славних битвах. Це був найбільший вияв донської спраги пригод. Донські козаки утримувалися більше з походів на Каспій і Волгу, продовжуючи традиції староукраїнських походів 9-10 ст. на Іран і Закавказзя. Оскільки вони виступали дуже часто проти Московії (а пізніш і Росії), остільки ніколи не виступали проти України. За часів Хмельницького були донці його знаряддям натиску на Москву, за часів революції Мазепи Кіндрат Булавін підняв також донців проти Росії і теж, програвши, застрілився. В роках 1917-1920 повстали наново традиції тісного співжиття донців з Україною (договори з Гетьманом, з Кубанню, кіннота Фролова в українському війську). — Д. Юрій Липа «Чорноморська доктрина»

‼️ Ліквідовано канал російської контрабанди ― деталі спільної спецоперації ГУР, СБУ та ВМС, що тривала більше рокуСпівробітники “Спецпідрозділу Тимура” ГУР МО України спільно зі Службою безпеки України та ВМС України провели багатоетапну спецоперацію, робота над якою тривала понад рік. У результаті операції викрито та припинено діяльність організованої злочинної групи, причетної до контрабанди підакцизних товарів, незаконного переправлення осіб через державний кордон України та переміщення вибухонебезпечних предметів з підконтрольної державі-агресору росії території Абхазії.▪️У межах оперативної роботи задокументовано функціонування каналу морської контрабанди через акваторію Чорного моря. Фігуранти використовували цивільні плавзасоби для транспортування великих партій тютюнових виробів, приховуючи серед вантажу засоби ураження та безпілотні системи російського виробництва.▪️Організатори схеми намагалися використати ресурси сектору безпеки й оборони України для логістичного супроводу незаконних вантажів у районі острова Зміїний. Завдяки роботі оперативників злочинну діяльність було повністю задокументовано, а її учасників — встановлено.▪️Під час фінальної фази спецоперації затримано учасників групи безпосередньо під час спроби незаконного переправлення особи через державний кордон України та транспортування чергової партії контрабандного вантажу.У результаті проведених обшуків на території Одеської та Чернівецької областей вилучено:- 1800 коробів контрафактних тютюнових виробів;- засоби зв’язку та документацію;- незаконно перероблену автоматичну зброю;- російський БПЛА з бойовою частиною, прихований серед контрабандного вантажу.Тривають слідчі дії та процесуальні заходи щодо притягнення всіх причетних осіб до кримінальної відповідальності.🤝 ГУР МО України, СБУ та ВМС продовжують системну роботу з виявлення і нейтралізації каналів контрабанди, агентурних мереж та інших загроз національній безпеці України.ГУР в інших соціальних мережах: 🔹Facebook 🔹YouTube 🔹 Viber 🔹Instagram 🔹Twitter  🔹 Threads 🔹 WhatsApp🔹 Telegram Bot🔹 TikTok

Стосовно роботи з молоддю і в цілому національно-патріотичного виховання в країні.Ви можете спостерігати на просторах інтернету опубліковані час від часу інциденти де молодь працювала на ворога. Це можуть бути абсолютно різні сфери впливу ворога на молодь, від поширення своїх ідей та наративів, до наведення ворожих ракет та дронів на нашу інфраструктуру.На мою думку, всі чудово усвідомлюють що це величезна проблема і з нею треба працювати. Але, на жаль, процеси національно-патріотичного виховання в нас кульгають.Зовнішні та внутрішні вороги системно і професійно плюндрують світогляд, моральні та етичні принципи української молоді. Популяризація ілюзії про те, що лише в матеріальних благах полягає сенс існування людини та справжнє щастя, популяризація "бандитської" романтики, безбожництва, відмова від історії і традицій свого походження та багато іншого.Внаслідок цього всього, значна кількість молодих людей піддається впливу і приваблюється легким заробітком, який потім обертається для країни трагедією. Хто ж несе за це відповідальність? Батьки, вчителі, оточення людини, місцева, чи центральна влада? Кожен в якійсь мірі винен в цьому.Адже, як зі сторони батьків, так і вчителів, так і влади, мали здійснюватись певні кроки для зрощення істинних українців.Недостатньо в школах, чи вищих навчальних закладах проводити якісь патріотичні заходи двічі, чи тричі на рік, де діти поспівають українських пісень в вишиванках, або військовому камуфляжі. Це не національно-патріотичне виховання.Це імітація бурхливої діяльності.Тільки просвітництво, тільки привернення до істинної української ідеології, розвиток духовності, формування здорової спільноти зі здоровими цінностями та популяризація того, що ідея, духовність та історична спадщина це ті речі, які є вищим за будь що матеріальне - це і є шлях зрощення свідомих людей.І це не означає що треба заборонити молоді користуватись інтернетом, аби ворог не мав на них впливу. Це означає що треба дати їм альтернативу, яка приведе до того, що їх самих перестане цікавити дегенеративний ворожий світогляд.

Дивився вчора відео про давньогрецьких істориків, звернув увагу на те, як саркастично (вайб 😬) автор говорить про забобонність Ксенофонта, про те, яку увагу він наділяє різним знакам і прикметам, ролі богів, у своєму Анабасісі. Це наштовхнуло на певну рефлексію. Хто не в курсі: Ксенофонт - громадянин Афін, з аристократичної сімʼї, пішов разом з іншими грецькими найманцями на службу до Кіра Молодшого, перського претендента на трон. У міжусобній битві цей Кір загинув, його перські прихильники порозбігались, а греки лишились у малому числі на ворожій території, із величезним ворожим військом під носом. І далі слідує історія поневірянь потєряшок-греків у Перській імперії, як вони виходять назад до своїх. Всім раджу прочитати, та зараз не про це. Кабінетних істориків смішить забобонність таких античних та середньовічних письменників, які звертають увагу на поведінку птахів, астрономічні явища і так далі. Та чи існують взагалі у цих умовах невагомості скептики? Навіть зараз, коли ми маємо досконалі топографічні карти, відео-трансляції та управління наживо, зустріч із смертельною небезпекою - це стрибок у прірву, дна якої не видно. У цих умовах, всі шукають будь-які знаки, покладаються на «чуйку» (не детектор), надають значення найменшим дрібницям і оберегам. Я не вірю у приказку «в окопах немає атеїстів», бо особисто таких знаю. Але через досвід недостатності раціонального проходять усі. Ксенофонт тисячі кілометрів ішов ногами по ворожій імперії, де за кожним поворотом могла чекати засідка і смерть. Без карт і навігаторів, нанесених червоним значків противника. Сідаючи у техніку і рухаючись назустріч ворогу, багато хто із нас знає це відчуття пустоти навколо, де немає за що зачепитись - опорою стає що завгодно. Це до питання стихійного духовного досвіду, і того як поза близькістю смерті це все здається смішним і дитячим.