Але загалом — суто холодний фактаж безвідносно ідеологій: • коли Микола, який воює з 2022 року (а то й з 2014) іде в СЗЧ — він скоріше за усе матиме дуже трагічні наслідки; • але коли в СЗЧ іде ікона молоді, прогресивний і правильний Меловін — він жертва обставин і людина з важкими психічними порушеннями (що вочевидь не заважає йому давати концерти); • коли проти трудової міграції виходить воїн ЗСУ — якісь чорти катають на нього заяву; • коли прайд робить черговий «важливий» івент, не вибачившись за жодне зі своїх слів, за побажання смерті діючим військовим, за називання цих військових подонками (а саме так Георгія «Жору» Тарасенко назвала Анна Шаригіна, голова усіх прайд-організацій) — журналісти пишуть надхненні статті про подолання упереджень з 15-го сторіччя, про шлях в ЄС, про правильне обличчя України. По-перше: не треба бути правим, щоби побачити якісь структурні проблеми в цій коловерті тоталітарної справедливості. По-друге: я твердо переконаний, що все зрештою розставиться на місця. Рано чи пізно. З витікаючими наслідками. І по-третє: я пиздець зараз який злий. Думаю, не я один.