На днях моя подруга відкрила портал у пекло. Дописом в ФБ це зробити дуже просто, ну ви знаєте.Мова йшла про росісянську музику у публічних місцях. Я підтримала коментарем і відкрила якусь бокову комірчину.Спочатку мені якісь пан навʼязливо пропонував змінити прізвище з Орехова на Горішняк. Не встигнув вихуєть та проржатись я прочитала комент якісь розумній жіночки про незмінність прізвищ та зустрічного питання до пана, чому тобі пушкін не Гарматний. Поржав ще раз з влучного сарказму, я закрила телефон і пішла гуляти з собаками.Гуляла, відправляла замовлення, набирала воду, спілкувалась з хлопцями. Не знаючи, що з відкритої комірчини несеться.- А чому це росіянка Орехова забороняє інши мови??!! Цькує людей за язик??!!- Фаріон-патріотка, акторка класна, що каже станіславський?- Вона навіть літеру «е» на «є» не поміняла- З твоїм прізвищем це якби німці забороняли німецьку мову!- Піди у ЦНАБ та поміняй прізвище!! Ти притомна взагалі??!Єбаааать…Найцікавіше, що не все українською. Тобто це не узькощелепні обурились. Це якісь, хм… люди дійсно вважають, що з прізвищем Орєхова не можна відстоювати українську в Україні. Та й напевно жити в Україні мені не треба, на їх переконання.Якщо ви думаєте, що мій коментар містив якусь радікальщину, то блять ні. Зараз процитую.«Будеш виходити, візьми мене з собою. Кожного дня проходжу повз школи, батьки забирають з навчання дітей. З автівок лунає росісянська музика і якщо раз на три дні чую, як батьки розмовляють з дітьми українською - то щастя»Це все. За це мені прилетіло про каzапське прізвище, про цькування, про заборону інших мов. Розповідати цим недолугим про різницю між національністю та етнічним походженням - марно. Але я все ж таки написала))P.S. Нам пизда, шановні. Якщо українською толерують та відстоюють мову вбивць - нам пизда.
Отак стримуєшся , тримаєш все в собі, не виливаєш свій розпач на оточуючих. Ходиш, аж закипаєш. Аж дах ссувається у бік шизофренії. А ти тримаєшся, розуміючи, що люди ж не винні, що ти ПТРСщиця зі стажем.І оце ходить жінка на грані нервового зриву. І дивиться на неї боженька та думає собі- Яка хороша слухняна дівчинка! Як дбає про інших, як не труїть своїми розладами людей! Тільки бачу, свистане в неї фляга, чесне божеське. Треба дати бабі розраду якусь. Ооо, тут є одна бабка піздопротивна. Підсуну, хай моя дитина божа потішиться.Йду я з собаками з прогулянки через двір на Госпромчику. Двір доглянутий, квіточки, таке інше. І бабка на лавці. Насправді було набагато довше, я вам стисло та тезисно.- Миленькая, не ходите тут со своими собаками , а то они все тут обсирают - каже мені .- В мене є пакети для прибирання, не турбуйтесь. А ходить я буду скрізь, де не заборонено. На все добре - чемність в мені прокачана, я навіть ментів на блокпостах нахуй не посилаю.Совкового мамонта моя українська тригерить так, ніби я нассяла на її комсомольську юність. - И разговаривай нормально!!! Я тут всю жизнь живу, приехала три дня назад, умничает. Ти тут никто!! Человеческим язиком говори!! Я глибоко дихаю, дивлюсь у безхмарне небо. Одна, майже прозора далека хмаринка. На ній сидить боженька, дригає ножками. - Можна, дитина! Я саме для тебе цю калошу випхнув. Вона твоя. Але без криміналу. Хоча….Боженька чеше ліву пʼяту об праву та вмикає камеру. Режим кінематограф.- Аз ти стара каzzпастка підорасіна! - починаю я, смакуючи кожну літеру. Далі ми з боженькою резвілісь, як могли.Він задорно знімав контент для тікітоків, я виплескувала все, що накопичилось. Собаки полягали біля ніг і теж насолоджувались тим, що волаю я не на них. В якийсь момент мені здалось, що вистачить. У діда на хмаринці були інші плани.- Я вот сейчас возьму кирпич и кину тебе в голову - завізжала стара хуйня.- Погнали - посміхнувся Творець.- Як вам не соромно! Війна в країні, люди гинуть, а ви так лаєтесь! - збоку почула я від когось. Жінка, теж похила. Я не встигла нічого ні сказати ні пояснити.- Ви стара людина, а таким брудом плюєте, за що? - продовжувала вона.- То українська з неї тварюку витягнула - сказала я і підкурила. - Та коли ви вже повиздихаєте, совкові жаби! - підхоплює естафету жінка. - Відкриєш рота ще раз - вʼїбу - фіналізую я розмову.Собаки неспіхом встають з землі, потягуються, ми уходимо.Вперше за багато тижнів не першить у горлі та дивом перестає боліти спина.- Похід до психолога - зараховано - під ніс собі бубнить боженька та щось викреслює у щоденнику.
Ранок почався з того, що зламався телефон. З пів сьомої я тицькала в нього пальцями у різній послідовності тицькання. Дві години я відмовлялась прийняти той факт, що телефону пізда. Потім ще дві години я намагалась не ридати, тому пішла поратись з кошачими лотками, цибулинами нарцисів та посівними роботами. Ну типу, тьфу на тебе, гівно таке. От зараз я брошу тебе на призволяще, ти обісрешся та запрацюєш. Якщо коротко, то хуй. Не обісрався.Після ще двох годин моїх безглуздих реанімаційних дій прийшо усвідомлення. І тоді я розридалась. Розмазало бабу вщент. Бо в середу в мене виїзд, Покровський напрямок. Бо всі точки, всі контакти, всі домовленості в уцій клятій коробочці, яка настільки невчасно вирішила сконати.Ридала так, що досі боляче очима клипати.Ридала так, що заболіло десь в районі діафрагми. Від того, що я тепер не знаю, куди і як я поїду до хлопців. Від того, що не знаю, де і як я буду шукати гроші на інший телефон.Від того, що не зможу продавати своє мило і заробляти. Ридала спочатку від всього того. А потім просто за всіма. За братом, за моїми тваринами, яких знищив підар, за моїм життям, яке ніколи не повернеться. Яке поховано по частинам на кладовищах.За всіма жахливими втратами, яких неможливо пережити. За всім тим, що давила в собі місяцями, роками. Про що забороняла собі згадувати, щоб не зійти з розуму. Один кончений поламаний телефон…Одна кончена поламана нервова система. Звісно, потім я дзвонила подрузі з проханням про її старий айфон, бігала по сервісам, відновлювала інформацію, відписувала хлопцям контакти Горинича на всяк випадок. Брала себе в руки. Але пишу це зараз і знов плачу. Ми звісно незламні. Але поламані піздец як. Інші. P.S. Збір не закрит. Везу те, на що встигла назбирати та що встигла купити. Бо чекати не можна, у хлопців там срака. Покровськ. Піхота.Закиньте копійчину хлорцям, будь ласка.Може ще щось встигну купити. І не соромтесь своїх сліз. 4874070011080767
- Чому ти нічого не пишеш?- Не пишеться.В мене зараз дохуя чого з придатком «не». Не пишеться, не посміхається, не спиться, не працюється. Не живеться. Особистий світ знов втратив фарби, залишаючи чорний та білий. Білий - коли назбирала, купила та привезла до хлопців. Чорне - коли не купила, не назбирала, не привезла. Теж саме, але з цім конченим «не». В проміжках життя фарбується відтінками сірого, від графіту до попелу. Знов ці гойдалки до нудоти. Втрата сенсів. Пошук. Знайдені. Знов втрачені. Заїбало. - А ти поплач.- Не плачеться.Ну як, сльози течуть навіть без приводів. Окремо від мене працюють слізні залози останнім часом. Хвіст крутить собакою, як хоче. І де хоче. На вулиці, в дорозі, півночі. А от коли прям треба - ніхуя, жодної солоної краплі. Може саме тому в мене зараз запалення очей, що вони, справжні, не виходять з середини? Отруюють своєю біллю, розʼїдають сілью. Невиплаканні сльози. Не розказані історії. Не прийнята втрата. Не прожитий біль. Схований у підвалі, прикутий наручниками до старої цеглини. Страшний біль, з яким неможливо жити. Який неможливо усвідомити.Який нагадує про себе, попри те, що я йому чипляю кляп на рота. В мене зараз дохуя чого з придатком «не».В том числі грошей. Їх просто, блять, немає. Я вичерпала все до останнього, щоб закрити декілька запитів. Зараз маю на рахунку дулю.І купу запитів від хлопців. Покровський напрямок.Запоріжський.Купʼянський.І вас. Єдиних, в кого я вірю, окрім ЗСУ.- Ви нас тільки не бросайте - обіймає мене Хірург.- Люба, а ви про нас не забули? - питає Лєва.- Я вибачаюсь за наглість, дуже потрібні зарядні та СТАРЛІНК - пише Андрій. Долучайтеся до допомоги.Допомагайте будь ласка. Хлопці дуже потребують. Дуже.І так, краще маленький донат, чим велике ніхуя. 4874070011080767
Сьогодні півдня вешталась. Бродили с подругою по барахолці, пили каву та пиво, віддавала замовлення. Сиділи на лавочках, навіть купили окрошку в Буфеті. На дверях підʼїзду побачила обʼяву про те, що завтра з ранку буде пробний запуск опалення.- Нахіба? - спитали ми з подругою хором і я зрозуміла - ми пережили зиму. Ми її пережили. - Люба, привіт. Я бачу, в тебе відкритий балкон. В тебе що, заробили батареї? - звонить мені інша подруга.- Та ні, просто на вулиці тепліше, ніж у хаті. Хай трохи нагріється - сміюсь я. І розумію, ми пережили цю зиму. З ранку прибираю лотки, мию підлогу, ставлю величезну каструлю на вогонь, роблю собі чай. Гріюсь у теплих променях і розумію.Ми пережили. Дихаю з силою, посміхаюсь сама з себе. Пережили. Бо пара з рота в хаті більш не йде. Бо я стою в майці та пижамних штанях, а не у всіх лахах одразу . Не гріюся о чашку з чаєм. Вилізла самостійно з ліжка, з під однієї ковдри, не з під груди усіх пледіків.Навіть відпихувала від себе Мєрзкую Бу під ранок. Це невдячно, бо саме ця костлява жєнщіна віддано зігрівала мене всі ці льодові ночі. Залазила під ворох ковдр, притискалась до мене і гріла. І ще Філімон, який робив теж саме, але з іншого боку баби. Я об його тепле товсте пузко гріла руки, кіт терпів і додав мене у ніс потилицею.Піксель, на відміну від притомних звєрюшек, поводив себе отвратно. Наприклад, зжер дріт від обігрівача. Таку хуйню я навіть від нього не очікувала, тому обіжєна досі і не пробачу ніколи. Це ту мач навіть для його обмежених розумових здібностей, я щітаю. Пью чай, гортаю тікток. Натрапляю на гундосик.- Ми пережили цю зиму - гуняве гарант.Та ні, не шановний. Це МИ її пережили. Попри ваших міндічів , цукерманів, галущенків та інших підарастів. Попри всі ваші схематози та всі ваші очікування. Попри весь ваш пізділ. І на цей раз не вийшло в вас. Спілкуюсь з подругою. Вона свій час обирала це лайно та дуже агресивно постила за все зелене. - Хай би краще напередодні цих виборів мене машина збила - каже вона. І вибачається. Не розкаявшийся ні в чому Піксель валяється біля балкону. Мерзкая Бу і далі налаштована рятувати мене від холоду власним тілом, Філімон вичікує мене на подушках.Я варю мило та збираю запити від хлопців, обіцяю їм допомогти. Ми пережили. Життя триває.Боротьба триває. 4874070011080767
Тут таке діло, що знов потрібна ваша допомога. На цей раз особисто мені. Я принципово намагаюсь не розказувати, як я зараз живу. Тому що добре розумію, що в мене є те, чого у багатьох відняла ця клята війна. Допомоги потребує наша машинка, наш синій дракон. Бо пацан 98 року, життя не щадить нікого, а враховуючи, де ми його мотали останніх три роки, то йому подякували треба, що не послав нас і не здох.Треба ремонт та нову резину, бо та вже лиса капець.В мене зараз зовсім немає, я навіть на корм для свого колхозу гроші позичала. Будь ласка, купить в мене мило!Воно свіжак, весняне і дуже класне. А я на ці гроші підшаманю течік і куплю колеса. І благодійність і собі приємно зробите)Ціна 200 гривень.Вага 130 грамів.До мила ще є збите масло Ши, мʼяке мило бельді та гідрофільна олійка, відповідно ароматам. ROSE, NEROLI, JASMINE Можна окремо, можна боксами. Можна лайкнути та зробити репост.Можна підписатись на мій інстаграм, там всього більше і майже немає про віну. https://www.instagram.com/formula_ukraine_?igsh=MTVlNWdlc25pemN6bg%3D%3D&utm_source=qrДякую вам заздалегідь ❤️4874070011080767Фото мила в коментарях))
В нас дійсно Свята Земля.Бо вона омита кровʼю найкращих.Сьогодні всі згадують 24.02.2022. Я теж пам’ятаю цей день по годинах. Ми всі тоді прокинулись від слова «війна».Але майже ніхто з нас не усвідомлював, яка безодня болю та пекла чекала попереду. Бо таке неможливо було уявити у 21му столітті у самому центрі Європи. Бо, навіть попри обстріли по всій країні, попри страшні колони, які рухались до наших міст та містечок, ніхто з нас ще не знав, які потойбічні потвори йдуть нас нищити. Це вже потім ми будемо вбиті у драмтеатрі у Маріуполі, будемо зґвалтовані у Бучі, будемо закопані у лісах Ізюму. Це вже потім будемо вмирати кожного дня, кожного разу чуючи про посмертні подвиги наших героїв. Вже потім будемо втрачати найрідніших. Сходити з розуму, коли твоє повідомлення висить непрочитане добу. Вже потім будемо вчитись молитися, навіть, якщо не віриш. Бо іншого просто не лишається.Вже потім навчимось збирати себе з уламків й перти далі, намагаючись бути хоча на краплину корисними. Вже потім навчимось жити з цією біллю, яку неможливо витримати, неможливо, бо вона заважає навіть дихати. Вже потім нас поплавить так чи інакше і ми навчимось жити отакі, поплавлені.Вже потім зрозуміємо, що єдині, хто рятує нас кожного дня - це наші воїни.Кожного дня, які складаються у тижні, місяці, роки.Чотири роки цієї клятої війни вони зберігають наші життя. Ціною своїх.Вшануйте памʼять полеглих.Допоможіть живим виборювати наше існування.Подякуйте їм, що ми й досі є.4874070011080767
Поки узьколобі гомункули кричать вивсеврьоті і купЯнськнаш, справжні леви баранять там підарастів. Поки хуйня з прогресуючій деменцією розказує, як Крим омиває океани з усіх боків, наші хлопці та дівчата показують всьому світу приклад нелюдської мужності та люті до ворога.Поки гунявий янелох починає перекладати тягар відповідальності на народ України, мовляв, вирішуйте на референдумі, що робить з Донбасом, люди стоять міцним тилом. Так, саме ЛЮДИ, не населення. Доєднуйтесь до допомоги единим, хто захищає нас кожної миті. Допомагайте тим, завдяки кому у нас є плани на це Різдво та Новий Рік. Завдяки кому ми маємо таку розкіш, як плани та мрії. На Купʼянський напрямок терміново необхідне наступне 12 великих буржуєк ( маленьки вже скирдую)10 бензопилок та запасні цепки на них.20 сокир.20 розкладушок НАТОвського зразка ( або якісні туристичні)Робочі рукавиці ( дуже багато)І ще посуд, вологі серветки, теплі речі, щоб копирсатись під автівками та не псувати форму, зігрівайки та купу всього. Бо наші державники можуть тікі красти та зарплатню собі за це підіймати, на хлопців не вистачає вже котрий рік. Але є ми з вами. Люди, які кожного дня доводять нашим військовим, що їх бій не даремний, що вони захищають не тільки існування цих вороваєк, а і наше з ваши, нормальних людей. Знайдіть копійчину, закиньте хлопцям. Я розумію, олівʼє, червона рибка, бухлішко на НР само себе не купить… Але ж нас з вами захищають вони. 4874070011080767
Максимально гидко від подій останніх днів.Але намагаюсь рятувати себе простою формулою.Поки старі дементори (у всіх сенсах) намагаються продати нас узьне - нам своє робити.Поки Турция, Казахстан та, тидижжж, Естонія, обурюються влучаннями по підарським танкерам - нам своє робити.Поки імпотентні кнопки в парламенті знов приймають вбивчий бюджет - нам стиснути зуби, міцно матюкнутись та своє робити. Поки хлопці прохають про допомогу - нам своє робити і не зупинятись!Я не експерт ні разу, окрім мила, але я повторю те, що кажу з 22го. Люди - це виключно наша, НАРОДНА війна! Цьому світові немає до нас діла, окрім пошукати користі з нашої біди.Нашим обранцям немає до нас діла, окрім як обікрасти країну та нас з вами під нуль. Немає на кого спиратись, окрім наших хлопців та дівчат. Які отам, в окопах, посадках, пойобаних хатах, у єбєнях, на нульовій. Які протистоять не тільки узьне, а і усьому цьому прогнившему світу. Світу, який толерує та намагається легалізувати людожерів та своїми дряхлими ручонками підштовхує їм нас знищення. Люди, ви памʼятаєте початок повномасштабного вторгнення? Ви памʼятаєте, якими ми всі тоді були? Зараз треба ще дужче! Бо ніхто, окрім нас, не зможе протистояти цій клятій лаптеногій навалі. Бо ніхто, окрім нас, не зацікавлений в тому, щоб ми вижили та існували. Пойміть це та допомагайте! По копійчині, з Вовіной тисячі, з останніх сил. Бо ніхто, окрім нас…- Пафос, істерика та гасла - скажуть зараз деякі.- Та ідіть нахуй! - скажу деякім я. Терміновий збір на Купʼянський напрямок. Доєднуйтесь до допомоги. 4874070011080767
Сьогодні подзвонили хлопці.- В нас два 200 - хриплим голосом каже Серега. Я ковтаю свій біль та мовчу. - Ми евакуювали одного полеглого, він пролежав… У морзі Хирург знайшов у грудної клітини шеврон. Зʼясували, хто він, набрали родичів.- Він в полоні!!! Ідіть нахуй!! - та кинули слухавку. Не вірять. Не хочуть вірити.Молодий комроти з гордістю показує мені, як вони облаштували побут на новій хаті, як зробили собі навіть гарячу воду та душевну кабінку. -Люба, дивиться! Ось тут насос качає воду, через ту шлангочку вона гріється у цієї штуки, а вже потім потрапляє через усю шлангочку до душу. Це ми самі зробили. І душевну кабінку теж. - А це наш наземний дрон. На гусенях, бачите? Для підвозу провізії та бк на позиції. Ми його самі купили. 6 тисяч долярів, скинулись з пацанами. Ну його ще дошаманити треба, тільки нема кому. Немає рук. В мене хлопці на позиціях сидять, їх мінять нема ким…- Давайте щось до чаю! Бутіков зараз зробимо. Ми вам подарунок приготували!- Люба, тримайтесь будь ласка! Ви так потрібні хлопцям. Дякую за все, що робите! Я знаю, як це важливо. В мене два сини на фронті загинули… - читаю я повідомлення від незнайомої мені жінки. - Принципово замовляю українське! Підберіть мені будь ласка щось на корпоративні подарунки - робить замовлення дівчина, яка зараз живе та працює в Швейцарії. - Дівчата, мені терміново треба сітки!! Багато, для арти - вмовляю я.- Любочка, в нас черга. Але будемо робити навіть вночі. Почекай трішечки. Пишу це під мерзенні звуки шахедів та вибухи з міста- героя Харкова. Пане Президенте, про яке обʼєднання закликаєте нас ви? Ми давно обʼєднані, допомагаємо один одному, підтримуємо, єднаємось. Жебракуємо, купляємо, відвозимо. Витрачаємо на допомогу останні гроші та сили. До якого обʼєднання ви нас призиваєте, пан президент? Які срачі ви пропонуєте припинити? Де відрубані руки?Як ся мають ваші свінарчуки?
TGLIST.COM.UA
