Церковні новинні ресурси знову сколихнула чергова атака на православний храм. Знову віруючі та священство піддаються побиттю і всяким наклепам. І знову зацікавлена преса спотворює правду.Але давайте спробуємо представити ситуацію з точки зору стороннього спостерігача без упередження.Є дві громади, які називають себе християнськими. Як зрозуміти, яка з них насправді християнська, а яка тільки носить відповідну вивіску?Обидві громади претендують на один і той же храм. Перша громада його будувала, утримувала, наповнювала молитвою. Друга не має до нього ніякого відношення, проте вважає, що цей храм належить їй за певними мирськими законами.І ось друга громада організовує розбійний напад на спірний храм: в святиню вриваються озброєні нападники, чинять свавілля, трощать майно, грабують церковну казну, б'ють віруючих, священників, єпископів...Для неупередженого глядача, хоча б трохи знайомого з принципами християнства, все очевидно: громада не може бути християнською, якщо так демонстративно поводиться не по-християнськи. Можна говорити про політичну доцільність, мирські закони, революційну необхідність і про що завгодно, але все це не має ніякого відношення до християнства.Наведений приклад зовсім не абстрактний. Це реальний переказ сюжету з картинами постійного насильства та агресії, які переживають віруючі нашої Церкви.Здавалося б, все зрозуміло. Господь говорить: «Дерево пізнається по плоду» (Мф. 12:33). Як взагалі можна щиро молитися в храмі, який ти насильно забрав, проливаючи кров?Але, на жаль, цілий хор блогерів, журналістів, релігієзнавців і «радників за свободу совісті» звинувачує не тих, хто захоплює храми за допомогою обману і насильства, не тих, хто б'є і грабує, а тих, кого переслідують, кого б'ють, у кого забирають майно.Виявляється, винні віруючі і духовенство Української Православної Церкви, тому що наважуються захищати власні святині, тому що продовжують зберігати вірність Церкві, в якій були хрещені, тому що не поспішають об'єднуватися зі своїми насильниками.Але тепер навіть назвати насильника насильником не можна, адже це відразу кваліфікується як «розпалювання релігійної ворожнечі і ненависті».Хіба це не божевілля? Але такі часи, в які ми живемо, часи тотального божевілля, маніпуляцій і брехні. Нам залишається одне: незважаючи ні на що не озлоблюватися, не відповідати злом за зло, але продовжувати стояти в правді, бо там, де істина, там Христос, і тільки в Ньому спасіння.
Сьогодні Предстоятель Української Православної Церкви, Блаженніший Митрополит Онуфрій, відзначає день свого небесного покровителя.Центр інформації УПЦ підготував добірку цитат із його проповідей, у яких розкривається глибина християнської віри, сила молитви та всеперемагаюча любов до Бога.🌿«Людина стала рідною Богові, бо Бог з’єднався з людиною. І тепер вона — у Божественних обіймах любові, з яких її не зможе вирвати жодна сила зла, якщо сама людина цього не захоче».🌿«Ми повинні молитися, не лінуватися молитися, щоб ім’я Боже було постійно у вустах, у нашому розумі, у нашому серці. І коли людина так робить й оберігає себе від зла, то вона проходить земне життя, яке б воно не було складне, легко і просто, без трагедій та падінь, з яких не можливо було б піднятися».🌿«Коли Церква зазнає нападів, ганьби, докорів, ми повинні ще більше виявляти любов до Неї. Це час, коли ми можемо показати свою духовну мужність і справжню любов до Бога».🌿«Коли людина починає розуміти свою неміч, у ній починає діяти Божественна сила, яка «в немочі звершується», і тоді людина дійсно стає сильною. Тому що Бог є Сила».🌿«Завжди є такі дари, які ми отримуємо, навіть не знаючи про це. Саме життя — це є дар Божий. І за цей дар потрібно постійно дякувати Богу».🌿«Кожна людина має свій шлях спасіння, і завданням людини є знайти цей свій шлях і піти ним, адже він є найзручнішим і найспасительнішим для людини. Цей шлях веде легко людину до Бога».🌿«Що б з нами не робили, які б рішення не приймали, ми все рівно будемо любити всіх. Будемо любити Бога, будемо любити свою землю, свій народ, свою владу, своє військо. Будемо любити всіх людей і молитися за них. Тому що наша Церква – це Церква любові. Її заснував Бог, Який Сам є Любов».🌿«Людина, проходячи через труднощі земного буття, десь спотикається, десь падає, десь встає. Молитва покаяння допомагає людині вставати, коли вона впала».🌿«Для християнина є завжди світла надія. Хто не знає Христа, для того майбутнє — темне і незрозуміле. А для тих, хто знає і любить Христа, завжди, де б він не був, є світло в кінці тунелю і цим світлом являється наш Спаситель, Господь, Іісус Христос».🌿«Людство має стати кращим, але це робиться єдиним шляхом — коли намагатися стати кращим буде кожен із нас».🌿«Молімося, щоб Господь благословив миром нашу українську землю і всіх нас, хто живе на ній. Тоді ми будемо синами спасіння і вічного життя».
🔥 СПАСЬКА. ДЛЯ ВЛАДИ НА ФОТО ПРИВИДИ — ЦИХ ЛЮДЕЙ НЕ ІСНУЄПеред вами привиди, те, чого не існує, якщо вірити ДЕСС, Чернівецькій обласній адміністрації, МІНКУЛЬТУ та владі взагалі.Парафії Іоана Сучавського УПЦ більше не існує у державних реєстрах — корупціонери і шахраї "переписали" її до ПЦУ після імітації "голосування за перехід". Ви наочно можете бачити, чи перейшла вона кудись, якщо десятки людей служать Господу у будинку замість відібраного храму.Але формально її не існує. Чиновники можуть звітувати про "успішний перехід" і "ліквідацію московського осередку". МІНКУЛЬТ може покращити статистику "утвердження ПЦУ", хоча і перші, і другі взагалі за своїм призначенням і законом не повинні і не мають права займатися вибірковими лобіюванням будь-якої церкви, це середньовічний абсурд. Але зараз ми про совкові цифри і реальність. Ця жива громада — одна з сотень і сотень ліквідованих на бумазі — або привиди, або яскраве свідчення, що паперова ПЦУ і режим Зе- + Є-ленського побудовані на брехні.
З 3 по 5 червня тривала чергова поїздка в рамках Місії Милосердя священників Київської єпархії УПЦ. Протоієрей Андрій Дворовий, голова відділу соціального служіння та благодійництва Київської єпархії, разом із протоієреєм Володимиром Паращаком, благочинним Боярського благочиння, відвідали Донеччину та Харківщину, передаючи допомогу тим, хто її сьогодні потребує найбільше.Поїздка розпочалася з відвідин Святогірської лаври. Священники привезли продукти, овочі, фрукти для братії, переселенців і нужденних, які знайшли тимчасовий прихисток у монастирі. Особливу увагу приділили дітям — передали одяг, іграшки, книжки, цукерки й печиво для маленьких мешканців лаври.Гуманітарну допомогу також доправили до Слов’янська і Краматорська. У храмі на честь прп. Серафима Саровського передали продуктові набори та свіжі фрукти для нужденних, якими опікується громада.Особливим моментом стало освячення та передача автомобіля для українських захисників на Донеччині — дарунок від громади Боярського благочиння.Священники традиційно навідали військовослужбовців із трьох бойових частин, що боронять Україну на Торецькому, Лиманському та Покровському напрямках. Передали свіжі фрукти, продукти харчування та гуманітарний вантаж, а також — підтримку, молитву і щире слово віри.Звертаючись до військових, протоієрей Андрій Дворовий висловив щиру вдячність за їхню самовідданість і жертовність. Він підкреслив, що захисники щодня ризикують найціннішим — власним життям — заради спокою, безпеки та майбутнього мирних людей. Протоієрей Андрій наголосив, що Церква постійно підносить молитви за військових та з вдячністю вшановує їхній жертовний подвиг.
⚡ЧЕНЦІВ ЛАВРИ ВЗЯЛИ В ОБЛОГУ. ВОНИ ПОСКАРЖИЛИСЬ ОМБУДСМЕНУ ЧЕРЕЗ БЛОКАДУ ПРОДУКТІВ І ЛІКІВВлада не пропускає на територію Києво-Печерської Лаври машини з продуктами харчування та ліками для братії монастиря, повідомляє обитель УПЦ. Братія подала скаргу до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.«На підставі чинного Наказу Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» № 04-07/91 від 10.08.2023, заїзд і виїзд транспортних засобів, що задіяні в забезпеченні життєдіяльності Монастиря, повинен здійснюватися щоденно згідно з затвердженими Заповідником списками.Проте, всупереч власному Наказу, керівництво Національного заповідника протиправно дало вказівку не пропускати автомобілі з продуктами харчування, ліками та іншими необхідними для життя монахів речами на територію Нижньої Лаври. ❗Працівники поліції, перевищуючи повноваження, незаконно виконують цю вказівку.У заяві йдеться про порушення конституційних прав ченців з боку співробітників Національної поліції України та керівництва Національного заповідника «Києво-Печерська лавра».Зокрема, вказується на неприпустимість обмеження права на свободу віросповідання та на гідні умови проживання.Представники обителі наголошують: жодного судового рішення, яке набрало законної сили щодо виселення ченців або заборони їх перебування на території монастиря, не існує.Відтак, братія перебуває в Лаврі на законних підставах.Очікується реакція Омбудсмена, а також офіційні роз’яснення з боку поліції та адміністрації Заповідника»https://lavra.ua/uk/bratiya-podala-skargu-ombudsmenu-cherez-pereshkodu-dostavtsi-produktov/
🕊На Вінниччині ієрархи УПЦ підтримали громади, котрі залишилися без храмів.29 травня 2025 року, у свято Вознесіння Господнього, митрополит Могилів-Подільський і Шаргородський Агапіт відвідав та молитовно підтримав релігійну громаду на честь Різдва Пресвятої Богородиці селища Вендичани, яку позбавили можливості молитися у власному храмі. Також у цей день митрополит Вінницький і Барський Варсонофій звершив Божественну літургію у пристосованому храмі Вознесенської парафії села Станіславчик. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на єпархіальні пресслужби.🙏Божественну літургію у Вендичанах митрополит Агапіт звершив просто неба.«Цьогоріч у лютому віряни Вендичан були позбавлені свого храму та залишись без місця для молитви. З того часу православна громада молиться в пристосованому приміщенні, яке стало тимчасовим прихистком для богослужінь», — зазначають у Могилів-Подільській єпархії.За богослужінням архіпастирю співслужили настоятель парафії протоієрей Анатолій Киричук та духовенство єпархії.Архієрей, духовенство та парафіяни сугубо помолилися за Захисників України та мир для нашої Батьківщини.Після Літургії владика окропив вірян святою водою, звернувся до них зі словом проповіді та висловив слова підтримки настоятелю й громаді.🙏За Літургією у пристосованому храмі Вознесенської парафії села Станіславчик керуючому Вінницькою єпархією співслужили секретар єпархії архімандрит Єнох (Торак), благочинний Жмеринського округу протоієрей Ярослав Коромчевський, настоятель парафії ієрей Богдан Михальський та духовенство єпархії.«Парафія у Станіславчику зазнала тяжких випробувань. Кілька років тому колишній настоятель храму зрадив священицькій присязі, чим спричинив розкол у громаді. Унаслідок конфлікту споруда храму Вознесіння Господнього була захоплена, а вірні канонічної Церкви змушені проводити богослужіння у пристосованому приміщенні. Незважаючи на труднощі, громада зберегла вірність Українській Православній Церкві та активно розвиває духовне життя», — повідомляє пресслужба Вінницької єпархії.На сугубій єктенії підносились сугубі молитви за мир в Україні, за воїнів-захисників та за зміцнення й збереження нашої держави.За ревне служіння Церкві митрополит Варсонофій відзначив настоятеля парафії ієрея Богдана Михальського богослужбовою нагородою — палицею. Також архіпастир вручив церковні відзнаки благодійникам і активним парафіянам, які підтримують громаду у непростий час.Після завершення богослужіння владика звернувся до присутніх з архіпастирським словом.На сайті, фото.
Домінування ліберального порядку денного в західній культурі в останні десятиліття неухильно чинило тиск на релігійні структури. Його можна коротко охарактеризувати прагненням адаптувати церкви до «духу віку цього». І ось ми вже бачимо поступовий відступ більшості християнських деномінацій від істини вчення Христа.Першими падіння зазнали багато протестантських конфесій, потім радикальні зміни почали проявлятися в католицизмі. Трохи пізніше ці тенденції торкнулися і Православ'я.Обережно, але наполегливо ліволіберальний порядок денний стукає у двері Церкви, і деякі раді впустити його під гаслами «демократичності», «близькості до людей» і «широти поглядів».На практиці це виражається у вимозі відмови від суворих канонічних норм, спрощення богослужіння, обов'язкового перекладу богослужбових текстів на сучасні мови. Життя віруючих, на думку «реформаторів», має стати простішим, зручнішим і комфортнішим.За цими вимогами стоїть начебто добра мотивація: привести більше людей до Церкви. Але привести ще не означає утримати.Практика церковного життя показує, що люди, які приходять до храму не заради покаяння, а заради того, щоб «добре провести час», довго там не затримуються.Такі експерименти ще були можливі в благополучний час, але в періоди випробувань більшість тих, кого залучили до храму розвагами під нібито духовною вивіскою, відсіюються. Люди ж, які прийшли до Церкви, щоб потрудитися, щоб змінити своє життя, щоб знайти Христа, залишаються, незважаючи на всі труднощі і навіть переслідування.Це цілком відповідає словам Самого Господа: «Якщо хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, і візьме свій хрест, і йде за Мною» (Лк. 9:23).Спаситель ніде не говорить про зручність і комфорт духовного життя, навпаки: «Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ті ворота й широка та дорога, що ведуть до загибелі, – і багато є тих, які ними входять,але вузькі ті ворота й тісна та дорога, що ведуть до життя, – і мало є тих, хто їх знаходить» (Мф. 7:13–14).Не модернізація врятує Церкву, не потурання духу цього віку і уявні турботи про зручність парафіян. Церква не потребує спасіння. Навпаки – сама Церква рятує людей, які приходять до неї.
У ці дні Церква вшановує пам’ять святих Жінок-Мироносиць. Їх віддане безкорисливе служіння Господу, їхня віра, вірність і любов до Спасителя справді дивовижні.Коли Христа схопили, побили і побили на страшну страту, навіть найближчі учні розбіглися. Але найбільш тендітні і беззахисні святі жони залишалися зі Спасителем до самого кінця. І вони ж перші безстрашно прийшли до Його Гробу, не думаючи про будь-які наслідки для себе.Чого ж дивуватися, що саме ці сміливі у своїй відданості жони першими почули добру звістку про Воскресіння Христове і передали всім нам?І тепер, звертаючись до молитви і заступництва цих святих жінок, ми не можемо не відзначити подвиг сучасних мироносиць — наших прихожанок. Тих самих прихожанок, на яких у більш спокійні для Церкви часи іноді дивилися дещо поблажливо-зарозуміло.Але ось настав час випробувань для Церкви, і деякі богословсько освічені мужі пішли в тінь, поважні проповідники замість проповіді про важливість церковних канонів раптом заговорили про компроміси, а хтось і зовсім покинув Церкву, забувши все, чого навчали роками.Але звичайні парафіянки, чия проста віра ще недавно викликала усмішку у «інтелектуалів», так само, як і Жони-Мироносиці, вистояли і залишилися зі своєю Церквою. Їх особистий досвід пізнання Бога виявився вищим, більш цінним і значущим, ніж для інших багатотомні схоластичні богословські праці, які вони прочитали.Є такий вислів, що за часів безбожних переслідувань Церкву відстояли саме жінки, «білі хусточки». Адже це насправді так і є. Причому не вперше.Зараз ми знову бачимо ці самі «хусточки», які не бояться протистояти грубій силі та агресії, які самовіддано захищають храми Божі, підтримують своїх священників, зберігають православну віру.Церковна історія часто повторюється. І це лише один із подібних прикладів.
З закінченням Світлого великоднього тижня в православних храмах починаються поминання померлих. Багато кладовищ наповнюються людьми, які прийшли вшанувати похованих там рідних.Дуже сумно, коли відвідування кладовищ супроводжується вживанням алкогольних напоїв, причому іноді надмірним, «в пам'ять» померлих, що більше нагадує язичницькі тризни замість пристойного християнського поминання.Навіть не варто зайвий раз нагадувати: ніякого відношення до православних традицій такі «пікніки» в місцях вічного спокою не мають і не приносять користі душам померлих.Однак в нинішніх умовах, коли багато хто змушений тікати від військових дій, далеко не кожен може відвідати могили рідних. Як же в такому випадку вшанувати пам'ять батьків і родичів?У мирських людей поминання померлих, як це не парадоксально, зосереджено не на померлих, а на самих поминаючих. Родичі збираються разом, щоб разом пережити відхід близької людини, втішитися і підтримати один одного. Однак віруючі знають, що смерть не припиняє існування людини і, незважаючи на цілком зрозумілу скорботу живих родичів, набагато важливіше приділити увагу не живим, а саме померлим – подбати про їхні душі.З вчення Церкви ми знаємо, що на посмертне буття померлих можна вплинути, молячись за них і роблячи за них добрі справи. Саме на це варто звернути увагу в першу чергу.І якщо зараз у нас немає можливості з тієї чи іншої причини відвідати могили, ми можемо прийти до найближчого храму і там вже, згідно з церковними правилами, встановленими для поминання, зробити все необхідне.Особливо важливо, як вже було сказано, займатися благодійністю в пам'ять про померлих. Зараз для цього більше можливостей, ніж будь-коли, адже навколо так багато страждаючих.У міру наших можливостей ми можемо допомогти нужденним: кому грошима, кому продуктами, кому добрим словом і участю. Жодна, навіть найменша, в наших очах, добра справа не залишиться без відплати згори.І чим більше таких добрих справ, чим сердечніше і світліше наша молитва, тим і нашим близьким, які до Страшного суду перебувають в іншому світі, буде легше і спокійніше.
Віруючі Української Православної Церкви сьогодні відзначають Радоницю — особливий день поминання померлих, традиційно у вівторок наступного тижня після Великодня. Цього дня, після Літургії та панахиди у храмі, прийнято відвідувати могили покійних рідних та близьких.Це поминання встановлено для того, щоб віруючі після світлого свята Великодня могли розділити з померлими велику радість Воскресіння Христового. Весь Світлий тиждень у церквах не служать панахиди, не згадують померлих, оскільки Великдень — це свято перемоги Христа над смертю. Заупокійні богослужіння переносяться на другий вівторок після Великодня. Звичай святкування Великодня на могилах померлих відомий з часів святителя Іоанна Златоуста (IV ст.), і ймовірно був і раніше. За традицією, відвідуючи цвинтарі, до могил підходять зі словами великоднього тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, хто у гробах, життя дарував». Цього дня на могилах священники звершують літію, під час якої просять у Бога прощення гріхів померлих і щоб Господь упокоїв їх там, де «ні хвороби, ні печалі, ні зітхання, але життя нескінченне». На могилах прийнято запалювати свічки та молитися за покійних. Також у цей день прийнято подавати милостиню нужденним з проханням помолитися за упокій покійних рідних і близьких, називаючи їхні імена. Православна Церква вчить, що молитва за упокій за рідних і близьких у дні особливого поминання померлих, полегшує їх долю у вічному житті.
TGLIST.COM.UA
