Домінування ліберального порядку денного в західній культурі в останні десятиліття неухильно чинило тиск на релігійні структури. Його можна коротко охарактеризувати прагненням адаптувати церкви до «духу віку цього». І ось ми вже бачимо поступовий відступ більшості християнських деномінацій від істини вчення Христа.Першими падіння зазнали багато протестантських конфесій, потім радикальні зміни почали проявлятися в католицизмі. Трохи пізніше ці тенденції торкнулися і Православ'я.Обережно, але наполегливо ліволіберальний порядок денний стукає у двері Церкви, і деякі раді впустити його під гаслами «демократичності», «близькості до людей» і «широти поглядів».На практиці це виражається у вимозі відмови від суворих канонічних норм, спрощення богослужіння, обов'язкового перекладу богослужбових текстів на сучасні мови. Життя віруючих, на думку «реформаторів», має стати простішим, зручнішим і комфортнішим.За цими вимогами стоїть начебто добра мотивація: привести більше людей до Церкви. Але привести ще не означає утримати.Практика церковного життя показує, що люди, які приходять до храму не заради покаяння, а заради того, щоб «добре провести час», довго там не затримуються.Такі експерименти ще були можливі в благополучний час, але в періоди випробувань більшість тих, кого залучили до храму розвагами під нібито духовною вивіскою, відсіюються. Люди ж, які прийшли до Церкви, щоб потрудитися, щоб змінити своє життя, щоб знайти Христа, залишаються, незважаючи на всі труднощі і навіть переслідування.Це цілком відповідає словам Самого Господа: «Якщо хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, і візьме свій хрест, і йде за Мною» (Лк. 9:23).Спаситель ніде не говорить про зручність і комфорт духовного життя, навпаки: «Входьте вузькими ворітьми, бо широкі ті ворота й широка та дорога, що ведуть до загибелі, – і багато є тих, які ними входять,але вузькі ті ворота й тісна та дорога, що ведуть до життя, – і мало є тих, хто їх знаходить» (Мф. 7:13–14).Не модернізація врятує Церкву, не потурання духу цього віку і уявні турботи про зручність парафіян. Церква не потребує спасіння. Навпаки – сама Церква рятує людей, які приходять до неї.