Telegram statistics channel - @kmnskeparh

Священномученик Макарій, митрополит Київський, був раніше архімандритом Віленського Свято-Троїцького монастиря.1495 року, після смерті Київського митрополита Іони (Глезни), він був обраний та висвячений на його місце собором святителів: Вассіаном Володимирським, Лукою Полоцьким, Вассіаном Туровським та Іоною Луцьким. Із Константинополя від патріарха Нифонта було надіслано благословенні листи, що затверджували обрання святителя Макарія на митрополичу кафедру.Митрополит Макарій докладав багато зусиль для послаблення внутрішніх чвар серед духовенства і мирян, дбав про розвиток Київської митрополії. На свої особисті кошти впорядкував та прикрасив багато храмів і монастирів. Він оберігав і захищав права православних від латинян. Для цього вживав заходів, щоб схилити литовського князя Олександра до православних.Жив митрополит у столиці Литви, оскільки Київ постійно зазнавав набігів кримських татар.1497 року, незважаючи на небезпеку, вірний пастирському обов’язку митрополит Макарій вирішив відвідати Київську кафедру, яка особливо постраждала від вторгнення татар, і на шляху своєму був ними вбитий. Було це 1 травня 1497 року, в селі Стриголове (Скригалове), на березі річки, де святий звершував богослужіння. Коли татари напали, святитель закликав тих, хто молився, рятуватися, а сам залишився біля вівтаря і прийняв мученицьку смерть: його зарубали, відтяли ступню і голову. Разом із ним було вбито й захоплено в полон багато людей з його пастви.Віряни гаряче оплакували смерть святителя. Тіло його було привезене до Києва і покладене в соборному храмі Святої Софії, де прославилося чудесами в 1625 і 1634 роках. Неодноразово запалювалися чудесним чином свічки перед іконостасом у соборі, де спочивав святитель, а від гробниці його виходили світло і вогонь. Святі мощі святителя Макарія, прославлені від Бога нетлінням і чудесами, спочивають у Києві у Володимирському соборі.1897 року на березі Прип’яті, де було вбито святителя Макарія, було збудовано стелу на згадку про цю трагічну подію.#календар #свято_дня

Святий апостол Яків був братом апостола Іоанна Богослова, разом з яким був покликаний на проповідь Євангелія Самим Господом із простих рибалок (Мф. 4:21; Мк. 1:19-20). Святим апостолам Якову, Іоанну та Петру Господь переважно відкривав Божественні тайни: під час воскресіння доньки Іаїра (Мк. 5:37-42; Лк. 8:51-55), на Фаворській горі (Мф. 17:1-9; Мк. 9:2-9; Лк. 9:28-36) і в Гефсиманському саду (Мф. 26:37-46; Мк. 14:32-42; Лк. 22:39-45).Після зішестя Святого Духа святий апостол Яків проповідував в Іспанії та інших країнах світу. Потім повернувся до Єрусалима, де відкрито вчив про Іісуса Христа, що Він істинний Месія і Спаситель світу, викривав фарисеїв та книжників у жорстокосердності та невірʼї. Іудеї були не в змозі протистояти апостольському слову і за гроші найняли філософа-волхва Гермогена, щоб той вступив у суперечку з апостолом і спростував його доводи про Христа як про обітованого Месію, Котрий прийшов на землю. Волхв послав до святого апостола свого учня Філіта, але той увірував у Господа Іісуса Христа. Незабаром і сам Гермоген переконався в силі Божій, спалив свої чарівні книги, прийняв святе Хрещення та став істинним послідовником Христовим.Тоді іудеї переконали царя Ірода Агрипу, схопити апостола Якова і засудити його на смерть. Святий Яків, спокійно вислухавши смертний вирок, продовжував свідчити про Христа. Один із донощиків на апостола на імʼя Іосія був вражений мужністю святого Якова. Він увірував в істину слів про пришестя Христа Месії. Коли апостола повели на страту, Іосія впав до його ніг, покаявся у своєму гріху і благав про прощення. Апостол обійняв, поцілував його і сказав: «Мир тобі і прощення». Іосія сповідав всенародно віру в Христа і був обезголовлений разом зі святим Яковом у 44 році в Єрусалимі (за іншими джерелами, близько 42 року).#календар #свято_дня

Апостол Іасон походив із Тарса (Мала Азія). Він був першим християнином у місті. Апостол Сосипатр походив із Ахаії. Обидва вони стали учнями апостола Павла, який навіть назвав їх своїми «родичами» (Рим. 16:21). Святий Іасон був поставлений єпископом у рідному місті Тарсі, а святий Сосипатр — в Іконії. З євангельською проповіддю вони вирушили на захід і 63 року досягли острова Керкіри в Іонічному морі поблизу Греції.Там вони заснували церкву в імʼя первомученика Стефана і багатьох хрестили. Правитель острова дізнався про це й увʼязнив їх. Там сиділи семеро розбійників: Саторній, Якисхол, Фавстіан, Януарій, Марсалій, Євфрасій і Маммій. Апостоли навернули їх до Христа. За сповідання Христа семеро вʼязнів мученицьки померли в казані з розтопленою смолою, сіркою і воском.Вʼязничний сторож, бачачи їхній мученицький подвиг, оголосив себе християнином. За це йому відрубали ліву руку, потім обидві ноги і потім голову. Апостолів Іасона і Сосипатра правитель наказав бити батогом і знову запроторити до вʼязниці.Коли дочка правителя, дівчина Керкіра, дізналася, як мученики страждають за Христа, вона оголосила себе християнкою і роздала всі свої прикраси жебракам. Оскаженілий правитель намагався вмовити доньку зректися Христа, але свята Керкіра твердо стояла і проти умовлянь, і проти погроз. Тоді озлоблений батько вигадав жахливе покарання доньки: він наказав помістити її в окремій вʼязниці та впустити до неї розбійника і блудника Мурина, щоб той збезчестив наречену Христову.Але коли розбійник підійшов до дверей вʼязниці, на нього напав ведмідь. Свята Керкіра почула шум і імʼям Христовим відігнала звіра, а потім молитвою зцілила рани Мурина. Після цього свята Керкіра просвітила його Христовою вірою, святий Мурин оголосив себе християнином і тут же був страчений.Правитель наказав підпалити вʼязницю, але свята дівчина залишилася жива. Тоді за наказом злостивого батька її повісили на дерево, задушили їдким димом і розстріляли стрілами. Після її смерті правитель вирішив стратити всіх християн на острові Керкірі. Мучеників Зінона, Євсевія, Неона і Віталія, просвітлених апостолами Іасоном і Сосипатром, було спалено.Жителі Керкіри, рятуючись від гоніння, переправилися на сусідній острів. Правитель із загоном воїнів поплив, але був поглинутий хвилями. Наступний правитель наказав кинути апостолів Іасона і Сосипатра в казан із киплячою смолою, але, коли побачив їх неушкодженими, зі сльозами вигукнув: «Боже Іассона і Сосипатра, помилуй мене!»Звільнені апостоли хрестили правителя і дали йому імʼя Севастіан. З його допомогою апостоли Іасон і Сосипатр побудували на острові кілька церков і, доживши там до глибокої старості, своєю палкою проповіддю примножили стадо Христове.#календар #свято_дня

У п’яту неділю після Пасхи Свята Церква пропонує нам Євангельське читання про бесіду Господа з самарянкою біля криниці (див. Євангеліє від Іоанна). Це одне з найглибших місць Святого Письма, де відкривається таємниця живої води — благодаті Святого Духа.Господь Ісус Христос, втомившись від дороги, сідає біля криниці Якова і просить у жінки-самарянки води. Але за цим простим проханням приховується велике одкровення: Христос відкриває їй дар «води живої», яка «стає джерелом води, що тече в життя вічне».Самарянка приходить по звичайну воду, але зустрічає Того, Хто може втамувати глибоку спрагу людського серця. Її життя було непростим і гріховним, але Господь не відкидає її. Він лагідно викриває її гріх, не принижуючи, а ведучи до покаяння і пізнання істини.Поступово, через діалог, самарянка проходить шлях духовного зростання: спочатку вона бачить у Христі лише юдея, потім — пророка, і нарешті визнає Його Месією. Так і кожна душа приходить до Бога не відразу, але через поступове відкриття серця.Особливо важливими є слова Господа про істинне поклоніння: «Настає час, і настав уже, коли істинні поклонники поклонятимуться Отцю в дусі і істині». Цими словами Христос показує, що справжнє богопочитання не обмежується місцем чи зовнішніми обрядами, але відбувається в глибині серця.За переданням, самарянка стала святою мученицею Фотинією (Свята Фотинія Самарянка), яка після зустрічі з Христом принесла світло віри багатьом людям. Її приклад показує, як одна зустріч із Господом може повністю змінити життя людини.Неділя про самарянку навчає нас шукати не тимчасового, а вічного; не тілесної лише води, а духовної благодаті. Господь і сьогодні стоїть біля «криниці» нашого життя і говорить кожному: якщо хто спраглий — нехай прийде до Мене і п’є.Нехай же і ми, відкинувши суєту та гріх, відкриємо своє серце для цієї живої води, щоб вона стала в нас джерелом життя вічного.#календар #свято_дня

Існує дві чудотворні ікони під назвою Молченська. Одна із них знаходиться в Софронієво-Молченській печерній чоловічій пустині на честь Різдва Пресвятої Богородиці, а інша знаходиться в Молченському жіночому монастирі Різдва Богородиці. Обидві обителі розташовані в Путивлі, що в Конотопській єпархії.На початку XIV століття до цих місць перебралися із розореного татарами Києва двоє ченців, які оселилися в печері недалеко від болота під назвою Молча. Ченці принесли з собою образ Пресвятої Богородиці, перед яким звершували молитви. Коли ченці відійшли до Господа, про них поступово забули, а місце їхнього проживання заросло лісом.18 вересня 1405 року бортник, який шукав у лісі вулики диких бджіл, побачив на дереві образ Богородиці, оточений сяйвом, і почув слова: «Хай буде збудована на цьому місці церква Пресвятої Богородиці». Бортник поспішив до Путивля зі звісткою про незвичайне явлення.Духовенство і безліч народу вирушили на вказане місце, і всі побачили ікону, яка випромінювала дивовижне світло. Багато хто тут же отримав зцілення від різних хвороб. Згодом на цьому місці був побудований Молченський чоловічий монастир Різдва Пресвятої Богородиці, названий через численні печери, що були навкруги, печерним.1605 року монастир пограбували поляки. Ігумен з братією були змушені залишити розорену обитель та перебратися до міського Путивльського монастиря. Оскільки до монастиря було перенесено і чудотворну Молченську ікону, то Путивльський монастир став також називатися Молченським. Під час однієї із пожеж чудотворна ікона загинула, але, на щастя, зберігся древній список ікони, який також прославився багатьма дивами.1653 року занедбаний Різдво-Богородичний монастир було відновлено стараннями будівничого Софронія, тож обитель отримала ще одну назву — Софронієва.За часів радянської влади монастир було зруйновано, а ікону втрачено.У дев’яності роки ХХ століття обидва Молченські монастирі були відновлені. Був знайдений і втрачений образ. Виявилося, що ікону ховали, рятуючи від наруги, місцеві жителі. 7 травня 1995 року хресним ходом ікону було перенесено до Спасо-Преображенського собору Молченського Путивльського монастиря.#календар #свято_дня

Преподобний Віталій, чернець монастиря преподобного Серіда, прийшов до Олександрії за святителя Іоанна Милостивого.Святий, досягнувши старості наважився взяти на себе надзвичайний подвиг: він записав до себе в помянник усіх блудниць Олександрії і почав старанно молитися за них. Преподобний трудився з ранку до вечора і заробляв щодня 12 мідних монет. Зароблене він віддавав одній із блудниць, до якої приходив на ніч і говорив: «Благаю тебе, за ці гроші тримай себе в чистоті цю ніч, не гріши ні з ким». Потім преподобний замикався з блудницею в її кімнаті, і, поки блудниця спала, старець всю ніч молився, читаючи псалми, а вранці тихо йшов від неї. І так він робив щодня, відвідуючи по черзі всіх блудниць, до того ж брав із них клятву, що вони збережуть у таємниці ціль його відвідувань. Жителі Олександрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою ченця, всіляко ображали його, а він покірно терпів усі глузування і тільки просив не засуджувати інших.Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох занепалих жінок. Одні із них пішли в монастирі, інші вийшли заміж, треті почали чесно працювати. Але розповісти про причину свого виправлення і тим зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися — їх повʼязувала клятва, взята святим. Коли одна із жінок порушила її і стала виправдовувати ченця, вона впала в біснування. Олександрійці після цього не сумнівалися в гріховності преподобного.Деякі клірики, спокусившись поведінкою ченця, донесли на нього святому патріарху Іоанну Милостивому. Але він не повірив донощикам і сказав: «Перестаньте засуджувати, особливо ченців. Хіба не знаєте, що сталося на Першому Нікейському Соборі? Деякі із єпископів і кліриків принесли один на одного письмові доноси блаженної памʼяті царю Константину Великому. Він наказав принести запалену свічку і, навіть не прочитавши писань, спалив їх і сказав: “Якби я на власні очі побачив єпископа, або священника, або ченця, котрий грішить, то покрив би такого своїм одягом, щоб ніхто не бачив його гріха”». Так мудрий святитель присоромив наклепників.Преподобний Віталій продовжував свій важкий подвиг: будучи перед людьми грішником і блудником, він приводив заблукалих до покаяння.Одного разу, виходячи із блудилища, преподобний зустрів юнака-блудника, котрий йшов туди, який з лайкою вдарив його по щоці і закричав, що монах ганьбить імʼя Христа. Преподобний відповів йому: «Повір мені, що за мене, смиренного, і ти отримаєш такий удар по щоці, що вся Олександрія збіжиться на твій крик».Через деякий час преподобний Віталій оселився в невеликій келії і в ній вночі помер. Тієї ж години перед юнаком, який ударив старця, зʼявився страшний біс, ударив його по щоці й закричав: «Ось тобі удар від ченця Віталія». Юнак почав біснуватися. Він у несамовитості рвав на собі одяг і кричав так голосно, що зібрав безліч народу.Коли через кілька годин юнак прийшов до тями, то побіг до келії преподобного, волаючи: «Помилуй мене, рабе Божий, що я согрішив проти тебе». Біля дверей келії він остаточно прийшов до тями і розповів присутнім про свою зустріч з преподобним Віталієм. Потім юнак постукав у двері келії, але не отримав відповіді. Коли двері зламали, то побачили, що преподобний преставився до Бога, стоячи на колінах перед іконою. У руках у нього був сувій зі словами: «Мужі олександрійські, не засуджуйте завчасно, поки не прийде Господь, Праведний Суддя».У цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона зцілилася і розповіла народу про все, що сталося з нею.Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися й розповіли про чесноти та милості святого.Святитель Іоанн Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Потім за скупчення жінок, які покаялися, навернених преподобним Віталієм, святий патріарх урочисто проніс його останки через усе місто і віддав їх чесному похованню. Відтоді багато олександрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.#календар #свято_дня

Священномученик Януарій єпископ і з ним святі мученики Прокул, Сосій та Фавст диякони, Дисидерій чтець, Євтихій та Акутіон прийняли мученицьку смерть за Христа близько 305 року, під час гонінь імператора Діоклітіана.Святителя Януарія схопили і привели на суд до правителя Кампанії (Середня Італія) Тимофія. За тверде сповідання християнської віри святителя кинули в розпечену піч. Але, подібно до вавилонських отроків, він вийшов звідти неушкодженим. Тоді за наказом Тимофія його розтягнули на верстаті й били залізними прутами так, що оголилися кістки.Серед натовпу, який зібрався, були диякон Фавст і чтець Дисидерій, котрі плакали, бачачи страждання свого єпископа. Язичники здогадалися, що вони християни, і кинули їх до в’язниці міста Путеола разом зі священномучеником Януарієм. У тій в’язниці перебували ув’язнені раніше за сповідання Христа два диякони, святі Сесій і Прокул, і двоє мирян — святі Євтихій і Акутіон.Наступного ранку всіх мучеників вивели в цирк на розтерзання диким звірам, але звірі не чіпали їх. Тимофій оголосив, що всі чудеса здійснюються через чаклунство християн, але тут же осліп і став волати про допомогу. Лагідний священномученик Януарій помолився про його зцілення, і Тимофій прозрів. Душевна ж сліпота не залишила мучителя, і він, зі ще більшою люттю звинувачуючи християн у чаклунстві, наказав відсікти всім мученикам голови за стінами міста († 305).Християни навколишніх міст узяли тіла святих мучеників для поховання, причому кожне місто взяло по одному, щоб мати свого заступника перед Богом. Жителі Неаполя взяли собі тіло священномученика Януарія. Разом з тілом вони зібрали з землі його запечену кров. Коли посудину з цією кров’ю поставили на мощі святого мученика, покладені в церкві міста Неаполя, кров розчинилася і стала гарячою, наче щойно пролитою. Від мощей священномученика Януарія відбувалося багато чудес. Під час виверження Везувію, коли жителі міста молилися священномученику Януарію, лава зупинилася, не дійшовши до міста. Благочестива жінка приклала ікону із зображенням священномученика до померлого сина — і він воскрес.#календар #свято_дня

У четверту неділю після Пасхи Свята Церква пропонує нам Євангельське читання про зцілення розслабленого при Овечій купелі (див. Євангеліє від Іоанна). Ця подія відкриває перед нами глибину Божого милосердя і водночас ставить людину перед серйозним духовним запитанням: чи бажає вона зцілення?Розслаблений лежав біля купелі тридцять вісім років, очікуючи, коли вода збуриться і принесе зцілення. Але він не мав людини, яка б допомогла йому увійти у воду. Цей образ — глибоко символічний. Він показує стан душі, яка ослаблена гріхом, паралізована звичкою до зла, і часто не має сили самостійно підвестися до духовного життя.Господь Ісус Христос, побачивши його, не просто зцілює, але запитує: «Чи хочеш бути здоровим?» Ці слова звернені і до кожного з нас. Бог не насильно спасає людину — Він очікує її вільного бажання, її внутрішнього руху до життя.Розслаблений не просить прямо зцілення, а лише скаржиться на свою самотність: «Не маю людини…». І тут Господь Сам стає для нього тією Людиною — Тією допомогою, якої він не мав. Словом Своїм Христос піднімає його: «Встань, візьми постіль твою і ходи». Так само і кожному, хто звертається до Нього з вірою, Господь дає силу піднятися з духовної немочі.Святі отці бачать у цій події прообраз Таїнства Хрещення і духовного відродження. Овеча купіль була лише тінню майбутньої благодаті, яка відкрилася у Церкві. Тут зцілення було час від часу, а в Церкві — завжди відкрите для тих, хто приходить з вірою і покаянням.Ця неділя нагадує нам, що найстрашніша розслабленість — не тілесна, а духовна. Це байдужість до спасіння, лінощі в молитві, відкладання покаяння «на потім». Але Христос і сьогодні стоїть поруч і тихо питає кожного: «Чи хочеш бути здоровим?»Нехай же відповіддю нашого серця буде не зволікання, а жива віра і рішучість змінити своє життя. Бо Господь завжди готовий подати руку і підняти того, хто бажає встати#календар #свято_дня

Старець Паїсій, в миру Прокопій Григорович, народився в липні 1821 року в місті Лубни Полтавської губернії. Мати виховувала його у благочесті. Вона намагалася вселити у душу сина поняття про Бога, про віру в Нього, про добродійне християнське життя. Вона навчила його старанно молитися Богу, відвідувати храм Божий і бути милостивим до бідних.Навчаючись у Києво-Подільській духовній бурсі, Прокопій не мав великої схильності до світських наук, проте уроки Закону Божого і читання житій святих, особливо угодників Печерських, концентрували на собі усю його увагу. Особливо любив він недільні і святкові дні, коли відвідував шкільний храм. Відмінно знаючи церковний устав, Прокопій з благоговійним трепетом прислужував у вівтарі й допомагав читати і співати на кліросі.Він дуже любив відвідувати місцеві монастирі. Найулюбленішим з Київських монастирів була для нього Печерська Лавра, в якій Прокопій відпочивав душею. Бажання бути якомога ближче до печерських преподобних було настільки сильним, що Прокопій таємно залишає дім й оселяється в Лаврі. Жив тут він як звичайний паломник. Згодом його прийняли до монастиря як тимчасового послушника. Прокопій хотів бути зачисленим до постійних послушників, однак вирішення цього питання затягувалось. Справа тривала близько трьох років, і настільки ослабила волю Прокопія і похитнула усі його надії, що, пригнічений нескінченним уповільненням, юний подвижник подав прохання про звільнення його з Лаври.Однак іншою була Воля Божа. Намісник Лаври, архімандрит Лаврентій, віддав наказ залишити Прокопія в Лаврі. Таким чином, численні перешкоди минули, і молодий подвижник благочестя, згідно волі митрополита Філарета (Амфітеатрова), який покровительствував молодому аскету, був зарахований до числа послушників Лаври. Він ніс послух на кліросі при печерах.Свята Києво-Печерська обитель, що славилася своїми подвижниками, являла для Прокопія обширне поле для його духовних спостережень. Сам святитель Філарет, цей видатний аскет-адміністратор того часу, і його гідні сподвижники ієросхимонахи – Парфеній, Христа ради юродивий Феофіл та інші ченці Лаври, які були високоповчальним прикладом чернецтва, мали на Прокопія благодатний вплив.Як тільки починали пригноблювати його помисли або охоплювати пристрасті, він відразу поспішав до старця Порфирія, щоб одержати від нього корисне повчання. Не раз бував він і у старця Феофіла. І, зустрічаючись з ним на дорозі, в келії, в лісі, або в Китаївському саду, приймав від нього благословення і розмовляв з ним про спасіння душі.Поклавши, таким чином, добрий початок порятунку своєї душі, Прокопій почав потроху удосконалюватися духом і, ніби сходинками, сходив на вершину добродійного життя. Бажаючи удосконалити свій аскетичний подвиг, Прокопій взяв на себе подвиг юродства.Митрополит Філарет (Амфітеатров) по особливому ставився до Прокопія. Він відчував у ньому велику внутрішню силу. Архіпастир настільки вподобав молодого подвижника, що неодноразово навіть примушував Прокопія читати своє келійне правило, а потім зробив його і своїм тимчасовим чтецем. Він читав в церкві з великим натхненням, зворушуючи серця слухачів до молитовного настрою.Завдяки протекції того ж таки митрополита Філарета, Прокопій був пострижений начальником Голосіївської пустині ієросхимонахом Мойсеєм в рясофор і одержав ім’я – Паїсій.Виснажене важкими подвигами, але сяюче чистотою душі, обличчя його свідчило про особливу стриманість.Так проходив день за днем. У боротьбі зі своїми пристрастями, блаженний Паїсій досяг високої духовної досконалості. Всемогутній Господь, якого вибрав він своїм Путівником, зберігав обранця Свого від всяких спокус і бід. За добровільне мучеництво Господь прославив блаженного старця даром прозорливості та благодаттю зцілень. Не дивлячись навіть в обличчя людини, блаженний Паїсій знав думки кожного і, читаючи їх, як з розкритої книги, прозрівав майбутню долю.Проживши благочестиве життя, преподобний Паїсій у віці 72-х років 30 квітня 1893 року мирно відійшов до Господа. Його пам’ять святкується в день його кончини.#календар #свято_дня

Іллінська ікона Божої Матері знаходиться в Петро-Павлівському храмі Чернігова з лівого боку за кліросом і є другою святинею обителі. Ця ікона є копією (XVIII ст.) з чудотворного образу, написаного ченцем Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря Геннадієм (в миру Григорій Дубенський) в 1658 році. У 1662 році відбулася знаменна подія: протягом 8 днів Іллінська Богоматір плакала.Незабаром була навала татар на Чернігів. Отримавши вночі звістку про напад, ченці негайно зібралися в церкві і, помолившись, сховалися в печері прп. Антонія. Опівночі татари увірвалися до монастиря. Вони розорили все, що знайшли в ньому, не помилували навіть і церкви монастирської. Всі ікони храму були перекинуті або знищені. Неушкодженою залишилася тільки чудотворна ікона Богоматері. Цариця Небесна не дозволила нападникам доторкнутися до Свого образу. Іллінська ікона Богоматері прославилась багатьма іншими чудесами. Від неї отримували зцілення розслаблені, сліпі, біснуваті та інші.Коли в кінці XVIII століття вирішено було створити університет на базі Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря, чудотворний образ Іллінської Богородиці в срібному визолоченому окладі, зі срібним вінцем, осипаного дорогоцінним камінням, 28 листопада 1786 року перенесли до Єлецького монастиря і помістили в Успенському соборі. Однак відкриття університету в Чернігові так і не відбулося. 18 квітня 1794 року чудотворну ікону Іллінської Божої Матері знову перенесли із Єлецької обителі до Іллінского монастиря. Копії цієї ікони розійшлися по іншим чернечим обителям. Деякі із них прославилися багатьма чудесами, за що особливо шанувалися прочанами.Черниці похилого віку, які знали преподобного Лаврентія Чернігівського за життя, стверджують, що Іллінська ікона, котра знаходиться нині в Єлецькому монастирі, є не копією стародавнього чудотворного образу, а оригіналом. Батюшка Лаврентій говорив, що саме ця ікона з’явилася йому у сні (в житті до того він її не бачив).Після закриття Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря в 1962 році святий образ зберігався у черниці Агнії, яка і передала його до відкритого Єлецького монастиря. Наприкінці 1996 року Іллінська ікона була відреставрована. У Єлецької обителі зберігається інший, менших розмірів, список з чудотворного образу Іллінської Богоматері в срібному окладі. Ікона ця знаходилася в Єлецькому монастирі до його закриття. Потім (до 1988 року) вона зберігалася у однієї Київської черниці, яка перед своєю кончиною передала її наміснику Києво-Печерської Лаври єпископу Іонафану. У 1994 році, з благословення намісника Києво-Печерської Лаври ігумена Ахіла, ікону було повернуто до Єлецької обителі.#календар #свято_дня