Telegram statistics channel - @karpatska_sich

Українська історія ніколи не трималась на тих, хто шукав для себе спокійне життя. У всі часи її втримували люди, які добре розуміли, що можуть не повернутись, але все одно брали зброю і ставали там, де вирішувалось майбутнє країни.За кожною втратою стоїть людина зі своїм характером, звичками, рідними та планами на життя після війни, але в якийсь момент вона поставила захист своєї землі вище за власне життя.Як казав Євген Коновалець: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії». Сьогодні ці слова сприймаються зовсім інакше, коли українські воїни продовжують стояти навіть тоді, коли сили давно на межі, коли поруч уже немає багатьох побратимів.Найважче у війні те, що після великої кількості втрат людина вчиться жити далі разом із болем. Вона продовжує виконувати свою роботу, виходити на позиції, тому що з’являється розуміння, що тепер треба вистояти ще й за тих, хто свого часу вистояв до останнього.Саме так покоління українських воїнів століттями тримали цю землю. І саме тому сьогоднішня боротьба є не окремою сторінкою історії, а продовженням війни, яка триває доти, доки існує ворог, що приходить сюди забирати наше право жити на своїй землі.Назавжди в строю. Честь!

Той, хто присвятив своє життя боротьбі за Україну, навіть через десятиліття чужини повертається на рідну землю, бо нація пам’ятає своїх борців, а державність тримається на іменах людей, які не дозволили зникнути самій ідеї незалежної України. Саме таким стало повернення праху Андрія Мельника, одного з покоління українських воїнів, які продовжували боротьбу навіть після втрати власної держави. Поруч із ним на рідну землю повернулася і його дружина Софія Федак-Мельник, яка розділила з ним роки еміграції, переслідувань та життя далеко від України.Андрій Мельник був одним із засновників Української Військової Організації, Січових Стрільців і Проводу Українських Націоналістів, а його шлях пройшов крізь бої Армії Української Народної Республіки, створення Куреня січових стрільців, яким пізніше командував його друг Євген Коновалець, та роки безперервної боротьби за право України мати власну державу навіть тоді, коли українське питання для багатьох держав мало бути остаточно знищеним.Саме такі діячі формували середовище українського національного спротиву, завдяки якому згодом народилася боротьба Карпатської України, а сам дух січового стрілецтва, дисципліни та честі став прикладом для тих поколінь українців, які у різні часи брали до рук зброю за право своєї нації жити у власній державі.Його життя припало на період світових воєн, окупацій, політичних переслідувань і концтаборів, проте навіть у вигнанні Андрій Мельник залишався серед тих, хто зберіг українську державницьку ідею, продовжуючи працювати задля майбутнього України тоді, коли сама боротьба здавалася приреченою.Незалежність України тримається на людях, які були готові віддати за неї власне життя, власні роки та навіть можливість повернутися додому за життя.Слава українським борцям усіх поколінь.З поверненням, Вождю.

🇺🇦З ДНЕМ ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ ! 29 квітня 1918 року Нація отримала національну державність замість псевдо-української ліво-демократичної пародії. Вона отримала Гетьмана Павла Скоропадського замість здегенерованого класу політиканів. І найголовніше, вона отримала державницьку й традиціоналістську альтернативу деструктивним ідеям лівих "народників". Отримала надію на гідне майбутнє.За наступні більш ніж 100 років нічого краще з нами так і не сталося, а те, що нам підсунили під виглядом "державності" в 1991 році, так і залишилось пародією. Хоча "залізні грози", в яких ми всі опинились зараз, дають шанс на радикальне оновлення. Гетьману Павлу Скоропадському Україна завдячує своєю незалежністю, гербом, прапором, гімном, флотом, армією, Академією наук, Центральною науковою бібліотекою, кількома університетами, національним кінематографом, офіційним вітанням «Слава Україні (і Гетьману слава)!», світовим дипломатичним визнанням України, підготовкою Акту злуки та ідеєю Соборної Самостійної Держави на державному рівні. І це все у вкрай несприятливих умовах, за такий короткий термін!З Днем проголошення Української держави!🏴Приєднатись до наших лав 📱 Інстаграм 📱 Тік-ток

🍁 СУВЕНІР ЧИ ОТРУТА? ЯК МЕРЕЖА U420 ПІДСАДЖУЄ МОЛОДЬ НА «СПАЙСИ»Поки країна виборює свободу в кривавій війні, всередині тилу розростається інша загроза. Журналісти Bihus.Info викрили масштабну схему: мережа магазинів U420, яка маскується під «кафешопи» з легальним канабісом, насправді торгує небезпечною синтетикою.Що відбувається насправді? Під виглядом «сувенірів», джоінтів та гашу підліткам продають синтетичні канабіноїди. За даними експертизи МВС, це різновид «спайсу», який офіційно заборонений в Україні.Географія отруєння: Мережа вже налічує близько 30 точок - Київ, Ужгород, Львів, Харків, Дніпро, Одеса. Вони працюють там, де є молодь.До реклами залучають блогерів, створюючи ілюзію «безпечного кайфу» та модного тренду, рекламуючи синтетичні речовини, які можуть викликати отруєння, судоми та зупинку серця.Це неприпустимо. У той час, коли українці воюють за майбутнє держави, заробляти на здоров’ї підлітків - означає свідомо нищити власне суспільство.Ми закликаємо: Поширювати правду - відповідальність за популяризацію такого контенту мають нести і ті, хто його рекламує. Бути свідомими - сила молоді в ясній голові та відповідальності. Ми будь якими методами зобовʼязані зупинити розширення цієї загрози Україні потрібна здорова молодь!🏴Приєднатись до наших лав 📱 Інстаграм 📱 Тік-ток

✋Сьогодні уродини Миколи Лисенка — батька академічної української музики, автора опер, хорових обробок, зокрема «Молитви за Україну», романси та інших творів.«У 14 років я поклявся на “Кобзарі” служити Україні — і ця клятва для мене важливіша за будь-які посади чи нагороди», — згадка Миколи Лисенка з дитинства.У 1878 році він брав участь в археологічних експедиціях на острові Хортиця, де вивчав залишки козацького минулого, що згодом вплинуло на створення опери "Тарас Бульба". Опера створена за повістю Миколи Гоголя на лібрето Михайла Старицького.Перша постановка опери мала відбутися у 1918 році в Києві: за неї взявся Лесь Курбас, а оркеструванням займався Олександр Кошиць. Проте під час визвольних змагань армія Антона Денікіна захопила столицю, і прем'єра була зірвана, а за невідомих обставин значна частина декорацій була знищена пожежею, крім ескізів костюмів Анатолія Петрицького, хоча сам Київський оперний театр уцілів.Вдала прем'єра відбулася 4 жовтня 1924 року в Харківському національному академічному театрі опери і балету.Лисенко залишився не лише музикантом, а й національним діячем, який через свою творчість виховував патріотичний дух українців. Для молодих музикантів і громадських діячів це стало зразком відданості культурі та українству.🏴Приєднатись до наших лав 📱 Інстаграм 📱 Тік-ток

Вірш написаний загиблим в обороні столиці командиром бойової групи Карпатської Січі Кирилом "Коброю" Бабенцовим. "Колись і мені за вами піти -в обійми безодні чорної пут..."Назавжди з нами! Ваші іменна в диханні зими,В іскрах костру і запаху диму.В обрисах гір і в колах озер,В лісах і в степах я бачу Людину.Вашим словам вторить автомат.Ваші цитати в розривах гранат.Обличчя в обрисах, тінях і знаках,На наших губах і в шалених атаках.Я чую ваші імена, я чую ваші голосиІ бачу ваші очі.В безмежності зір, що сходять щоночі,В сніжних заметах і в краплях роси.Ваші обличчя минають у натовпіта наздогнати їх неможливо.Я згадую перемоги у захватіІ ваші поразки гортаю тужливо.Ваші обличчя я бачу у сні(Я і сотні таких же як я).Тих, що назавжди далеко пішли.Тих, кому нема вороття.Ті хто мандрують в далекі світи,Ті що віднині вже більше не тут.Колись і мені за вами піти -в обійми безодні чорної пут...Та поки я жив,Поки кров ще пульсує у венах,Допоки Бог не покликав у ваші ряди:Я буду писати ваші імена,Я буду чути ваші голоси!

Ми добре розуміємо, що те, якою буде країна завтра, залежатиме від сьогоднішнього молодого покоління, від того, як воно навчається, як мислить, які цінності для себе обирає і як згодом братиметься розбудовувати державу. Саме тому для нас важливо працювати з молоддю, говорити з нею чесно, пояснювати те, що відбувається, і передавати досвід, який сьогодні здобувається у складних обставинах війни.Сьогодні особливо очевидно, наскільки необхідно знати елементарні правила безпеки, розуміти відповідальність за власні дії, підтримувати один одного і усвідомлювати потреби ветеранів, які повертаються з фронту і потребують уваги та поваги.Під час спілкування з учнями бійці підрозділу «Карпатська Січ» разом із ветеранами з команди «CS Gladiator», на запрошення Ужгородського ліцею №20 «Лідер», ділилися власним досвідом, відповідали на запитання і пояснювали, чому здатність діяти відповідально, підтримувати один одного і залишатися небайдужими є ключовою для тих, хто становить майбутню еліту нації.Ми переконані, що відверта розмова і переданий досвід допомагають молодим людям усвідомити реальність, у якій вони живуть, і зрозуміти, що майбутнє держави залежить від їхніх знань, вибору та готовності брати на себе відповідальність.

Щодо ситуації навколо Національного військового меморіального кладовищаМи, бійці Карпатської Січі, категорично не приймаємо ситуацію, за якої судове рішення ставить під сумнів гідність і спокій полеглих Захисників України.Для війська памʼять про загиблих не абстракція і не формальність. Це основа військової честі, побратимства і відповідальності живих перед тими, хто не повернувся. Кожен воїн, похований на Національному військовому меморіальному кладовищі, має право на недоторканність свого місця спочинку.Ми не беремося оцінювати юридичні нюанси землевідведення. Але ми чітко заявляємо, що рішення, які створюють ризик наруги над могилами загиблих або навіть допускають думку про їх ексгумацію, є неприпустимими, особливо в умовах повномасштабної війни.Кладовище вже функціонує. Там поховані українські воїни, зокрема невідомі солдати та герої найважчих боїв цієї війни. Відтепер це пряма відповідальність держави - знайти правовий механізм, який захистить це місце памʼяті, а не поставить його під загрозу.Ми не дозволимо, щоб полеглі Захисники стали заручниками бюрократії, байдужості чи правових маніпуляцій.Памʼять про загиблих - це не предмет спору. Це межа, яку переходити не можна.

ПАМ’ЯТІ СЕРГІЯ РУСІНОВАСергій Русінов був ветераном, українцем і батьком, людиною з принциповою проукраїнською позицією, яку знали як чесну і незручну для системи. Нині у публічному просторі з’являється все більше свідчень людей, які його знали. Вони, хоч і не є доказами, сигналізують про необхідність відкритого та незалежного розслідування, зокрема у справі, пов’язаній із депутатом Віталієм Сторожуком.27 січня Сергій опинився в центрі трагічного конфлікту через провокаційні дії депутата Сторожука. Через ці дії загинули невинні поліцейські, які також воювали за Україну. Сергій Русінов став жертвою маніпуляцій і складних обставин, спричинених провокацією.Відомо, що Віталій Сторожук у минулому брав участь у форумі «Селігер» – заході, який використовувався для формування та поширення проросійських наративів і був пов’язаний із політичним керівництвом рф. Також після Революції Гідності його бізнес-діяльність за кордоном була пов’язана з особами та структурами, які мали тісну співпрацю з країною-агресором. Ці факти викликають серйозні запитання і потребують ретельної перевірки.У цій історії немає переможців – є лише біль і нагальна потреба в правді. Суспільство має право вимагати відкритого та незалежного розслідування, не поспішати з висновками і не вішати ярликів. Водночас важливо говорити про проблеми, з якими стикаються ветерани після повернення з війни, про психологічний і соціальний тиск, про виснаження тих, хто не погоджується мовчати, і про відповідальність держави перед тими, хто її захищав.Пам’ять про Сергія Русінова - це питання правди і гідності суспільства. Світла пам’ять йому та усім Захисникам України, яких ми втратили як на фронті, так і після повернення додому.

АССА LARENTIA - ТОЧКА НЕЗВОРОТНОСТІУвечері 7 січня 1978 року ультраліві бойовики розстріляли групу молодих неофашистів на Via Acca Larentia. Загинули Франко Бігонзетті і Франческо Чаватта. Через кілька годин в зіткненнях із поліцією отримав смертельне поранення Стефано Рекьоні. Побоїще на Акка Ларентія стало поворотним моментом «свинцевих сімдесятих» в Італії. Серед ультраправої молоді поширилося переконання, що збройна відсіч - єдиний адекватний метод антикомуністичної боротьби, а державний апарат розглядався як посібник комуністів і головний ворог. 28 лютого 1978 року Валеріо Фіораванті, Крістіано Фіораванті, Франко Ансельмі, Алессандро Алібранді, Даріо Педретті, Франческо Б'янко, Паоло Рудольфо і Массімо Кордаро обстріляли групу комуністів на площі Сан-Джованні. «Червоний» бойовик Роберто Сіалабба був убитий пострілами Ансельмі і Фіораванті. Так NAR вперше застосували вогнепальну зброю. Жертви Акка Ларентія були відомщені. Фактично безкарне вбивство трьох бійців сколихнуло ультраправу молодь. Сформувалася нова генерація неофашистських терористів, представлена насамперед Революційними збройними осередками (NAR). Її відмітними ознаками були спонтанність дій і невизнання будь-яких авторитетів (за винятком П'єрлуїджі Конкутеллі), абсолютна відданість боротьбі, різкість та безкомпромісність. «Ті, хто сьогодні кидає в тюрми наших товаришів, ображає в газетах і на телебаченні пам'ять наших полеглих бійців повинні знати - ми переконаємо людей в правоті знищення ворогів», - із листівки NAR. І вони переконали. Acca Larentia 48 років тому стала точкою незворотності. На сьогоднішній день вулиці Риму – серця Європи, серця великої імперії цивілізації - належать правим.