В День Києва мимоволі пригадав роботу Ігоря Гаркавенка "Україна. Доктрина без альтернативи" 2016 року, натхненну Революцією Гідності та подальшими подіями:"Після падіння Новгорода Київ залишився останнім великим руським центром, який ніяк не може міцно й гарантовано увійти в орбіту влади Москви, що пішла на політичний, культурний та національний симбіоз з Ордою.І хоч би як наполегливо він не твердив про свою «українськість», Київ на рівні «цивілізаційного несвідомого» (а почасти й політично вже цілком «свідомого») завжди сприйматиметься Москвою як незалежний, альтернативний вектор розвитку всього руського світу; як останній, хто то актуально, то потенційно, але несе в собі цінності чистої, незамуленої, європейської, вічевої та «доординської Русі».І ця причина більшою мірою, ніж усі геополітичні вигоди, завжди детермінуватиме прагнення Москви зробити його своїм сателітом, просто включити до свого складу або ж стерти з лиця землі як помилку, як пам'ять, якої ніколи не було, як шлях, що пішов у нікуди. Щоб усім і назавжди стало ясно: трагічна руська доля більше не має альтернатив.Ця чи наступна, але революція, що відбулася тут, завжди буде чимось значно більшим, ніж революція деінде за межами Росії.Тому що саме на нашу революцію з великою надією дивиться вся руська вічність. І скільки б хто не заспокоював і не присипляв ворога словами про локальність і суто українськість цієї революції, ворог усе пам'ятає, усе розуміє і все бачить".