Telegram statistics channel - @kakashybyzy

Всю літературу, прочитану за рік, можна умовно поділити на такі групи: 1) наукова література з юдаїки, 2) научпоп, 3) детективи, 4) художка. Почну з детективів (частина 1). Я люблю серії, бо тоді я не повинна обирати яку книгу читати наступною, автор вже написав серію і мені залишається слідкувати за розвитком знайомих персонажів.Вирішила перечитати свого улюбленого Рекса Стаута. В дитинстві прочитала всі історії про Ніро Вульфа та Арчі Гудвіна російською мовою, і от вирішила почитати оригінал. Непогано, продовжу. Проблема в тому, що в мене лише електронні книжки, тому цей процес точно затягнеться на кілька років.Закінчила слухати серію Robert Galbraith про Корморана Страйка та Робін Елакот. Оце моя любов! Дуже рекомендую! Хоча Джоан Роулінг пише кожну наступну книжку більшою за попередню, але воно того варте! Деякі книги краще читати, ніж слухати, бо я намучилася з аудіоверсією величезних чатів в The Ink Black Heart... Але ці книжки озвучені British English, тому це приносить додаткове задовлення :)

(продовження): Есеї не мають спільної структури: хтось починає з дитинства, хтось не згадує його взагалі; хтось пише про навчання у коледжі та вплив професорів, а хтось — ні. Є тексти, що зосереджуються виключно на ідеях, які автор виробляв протягом життя. До речі, книга вперше видана у далекому 1998 році (рік, коли я закінчив школу і вступив до університету!). Звісно, деякі концепції, які автори розвивали пізніше, тут не представлені. Наприклад, немає жодної згадки про теорію раціонального вибору релігії Родні Старка — очевидно, на той момент він її ще не розробив. За ці понад чверть століття більше половини авторів уже покинули цей світ.Найперше, чим хочу поділитися: філософів і теологів мені особисто було читати дуже нудно, а найбільш цікаво — соціологів: Старка, Ґрілі та Гаммонда. Дуже цікавий есеї Венді Донігер — коли його читав, багато зачитував Анні Марії її біографічні «перли».Три цікаві факти:• Нініан Смарт вважав, що релігієзнавство виникло у 1960-х у Великій Британії, і фактично він його засновник.• Джейкоб Ньюснер представлений як автор (мабуть, також редактор) найбільшої кількості книг у гуманітаристиці — понад 675!• Айван Стренскі має польське коріння, але його батько вважав себе русином, а сам Стренскі цікавився і уніатством, і православ’ям.Взагалі, більшість авторів писали про свій релігійний бекграунд і зазначали, що він певною мірою вплинув на їхнє становлення як дослідників.Дуже несподіваним для мене став есеї Джеймса Робінсона: він починає з теологічних студій, багато пише про Барта та Бультмана. Враховуючи заголовок «Теологічна автобіографія», я нічого цікавого не очікував. Але це тому, що не знав, хто він такий. Один із тих, хто зробив доступними для дослідників кодекси з Наг-Хаммаді, збирав свідчення про їхнє відкриття і пізніше організував та керував проєктом щодо видання критичного тексту євангельського джерела Q.

Памʼятаєте, я писала про своїх студентів в курсі "Вступ до досліджень"? І які вони гарні студенти? І як вони добре виконують завдання?Сьогодні дійшли в мене руки до оцінювання тих, хто надіслав мені завдання на пошту, а не здав в онлайн системі БлекБоард... І одна дівчина мене просто вразила!Отже, завдання було таке: взяти професійне інтервʼю в одного з викладачів по Вашій майбутній спеціальності і потім написати стислий виклад інтервʼю із власними враженнями. Короче, відкриваю Untitled документ (дійсно, а навіщо його називати якось). Бачу 13 сторінок тексту, думаю - ну на фіга так багато? я просила 2-3 сторінки! Починаю читати, а то не стислий виклад, а просто транскрипція інтервʼю. Викладачку студентка називає "Міс Люсі" і веде з нею бесіду так, наче та її подруга. Не знаю, може, воно так і є, але я не мала про це нічого знати.Найцікавіше було спочатку: коли дівчина говорить, що завдання, яке вона має зробити (тобто те, яке Я ДАЛА студентам) - дивне і несерйозне! 🙂Потім в інтервʼю студентка говорить, що вона не розуміє математику, хімія дуже важка, біологія теж фігня, і взагалі "дослідження - не для неї" 🙂 Питання виникає на фіга ти взяла курс з досліджень, але то таке... А викладачка намагається дуже ніяково натякнути студентці, що треба ж вчитися, і знайти щось, що тобі подобається і це робити. От наприклад, питає вона: ти ж любиш котів! Студентка відповідає: Так, в мене їх три! Викладачка: ну от вони ж іноді роблять mess, але ж ти їх все одно любиш. Так і з навчанням так!Господи, чому я маю таке читати?!Але вишенькою на торті було те, що оцей треш студентка тупо скопіювала з Чату ДжіПіТі. Як я про це дізналася? Вона не видалила свою розмову з чатом. На сторінці 7 документу було написано: "Тобі подобається такий транскрипт інтервʼю чи щось переробити? Так, заміни "Міс Люсі" на "Міс Вонг". І далі ще 7 сторінок того самого тексту, тільки замість "Міс Люсі" стоїть усюди "Міс Вонг"!!!

Вибачаємося, що вчора не було нової підбірки 🙈 Роботи виявилося занадто багато, але сьогодні ми повертаємося з новим топом!Сьогоднішня добірка — Топ-5 дискусійних відео 🗣️1️⃣ Огляд книги: А. Колодний «Феномен релігієзнавства» - це навіть не одне, а три відео!2️⃣ Кілька слів про збірку «Пережити війну: Релігійні виміри» - це відео 2025 року про книгу, яку видав проєкт «Релігія в огні»3️⃣ Огляд книги: В. Агеєв «Релігія має померти або У кого ми повіримо після Бога» - огляд книги з контроверсійної назвою.4️⃣ Релігія за 5 хвилин: Чи можна досліджувати релігію академічно і бути релігійною людиною? – ця тема завжди турбує студентів, а також дослідників.5️⃣ Релігія за 5 хвилин: Чому юдеї не вірять у те, що Ісус був месією? – це питання постійно ставили Анні Марії в українському університеті і продовжують ставити в американському так само Ці відео викликали найбільше обговорень і суперечок — не лише на YouTube, але й (переважно) у Facebook. Іноді ми дуже дивуємося коментарям, які нам пишуть 🤔. Буває таке, що навіть не знаємо, як відповісти — адже часто люди намагаються через наш канал визначити, перевірити чи підтвердити/спростувати власні релігійні уявлення. Але це не зовсім наша тема, тому реагувати на такі коментарі нам складно.Водночас багато відгуків напряму стосуються теми відео — і це нас дуже тішить ❤️ Бо саме цього ми й прагнемо — змістовного діалогу.

В жовтні цього року мій вибір зупинився на організації завдань за допомоги Post-It notes :) По-перше, це красиво. По-друге, це кольорово. По-третє, це весело! Я знайшла методу, де ти на стіну клеїш ті стікери і відповідно бачиш the big picture :) При чому у відео рекомендували пріоретизувати завдання по кольорам (типу, червоні – дуже важливі і треба зробити зараз, а зелені – можуть почекати). А ще по дням тижня. Стікери легко клеїти туди, куди хочеш. Ну і взагалі їх можна тусувати в просторі як завгодно. Коли я окрилена прийшла до свого офісу, то зрозуміла, що три з чотирьох стін покриті тканиною, і на них ні фіга стікери не тримаються :) Єдина нормальна стіна – в мене за спиною, і клеїти туди стікери не має жодного сенсу. Тоді я вирішила, що стікери я буду клеїти на кольоровий картон, який я розділила по дням тижня! Оце інновація! Я купила собі різних стікер-ноутс на Амазоні. Думала якусь систему зробити за кольорами (як у відео й говорили), але то ж треба ще памʼятати як я то всьо поділила, то я вирішила не паритися і писати все робоче на зірочках та стрілочках, а домашнє – на сердечках. Отже, вже два місяці я працюю за цією системою. Мені поки що подобається! Дійсно, весело і кольорово :) Особливо мені подобається клеїти біля компа вже виконані завдання. Таке собі фізичне задоволення – типу «я це зробила!». Навіть вже думаю купити собі прозору вазу і туди скидати виконані завдання. Ще є кілька багів з цією системою. Її незручно додому носити, бо в сумці стікери можуть відклеїтися… З іншого боку, я не беру роботу додому :) Лежать собі стікери на роботі і не заважають мені відпочивати :) Інший баг – не можу ніяк вирішили як саме писати завдання на стікерах. Тобто завдання «підготуватися до пари» буде явно дуже довгим і мандрувати із дня в день. Крім того, до такого завдання ще треба зробити «перевірити тести», «виставити оцінки в програмі», «прочитати статтю», «зробити PowerPoint» і ще 100-500 завдань… Оце не можу вирішиити чи все писати на одному стікері, чи кожне завдання на іншому стікері… Сьогодні я перерахувала всі виконані стікери, і їх виявилося 300! От знову ж таки гарний мотиватор! Стає дуже фізично зрозуміло скільки я всього зробила за 2 місяці! :) Цікаво дізнатися а як ви організовуєте свій час? Чим користуєтеся? Як винагороджуєте себе за зроблену роботу? Поділиться своїми техніками в коментарях!

Вирішивши змінити підхід у фіксації завдань, я спочатку звернулася до електронних помічників. Думаю: все й так на компʼютері, то й завдання можуть там бути! Знову начиталася купу всякої інфи про ці штуки і вирішила спробувати Evernote. Безкоштовна версія не ахті, звичайно, але й купувати те, що може мені не сподобатися, я не буду. Мене причарував той факт, що тут можна зберігати все: є і календар (синхронізується з Google Calendar), і список завдань (згрупувати можна як душа забажає – по дням, по темам, по кольорам), і папки, куди можна підвʼязувати вордівські доки, таблиці, посилання на сайти тощо. Короче, почала експериментувати і не сподобалося… Так, добре, що можна в одну папку скинути абсолютно все (нотатки, посилання, файли, відео тощо), але в безкоштовній версії тільки 1 (Карл!) папка :) Календар мені не сподобався, бо вже звикла до лейауту гуглівського, а завдання теж потрібно постійно відкривати якось окремо… Короче, не задовольнив мене цей Evernote, хоча я його ще не видалила і думаю, може, колись повернуся до нього :) Другим експериментом для мене став Memtime. Програма, що відслідковує скільки часу ти витрачаєш в яких програмах на компі. При чому, що можна встановити проміжок часу (я зробила 5 хвилин) і воно дуже точно фіксує все, що ти робиш в цей час на компі. Блін, виявилося, що я могла 2 години відповідати на імейли в Outlook, або 2 години дивитися відосики на YouTube, щоб знайти що показати студентам про юдаїзм! Ця програма допомогла мені зрозуміти, що майже кожну хвилину свого робочого часу я реально працюю! Раніше в мене було враження, що я довго сиджу в соцмережах. Нічого подібного! Соцмережі – це лише вишенька на торті. Коли я побачила, що часто працюю більше 8 годин на день, або працюю без перерви на обід, то мені аж жалко себе стало :) Короче, Memtime мене не організував, але хоча б дав зрозуміти, що я повинна відпочивати! І цей відпочинок не якесь там guilty pleasure, а заслужена мною штука! Зʼясувавши, що електронні щоденники не підходять такому динозавру, як я, та будучи переконаною, що писати ручками краще, ніж друкувати на компі, я знову почала дивитися інтернет в пошуках нової системи організації своєї роботи :)

Вчора ми провели крутий захід в Університеті Алабами - Круглий стіл про геноциди!Ми вже писали раніше, що три тижні ми виставляємо в університетській бібліотеці пересувну виставку про Голодомор. Виставка - крута і дуже легко привертає увагу студентів! Ми зробили серію коротких екскурсій і розповідаємо студентам про Голодомор та Україну. Короче, success повний :)Але вчора ми ще й організували круглий стіл. На захід прийшло біля 40 людей! А спікери були взагалі круті:- Др. Стівен Джейкобс (з кафедри релігієзнавства) розповідал про Рафаеля Лемкіна та його визначення геноциду і які проблеми в ньому;- Др. Деніел Джойнер (зі School of Law) розповідав про місце геноциду в міжнародному праві, і ще про злочини проти людяності, воєнні злочини і злочин агресії;- Еймі Макдональд (директорка освітнього напряму в Алабамському центрі освіти про Голокост) розповідала про те, як вона меморіалізувала гетто в якомусь маленькому містечку в Румунії, і про політичні перепони в цьому процесі;- Др. Георгій Лібер (професор на пенсії з університету у Бірмінгемі), який володіє українською та називає себе Юрко, розповідав про те, як зміни в демографічному складі України в 20-му столітті вплинули на сучасну українську ідентичність і ставлення до росії.Короче, це було надзвичайно цікаво і круто!!!Найбільша заслуга в цій справі належить Олегові, бо він це все організував і всіх запросив, і все це ще й модерував!!! Все, завтра ще одна екскурсія по виставці і ми видихаємо :)

В неділю мала неймовірну можливість відвідати Dexter Avenue Baptist Church — місце, де працював та проповідував Мартін Лютер Кінг. Саме в цій церкві він розпочав свою діяльність як пастор і став лідером руху за громадянські права. Dexter Avenue Baptist Church була центром боротьби проти расової дискримінації, і тут організовувались багато ключових подій, наприклад, бойкот автобусів у Монтгомері. Теперішній пастор розповів, що архіви тих подій (списки хто кого звідки забирає на машині і куди везе, щоб уникати користування публічними автобусами) до сих пір знаходяться в церкві! До речі, перший раз, коли ми приїхали до Монтгомері в далекому 2021 році, ми не змогли потрапити в церкву, бо вона була зачинена. Це видалося нам дивним, бо вона визнана історичною пам'яткою і наче її можна відвідати просто так. Але як я дізналася тепер, церква кілька років взагалі не мала пастора, тому вона працювала виключно по неділях. А ще цікаво те, що зараз громада налічує аж 25 членів, що видається дивним, адже вона має багату історію...Далі будуть кілька моїх фоток та фотки з інтернету (Мартін Лютер Кінг у цій самій церкві). Якщо ви хочете більше дізнатися про цю видатну людину, можете подивитися наше відео про нього тут: https://www.youtube.com/watch?v=gn_pLDPg3QI

Соціальний теоретик та релігієзнавець Брюс Лінкольн разом з відомим італійським істориком Карло Гінзбургом написали книгу "Старий Тісс, лівонський вовкулак" (2020), яка базується на архівних матеріалах судової справи 1691 року з Лівонії (територія сучасних Латвії та Естонії). Головний герой - старий чоловік на ім'я Тісс, якого звинуватили у тому, що він вовкулак. Але замість того, щоб заперечувати звинувачення, Тісс відкрито зізнався у своєму "вовкулацтві". Проте його версія суттєво відрізнялася від звичних уявлень: за словами Тісса, вовкулаки були не слугами диявола, а захисниками людей, які боролися з нечистою силою та повертали вкрадене добро.Лінкольн та Гінзбург пропонують цікаве пояснення цієї незвичайної ситуації. Вони розглядають зізнання Тісса в контексті соціальної структури тогочасної Лівонії, де існував глибокий розкол між німецькою християнською знаттю та ненімецьким селянством. На думку авторів, Тісс використав свідчення про вовкулаків як своєрідну метафору для критики соціальної несправедливості.Коли Тісс говорив про вовкулаків, які відвідують пекло, щоб повернути вкрадені товари, він фактично натякав на те, що справжніми "слугами диявола" є знать, яка експлуатує селян. Таким чином, його зізнання можна розглядати як акт соціального протесту, замаскований під релігійні вірування.