(продовження): Есеї не мають спільної структури: хтось починає з дитинства, хтось не згадує його взагалі; хтось пише про навчання у коледжі та вплив професорів, а хтось — ні. Є тексти, що зосереджуються виключно на ідеях, які автор виробляв протягом життя. До речі, книга вперше видана у далекому 1998 році (рік, коли я закінчив школу і вступив до університету!). Звісно, деякі концепції, які автори розвивали пізніше, тут не представлені. Наприклад, немає жодної згадки про теорію раціонального вибору релігії Родні Старка — очевидно, на той момент він її ще не розробив. За ці понад чверть століття більше половини авторів уже покинули цей світ.Найперше, чим хочу поділитися: філософів і теологів мені особисто було читати дуже нудно, а найбільш цікаво — соціологів: Старка, Ґрілі та Гаммонда. Дуже цікавий есеї Венді Донігер — коли його читав, багато зачитував Анні Марії її біографічні «перли».Три цікаві факти:• Нініан Смарт вважав, що релігієзнавство виникло у 1960-х у Великій Британії, і фактично він його засновник.• Джейкоб Ньюснер представлений як автор (мабуть, також редактор) найбільшої кількості книг у гуманітаристиці — понад 675!• Айван Стренскі має польське коріння, але його батько вважав себе русином, а сам Стренскі цікавився і уніатством, і православ’ям.Взагалі, більшість авторів писали про свій релігійний бекграунд і зазначали, що він певною мірою вплинув на їхнє становлення як дослідників.Дуже несподіваним для мене став есеї Джеймса Робінсона: він починає з теологічних студій, багато пише про Барта та Бультмана. Враховуючи заголовок «Теологічна автобіографія», я нічого цікавого не очікував. Але це тому, що не знав, хто він такий. Один із тих, хто зробив доступними для дослідників кодекси з Наг-Хаммаді, збирав свідчення про їхнє відкриття і пізніше організував та керував проєктом щодо видання критичного тексту євангельського джерела Q.