Telegram statistics channel - @history_roman

Чи знали ви, що одного разу Річчю Посполитою правив український король? Ще й походив із династії Рюриковичів. 19 червня 1669 року королем обрали 29-річного Міхала Корибута Вишневецького. Його кандидатура стала альтернативою іноземним претендентам, яких підтримувала профранцузька партія. Шляхта сподівалась, що свій і недосвідчений король не буде порушувати їхні привілеї.Вишневецький отримав освіту в Празі, служив у війську під час польсько-російської війни, але політичного досвіду не мав. Його правління розпочалося на тлі глибокої внутрішньої кризи: опозиція блокувала роботу сейму, бюджет не був затверджений.У 1672 році Османська імперія почала війну. Кам’янець-Подільський упав, Львів заплатив викуп, а за Бучацьким миром Річ Посполита втратила Поділля, визнала владу гетьмана Дорошенка на Брацлавщині й погодилась платити щорічну данину. Не дуже успішне правління.У 1673 році, перед новим етапом війни, Вишневецький через хворобу передав командування Яну Собеському. 10 листопада він помер у Львові. Похований у Кракові, разом із попередником Яном II Казимиром.Ну і картина короля в першому коментарі)

Караїмські пиріжки (ет аяклак) - традиційна страва кримськотатарської та караїмської кухні. Страва має характерну півмісяцеподібну форму, плетене обрамлення країв і два отвори на поверхні. Її основу становить несолодке тісто та м’ясна начинка.Найдавніші згадки про караїмські пиріжки пов’язані з Кримом, де караїми проживали щонайменше з Х століття. У XIV столітті частина громади була переселена великим князем литовським Вітовтом до Литви, зокрема у місто Тракай. У цьому регіоні пиріжки відомі під назвою кібіни (kibinai) і стали важливим елементом місцевої кулінарної традиції. Тісто для пиріжків готується з пшеничного борошна, солі, води та жиру, іноді з додаванням оцту або яєць. Начинка включає сире рубане м’ясо, цибулю, сіль і перець. Перед випіканням у верхній частині виробу проколюють два невеликі отвори, через які вливають м’ясний бульйон, що надає готовій страві соковитості.У 2018 р. страва була включена до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Напевно, всі в Україні знають, що борщ належить до нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Проте чи знали ви, що існує ще Національний перелік елементів нематеріальної спадщини? Це майже як ЮНЕСКО, тільки на національному рівні, і до нього належать 110 культурних кодів.Тому в наступні місяці поступово будемо розбирати український національний список. Ну і будемо сподіватися, що колись він потрапить під охорону ЮНЕСКО.Ну і сьогодні почнемо з пісних голубців з картоплею. Ну кажіть, чули взагалі про таке?Але почнемо з передісторії.Після Другої світової війни відбувалися різноманітні депортації українців, організовані товаришем Сталіним. Так, у 1951 році до Донецької області, Волноваського району, було переселено понад 30 тисяч бойків та лемків. Найбільше їх опинилося в с. Сонячне, де цю традицію помітили та взяли на облік.Пісні голубці з картоплею жителі Карпат готували на Святвечір. І, звісно, цю традицію принесли з собою на Донбас.Приготування пісних голубців з картоплею має схожу технологію з приготуванням звичайних голубців. Білокачанну капусту розбирають на листя, відварюють їх у підсоленій воді. Для начинки потрібна однакова кількість тертої сирої та вареної потовченої картоплі. До картопляної суміші додають смажені на олії цибулю та гриби, сіль, перець, часник. У ємності викладають загорнуту в листя начинку (голубці) та тушкують у томатній підливі до готовності.Спробували б таку страву?

Поговоримо про п’ятницю 13-те?Число 13 ще з античних часів вважалося «зайвим» і невдалим. У більшості культур домінувала символіка числа 12: 12 місяців, 12 знаків зодіаку, 12 богів Олімпу, 12 апостолів. Воно символізувало повноту та порядок. А от 13, яке слідує за цією досконалістю, сприймалося як порушення гармонії. У скандинавських міфах, наприклад, саме 13-й гість — Локі — зіпсував святковий бенкет в Асгарді, що призвело до загибелі одного з богів. П’ятниця, у свою чергу, теж мала погану славу. За християнськими переказами, саме в п’ятницю був розіп’ятий Ісус Христос. У цей день, за легендами, Каїн убив Авеля, а також Адам і Єва були вигнані з Раю. В середньовічній Європі п’ятницю вважали поганим днем для початку справ, морських подорожей чи весілля. Купці уникали цього дня для торгівлі, а рибалки — для виходу в море.Уперше страх перед поєднанням п’ятниці та числа 13 зафіксовано в XIX столітті, хоча масового поширення він набув у ХХ. Популярності ідеї додав роман Томаса Лоусона Friday, the Thirteenth (1907), у якому шахрай з Уолл-стріт навмисне запускає паніку на фондовому ринку саме в п’ятницю 13-го. А в 1980 році вийшов фільм «Friday the 13th», що закріпив дату в масовій свідомості як день жахів і нещасть.Нині п’ятниця 13-го сприймається як культурне кліше. В деяких країнах цього дня фіксують зниження активності — люди менше подорожують, скасовують плани, не укладають угоди. В англомовних країнах навіть існує медичний термін — параскаведекатріафобія — ірраціональний страх перед цією датою.

Коти та СРСРУ 1920–1930-х роках СРСР активно розвивав систему заготівлі сировини для легкої промисловості. Через дефіцит дорогого хутра держава почала звертати увагу на доступніші джерела — зокрема на шкури диких і домашніх котів. Перші офіційні згадки про «кошку меховую» як товарну одиницю з’являються в документах 1925 року. Вона вказується поруч із «собакою меховою» в матеріалах, пов’язаних з експортом сировини. Вже тоді формувалася система приймання таких шкур, їхнього обліку, а згодом — і експорту. Згідно з митними тарифами 1930 року, котячі шкури можна було вивозити за кордон без сплати мита.Основними регіонами заготівлі були Сибір, Урал і частина Центральної Росії. У Тюменському та Єкатеринбурзькому округах відомі промисли на диких лісових котів (Felis silvestris), хутро яких вважалося якісним і цінувалося на рівні з іншими видами. Проте в заготівлі брали участь не лише мисливці. Частину сировини забезпечували й сільські жителі, які здавали шкури безпритульних або здичавілих домашніх котів до місцевих заготівельних пунктів.У 1930-х роках обсяги заготовленої хутрової сировини зростали. У публікації газети «Социалистическая Якутия» від 1939 року згадується селянин, який за сезон здав хутра на понад 11 тисяч рублів. Серед видів сировини, крім білок, зайців і лисиць, зазначаються й котячі шкури. Обробка шкур регламентувалася загальними інструкціями, подібними до тих, що застосовувалися для будь-якого хутра: очищення, замочування в соляному розчині, знежирення, дублення і фарбування. Перед відправленням на переробку шкури біркували — вказувалося місце походження, назва сировинної бази та кількість. Збір котячих шкур не був суворо контрольованим у плані джерел отримання. Прямих наказів щодо вилучення котів у господарств не виявлено, проте держава створювала умови, за яких безпритульні або непотрібні тварини ставали ресурсом. У деяких місцевих газетах 1930-х років згадуються випадки зникнення домашніх котів у регіонах, де діяли активні заготівельні кампанії, хоча ця інформація лишається побічною.Заготівля котячих шкур зберігалась до кінця 1950-х років, але вже після Другої світової війни її масштаби значно скоротилися. У довідниках 1960-х років цей вид сировини майже зникає з офіційних переліків.

8 червня 1949 року в Лондоні видавництво Secker & Warburg вперше опублікувало роман Джорджа Орвелла «1984». Це був останній завершений твір письменника — на той момент Орвелл уже тяжко хворів на туберкульоз і помер менш ніж через рік, у січні 1950-го.Роботу над романом Орвелл завершив у 1948 році на острові Джура, Шотландія, де він жив усамітнено, намагаючись відновити здоров’я. Саме в процесі редагування рукопису у назві з’явилася дата «1984» — автор переставив останні цифри 1948, натякаючи на те, що зображене майбутнє може настати дуже скоро.Сюжет роману розгортається в умовно майбутній Великій Британії, перетвореній на тоталітарну державу під назвою Океанія. Там панує абсолютний контроль над кожним аспектом життя громадян — від мови до думок. Такий контроль здійснює правляча Партія на чолі з Великим Братом. У романі вперше з’являються поняття, які згодом стали символами політичної критики: «Новомова», «двоєдумство», «думкозлочин», «міністерство правди».Критики сприйняли роман неоднозначно. Дехто вважав його політичною сатирою на СРСР та сталінізм, інші бачили в ньому універсальне застереження проти будь-якого авторитаризму. У США роман вийшов п’ятьма днями пізніше — 13 червня того ж року, у видавництві Harcourt, Brace and Company. У наступні роки «1984» переклали десятками мов, і він став предметом академічних досліджень, заборон та екранізацій.Після смерті Орвелла права на його твори перейшли до його вдови Соні Брауелл. Станом на сьогодні роман видано тиражем понад 30 мільйонів примірників у світі, що робить його одним із найвпливовіших і найуспішніших творів XX століття.

Перший радянський концентраційний табір розпочав свою роботу у 1923 році. Його офіційна назва — Соловецький табір особливого призначення, більш відомий як Соловки. Він був створений на базі монастиря, що розташовувався на островах у Білому морі.Соловки стали «лабораторією» радянської репресивної машини. Саме тут випробовували методи контролю над в’язнями, організацію примусової праці та ідеологічного тиску. Табір підпорядковувався ДПУ–ОГПУ (попередникові НКВС), а його модель згодом поширилася на всю територію СРСР у вигляді системи ГУЛАГу.За оцінками істориків, за час існування табору через нього пройшло близько 80 тисяч в’язнів. Умови утримання були вкрай тяжкими: примусова праця, нестача їжі, холод, хвороби та систематичне насильство. Точна кількість загиблих залишається невідомою, однак, за приблизними оцінками, понад 8 тисяч осіб загинули або були страчені в Соловках.Серед відомих українців, які перебували в таборі, були письменники та представники інтелігенції, зокрема Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Матвій Яворський та інші діячі культури й науки, репресовані за націоналізм або так званий «буржуазний націоналізм».У 1937 році Соловецький табір був закритий у рамках так званої «великої чистки». Значну частину в’язнів, зокрема багатьох українських діячів, було вивезено та страчено на материковій частині СРСР, зокрема в урочищі Сандармох у Карелії. Соловецький монастир передали у відання військових, а самі острови використовувалися як військова база.

В Україні є один композитор, якого дуже боялися росіяни. Його звати Артем Ведель. Він уславився як автор хорових концертів.Проте з кінця XVIII століття російська влада вирішила, що в усіх церквах має звучати однаковий спів — так званий московський. Через це старовинний український партесний спів забороняли, а твори, які не вписувалися в нові правила, не дозволяли виконувати. Музика Веделя була саме такою — щирою, емоційною, з українським звучанням.Поступово композитор втрачав роботу та змушений був постійно змінювати місце проживання. Врешті-решт опинився в Києво-Печерському монастирі.Далі сталася дивина: начебто в книзі композитора було знайдено пророцтво у довільній формі про вбивство імператора Павла І. Проти Артема відкрили таємну справу і вирішили відправити його до божевільні. Цікаво, що сам імператор буде вбитий через два роки… У київській божевільні композитор промучився дев’ять років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому.Твори Веделя тривалий час були заборонені та поширювалися в рукописах. Їх знали й виконували попри заборону. Нині відомо близько 80 музичних творів.Більш детально розбираємо подібні історії з підлітками на курсі української культури. Стартуємо 10 червня. Нині є два вільні місця.

29 травня 1453 року турки захопили Константинополь. Про цю подію збереглися свідчення очевидців:Венеціанський лікар Ніколо Барбаро так описував штурм у своєму щоденнику:«29 травня, ще до сходу сонця, турки почали такий шалений наступ, що наші не могли його витримати... Вони вдерлися через зруйновану стіну й вбивали всіх, кого тільки знаходили. Місто було втрачено, і жодна людська сила вже не могла його врятувати»Грецький історик Критобул писав:«Місто, яке тисячоліттями стояло, впало в одну мить. Горе було велике, але воля Божа вища за людське розуміння»Очевидці також згадували останній момент імператора:«Коли імператор побачив, що ворог уже в місті, він скинув із себе царський одяг і, як простий воїн, кинувся у бій. І ніхто більше не бачив його живим»Все закінчилося трагічно.Щонайменше три дні турки грабували місто. Близько 60 тисяч мешканців було продано в рабство. Султан Мехмед ІІ в’їхав на коні в собор Святої Софії, наказав зняти з нього хрест і встановити півмісяць — символ перемоги ісламу

27 травня 1859 року народився видатний діяч українського театру — Панас Тобілевич, більш відомий під псевдонімом Панас Саксаганський. Його сценічна кар'єра тривала понад 60 років. Він здобув славу як актор, режисер, драматург і організатор театрального життя. Востаннє вийшов на сцену у 1939 році — йому тоді було 80. А загалом за життя зіграв понад 200 ролей.Найвідоміші ролі Саксаганського охоплюють як українську, так і світову драматургію. Серед найпомітніших образів — Мартин у комедії Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля», Гнат у драмі «Безталанна» та Сава Чалий з однойменної п’єси. Усі ці ролі вирізнялися глибоким психологізмом і виразністю. У класичному репертуарі Саксаганський втілив Глостера в шекспірівському «Королі Лірі» та Журдена в «Міщанині-шляхтичі» Мольєра.Цікаво, що Саксаганський навчався в одному класі з Євгеном Чикаленком. Деякий час вони сиділи за однією партою, і Чикаленко у своїх мемуарах яскраво згадував харизму друга:«Панас Саксаганський тоді вже був гарним співаком і знаменитим оповідачем-коміком; часом на лекціях він пошепки почне було розказувати що-небудь смішне, і ми, забувшись, що сидимо в класі, раптом вибухнемо голосним реготом; Панас сидить наче він ніде-нічого, а нас було зоставлять за кару в школі на годину після лекцій».