7 червня 1848 року народився відомий французький художник Поль Гоген. З цього приводу тримайте п'ять цікавих фактів про нього.Дитинство Поль Гоген провів у Перу, в місті Ліма, де жив у родині заможних родичів матері. Згодом він вирушив у навколосвітні подорожі, служив у торговому та військовому флоті Франції й побачив чимало екзотичних країн. Саме ці враження пізніше вплинули на його творчість.До 35 років Гоген був успішним біржовим брокером. Він заробляв великі гроші, колекціонував картини імпресіоністів і жив цілком заможним життям. Але після фінансової кризи 1882 року втратив роботу та вирішив повністю присвятити себе мистецтву.Роботи Гогена справили величезний вплив на молодого Пабло Пікассо. Після виставок творів Гогена у Парижі Пікассо почав активно експериментувати з формою, кольором та сюжетами. Дослідники вважають, що без творчості Гогена знаменитий стиль Пікассо міг би виглядати зовсім інакше.У 2015 році картину Гогена «Коли ти вийдеш заміж?» продали приблизно за 210 мільйонів доларів. На той момент вона стала однією з найдорожчих картин в історії людства.Наприкінці життя художник перебрався на Таїті. Він вважав, що саме там збереглося просте й гармонійне життя, яке давно зникло в Європі. Місцеві жителі, їхні легенди, побут і культура стали головними героями його картин та принесли йому світову славу.На фото саме та картина за 210 млн. доларів.Більше картин Гогена шукаєте в коментарях
Вже другий день перебуваю у Тернополі — тому замість складних текстів тримайте декілька цікавих фактів про Тернопіль та його околиці.Перш за все, Тернопільська область — лідер за кількістю збережених замків в Україні. Тут знаходиться приблизно третина всіх замків нашої країни, які дійшли до наших днів. Тому, якщо бажаєте насолодитися старовинними укріпленнями — вам сюди. Почати можна із Збаразького замку.У Тернополі є величезний став, у якому майже помістилися б Монако та два Ватикани. Взагалі тут дуже крута набережна з велодоріжкою та пароплавами.Тернопільська область славиться своїми печерами. І деякі з них можна відвідувати. Це якщо ви не боїтеся летючих мишок та мороку. Хоча з останнім усе простіше — деякі печери мають стаціонарне освітлення.У Тернопільській області знаходиться унікальний підземний музей. Він розташований просто в печері Вертеба. Саме тут археологи знайшли тисячі предметів трипільської культури: кераміку, знаряддя праці та культові речі віком понад 5 тисяч років. Тому, якщо бажаєте буквально пройтися слідами однієї з найдавніших цивілізацій Європи — вам саме сюди.У місті збереглося багато будівель XVIII–XIX ст. Звісно, частина з них потребує додаткового догляду, проте загалом це виглядає ефектно, і тут можна зробити багато крутих фото.P.S. У Тернополі вже бував і раніше, проте щоразу мене зачаровує це місто.
Ви знаєте, хто такі Ярослава Бандера та Володимира Бандера? Можливо, читали про Катерину Зарицьку чи Ірину Тимочко? Або хоча б краєчком вуха чули вірші Олени Теліги?Якщо ні - вам терміново потрібно прочитати книгу Марини Мірзаєвої «Жінки свободи». У ній авторка розповідає про відважних жінок, які, незважаючи на всі труднощі, долучилися до визвольної боротьби в середині ХХ ст. Вони воювали у складі УПА, допомагали ОУН, виконували таємні місії та поширювали інформацію про український визвольний рух. Виконували завдання там, куди й вовки боялися заходити.Про роль жінок у війні, а особливо в національно-визвольній боротьбі, написано вкрай мало. Лише в останні десятиліття почали з’являтися цікаві та ґрунтовні праці з цієї тематики. Книга «Жінки свободи» є унікальною у своєму роді. Її написала історикиня, яка нині бере участь у сучасній війні та сповна розуміє, на який ризик зголошувалися тогочасні панянки.Авторка вдало переплітає власний досвід боротьби з українською історією. Це дійсно цікаво — порівнювати та усвідомлювати, наскільки довго Україні доводиться виборювати право жити вільно на власній землі.#книги
Літо, спека, пляж…Ну, і літні курси із історії! ✅ Цього року у мене працюватиме короткий курс історії для підлітків. Він актуальний для тих, хто навчається за кордоном чи пропустив уроки історії під сирени повітряної тривоги. За десять уроків розкрию цікавий та таємничий світ нашого минулого. Поговоримо про всі базові події, які вплинули на формування України та особливу увагу звернемо на людей. Адже історія — це люди. ✅ За допомогою курсу Друга світова війна для підлітків допоможу підліткам систематизувати знання. Розберемо причини, наслідки та як війна вплинула на Україну. Особлива увага буде приділена українській боротьбі за власну державу.✅ Курс із світової культури допоможе краще зрозуміти живопис, архітектуру та класичну музику. Ми переглянемо найкращі картини та будівлі і навіть насолодимося звучанням унікальних композицій легендарних композиторів. Загалом, це будуть захопливі бесіди про прекрасне. ✅ Ну, а якщо вам більше 15 років – то запрошую вас на курс історії Франції для дорослих. На ньому ми поговоримо про становлення та розвиток Франції від стародавніх часів і до Першої світової війни. Детально про цей курс можна почитати тут. Кожен курс розрахований на 10 уроків!1 тиждень = 1 урокСтартуємо з 8 червняПрацюємо в програмі ЗУМВартість - 225 грн/урокЯкщо потрібно більше деталей про курси - пишіть.Ну і майте на увазі, що в кожній групі лишилося по декілька вільних місць!
Сьогодні поговоримо про унікальний символ, який трапляється в різних культурах, — трикветр. Це фігура, що складається з трьох переплетених пелюсток або дуг.Найдавніші зображення, схожі на трикветр, зустрічаються в Північній Європі та датуються VII–VI ст. до н. е. Символ використовували кельти. Найімовірніше, він виконував декоративну функцію, хоча деякі дослідники припускають, що трикветр міг символізувати трійцю понять, наприклад: минуле, теперішнє та майбутнє.З VIII ст. н. е. трикветр починають використовувати християни. Вони надали давньому знаку нового значення — символу Святої Трійці: Отця, Сина і Святого Духа. Саме тоді він масово з'являється в рукописах, кам'яному різьбленні та церковному мистецтві.Паралельно цей символ використовували й вікінги. Саме через їхню культурну присутність він потрапив і на територію сучасної України.Нині трикветр активно використовують неоязичники. Вони наголошують на тому, що лінія символу не має початку й кінця, а тому асоціюється з вічністю, циклічністю природи та безперервністю життя.Також чимало різноманітних трактувань трикветра можна почути від тарологів, астрологів та інших прихильників езотерики.
Сьогодні поговоримо про свято троянд!Розалії — римське свято троянд, яке відзначали переважно у травні та червні. Свято виникло зі звичаю прикрашати квітами могили померлих. У римській традиції троянди та фіалки були символами пам'яті, відродження та безперервності життя. Під час Розалій родини збиралися біля поховань предків, приносили вінки, влаштовували поминальні трапези та здійснювали жертвоприношення без пролиття крові.Про популярність свята свідчать десятки написів, знайдених по всій Римській імперії. Найбільше згадок походить із Північної Італії, Македонії, Фракії та Малої Азії. У багатьох заповітах римляни спеціально виділяли кошти на щорічне придбання троянд для Розалій. Іноді для цього передавали виноградники, земельні ділянки або інше майно, прибутки з якого мали забезпечувати проведення свята.Особливе місце Розалії посідали в римській армії. Під час Rosaliae signorum трояндами прикрашали військові штандарти легіонів. Відомо, що такі церемонії проводили щонайменше двічі на рік у травні. Для римських солдатів знамена були священними реліквіями, тому їхнє оздоблення вінками супроводжувалося урочистими обрядами та жертвопринесеннями.Цікаво, що Розалії не були прив'язані до конкретного божества. Саме тому окремі елементи свята згодом трансформувалися у християнські звичаї.
Поступово навчальний рік добігає кінця, тож настав час поговорити про Останній дзвоник!Ідею святкування Останнього дзвоника пов’язують із радянським педагогом Федором Брюховецьким.У 1943 році він очолив краснодарську школу №12, яка перебувала у жахливому стані після німецької окупації. Будівля була сильно пошкоджена, підручники — пошматовані, а дисципліна серед учнів, які пережили жахи війни, помітно погіршилася. Педагог зрозумів, що повернути дітей до нормального навчання та згуртувати їх навколо спільної мети можна за допомогою сильних колективних ритуалів. Саме з цією метою він започаткував традицію, яка згодом переросла у свято Останнього дзвоника.Новація виявилася настільки успішною, що швидко вийшла за межі однієї відбудованої школи. Уже в 1948 році Федір Брюховецький організував і провів Останній дзвоник у московській школі №182, яка була передовим експериментальним майданчиком для тогочасних освітян. А далі з Москви це свято поширилося всією імперією.З негативу — у наш час свято досі має таку саму назву, хоча ритуали та символіка за останнє десятиліття дуже сильно змінилися.Як гадаєте чи потрібне сучасній Україні дане свято?
27 травня 1840 року в Ніцці від туберкульозу помер видатний скрипаль-віртуоз Ніколо Паганіні. З його смертю пов'язана серія містичних подій, що тривали понад пів століття.Усе почалося ще під час хвороби музиканта. Перед кончиною Паганіні повністю втратив голос, тому не зміг пройти обряд сповіді та останнього причастя.Місцевий єпископ, спираючись на чутки про те, що скрипаль нібито «продав душу дияволу», скористався цим фактом і категорично відмовив у похованні на освяченій землі.Син музиканта, Акілле Паганіні, розпочав виснажливу багаторічну боротьбу за право поховати батька за християнським звичаєм. Через церковну заборону тіло тривалий час залишалося без прихистку.Забальзамовані останки спершу тримали в підвалі будинку в Ніцці. Згодом їх перевезли до чумного лазарету, а потім переправили на таємний склад у порту Вільфранш-сюр-Мер.Зрештою труну перевезли до рідної для музиканта Генуї, але й там місцева влада не дозволила поховання. Тіло довелося таємно закопати в саду однієї з приватних вілл, яка належала родині Паганіні.Тільки у 1876 році, після численних апеляцій Акілле до Папи Римського, Ватикан офіційно зняв заборону та дозволив перевезти останки на кладовище в Пармі.Остаточний спокій скрипаль знайшов лише у 1896 році, коли його прах перенесли на нове міське кладовище Парми під монументальний пам'ятник.Загалом за 56 років поневірянь труну Паганіні викопували та перепоховували щонайменше п'ять разів.
26 травня 1938 року у містечку Фаллерслебен (нині Вольфсбург, Нижня Саксонія) Адольф Гітлер особисто заклав перший камінь заводу «Фольксваген».Раніше фюрер закликав до створення німецького автомобіля для широких верств населення — він мав бути економічним, уміщати чотирьох людей, розвивати швидкість 100 км/год і, головне, бути дешевшим 1000 рейхсмарок. Ця ідея була підказана Гітлеру автоконструктором Фердинандом Порше, з яким він зустрічався в 1933 році. Більшість автомобілевиробників не бачили можливості реалізувати поставлені задачі — основною перешкодою була верхня планка його вартості.Оскільки приватні компанії відмовилися фінансувати завідомо збитковий проєкт, кошти знайшли через державну організацію «Німецький робітничий фронт». Владна верхівка запустила всенародну накопичувальну програму: кожен громадянин міг щотижня відкладати по 5 марок на спеціальний рахунок, щоб згодом отримати готову машину. Бажаючих виявилося чимало — свої заощадження у фонд вклали понад 300 тисяч німців.Перший автомобіль отримав офіційну назву KdF-Wagen (Volkswagen Beetle). В народі його прозвали жуком.Через початок Другої світової війни звичайні вкладники свої авто так і не побачили, адже завод швидко переорієнтували на військові потреби. Проте справжній комерційний успіх наздогнав «Жука» вже у повоєнні часи. Модель стала легендою світового автопрому, протрималася на конвеєрі рекордні 65 років. За цей час випустили понад 20 млн. автомобілів.На фото бойовий "Жук"
Діло діточе: як наші предки були маленькимиОстап Українець та Катерина ДудкаСьогодні хочу порекомендувати вам цікаву та неординарну книгу з історії. У ній розповідається історія п'яти дітей із різних етнографічних регіонів нашої неньки.Усе розпочинається з обрання імені, а закінчується весіллям. Автори детально описують зростання дітей: як вони отримували різні завдання від батьків та виконували їх, у які ігри грали та як організовували вечорниці.І все це написано на основі реальних етнографічних матеріалів розкішною мовою. Частенько історичні книги бувають нудними, проте це точно не той випадок. Ви все прочитаєте за 1-2 вечори, ще й будете обурюватися, чому так мало написано. А можна було б і більше. Ну, і це, мабуть, найбільша моя претензія до авторів - чому так мало і коли продовження?Ще одним великим плюсом книги є ілюстрації Маші Грімм, Лади Касьяненко та Єлизавети Варави - вони вийшли цікавими та вдало доповнили розповідь авторів. Вони мені нагадували малюнки з тих казочок, які я читав у дитинстві.Якщо ви займаєтеся етнографією, то книга не відкриє для вас Америку. Як на мене, оповідь розрахована на читачів, які хочуть вперше дослідити дитинство наших предків та порівняти його з нашим сьогоденням.Придбати книгу можна тут.Ну і не забуваємо ставити лайки!
TGLIST.COM.UA
