Поступово навчальний рік добігає кінця, тож настав час поговорити про Останній дзвоник! Ідею святкування Останнього дзвоника пов’язують із радянським педагогом Федором Брюховецьким. У 1943 році він очолив краснодарську школу №12, яка перебувала у жахливому стані після німецької окупації. Будівля була сильно пошкоджена, підручники — пошматовані, а дисципліна серед учнів, які пережили жахи війни, помітно погіршилася. Педагог зрозумів, що повернути дітей до нормального навчання та згуртувати їх навколо спільної мети можна за допомогою сильних колективних ритуалів. Саме з цією метою він започаткував традицію, яка згодом переросла у свято Останнього дзвоника. Новація виявилася настільки успішною, що швидко вийшла за межі однієї відбудованої школи. Уже в 1948 році Федір Брюховецький організував і провів Останній дзвоник у московській школі №182, яка була передовим експериментальним майданчиком для тогочасних освітян. А далі з Москви це свято поширилося всією імперією. З негативу — у наш час свято досі має таку саму назву, хоча ритуали та символіка за останнє десятиліття дуже сильно змінилися. Як гадаєте чи потрібне сучасній Україні дане свято?