😇Андрій ✙ ГАВ😈

На фоні трагічних подій в Києві знову спалахнула дискусія про вільне володіння зброєю. Реакція влади в перші години була стандартна: «Зараз як почнем усіх їб@ть, ой, вибачте, перевірять»Причому, що характерно, наказувать влада зібралась не тих, хто нелегально володіє зброєю, а легальних власників. Ну, нічого іншого я і не очікував 😊Але наступного дня стало зрозуміло що дуже великий прошарок громадян проти таких заяв і навіть почали тикати нашу полісію мордою у власні факапи. І МВС дало задню.Пройшло пару днів і тема про «запрєщать, нє пущать» починає знову вспливати.От Данило Гетманцев видав таке, наприклад: «Переважна більшість громадян проти вільного носіння короткоствольної зброї цивільними особами в Україні. Переконаний, що в демократичній країні рішення має приймати більшість, а не меншість, навіть якщо вона агресивна.» Про «агресивну меншість» я згодом скажу пару слів 😊На додаток десь в коментах під одним з постів я побачив знайоме: «Хочеш зброю, іди в армію – там тобі дадуть». Що характерно, зазвичай такі слова кажуть ті, кого в армію хрєн затягнеш. З мого особистого досвіду, всі хто пішов захищати Батьківщину, взагалі не бачать проблеми у зброї на руках населення. Ми тут постійно живемо посеред награмождєнія різноманітних стволів навколо нас, і поки що не повбивали друг друга. І Боже мій, так, ця зброя не в сейфі, навіть не в кімнаті зберігання зброї (а де ви таку штуку бачили в прифронтових располагах?), вона навколо нас, під ліжком, в машині, на руках. Тут же споряджені магазини. І щось я не чув щоб пан участковий по місцю проживання військовослужбовців, наприклад, в Слов’янську, ходив по хатам, перевіряв сейфи і умови зберігання😊Взагалі вважаю, що якщо ти служиш в армії, або ти ветеран/ветеранка і у тебе в воєнніку записана зброя – то взагалі, цього достатньо щоб ти міг купити все, що тобі заманеться. І саме цей прошарок Громадян (так, саме з великої букви), що взяв на себе відповідальність за долю країни, заплатив за це роками свого життя, кар’єрою, сімейним щастям, здоров’ям – саме вони повинні вирішувати, чи маємо ми право на зброю чи ні. А не мамкині черешеньки, які сидять під спідницею у дружини. Оце вам відповідь про агресивну меншість, хоча реальні цифри я б і перевірив.І на останок про «в армії дадуть». Наш взвод снайперів був такий страшний, там служили такі звєрі що перші місяці три чи чотири нам взагалі зброю не давали, крім газонокосаркі :) І тоді ми з Кукушкою привезли свою особисту зброю, з якою тренувалися, поки бригада, в особі Фонду Маркуса не закупила для нас «профільні» гвинтівки.На фото одна з тих власних гвинтівок, з якими ми прийшли в армію.©Евген Шароваров

Сказати що у нашого взводного, Петра Георгійовича був неконтакт з комбрігом – це взагалі нічого не сказати. Георгійович був непоганий мужик як по мирним часам, проте як бойовий командир – щось йому не вистачало. Навіть тактична борода не допомагала. З нею він виглядав як мій сусід дядя Вова що місяць в запої і не бриється. Ну, і як дядя Вова, Георгійович полюбляв випити. Я ніколи не бачив його «в гівно», але регулярно він був «тепленький». Що в сукупності з повною дезорієнтацією в потоку ваєнних паперів (а за рік бойових Георгійович не списав жодного патрона) робили його «улюбленцем» комбріга. В якийсь момент Георгійович черговий раз накосячив і розлючений комбріг прямо на нараді відправив його на нуль. Ми знайшли Георгієвичу непогану позицію – на самому краю села, в залишках однієї з хат. Звідти можна було прикривати підхід до нашої передової позиції зі сторони асфальтової дороги. І по ворогу можна постріляти, і навряд чи плюха зразу прилетить саме туди.Зранку Георгійович з водієм, Толіком, вже був на позиції. Щось трохи прилітало, десь пострілювали, але плюс мінус все було нормально.І тут в село на повній швидкості по асфальту летить під@арський БТР з десантом на броні. По дорозі він зустрічає Бредлі, наша машинка кладе в бетер пару снарядів, потім вони розходяться (хтось мені казав пізніше, що у Бредлі заклинила гармата). Бредлі рванула вперед, до наших позицій за селом, а ворожий БТР залетів в село і викинув десант. І десяток орків розбігся по селу. Прямо через хату від Георгійовича. Вобщєм, наш лейтенант попав в оточення…День переставав бути нудним. Георгійович викликає КСП батальйону, черговий офіцер пропонує йому повзком через поле перебратися до нашої позиції попереду. Це смерть. Над полем висить ворожий мавік, і десь там лежать тіла наших поранених, що так намагалися вибратись з позиції до села. Ворожі FPV не залишили їм жодних шансів.Ще з того часу як в той район ходила моя група, навколо села були визначені точки евакуації. До найближчої треба було пройти десь кілометр – по берегу озера, проскочити через дамбу, яка проглядалася ворожим десантом, і вздовж дороги до хат на пагорбі.Георгійовичу було 54 роки, він важив кілограм 120 і ніколи не займався ніяким спортом. Обличчя було яскравого червоно-фіолетового кольору, що явно вказувало на нездоровий образ життя і проблеми і серцем. Була середина дня, спекотно. Але наш лейтенант дуже хотів жити. І вони з Толіком рванули через дамбу, туди, де біля хат окопалася наша піхота на 2й лінії. Вздовж дороги бігти було далеко, тому Георгійович рванув навпростець, через заболочену низинку.Ми з Рікардо підлетіли туди на Лендтреку нашого відділення. Ворожих FPV в небі не було, а арта не встигла на нас навестись. Георгійович вже був там. Не зважаючи на недалекі розриви він спокійно сьорбав борщ, яким його пригостила піхота і героїчно травив якісь байкі. Ледь його звідти витягнули :)На зворотньому шляху заїхали на КСП. Наш лейтенант розказав там що до чого, показав де під@ри окопалися в селі, як він виходив звідти. Один з офіцерів здивовано підняв брови- А як ти вийшов через низинку? Там же підари все мінами закидали?У лейтенанта трохи дьорнулась щока (бо про міни там він чи то забув чи то пройоб@в) але він знайшов що відповісти- Фарт і досвід друже, фарт і досвід…Але коли він виходив з КСП від усвідомлення наскільки усе висіло на волосинці його трохи трусило…Пізніше, в якихось суперечках у Георгійовича був «козирний» аргумент:- А ти в оточенні був? Ні? То і мовчи!..Незважаючи на всі косяки нашого лейтенанта, я згадую його з теплотою. Як казали в одному серіалі, «Живи довго і процвітай, пане лейтенант!»©Евген Шаровароа.

Якось відправили нас допомагати новоствореному стрілецькому батальйону. У них був крутий комбат, «Апостол» позивний. Задачу ставив на віртуальній карті, малюючи ножом план місцевості в повітрі. Благо що у мене був планшет і в кінці кінців ми розібралися, що від нас хочуть. Виходило двоє наших і десяток їхніх стрільців. «Апостол» своїх відправляв по класиці:- Ви там на добу, потім вас поміняє 2й мехбат. Нічого зайвого не беріть – пляшка води, пачка цигарок і шоколадка. Я в це зразу не повірив, тож наша пара йшла з нормальним запасом на декілька діб.Із приємного, «Апостол» своїм радєйки не перепрошив, тож прийшлось перед самим виходом їхати до зв’язківців і на цьому ми чуть не проїб@ли сіряк при заході на позиції. Звісно, через добу ніхто нікого не поміняв. Під кінець третьої доби організовую своїм «передачку». Вони кажуть:– Передайте усього з запасом, бо сусіди вже півтори доби сидять без їжи і цигарок. За водою до річки бігають, а під@ри по ним в цей момент мінометкою навалюють.Зв’язуюсь з батальйоном. Питаю чи вони своїм щось передавали? Кажуть, не було можливості. Ага, у мене, молодшого сержанта, є можливість попросить «Бредлі» на перехресті мішок припасів і пару паків води викинуть, а у комбата, цельного майора немає.Через деякий час наші групи нарешті міняють. Їду забирати своїх з «вокзалу», куди їх броня вивезе. По дорозі викликає наш лейтенант:- Джексон, можеш ще суміжників забрать? «Апостол» пише що у них машини немає.Занавєс. Щось таке від Апостола я і очікував...Через деякий час пересікаюсь на КСП з одним з офіцерів того батальйону. Питаю- Як ваш комбат зміг ВСЕ проїб@ть на першому ж виході? Планування, виїзд, зв’язок, забезпечення, транспорт – все пішло по пі3dі! Де ви такого талановитого офіцера знайшли?Той затягнувся цигаркою, посміхнувся.- Знаєш, є така посада - «друг комбріга» називається? От звідти його до нас і перевели 😊Всі позивні вигадані, всі співпадіння випадкові 😎©Евген Шароваров

Мало не кожного дня, хтось з політиків та чиновників розповідає що будуть посилюватись заходи мобілізації, та розшуку порушників військового обліку. Точніше кажуть, що все буде по іншому, будуть "офіси" замість ТЦК і зовсім інший підхід до мотивації. Але всім зрозуміло, що суть не в зручності для тих кого будуть шукати і обмежувати. Будуть (як декларують) без бусифікація, але більш жорстко по обмеженням. Я це до чого. Ще є час знайти собі місце в тиловому підрозділі. Затвердили новий штат. Збільшуємо спроможності.151 навчальний центр. Служба в Харківській області і місті (в майбутньому буде локація в Одесі).Гарантований вихідний, проживання вдома. Людино орієнтований підрозділ.Не бухати, не їсти ближніх, працювати.Призиваємо з ТЦК. Обмежено придатних беремо. 50+ беремо.Можливі переводи з інших підрозділів (за домовленістю) після погодження рекрутинга. Лікар медичного пунктуНачальник медичної служби Начальник медичного пунктуФельдшерМедсестраВодій - санітарВодії. Категорії Д1 і Д.Багато сержантських і офіцерських вільних посад в управлінні, навчальних підрозділах та підрозділах забезпечення.Контакти рекрутингуWhatsApp Signal +380 50 650 72 37+380 96 805 82 [email protected]

США ТИСНУТЬ НА УКРАЇНУАмериканська сторона тисне на Україну разом із підарами щодо виведення українських військ із Донецької області. І у разі відсутності прогресу, США можуть вийти з перемовин«Американці не бачать, де ми можемо домовлятись по головному питанню. І це може змусити їх взагалі вийти з процесу, переключитись на Іран, на свої вибори і так далі. Вони навіть готові на реальні гарантії безпеки для нас, якщо ми вийдемо з Донбасу. Тобто, про що б не говорили, на цих перемовинах завжди все зводиться до того, що американці кажуть типу: «Вийдіть з Донбасу, і ми збудуємо для вас рай, як домовились на Алясці». Є один дуже важливий нюанс, який багато хто не помічає, в цьому блядському цирку, який називають - "перемовини". Полягає він в тому, що Штати за минулий рік банально втратили всі козирі щодо тиску на Україну. Через це і звучить погроза виходом з переговорного процесу, адже нічим реально серйозним Трамп пригрозити вже не може. Не може пригрозити тим, що США зупинять допомогу Україні - Америка вже і так знизила нам допомогу на 99% за 2025 рік. Не може пригрозити і тим, що США перестануть надавати нам розвіддані - в ході останнього візиту Зеленського в Лондон була підписана важлива угода щодо космічної співпраці, яка розширює обмін розвідданими з Британією. І навіть не може пригрозити тим, що США перестануть надавати економічну допомогу - всю фінансову підтримку, яку надавали Штати, успішно замінив Європейський Союз. Тобто у американців наразі немає визначального впливу на Україну і це той сценарій який вважався просто немислимим ще у 2024 роціХочеться сказати обом хуйлам: рудому І плішивому - йдить на хуй. І не треба себе стримувати🫡

Головна людина в 151 Навчальному центрі, це інструктор. Головна людина для інструктора на службі, це рекрут який піде на ЛБЗ.Відношення інструктора до рекрута формується відношенням керівництва та командирів до самого інструктора. Це вертикаль поваги, довіри, людяності та відповідальності. Відповідальності за підлеглих. Відповідальності за рекрутів. Відповідальності за що ти робиш для того щоб людина вижила на полі бою, виконала задачу, знищила всіх ворогів і повернулась додому переможцем.Довіри до побратима та командира. Одне без іншого не працює. Неможливо примусити інструктора шанобливо відноситься до рекрута, коли до нього відносяться погано. Неможливо контролювати якість навчання, якщо ти не маєш бойового досвіду і до дрібниць не розумієш що і для чого робиться. Не буває дрібниць в підготовці людей БЗВП. Бо ціна одна - життя. І відмітки ставить лінія бойового зіткнення.151НЦ. Ми і є стандарти НАТО.PS. Нам потрібні досвідчені піхотинці щоб зробити з них інструкторів. Нам потрібні пілоти (навітт без сертифікатів). Нам потрібні водії. Категорії С, Д, Д1. Нам багато хто потрібен. Звертайтесь.Контакти рекрутингуWhatsApp Signal +380 50 650 72 37+380 96 805 82 [email protected]За поширення буду вдячний.

🇺🇸 Кінець епохи "американської мрії" : Чому американці масово покидають США?Вперше з часів Великої депресії 1930-х років кількість людей, які виїхали зі Сполучених Штатів, перевищила кількість тих, хто туди в’їхав. Про це повідомляє The Wall Street Journal. Що відбувається? Спитаєте ви. Хоча ви не спитаєте, бо дивлячись на уїбана і команду моральних уродів у керма Штатів, всё більш менш стає зрозумілим. Але криза глибша. Раніше весь світ прагнув потрапити до штатів, а зараз самі американці все частіше обирають квиток в один бік.Чому?💰 Дорожнеча: Оренда житла та медична страховка в США стають непідйомними навіть для середнього класу. Люди розуміють, що в Португалії чи Мексиці вони можуть жити як королі на ту саму зарплату.💻 Дистанційка: Навіщо платити $4000 за крихітну квартиру в Сан-Франциско, якщо можна працювати на той самий Google з вілли на Балі чи в іспанській Валенсії?🛡️ Безпека: Рівень злочинності та політична напруженість змушують родини шукати більш спокійні країни для виховання дітей.Куди їдутт?Найпопулярніші напрямки зараз — Мексика, Коста-Ріка, Іспанія та Португалія. Там уже формуються цілі "американські містечка" .Що це означає?Це нагадування, що світ став неймовірно мобільним. Глобальна конкуренція тепер іде не за території, а за комфорт та безпеку. США залишаються потужною економікою, але статус «єдиного магніту для талантів» поступово втрачається.Загалом, як я вже й казав, Україна — топ.Але є дві глобальні проблеми, які треба вирішити самим: відбитися від підарів…Проблема одна — напрямків два.🫡🤫

Нам треба пілоти. В 151 навчальний центр. FPV і Мавіки/аутели. Робота з піхотою.Два напрямки. Формуємо групу майже з нуля. 1. Пілоти. Імітація ворожих дій. Скиди, спостереження, імітація ворожих FPV на активних тренажерах двосторонньої дії. Підтримка своїх та взаємодія з піхотою під час групової підготовки. 2. Інструктори (навчимо чого не вмієте, довчимо, сертифікуємо) на дофахову підготовку по програмі БЗВП СВ за напрямком стрілець-оператор БПЛА.Розуміємо що сертифікованих пілотів на посадах ніхто не відпустить, тому потрібні люди які хочуть та вміють хоча б базові речі. З бойових підрозділів. З бойовим досвідом (не обов'язково в якості пілота).Поважні пани які створюють штати навчальних центрів, у нас здебільше космонавти, тому вони вважають що посади пілотів не потрібні в навчальних центрах. Це супутнє навантаження на інструктора. Тому кожен потенційний пілот має бути інструктором і пілотом "на пів шишечки". Теж навчимо.Технічний склад розуму. Мотивація, тверезий образ життя, притомність, сумлінне ставлення до роботи та колективу.Центр людиноорієнтований. Харків (та область). Одеса.Якщо є бажання стати інструктором за іншими дисціплінами, теж будемо раді бачити. Навчимо. Від вас мотивація і здібності. Бойовий досвід. Обмежено придатних розглядаємо.Можливі відрядження на навчання та стажування. В межах сухопутних військ можливе сприяння в переводі.WhatsApp Signal +380 50 650 72 37+380 96 805 82 [email protected]

Чергового уйобка знайдено.Але в цій історії є декілька моментів цікавіших, ніж обоссані вибачення, за якими нічого, крім піздежа.1. З’ясувалося, що ця потвора в СЗЧ. Після «вибачень» його передали ВСП, яка тепер вирішуватиме його подальшу долю. Тут я хз, як на це реагувати…2. Я сподіваюсь, ви знаєте, що таке ефект Даннінга-Крюгера, але нагадаю: це коли довбойоб не усвідомлює, що він довбойоб, тому що йому банально не вистачає знань та розуму усвідомити, що він довбойоб.Так от, цей довбойоб після СЗЧ продовжував просто жити у себе вдома, знімати такі відео і постити їх у своєму інстаграмі, а після того, як його почали шукати, воно залишилося жити за місцем прописки, але збрило вуса, щоб його не впізнали😁👍П. С. Я буду продовжувати казати, що людина, яка за чотири роки повномасштабки не усвідомила, що розмовляти хробачою, захищати хробачу, споживати хробачий контент - це ознака всього двох станів: ти або йобаний ждун, якого треба саджати, як усіх хробаків, на пляшку, або довбойоб із вадами розвитку. Все.

Я бачив, як новосформовані підрозділи (до 98% мобілізованих), отримавши «Leopard» і YPR без належної підготовки та управлінської ланки, заганяли техніку в наші окопи й кидали її , паралельно кидаючи бронетехніку також в міжпозиційному просторі після перших прильотів міномета за метрів 100 від машин. Кидали все: техніку, зброю, засоби зв’язку, карти командирів рот.Особисто привозив на ГШ карти цього підрозділу, де наші позиції були позначені як позиції противника. Це показник рівня взаємодії.. Попередньої взаємодії не було. На моє прохання провести нараду або направити представника на наш КП — було відмовлено без пояснень. Це насправді настільки стандартна і логічна практика, що згадуючи її відсутність в той момент в мене в думках тільки ненависть до генералів старшого покоління, які люблять розповідати які вони геніальні, а в бойових ситуаціях просто кидають управління і шукають цапа відбувайла. Особисте «вітання» пану Тарнавському за «геніальне» командування. Але по факту що ми мали:Фактично за три доби одна з бригад навіть не дійшла до ЛБЗ. ( Відмічу і буду відмічати 47 бригаду – порівняно з сусідом який все просрав, вони показали себе як боги війни)По ресурсу:• тижнева артпідготовка без оперативного ефекту — артилерію клали по полях навколо посадок;• справна техніка, кинута через відсутність злагодженості;• втрата документів управління;• фактична відсутність управління;• заборона евакуації техніки із сірої зони.Ту техніку, яку нам вдалося витягнути, потім із конфліктом вилучала ВКР. Я просив дозволити нам витягти іншу при умові що вона хоча б тимчасово лишиться в нашому підрозділі на час, поки ми на цьому напрямку — відмовили. Через кілька днів противник спокійно знищив її мінометним вогнем.Тому твердження про критичну нестачу ресурсу, з мого досвіду, не відображає реальної картини.Ресурс був. Проблема — в його розподілі та застосуванні.Основні помилки наступальної операції 2023 року (контрнаступу), на мою думку:1. Невдало обраний напрямок основного удару і слабке планування.2. Нераціональний розподіл техніки й особового складу без урахування досвіду та морального стану військовослужбовців підрозділу.3. Відсутність гнучкості після втрати темпу.Коли стало очевидно, що напрямок буксує, потрібно було змінювати задум і перекидати резерви туди, де є динаміка. Війна — це адаптація. Це маневр блять! Це здатність визнати, що початковий план не працює. Але впертість тих самих генералів затьмарює розум як тоді, так і в ситуації з наступальною операцією на Курському напрямку – «ДОЖМЬОМ». АЛЕ лобове продавлювання противника, який має кратну перевагу в людському ресурсі, — це не мистецтво війни. Це дурість, яка нажаль вартує нам життя найкращих синів та доньок України, і не приносить жодного результату.Кожен повинен відповідати за свої прорахунки. І кожен повинен відповідати за свої здобутки.Поразки не можна списувати на «обставини».Тож погони не мають давати імунітет від помилок а посада немає знімати відповідальності за наслідки рішень.