На фоні трагічних подій в Києві знову спалахнула дискусія про вільне володіння зброєю. Реакція влади в перші години була стандартна: «Зараз як почнем усіх їб@ть, ой, вибачте, перевірять»Причому, що характерно, наказувать влада зібралась не тих, хто нелегально володіє зброєю, а легальних власників. Ну, нічого іншого я і не очікував 😊Але наступного дня стало зрозуміло що дуже великий прошарок громадян проти таких заяв і навіть почали тикати нашу полісію мордою у власні факапи. І МВС дало задню.Пройшло пару днів і тема про «запрєщать, нє пущать» починає знову вспливати.От Данило Гетманцев видав таке, наприклад: «Переважна більшість громадян проти вільного носіння короткоствольної зброї цивільними особами в Україні. Переконаний, що в демократичній країні рішення має приймати більшість, а не меншість, навіть якщо вона агресивна.» Про «агресивну меншість» я згодом скажу пару слів 😊На додаток десь в коментах під одним з постів я побачив знайоме: «Хочеш зброю, іди в армію – там тобі дадуть». Що характерно, зазвичай такі слова кажуть ті, кого в армію хрєн затягнеш. З мого особистого досвіду, всі хто пішов захищати Батьківщину, взагалі не бачать проблеми у зброї на руках населення. Ми тут постійно живемо посеред награмождєнія різноманітних стволів навколо нас, і поки що не повбивали друг друга. І Боже мій, так, ця зброя не в сейфі, навіть не в кімнаті зберігання зброї (а де ви таку штуку бачили в прифронтових располагах?), вона навколо нас, під ліжком, в машині, на руках. Тут же споряджені магазини. І щось я не чув щоб пан участковий по місцю проживання військовослужбовців, наприклад, в Слов’янську, ходив по хатам, перевіряв сейфи і умови зберігання😊Взагалі вважаю, що якщо ти служиш в армії, або ти ветеран/ветеранка і у тебе в воєнніку записана зброя – то взагалі, цього достатньо щоб ти міг купити все, що тобі заманеться. І саме цей прошарок Громадян (так, саме з великої букви), що взяв на себе відповідальність за долю країни, заплатив за це роками свого життя, кар’єрою, сімейним щастям, здоров’ям – саме вони повинні вирішувати, чи маємо ми право на зброю чи ні. А не мамкині черешеньки, які сидять під спідницею у дружини. Оце вам відповідь про агресивну меншість, хоча реальні цифри я б і перевірив.І на останок про «в армії дадуть». Наш взвод снайперів був такий страшний, там служили такі звєрі що перші місяці три чи чотири нам взагалі зброю не давали, крім газонокосаркі :) І тоді ми з Кукушкою привезли свою особисту зброю, з якою тренувалися, поки бригада, в особі Фонду Маркуса не закупила для нас «профільні» гвинтівки.На фото одна з тих власних гвинтівок, з якими ми прийшли в армію.©Евген Шароваров