Dara Korniy

Завтра, 20 вересня, мені буде 55. Так, я не соромлюся свого віку, бо це просто цифри. І четвертий рік поспіль я не святкуватиму, тому що в країні повномасштабна війна. Однак, так сталося, що цьогоріч ці цифри трішки кругла дата. І для Мирослави Замойської, і для письменниці Дари Корній теж. Адже моєму первістку, Гонихмарнику, дякуючи якому я стала письменницею, якраз у вересні 15 і письменниці Дарі Корній теж 15. Вгадайте 😁 хто у мене взяв інтерв'ю, тому що в мене п'ятіркова дата? Український журналіст Богдан Бондаренко, але для американського журналу. Дякую, пане Богдане ! Ось посилання на інтерв'ю. Воно чесне. Плювати мені, якщо воно комусь не сподобається:https://ukrainianpeople.us/%d0%b4%d0%b0%d1%80%d0%b0-%d0%ba%d0%be%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b9-%d0%b7%d0%bb%d0%be-%d0%b1%d1%80%d0%b5%d1%85%d0%bb%d0%b8%d0%b2%d0%b5-%d1%82%d0%b0-%d0%bf%d1%96%d0%b4%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf/Тому що :Було нам важко і було нам зле,І західно, і східно,Було безвихідно, Але нам не було негідно.А ще, випадково цілком, перед тим як випасти з віртуального й творчого життя через медичні проблеми з оком, на запрошення ветерана війни, видавця, письменника пана Андрія Каспшишака , я трохи поговорила у подкасті ФЕНТЕЗІ. МІФОЛОГІЯ. ВІЙНА з паном Андрієм та його чарівною дружиною пані Наталею. Подружжя є великими патріотами рідного та творцями видавництва Мрієлови. Дякую , Андрію та Наталю, за цю розмову. Випадковості таки не випадкові.І даб посилання на ютубперегляд розмови. Вона довга. Більше години. До вас, друзі, прохання, підтримати подкаст вподобайками. Бо ж свій до свого 🩵 💛 https://youtu.be/AQ2HNxO0VCM?si=K-qKQogUV9sS5Ws3Наче все. Звіту про моїх перших 55 не буде. Бо ви довгих дописів не читаєте. Може через наступних 55 якось зберуся і таки зроблю звіт, ліпше мабуть автобіографічну книжку. Дочекайтеся)Тримаймося❤️‍🩹 друзі Свій до свого ❤️

З Купайлом, друзі! Зі святом любові. У давні часи, напередодні найкоротшої ночі в році, на Купала, наші предки на березі водоймищ запалювали вогні, перестрибували через багаття, очищаючись. Дівчата плели вінки, випрошуючи для себе добру долю, а відчайдухи вирушали у ліс, щоб віднайти квітку папороті. Наші предки вірили, що в цю, найкоротшу в році ніч, ліс стає особливо потаємним і чарівним, наповненим страхами, дивами і магією. Дерева ходять одне до одного в гості, тварини можуть розмовляти людською мовою, приховане стає явним, навіть закляті скарби просяться на волю, межа між світом явним і світом потойбічним стирається. І коли говорити про магію купальської ночі, як не сьогодні? І тому з приємністю нагадую вам, друзі, про свою повість "Чому розквітає папороть".Ця історія народилася з любові та проросла з волинської легенди, яку мені малій розповідав мій дід Петро Корній, який був мені за тата і за дідуся. Багато його казок та знань проросло в мені та стало книжками. І тому я - Корній, як письменниця, бо це повага та вдячністю моєму славному Роду за життя.Головний герой повісті Петрусь Лелеченко. Він живе з мамою та тіткою на околиці села. Тато хлопця зник безвісти, вирушивши з козаками визволяти бранців з турецької неволі.Звичне життя Петруся змінюється, коли він починає бачити від звичайних людей приховане та знайомиться зі світом незримих істот. Саме напередодні Купала, коли межа між світом реальним та потойбічним майже зникає, Петруся за допомогою співу заманює до лісу мавка. У лісі хлопчик дізнається, що саме йому судилося відшукати та зірвати квітку папороті й тим самим змінити світ назавжди. Безжалісне воїнство лихої Мари, яка прагне захопити квітку папороті для власних темних цілей, вирішує використати Петруся. Тому що квітка папороті дається в руки тільки чистому в помислах та намірах серденьку. Доля богів і людей залежать від мужності Петруся, а також від вправності та мудрості його друзів — домовика Дріма, лісовика Пугача, прекрасної Живи та веселунки Стриги.Повість "Чому розквітає папороть" можна замовити на сайті видавництва Ранок, або у мене (пишіть у приват).З літнім сонцестоянням, добрі люди!Ходіть здорові!

Полтава - це ❤️ А все тому, що для мене місто - це люди!І як не відгукнутися на запрошення та не поїхати на Великий літературний фестиваль у Полтаві 📖✍🏻💖 ? Тим паче, що на ньому планують бути аж 50 українських авторок та авторів з усієї України, і будуть там говорити лишень про українську літературу, а не перекладену на українську! І це робить Полтавський фестиваль - унікальним!Дякую талановитому письменнику з Полтави Віталій Запека за те , що цей фестиваль придумав, зібрав команду однодумців та запросив! Дай Боже якнайбільше читачів фестивалю, затишної погоди, як у небі, так і на землі. Дякую Видавництво «Маґура» Ольга Федієнко за те, що завжди підтримуєте своє та своїх 🥰Моя полтавська програма нижче. І в програмі не тільки презентація роману "Крила кольору хмар 🪽 ", який написано у співавторстві з Таміла Тарасенко . Є й дитяча подія. Тож самі приходьте й діток приводьте!Ось програма:🍒21 червня 12:00 улюблена Бібліотека-філія 4 - Центральної бібліотеки Полтавської МТГ (вул. Європейська, 141 (на запрошення чарівної Ганна Панюта )15:00 «Книгарня «Є» Полтава (вул. 1100-річчя Полтави, 4)Казкові читання з видавництвом Маґура💖разом з Віталія Савченко і Таміла Тарасенко.17:00 «Книгарня «Є» Полтава (вул. 1100-річчя Полтави, 4)Презентація роману Крила кольору хмар 🪽.🍒22 червня16:00 сцена театру Гоголя, Презентація роману "Крила кольору хмар" Друзі з Полтави та околиць, приходьте за книгами, автографами, теплими розмовами та обіймами. Самі приходьте та діток приводьте!Свій до свого! Це й про книги також!

Світ вкотре котиться під три чорти. А у мене в п'ятницю 7 березня, у Тернополі презентація нової книжки. Ще одна, новіша, на підході. Вирішила для себе в соцмережах писатиму або про книжки, або про позитивне і цікаве. Зрадоньку є кому і без мене розганяти, а політичних експертів та аналітиків хоч греблю гати. Тому нагадую всім-всім своїм небайдужим, хто зі мною на одному проукраїнському боці, хто не розганяє зрадоньку і добре та якісно в такий непростий час робить свою роботу, приходьте на мої презентації. Цікава та змістовна розмова обов'язково буде. Тому що модератори у мене крутезні.🌺 7 березня, п'ятниця, Тернопіль ⏰ 18:00🏫 Книгарня "Є" Тернопіль Книгарня "Є" Тернопіль 🎤 Модераторка - Надія Сеньовська 🎤Спікер розмови - ілюстраторка 🎨🖌️ чарівного звірослова Софія Мудра 🌷12 березня, середа, Івано-Франківськ ⏰ 18:30🏫 Книгарня Віват на площі Ринок 🎤 Модератор - Мирослав Кошик . 🌺 14-15 березня, п'ятниця-субота. Кам'янець-Подільський.🏫 Участь у книжковому фестивалі. Програма уточнюється. 🌷22 березня, субота, Вінниця. ⏰ 16:00🏫 Книгарня Віват на Артинова.🎤Модераторка - Людмила Гарарук🌺 23 березня, неділя, Київ. ⏰ 16:00🏫 Книгарня Віват, Сагайдачного, 8🎤 Модераторка — Олеся Наумовська 🌷29 березня, субота, Львів. ⏰16:00🏫 Книгарня Віват на проспекті ШевченкаМодераторка — Анастасія Нікуліна Не зупиняємося, друзі мої небайдужi, і лупаємо сю скалу.

Я була вже школяркою. Десь 1-2 клас. Я прибігла додому заплакана. Треба сказати, що ще з дитинства я плачу дуже рідко. А тут... Мене образив односелець. Москаль. То не прізвище. Усі його так поза очі називали. Його місцева жінка привезла, як чоловіка з росії. Як образив? Розповідаю. У селі завжди було прийнято одне з одним вітатися. І зі своїми, і з чужими. У нас переважно казали "Добрий день". Зважте, що то були застійні 70-і, мама - вчителька школи, тато - агроном в колгоспі. І я в свої сім років вже твердо знала, з ким можна вітатися "Слава Богу", а з ким ні. Ото біжу я курною сільською дорогою, мене за сіллю баба в крамницю послала, на зустріч отой сами таваріжч москаль. -Добрий день!-Драстє, хахлушєчка! -Яка я вам хуюшечка?Ну що почула, то почула. І бігом додому вся в сльозах. Мене довго заспокоювали і мама переконувала, що я просто недочула. Що то нормальне слово. Дід нахмурився. -Діду, а що таке хахалушєчка. Я хіба вона?Все одно не точно я це слово вимовляла.-То погане слово. Не нормальне, Миросю. Чуєш, Зою (то до мами), не нормальне. Треба з тим шось робити.І зробив. Десь за два дні прийшла до нас на розборки жінка того самого москаля. Діда не було вдома. Була баба.-Ганю, шо то твій Петро собі позволяє? Ше кум називаїці( Мій йому по-людськи : "Драстє, Васіліч!" А твій!? "І тобі драстє, кацапе". Хіба так можна?Баба заставила діда піти перепрошувати за кровну обіду кума. Бо що люди скажуть, бо ж куми, бо ж не по божому.Дід пішов. Але то треба було знати мого діда.Бо після цього зустрічаючи дядька москаля на вулиці й кажучи:-Добрий день!Я чула:-Добрій дєнь, казачкя! Як там Васіліч?До речі, за все своє довге життя в українському волинському селі дядько москаль мови так і не вивчив. Говорив на якомусь дикому суржику. Зате всі його діти-внуки говорять мовою та вважають себе українцями. Отака лагідна українізація, але вже в другому та третьому коліні.

Від реальності не сховатися навіть в книжках, навіть у власних романах у жанрі міського фентезі , які писалися до 2013 року. Зараз перечитую свій давній роман "Зірка для тебе" (писано в 2012), готуємо з прекрасним українським видавництвом його до перевидання у новій редакції, і затерпаю, на деяких уривках таких несподіваних. У мене в романі є героїня Руфіна-Рая (кримська татарка). Вона народилася у 1946, після другої світової. Вона пізня дитина у батьків. Старших своїх братів вона не знає. Їх забрала війна. Один з братів загинув, ще один зник безвісти. Це не випадкова історія. Я її майже не вигадала. З пані Руфіною, реальним прообразом героїні, я познайомилася на пляжі в Алушти в далекому 2006 році. Вона продавала пахлаву. Дуже смачну пахлаву й усім хто говорив мовою, робила гарні знижки. Розговорилися. А ще рідний брат моєї бабусі Ганни, Андрій-Андрійко, теж з другої світової не повернувся. Молодий, красивий, наречений. Зник безвісти. Прабаба Степанида відмовлялася вірити, що Андрійко мертвий. І коли помирала, їй примарилося, що він стукає у вікна, гукає "Мамо-мамо! Відчиніть. Я вернувся". Так вона й померла з усміхом на устах. Дочекалася таки. Син з війни повернувся. Ми пов'язані з минулим невидимими нитками. Вкотре історія повторюється і це не фарс. Ой, не фарс. Ворог той самий. І вже праправнуки йдуть в бій. Довкола стільки смертей, болю та розпачу, оплакувань та глибокої віри, а паралельно, зовсім поруч, за стіною, інший світ, де цього нема. Є звичайні будні звичайної родини, в якій всі вдома, живі-здорові-веселі (може хіба трохи налякані ТЦК) і для яких, то не їхня війна, хоч вони і патріоти й фист набожні люди. Однак, глибокої віри там також нема. Є фарисейство. Так і живуть, типу по божому, але без Бога. Зрештою, в кожного свій Бог. " Її брати не повернулися з другої світової. Старшому було двадцять два, коли мама в березні сорок четвертого отримала похоронку. Він похований у Чехії, менший того ж таки сорок четвертого, у квітні, зник безвісти. Відразу двох синів забрала війна — отаке горе для батьків. Та мама ніколи не вірила, що її менший загинув. Коли в травні сорок четвертого вбивця та маніяк Сталін висилав із Кримського півострова корінних мешканців татар, їхню родину не зачепили. Хтозна чому? Пощастило? Чи тому, що сини загинули на війні? Чи, може, просто ліньки було бездоріжжям пхатися в глушину, щоб забрати двійко людей, які жили так далеко від цивілізації? Руфіна народилася, коли родина вже й не думала про батьківство — мамі на той час виповнилося сорок п’ять. Дитя, напевно, і врятувало родину від розпачу. Бо ж і маминих, і татових рідних братів та сестер з великими родинами вивезли бозна куди, на чужину. Вони лишилися самі-самісінькі, хай і на рідній землі. Ох, людина — не пальма. Вона звикає до всього — і до немилостивої спеки, і до крижаних завій. Призвичаїлися. І коли десь п’ятдесят четвертого врешті віднайшлися татові брати й покликали їх до себе, мама категорично відмовилася їхати на чужину. Та була ще одна причина. Мама так і не замирилася зі смертю молодшого сина. У сповіщенні — не похоронці — було написано: «Безвісти зниклий», — отже, син може будь-коли вернутися з війни. І кого він застане в рідній оселі? Ні, вона не поїде… Отак вони й жили. — Коли мама у вісімдесят п’ять років помирала, то марила і раз по раз все шепотіла: «Донечко, рідна! Хтось стукає у вікно. Може то синочок з війни вернувся?». Але то був тільки вітер, який торохкав у шибку дощем. А коли настав час відходити, обличчя мами раптом просвітліло і вона прошепотіла: «Синку, ти повернувся. Дочекалася, синку..."© Зірка для тебе_Дара Корній

🚅 Мандрівочка 🚂 пахне🌹Друзі з Франківська, Рожнятіва приходьте за книгами та спілкуванням. Їду до вас з Гонихмарниками, везу у валізці сонячних зайчиків, казки з війни та Щоденник Мавки. 💖 Івано-Франківськ 🍂 9 жовтня в товаристві чарівних казкарок Таміла Тарасенко Віталія Савченко та улюбленого видавництва Видавництво «Маґура» матимемо зустрічі з школяриками в франківських школах.🍁 10 жовтня ⏰10:30 Зустріч зі студентами Франківського університету на запрошення прекрасної Алла Мартинець .Модеруватиме цю зустріч чарівна Ольга Деркачова 🕛 12:00 Зустріч з юними читачами у стінах Івано-Франківська обласна бібліотека для дітей Організатор - видавництво "Маґура"Учасники: Дара Корній, Таміла Тарасенко, Віталія Савченко⏰ 18:00 Магія серед нас. Презентація Гонихмарників у книгарні "Віват", що на площі Ринок, 5Організатор - Видавництво "Ранок" Readberry Модератор - чарівна Оля Деркачова 💖 Рожнятів 🍂 11 жовтняЗустріч з читачами у фойє Народного Дому на запрошення Рожнятівська публічна бібліотека та Наталія Герасимчук Свій до свого! Приходьте за спілкуванням та гарним настроєм🥰

Сьогодні друге жовтня. Холодна осінь за вікном. І на тривожні новини з полів війни легким вітерцем лягають спогади. Студентська Революція на граніті почалася 2 жовтня 1990 року. Мені тоді було двадцять. І я була в "Студентському Братстві" УПІ (тепер УАД). Це були неповторні дні відчуття причетності до важливого. Так, далі станеться багатого різного. А тоді жила в душі велика віра в перемогу добра. І сьогодні я цей день з теплом у серці згадую. Перечитайте мій роман "Тому, що ти є" і ви теж згадаєте, якщо ви юнак чи юнка з 90-х, якщо ви молоді серцем і досі вірите, що світло таки може здолати пітьму.«Радість, велике натхнення рухало тоді Майданом. Хто б не був тим митцем, що витворив те дійство, яке зворохобило сонне царство, але він напевне знав, що робить. Бо штовхнувши з місця жовтневим майданом машину, яка зветься Україна, хтось випхав її з застійного болота примарної стабільності. Гидке те слово стабільність, бо в болоті також присутня стабільність, однак болото не перестає тхнути болотом. Так, рух вперед. Куди? Тоді думалося — до світла, волі, щастя, тоді про це мріялося і, здається, разом з молодим юним майданом про це мріяв сам Господь. Бо увечері, в середу, на тоді ще площі Жовтневої революції служили молебень. Кожен молився як умів, хто правильними молитвами, канонічними чи що, хто своїми словами, зліпленими докупи любов’ю, вірою та надією. І раптом у чистому блакитному небі з’явилася блискуча срібляста куля. Її бачили усі. Куля дуже повільно рухалась в одному напрямку, наче по прямій лінії.— Сашо, глянь! Око Боже, — майже щасливо прошепотіла Оксана.— В Україні все буде гаразд. Ось побачите! — і Сашко радісно заусміхався сам до себе, і до Оксани, і до всіх, хто сидів чи стояв поруч. — Бо хтось там, — і хлопець тицьнув пальцем у небо, — пильно стереже її.Оксана пригорнулася до Сашка, ніжно поцілувала його в губи і прошепотіла йому на вухо:— Янголи не сплять, Сашо. Ніколи.»© Дара Корній «Тому, що ти є»

Спочатку було слово.Пригадую, як на одному з львівських форумів видавців, хтось з читачів гукнув до мене: "Пані Гонихмарнице, підпишіть гонихмарника?" Я зачудовано завмерла. Як же це красиво! Гонихмарниця !але...Я довго відмахувалася від продовження. Ні- ні-ні, безліч ні-ні. Однак хтось наполегливо і вперто мене до нього штовхав. Це і читачі, і обставини. У Гонихмарника мого цікава доля. Він успішно видавався в КСД від 2010 року. Пережив багато додруків. А потім його чомусь недодруковували, може через вредність авторки, а може з інших причин. І я з нетерпінням чекала коли в КСД закінчаться права на нього, щоб віддати в інше видавництво. Права закінчилися і я гонихмарника запропонувала тим видавництвам (їх у мене багато) з якими тісно співпрацюю. Один з моїх видавців відмовився перевидавати гонихмарника, сказавши, що перевидання їх не цікавить. Інший мій видавець, перевидавши гонихмарника, відмовився від подальшої співпраці, тому що книжка геть паскудно продається. Але є Видавництво "Ранок" ( Богу дякувати) і є прекрасні люди Ekaterina Novak Viktor Kruglov , які сказали "так" новій редакції Гонихмарника. І несподівано для самої себе я зрозуміла, що Гонихмарниця готова народитися. І сіла та нанаписала Гонихмарницю. Продовження Гонихмарника. Зробила це швидко. Я ніколи нічого так швидко не писала. Гонихмарниця просто випурхнула з мене. Закінчила я її писати в січні 2022, напередодні вторгнення. Тепер розумію, що це відбулося вчасно, бо зараз я б не змогла написати такого легкого та світлого тексту. Але без однієї людини цього точно не сталося б.Дякую коханому Чуловський Володимир ❤️, який робив все можливе та неможливе, щоб письменниця Дара Корній в процесі написання не померла з голоду та інколи згадувала про реальність.Хтось скаже (тю, та вже кажуть), що видавництву Ранок пощастило. Бо воно отримало можливість видати не тільки "Гонихмарника", який зараз у шкільній програмі з української літератури, а і його продовження. А я скажу, що коли в тебе вірить видавець - це мегакруто. І тоді народжується нове та несподівано прекрасне. А які там талановиті малюнки від Olenka Shkavron 🔥, сама собі заздрю, просто крутезна українська народна пісня. І мої Гонихмарники для мене такі. Світлі історії, романтично-зухвалі, щедро пересипані народними казками та легендами. Щоб про них не написали критики та критикеси, критикани та вороги, ці історії сподобаються своїм.Тому що:Свій до свого по своє!Якщо вам бракне світла в сьогоденні, Гонихмарники допоможуть вам його віднайти. Якщо вам потрібно трішки відволіктися від наших темно-сірих буднів, читайте гонихмарників.Давня стара магія вогню-неба-повітря-води оживає.Книги можна замовити на сайті видавця або у мене.Діють обіцяні літні знижки:Гонихмарник_350 грнГонихмарниця_350 грнГонихмарники _ 690 грнЗамовлення приймаються у приват.Нагадую!Разом з гонихмарниками можна замовити й інші мої книги.

Онучка Дзвінка, 5 рочків, вранці запитує: - Бабусь, а чому нам з війни не дзвонить тато Андрій? Дідусь дзвонить і Максим, а він ні? Він на мене образився? А може на маму?Пояснюю, як вмію. Чи маєте рецепт, як пояснити п'ятирічці про те, що той, хто тобі рідний, зник безвісті? Трохи більше місяця як. Це я риторично запитую. Бо щоб не сказала, все не те...А далі я думаю про Київ і про 8 липня. Про маленьких і дорослих пацієнтів та лікарів з лікарні охматдит, про родини і майбутнє, якого вже не буде. Зруйновані лікарні, багатоповерхівки, поламані, знищені долі людей. У мами, 78 років, здають нерви, коли вона слухає новини. Я ледве її заспокоюю. Розпач заважає дихати. Писати також. Але злість, ненависть та лють на тих, хто з нами це робить, набагато сильніші. Запалюю свічки, молюсь та прошу Творця якнайшвидшої помсти та влучності для ЗСУ.Колись мій дідусь Петро Корній казав: "Ми - трава. Трава проростає крізь асфальт й росте там, де ніщо не росте. Просто знай це"Марзена лаптєнога орда хоче знищити наше насіння. Не розуміючи, що ми трава. Яка проросте на руїнах, а потім на тих руїнах все відбудує. Тому що ми не вони. Світ також про це не знає. Світу так спокійніше. Світ боїться. І лаптіногих, і нас. Бо за законами логіки, їхньої логіки, ми мали б давно програти, здохнути або здатися. Патаму ша адін народ, адін язик і теде. І за законами логіки, їхньої логіки, лаптіногий виродок, це синонім вислову 'загадочная балалаєчная душа', а не синонім слів загарбник, вбивця, гвалтівник, збоченець, виродок... Толстоєвське лєбєдінає озєра - це не про балет і не про літературу, все це про ракети, вбивства, чисте зло, які породила та породжує ця збочена культурка.Тримаймося!Свій до свого💙💛