Сьогодні друге жовтня. Холодна осінь за вікном. І на тривожні новини з полів війни легким вітерцем лягають спогади. Студентська Революція на граніті почалася 2 жовтня 1990 року. Мені тоді було двадцять. І я була в "Студентському Братстві" УПІ (тепер УАД). Це були неповторні дні відчуття причетності до важливого. Так, далі станеться багатого різного. А тоді жила в душі велика віра в перемогу добра. І сьогодні я цей день з теплом у серці згадую. Перечитайте мій роман "Тому, що ти є" і ви теж згадаєте, якщо ви юнак чи юнка з 90-х, якщо ви молоді серцем і досі вірите, що світло таки може здолати пітьму.«Радість, велике натхнення рухало тоді Майданом. Хто б не був тим митцем, що витворив те дійство, яке зворохобило сонне царство, але він напевне знав, що робить. Бо штовхнувши з місця жовтневим майданом машину, яка зветься Україна, хтось випхав її з застійного болота примарної стабільності. Гидке те слово стабільність, бо в болоті також присутня стабільність, однак болото не перестає тхнути болотом. Так, рух вперед. Куди? Тоді думалося — до світла, волі, щастя, тоді про це мріялося і, здається, разом з молодим юним майданом про це мріяв сам Господь. Бо увечері, в середу, на тоді ще площі Жовтневої революції служили молебень. Кожен молився як умів, хто правильними молитвами, канонічними чи що, хто своїми словами, зліпленими докупи любов’ю, вірою та надією. І раптом у чистому блакитному небі з’явилася блискуча срібляста куля. Її бачили усі. Куля дуже повільно рухалась в одному напрямку, наче по прямій лінії.— Сашо, глянь! Око Боже, — майже щасливо прошепотіла Оксана.— В Україні все буде гаразд. Ось побачите! — і Сашко радісно заусміхався сам до себе, і до Оксани, і до всіх, хто сидів чи стояв поруч. — Бо хтось там, — і хлопець тицьнув пальцем у небо, — пильно стереже її.Оксана пригорнулася до Сашка, ніжно поцілувала його в губи і прошепотіла йому на вухо:— Янголи не сплять, Сашо. Ніколи.»© Дара Корній «Тому, що ти є»