Повномасштабна війна Росії проти України стала подією, яка ще раз оголила складне становище німецької лівиці. Від її початку партія Die Linke балансує між декларативним антиімперіалізмом і фактичним ухилянням від підтримки постачання зброї Україні.▪️ Чому ж солідарність з Україною для німецьких лівих проявляється переважно в гуманітарній і фінансовій площині? ▪️ Які настрої панують у Die Linke після розколу в 2023 році? ▪️ Де, на їхню думку, проходить межа між пацифізмом і правом на безпеку та захист цивільного населення? ▪️ Якою є актуальна позиція партії щодо українських біженців і біженок — їхнього правового статусу та доступу до соціального захисту й ринку праці? ▪️ І нарешті: чи має німецька ліва політика реалістичне бачення вирішення воєнних конфліктів у світі?Усі ці питання ми мали змогу поставити Бодо Рамелову — члену Лівої партії, багаторічному очільнику Тюрингії та нинішньому віцеспікеру Бундестагу. Читайте в інтервʼю, якими думками він поділився з українськими читачами та читачками.
«Часто ми навіть не уявляємо, скільки всього в житті залежить від одного папірця чи шматочка пластику. І як без нього ми легко можемо стати… ніким».
🪪 Паспорт — документ, який підтверджує особу та громадянство людини. Без нього у вас не буде можливості зробити навіть базові речі: відкрити рахунок у банку, зареєструвати народження дитини, вступити до університету, працевлаштуватися чи одружитися.Наразі сотні людей в Україні опинилися в ситуації, коли всі ці можливості для них заблоковані. Відмовившись від російських чи білоруських паспортів та пройшовши перевірки, вони натрапили на бюрократичну стіну: Державна міграційна служба (ДМС) роками затягує видачу українських документів, часто навіть попри судові рішення, які зобов’язують це зробити.Натомість люди отримують тимчасове посвідчення громадянина України — документ-привид, який не дає повноцінних прав і не визнається ані банками, ані прикордонниками, ані іншими країнами. Такі «напівгромадяни» мають сім’ї, працюють, платять податки, волонтерять або навіть служать на фронті. Попри це для держави вони формально не існують.Чому ж українська держава відмовляє своїм громадянам у праві на існування?Читайте про це в нашому новому матеріалі з історіями громадян і громадянок України без паспортів.
✊🏽 Ukraine Solidarity Campaign (USC) — британська мережа солідарності з Україною, яка виникла під час Євромайдану як ініціатива британських лівих. Метою було зрозуміти події в Україні та надавати практичну допомогу прогресивним українським рухам. Перші кампанії USC зосереджувалися на роботі з українськими шахтарями і залізничниками через незалежні профспілки, що дозволило вибудувати міжнародні профспілкові контакти й скоординувати солідарні дії після 2022 року.Сьогодні USC підтримує Україну у британських профспілках і лівому політичному середовищі: координує матеріальну допомогу, проводить парламентські брифінги та організовує візити делегацій британських профспілок до України.Під час одного з таких візитів ми поспілкувалися з Крісом Фордом, співзасновником USC.У інтервʼю він розповів про: ▪️ роботу з українськими лівими та профспілками; ▪️ особливості британського суспільства і профспілкового середовища, трансформацію USC за останні 11 років та внутрішні суперечки щодо підтримки українських протестів і військового опору; ▪️ те, як навіть у складних умовах вдавалося налагоджувати ефективну співпрацю й підтримку українських працівників та працівниць.Читайте інтервʼю, щоб дізнатися більше про те, як британські ліві об’єднують зусилля з українськими колегами та як досвід USC може надихнути інші ініціативи будувати міжнародну солідарність.
«Якщо поєднання екологічних та анархістських принципів колись буде реалізоване на практиці, соціальне життя приведе до відчутного розвитку людського та природного різноманіття, обʼєднаних у збалансовану єдність». Мюррей Букчин — американський теоретик-анархіст, засновник соціальної екології. Він послідовно доводить, що корені екологічної катастрофи криються у кризі соціальної організації. Сьогодні ми публікуємо переклад однієї з ранніх робіт Букчина — «Екологія і революційна думка». Написаний у 1964 році текст вражаюче сучасний: виснаження викопного палива, задушливі мегаполіси, токсичні ріки, «зелені» ілюзії — усе це філософ описував понад шістдесят років тому. Але головне — порятунок він вбачав не в еко-технологіях, а у зміні масштабу влади та господарювання: децентралізації, муніципалізації, прямій демократії, конфедерації громад.Так, анархізм, який дехто досі вважає «утопією» чи «ретроградністю», в його роботі постає як практичний план дій. Без переосмислення того, хто і як ухвалює рішення, будь-яка нова «чиста» технологія лише поліруватиме старі ієрархії.Читайте повний текст — і винесімо нарешті на порядок денний питання про те, як збагатити цими ідеями життя в наших містах, громадах та щоденних практиках.Матеріал у Pdf-форматі.
📢«Я не хочу писати заяву “прошу звільнити” власними руками».🏥 Ірина Слатвицька — медсестра з 18‑річним стажем роботи у Запорізькому протитуберкульозному диспансері. Кілька тижнів тому вона звернулася до нас з проханням публічно розповісти про закриття легеневохірургічного відділення і клініко-діагностичної лабораторії медзакладу.Реорганізація стала наслідком зміни моделі фінансування, за якої «гроші ходять за пацієнтом». Коли пацієнтів бракує, скорочують відділення й людей — навіть ціною руйнування медичної системи зсередини.У Запоріжжі, як і в будь-якому прифронтовому місті, наслідки такого підходу відчувається особливо гостро: кількість пацієнтів очікувано зменшується, люди виїжджають, а доступ до медичних закладів ускладнюється через обстріли. При цьому залишається відкритим питання, чи не призведуть ці скорочення в майбутньому до повного закриття лікарні.Від початку повномасштабного вторгнення більшість колективу запорізького тубдиспансеру продовжує працювати й надавати допомогу як військовим, так і цивільним. Наразі ж чимало працівниць опинилися під загрозою звільнення ❗️ Ми поїхали до Запоріжжя, щоб почути історії медиків та пацієнтів, які залишаються без гарантій на лікування. Ця ситуація ще раз демонструє: скорочення — це не лише абстрактні цифри в документах, а рішення з реальними наслідками для життя людей.Приєднуємося до прохання Ірини про розголос і закликаємо поширити наш матеріал 🔄
«Збереження молоді в селі я вважаю своїм першочерговим завданням. Адже якщо виїде молодь і діти, то завтра не буде села. Виходить, що на сході країни тоді взагалі не буде людей».Створювати умови, у яких діти можуть рости, вчитися та розвиватися, а не просто виживати, — це обовʼязок будь-якої держави. Проте в Україні це не завжди так: сільські школи закривають, лікарні та пологові будинки скорочують, а соціальні інститути працюють неефективно. І все це — на тлі війни й економічної нерівності. Особливо гостро проблема відбивається на сільських та прифронтових територіях, де ресурси обмежені, а молодь змушена шукати безпечніші умови в інших регіонах чи за кордоном.🙌🏽 На щастя, у таких громадах інколи з’являються ініціативи солідарності, аби хоч якось покращити поточне становище. У них беруть участь старости, активісти та волонтерки, які організовують молодіжні простори, гуртки та освітні програми, щоб дати дітям шанс на розвиток і нормальне дитинство.У новій статті ми розповідаємо про історії локальної взаємодопомоги, які вселяють оптимізм і показують, що сьогодні існує кричуща потреба у радикальних змінах соціальної політики в Україні.Матеріал у Pdf-форматі.
⛔️ За останнє десятиріччя в Україні було змінено близько 80 тисяч топонімів і демонтовано тисячі пам’ятників. Російськомовні видання книг масово вилучаються з бібліотек і знищуються. У центрі боротьби за визначення, що «наше», а що «чуже» опинилося й мистецтво.Після 2014 року політика пам’яті в Україні та боротьба за мовно-культурний ландшафт подається як відповідь на російську агресію — відповідь справедлива й неминуча. Проте під гаслами «деколонізації» разом з імперськими символами нерідко зникають і нагадування про український антифашистський спротив, робітничі й соціальні рухи, російськомовне українське мистецтво та ліві інтелектуальні традиції.▪️ Тож чи є українська «деколонізації» справді антиколоніальною політикою, чи це радше спроба переписати історію у більш ексклюзивному ключі? ▪️ Як апеляції до минулого маскують незручні питання сьогодення і соціальні виклики?▪️ І чому в українському контексті російський імперський вплив засуджують, утім, майже не помічають інші глобальні імперські практики, наприклад, США й Ізраїлю?Читайте про це в нашій новій публікації, автор якої наголошує, що відмова від критичного осмислення власної складної історії може становити загрозу справедливому майбутньому України.Матеріал у Pdf-форматі.
🛳🚁 Дрони з ліками для безпечного переривання вагітності та кораблі з медичним персоналом — до таких непростих кроків досі змушені вдаватися активістки, щоб люди з матками отримали необхідну медичну допомогу там, де держава її не забезпечує.Аборти досі залишаються полем політичної боротьби. Поки одні країни закріплюють право на аборт у Конституції, в інших доступ до медичної допомоги жорстко обмежений. Саме там, де законодавчі та соціальні бар’єри роблять доступ до абортів практично неможливим, — виникають мережі та групи солідарності.Про цей фронт боротьби, який тягнеться від Польщі й Мальти до Італії, розповідає документальний фільм «Сестри» італійської режисерки, яка є частиною транс*феміністичного колективу, Маріанни Фумай. В інтерв’ю дізнайтеся, що мотивувало режисерку зняти фільм, про кінематограф як інструмент спротиву та мережі солідарності, що долають кордони.Інтервʼю можна прочитати у PDF-форматі.Запрошуємо вас переглянути стрічку у вільному доступі на сайті феміністичного фестивалю «Фільма».У репортажі «Ось бачиш!» дізнавайтеся більше про українських активісток ініціативи Pro-Abort — він доступний на нашому YouTube-каналі.
✊🏽 «Надію дає те, що ця кампанія активізувала й мобілізувала велику кількість людей на місцях — тих, хто готові далі чинити тиск, організовувати акції та продовжувати боротьбу за ці зміни». На тлі безперервної безнадії та абсурду в новинах усе ж інколи трапляється щось хороше. Так, місяць тому в Нью-Йорку відбулася перемога, яка здавалася майже неможливою — Зоран Мамдані став мером.У своїй програмі він обіцяє доступне та соціальне житло, безкоштовний транспорт, програми догляду за дітьми та боротьбу протиз виселення. Його масово підтримала молодь, вразливі групи та ті, хто не можуть собі дозволити житло в місті. Проте є й критики, які вказують на «утопічність» обіцянок, мовляв така політична програма не зможе витримати тиску капіталістичного мегаполіса.❓Тож чи не перетворяться заявлені Мамдані реформи на чергові компроміси з великим бізнесом і бюрократією? ❓ І чи вистачить йому політичної волі, щоби в центр розвитку міста поставити інтереси його мешканок і мешканців, а не забудовників і мільярдерів?Читайте про те, як Нью-Йорк опинився в центрі глобальної уваги і чому це важливо за межами США, в інтерв’ю Катерини Бабич із редактором «Спільного» Денисом Пілашем на платформі «Mistosite».
⚠️ Понад половина всіх пестицидів, що застосовуються в Україні, — це хімікати, заборонені в ЄС.Так, у інтернет-магазинах компаній «Сингента», «Укравіт Агро», «Акваріус і К», «Торговий Дім Нертус», «Альфа Смарт Агро» та «Бадваси» досі безперешкодно продаються препарати на основі бродіфакуму й бромадіолону — речовин, призначених для боротьби з гризунами, які спричинили масову загибель птахів та інших тварин у заповіднику «Асканія-Нова» у 2021 році.Україна має сталу репутацію «житниці світу» завдяки великим обсягам експорту соняшнику, кукурудзи, пшениці, сої та ріпаку. Проте ціна, яку ми платимо за цей аграрний успіх, часто залишається поза увагою.❗️ За кожною тонною експорту соняшнику, кукурудзи чи ріпаку стоять тонни агрохімікатів, значна частина яких токсична для людей, ґрунтів, водних ресурсів і диких тварин.У нашому новому матеріалі ми розбираємося:▪️ чи виправдовує користь від застосування конкретного пестициду ризики для здоров’я людей і довкілля;▪️ як пестициди мігрують ґрунтами, накопичуються у воді, потрапляють у повітря й осідають у нашому щоденному раціоні;▪️ як воєнні дії посилюють екологічні загрози;▪️ чому в Україні досі легально продаються препарати, заборонені в ЄС;▪️ як агрокомпанії ухвалюють рішення використовувати саме ці речовини, які альтернативи насправді існують — і що заважає їх використовувати.Зважаючи на те, що 57 % території України — орні землі, неважко оцінити масштаби тіньової сторони аграрного успіху, наслідки якого ми вдихаємо, п’ємо, їмо й лікуємо щодня. Стаття у форматі PDF.
TGLIST.COM.UA
2022-08-16