Спільне | Commons

«Галузь зазнала морального краху зсередини, зберігаючи переважно мовчанку перед обличчям масових вбивств у Газі, що здійснювалися за підтримки Заходу». Конфліктологія — наука, яка сформувалася у 1990-х роках із метою зрозуміти війни, запобігати масовому насильству та будувати мир після катастроф. Представники цієї галузі брали участь у міжнародних форумах, консультували політиків і працювали над моделями миротворчості, гуманітарних інтервенцій та «переходу до демократії».▪️ Що ж відбувається з цією дисципліною зараз, коли світ опинився перед обличчям глобальних конфліктів і масових убивств? ▪️ Чому багато дослідників, які роками говорили про права людини, обирають мовчання? ▪️ І зрештою — чи була конфліктологія наукою про мир, чи весь цей час, хай навіть ненавмисно, відтворювала глобальну нерівність в інтересах західної гегемонії?У своїй статті дослідники конфліктів Вольфрам Лахер та Іван Гішауа намагаються відповісти на ці питання та осмислити, де сьогодні опинилася конфліктологія і куди вона може рухатися далі.Проте цей текст — не лише про кризу окремої наукової дисципліни, а й про руйнацію всього ліберального світового порядку, який позиціонується носієм миру, гуманізму та прав людини. А також про глухий кут соціальних наук, які часто виявляються нездатними критикувати владу, в межах якої самі були сформовані.

«Не можна ставити знак рівності, тому що кожна війна, кожен випадок масового насильства — вони різні». З 2021 року громадська організація «Після тиші» працює з усною історією та досліджує події середини ХХ століття: Другу світову війну, Голокост, примусову працю та радянські післявоєнні репресії.Сьогодні ми маємо фактично останній шанс зафіксувати свідчення живих очевидців та очевидиць тих подій. Саме тому основна частина роботи команди — це збір усних інтервʼю, родинних архівів і приватних фотографій. У «Після тиші» переконані, що саме ці джерела дозволяють побачити війну не просто як абстрактні пересування армій, а як складний і суперечливий людський досвід, який зазвичай залишається поза великими історичними наративами.До Дня памʼяті та перемоги над нацизмом ми публікуємо інтерв’ю з Андрієм Усачем, істориком та головою «Після тиші». Ми поговорили про вплив пам’яті про Другу світову війну на сприйняття сучасної російсько-української війни, про важливість роботи з локальною і мікроісторією та про те, які практики меморіалізації є доречними сьогодні.Також нагадуємо, що на нашому YouTube-каналі ви можете переглянути репортаж про роботу ініціативи «Після тиші» та познайомитися з її командою.

⛴ Минулого жовтня чергове перехоплення суден флотилії до Сектора Гази ізраїльськими військовими спричинило міжнародний резонанс: серед десятків затриманих активістів та активісток була і Грета Тунберг.Спроби прорвати морську блокаду та створити гуманітарний коридор для цивільного населення тривають уже понад 15 років. За цей час відбулося не менше десятка подібних місій: їх перехоплювали, блокували, учасників затримували й депортували. Майже жодній флотилії не вдалося фізично дістатися берега — але кожна з них робила видимою саму наявність блокади.Сьогодні Global Sumud Flotilla готується до нової місії — з більшою кількістю суден і учасників та учасниць. Серед них — двоє з України.В інтерв’ю для «Спільного» правозахисниця Ніна Потарська та активіст Андрій Мовчан розповідають, чому вони долучилися до цієї ініціативи, як вона влаштована та які ризики на них чатують. Зокрема, ми поговорили про те, чому допомога палестинцям стосується і солідарності з українським народом — солідарності між народами, а не між державами.

☝️ «Пріоритети країни мають бути в пріоритетах науки», — неодноразово останнім часом заявляв заступник міністра освіти і науки Денис Курбатов.Сама по собі ця теза звучить логічно. Проблема лише в тому, що розвиток науки в Україні вже давно не є пріоритетом держави.За роки незалежності кадровий потенціал науки колосально скоротився. Це виглядає закономірним на тлі хронічного недофінансування, забюрократизованості та некомпетентності чиновників. Що ж до «успіхів», то вони переважно існують на папері — у вигляді зростання кількості публікацій, тоді як реальні досягнення відбуваються радше всупереч системі, ніж завдяки їй.❓ Що ж пропонує нова стратегія Міністерства освіти і науки, стурбованого необхідністю оновлення науково-технологічної політики української держави? ❓ Як сьогодні працює система управління наукою і до чого це призведе? ❓ І чому запропоновані інновації фактично означають перетворення науки з простору пошуку на інструмент обслуговування державних завдань?Читайте про це в статті доктора економічних наук, заслуженого діяча науки і техніки України Олександра Поповича.

🎮 Відеоігри — одна з найприбутковіших індустрій сучасного капіталізму з мільярдними бюджетами на розробку та світові релізи.Водночас люди, які беруть участь у їх створенні, часто стикаються з не найкращими умовами праці. За успіхом індустрії стоять нестабільні контракти та систематичні переробки без доплат. Що ж до опору та колективної дії, то його ускладнює сама структура індустрії — угоди про нерозголошення, розділення команд, проєктна логіка виробництва та міф про «роботу мрії».Саме тому геймдев довгий час розглядався як сфера з низьким потенціалом для профспілкової організації.І все ж тут виникають страйки, колективні позови та профспілки! Ба більше, в умовах сучасного капіталізму, де головним ресурсом стають знання та креативна праця, геймдев стає важливим полем для осмислення нових форм експлуатації та спротиву.Дізнавайтеся у першій частині статті Валерія Петрова про історію спротиву в індустрії відеоігор — від ранніх етапів, коли створення ігор виникало як форма ескапізму, до фабричної дисципліни «кранч», а також перших протестів і спроб самоорганізації.

Чи можливий психоаналіз для бідних? 🧟Сьогодні дедалі більше людей звертаються до психотерапії як до індивідуального — і часто недешевого — способу впоратися з проблемами. Але сам Фройд у міжвоєнні роки говорив про значно радикальнішу перспективу — психоаналіз для всіх.І цей заклик колись сприйняли серйозно. В одному з найбідніших районів Нью-Йорка — Гарлемі — у підвалі церкви психоаналітики, соціальні працівники та емігранти лівих поглядів облаштували клініку імені Поля Лафарга для тих, хто не мав ні гроша.Тут, намагаючись поєднати Фройда з Марксом, вони лікували не лише симптоми, а й досліджували, як неврози та психічні страждання пов'язані зі структурними умовами — расовою сегрегацією, злиднями, нерівністю та дискримінацією.То що ж означає «воля вижити у ворожому світі капіталістичної системи»?І що може психоаналіз там, де справжнім лікуванням мала би бути соціальна революція?Читайте в перекладі статті політичного теоретика Кевіна Дуонга про клініку Лафарга — і про втрачену традицію психоаналізу, який не забув про своє радикальне коріння.

💰 Якою є вартість природних багатств?Сьогодні, коли екологічні потрясіння та зміна клімату загострюються, теоретики різних політичних поглядів пропонують різні шляхи вирішення проблеми. Неоліберальні мислителі закликають встановити вартість природи та отоварити її дари, аби люди цінували те, чим користуються не безкоштовно. З іншого боку, багато лівих наголошують: природа — не товар, і її «ціна» лише відтворює логіку капіталу. Дослідниця екологічної політики Алісса Баттістоні закликає подивитися на цю полеміку ширше — з погляду марксистської політекономії. У книжці «Безкоштовні дари: капіталізм і політика природи» вона показує, що ринкова економіка хоч і залежить від безоплатних послуг екосистем, відповідальність за їхнє відновлення майже завжди лишається поза увагою капіталу.Відкидаючи обидві позиції, авторка пропонує дивитися на природні дари як на спільну інфраструктуру життя між людьми і нелюдськими істотами, де формується поле для політичної боротьби, колективних рішень і демократичного планування.Публікуємо переклад уривка з книжки Баттістоні про альтернативний погляд на колективну відповідальність за планету, яку ми разом будуємо.

Наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали військову операцію проти Ірану, яка, за їхніми заявами, мала нейтралізувати загрозу з боку іранського режиму та створити умови для політичних змін у країні. Утім, як це часто буває, усе пішло не за планом: обмежене втручання переросло у масштабну війну, наслідки якої вже відчувають народи всього Близького Сходу — і не тільки.Від початку вторгнення звідусіль можна було почути класичний лінивий аргумент багатьох «експертів»: «Як завжди, вторглися, аби захопити нафту!» Аби краще зʼясувати динаміку конфлікту та роль викопного палива у сучасній політиці редактор «Спільного» Денис Горбач і британський соціаліст Саймон Пірані поговорили з дослідником політичної економії та автором книги «Сировинний капіталізм» Адамом Ганіє. З їхньої розмови ви дізнаєтеся:❓ чому аргумент «всі війни ведуться за нафту» погано пояснює сучасні конфлікти;❓як нинішні дії Сполучених Штатів на Близькому Сходу можуть повпливати на розвиток регіону та світу;❓ та чому підтримка і боротьба за економічне й політичне визволення та справедливість на Близькому Сході — це, по суті, також питання клімату.

🪡 «Голка й нитка мають потенціал поєднати розпорошені опори в тканину феміністичної солідарності, що виходить за межі кордонів».Палестинська вишивка татрез — це давня техніка вишивання хрестиком, яку століттями передавали від матері до доньки. Подібно до української вишивки, вона тісно пов’язана із землею, ландшафтами та повсякденним життям спільнот. Її орнаменти, кольори й візерунки зберігають локальні історії поза межами офіційних архівів.Зазвичай традиційні ремесла, якими переважно займаються жінки, уявляють як щось «наївне», аполітичне й суто домашнє. Натомість, навчаючись татрезу, Юлія Кіщук відкрила для себе вишивку як практику спротиву — коли процес вишивання стає простором солідарності та політичного висловлювання там, де слова заборонені.🧵 Так, на думку авторки, вироби з вишивкою створюють своєрідний феміністичний контрархів — спосіб зберігати знання, пам’ять і досвід тих, кого часто ігнорує офіційна історіографія: селянок, робітниць, ув’язнених і людей у вигнанні.Вишивці, її політичному потенціалу та солідарності, прихованій у знеціненій жіночій праці, присвячена наша публікація до 8 березня. Вітаємо всіх зі святом! 💜

Мирослав Шкандрій — представник української діаспори в Канаді, літературознавець і політичний критик, автор резонансної книжки «В обіймах імперії».Син українських робітників-мігрантів, він провів дитинство в Англії. Навчався в Кембриджі та формувався в контексті студентських бунтів, антивоєнних протестів і лівих інтелектуальних дискусій 1960-х років. У 1970–80-х роках Шкандрій був редактором журналу «Діялог» — україномовного видання діаспори, яке пересилали до Радянської України. Журнал працював над альтернативною лівою критикою СРСР як соціально неефективної та антидемократичної моделі, пропонував аналіз радянської економіки, підтримував контакти з дисидентами та співпрацював з іншими еміграційними ініціативами.У межах нашої серії про українську діаспору ми поговорили з Мирославом Шкандрієм про його становлення лівим активістом в середовищі української діаспори, про те, як йому та його товаришам вдавалося знаходити спільну мову з українськими націоналістами заради спільної цілі та про інтелектуальну працю як форму активізму за визначенням.