Telegram statistics channel - @commonscomua

У 2021 в Україні активно обговорювалося зняття мораторію на продаж сільгосподарської землі. Та для багатьох досі залишаються незрозумілими підводні камені цієї реформи.Розібратися з усіма тонкощами зняття мораторію допоможуть дослідження земельної політики Олександра Кравчука. Його напрацювання пов'язані з критикою сировинно-олігархічної моделі економіки України, оподаткування та офшоризації, адже сільськогосподарська продукція є одним із експортованих товарів.Саша наголошував, що земельна політика має бути спрямована на те, щоб дати можливість громадам отримувати прибутки від обробки землі і запобігти захопленню земельних ресурсів великими компаніями. Важливим, на його думку, є і природоохоронна складова: земельна політика має створювати умови, за яких експлуатація землі чергується із її відновленням. Сашині матеріали про земельну реформу читайте за посиланнями:▪️ «Земельний мораторій: загрози, механізми, перспективи» (інтерв’ю з експертом із земельних питань Романом Грабом);▪️ «Земельна реформа: чому ”ринок” не вирішить старих проблем, але створить нові» (у співавторстві з Тарасом Білоусом).

​❕Прогресивне оподаткування та переорієнтація економічної політики з логіки «аграрної наддержави» на інноваційне зростання ❕Питання справедливого оподаткування є ще однією болючою темою, вивченню якої Олександр Кравчук присвятив чимало часу. Спільно з Олександром Одосієм він провів дослідження динаміки виробництва за галузями та довів, що попри високу рентабельність промисловості, податки із неї становлять мізерну частину надходжень у державний бюджет. Статті за висновками цих досліджень ви знайдете на нашому сайті: ▪️ «Оподаткування в Україні. Приховані ресурси» (у співавторстві з Олександром Одосієм);▪️ «Агробізнес: дотувати чи оподатковувати?» (у співавторстві з Олександр Одосієм).▪️ А про те, як хронічне недоопаткування промисловості та перекладання податкового тягаря на фізичних осіб пов’язано з тиском міжнародних фінансових інституцій та величезним впливом олігархів, — можна прочитати у статті «Кому на руку податки в Україні: європейські моделі та можливі альтернативи». Тут Саша зазначає, що такий вектор економічної політики зумовлює урізання видатків на соціальну допомогу, систему освіти та охорони здоров’я, і врешті-решт призводить до поглиблення боргової ями. Тому Саша закликає до відновлення незалежної економічної політики в Україні. Він наголошує, що «соціальна відповідальність виробників посилиться тільки тоді, коли в українському політикумі будуть представлені наймані працівники. Це захистить інтереси робітників, сприятиме розвитку української економіки й справедливішому розподілу результатів такого розвитку».Більшість критичних тез Саші підтвердилися і набули ще більшої актуальності з початком повномасштабної війни. Адже багато рішень влади щодо поповнення бюджету продовжують захищати інтереси капіталу і навіть спонукають деяких коментаторів говорити про панування «військового неолібералізму».

​Віра в можливість спільно побудувати світ на засадах рівності і справедливості багато в чому сформувала Олександра Кравчука як добру, чуйну, відповідальну людину й хорошого друга. Саме таким він назавжди залишиться для багатьох із нас. І найважливіше, що такі ліві погляди були для нього далеко не мрією, а реальним проєктом. Саме втіленню цього проєкту Саша присвятив свою професійну діяльність як науковець і редактор лівого видання. Тому для нас дуже важливо зберігати і поширювати його ідеї. Сьогодні ми розпочинаємо серію постів про Сашині наукові публікації, які хочемо не просто актуалізувати, а обіцяємо тримати за орієнтир у подальшій діяльності._______ Однією з ключових тем, якою займався Олександр Кравчук, є місце України у системі глобального капіталізму і критика сировинно-олігархічної моделі економіки. Олександр наголошував, що розвиток української економіки в інтересах усіх громадян можливий лише за умови, що сировина буде оброблятися і перетворюватися на продукцію всередині країни. А однією з ключових перепон на цьому шляху є офшори, які уможливлюють ухиляння від сплати податків.У його працях-розслідуваннях ви знайдете детальний аналіз структури сільськогосподарського сектору і видобутку та експорту промислових ресурсів. І що ще важливіше, — у них прописані конкретні пропозиції реструктуризації економіки, одним із провідних принципів якої має бути відхід від олігархічної моделі, за якої ми експортуємо сировину і навіть не отримуємо податків у державний бюджет. Саша вважав, що ці пропозиції мають лягти в основу відбудови України після війни. Детальніше про Сашині ідеї варто читати в його ж статтях:▪️ «Україна офшорна. Історія формування вітчизняної моделі економіки».▪️ «Сировинні ресурси – сировинна країна: ситуація в гірничо-металургійному комплексі України» (у співавторстві із Олексієм Прохоренко).▪️ «Експорт сировини як національна ідея та наповнення бюджету».

​Ми втратили нашого близького друга, товариша та колегу — економіста Олександра Кравчука. Роками він був постійним редактором та душею нашого журналу.Саша ходив у гори, займався танцями і волейболом — завжди здавалося, що у нього більше здоров’я, ніж у всіх нас разом. Але в ніч із четверга на п’ятницю він заснув і більше не прокинувся.Він був завжди веселий та оптимістичний, вірив у краще майбутнє та робив усе, щоб наблизити його. Професійний шлях Саші пролягав від роботи провідником на залізниці до наукового ступеня кандидата економічних наук — і на цьому шляху наш товариш завжди слідував принципам протистояння несправедливості. Саша займався соціально-економічними питаннями та нерівністю, проблемами офшорів та формуванням боргової залежності. Він виступив головним редактором кількох книжок на цю тематику. Матеріали Саші можна знайти у його авторському профілі на сайті.Саша був незамінною підтримкою для нас усіх, і важко уявити ситуацію, у якій він міг би когось підвести. Частка його праці була фактично в кожному матеріалі, який ми публікували останніми роками. Ми обіцяємо знайти сили, щоб продовжити цю неоціненну працю.Висловлюємо щире співчуття його батькам, друзям та близьким.Інформацію про прощання з Сашею можна дізнатися у дописі його подруги.Якщо можете підтримати батьків Саші:🔗 Посилання на банку💳 Номер картки банки5375 4112 0713 0001

🤷🏻 «Ми все розуміємо, але що ж ми можемо вдіяти?!», «У нас повно своїх проблем», «Це дуже далеко і не зрозуміло». Після півтора року війни ми часто стикаємося із такою байдужістю і небажанням розбиратися у наших проблемах від міжнародної спільноти. Але чи не так само ми ставилися до того, що відбувається, наприклад, у Сирії, Лівані чи Палестині? Щоб подолати це відчуження, сьогодні у рамках спрецпроєкту «Діалоги периферій» ми публікуємо інтервʼю з ліванським дослідником Джої Аюбом. З нього ви дізнаєтеся про те, як сприймається російське вторгнення у його регіоні, та про боротьбу проти окупації, авторитаризму та імперіалізму в цих країнах. А також разом з нами поміркуєте над питаннями: ▪️ як віднайти підґрунтя для побудови антиімперіалістичної міжнародної солідарності і які помилки можуть виникати на цьому шляху;▪️ що робити коли твоїм союзником є держава-імперіаліст?▪️ чому ми часто байдужі до несправедливості, яка відбувається поза нашими країнами і як це змінити? Читайте, думайте, не будьте байдужими.

🎧 🏥Цього тижня у нас виходить четверта серія подкасту з Альоною Ляшевою і соціологинею Оленою Слободьян. Говоритимемо про завжди актуальне — наше з вами здоровʼя і медицину. А саме, про те: ☑️ як проходить медреформа в Україні в умовах криз — пандемії і війни;☑️ якою є основна проблема сфери охорони здоровʼя; ☑️ чи захищені права українських пацієнток і медпрацівників на практиці;☑️ чи готова держава забезпечити потреби людей з інвалідністю. Медичні системи є основною темою досліджень Олени Слободьян. Їхніми результатами вона вже ділилася з нашою аудиторією у статтях: ▪️«Уроки біженства. Що варто переймати у європейської медицини» з порівнянням української і німецької систем охорони здоров’я.▪️«Євроінтеграція для охорони здоров’я: між європейськими рекомендаціями та українськими реаліями». Тут ви знайдете аналіз впровадження медреформи та ризики євроінтеграції для нашої медичної системи. Читайте матеріали і готуйтеся до цікавої розмови. Адже поза текстами часто залишається чимало цікавого!

22 червня — День скорботи і вшанування пам’яті жертв Другої світової війни. Цього дня 82 роки тому нацисти почали бомбити Київ. А ще сьогодні 484 день повномасштабної війни Росії проти України. Є серед нас ті, кому довелося пережити одибва ці злочини. Марія Тимошук народилася 14 січня 1940 року. У трирічному віці вона, разом зі своєю родиною, опинилася серед двох мільйонів людей «OST», вивезених з окупованої України на примусові роботи до Німеччини. Від свого рідного села Хоцунь вони пройшли до німецького Шльойзінгену і назад додому на Волинь. На жаль, сьогодні у селі Кульчин поблизу Ковеля у 82-річному віці Марія змушена проживати свою другу війну. Тут її знайшли Анна і Андрій з ГО «Після тиші». Вони зустрілися з жінкою і розпитали про її досвід депортації та подальший життєвий шлях. Після повернення з Німеччини Марія закінчила 7 класів школи. Паралельно зі шкільним навчанням з 10-річного віку вона пішла на роботу до колгоспу. Потім працювала у лісгоспі, була і продавчинею, і завклубом, і завскладом, багато вишивала. Шлях Марії Тимошук від війни до війни — це ще один вражаючий досвід, який важливо висвітлити і почути. Тож разом з ГО «Після тиші» ми адаптували спогади Марії в комікс, і публікуємо його сьогодні для вас. Дякуємо всім, хто долучилися до створення цієї важливої роботи і тим, хто прочитає історію Марії Тимошук та поширюватиме далі.

Ми знали Віру як людину із надзвичайною продуктивністю, невтомним ентузіазмом і системним поглядом на суспільні проблеми.Останні роки життя вона займалась історією обчислювальної техніки, збереженням та популяризацією ідей її батька. Віктор Глушков, математик і кібернетик світового рівня, пропонував ідеї з автоматизації управління економікою та науково-технологічним прогресом, які випереджали його час. Можливості демократизації радянської системи, за яку боролись вчені-кібернетики, були зупинені бюрократичним партапаратом, хоч деякі з тих ідей є й досі актуальними.Ми глибоко вдячні, що у доробку Віри Глушкової було місце і для нашої спільної роботи. Так, у співпраці із Сергієм Жабіним із Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г. М. Доброва ми опублікувати низку робіт, актуалізуючи розробки київської школи кібернетики. Нагадуємо про основні з них:▪️«ОГАС В. М. Глушкова: История проекта построения информационного общества»▪️«О возможности применения системы дисплан» ▪️«Управление научно-техническим прогрессом: концепция В. М. Глушкова»▪️«Виртуальная страна «Кибертония» — субкультура советских программистов»Також у нас на сайті ви можете переглянути брошуру, у якій зібрано статті про доробок київської школи кібернетиків:▪️«Кибернетика и демократическое управление экономикой»

«Тепер Донбас сучасний. Сталино — ячейка пролетписьменників Донбасу «Забой». Артемівське — «Забой». Луганське — «Забой». Маріуполь — «Забой».Пишуть і забойщики, і електрики, і слюсарі, і службовці. Крім цього, ведеться ще серйозна учба. І навіть не віриться іноді, що сидиш на зборах літгуртка при копальні, а не десь у будинку преси чи в будинку імени Блакитного».👆 Такий процес розквіту літературного руху серед пролетарів відбувався у 20-х роках ХХ ст. на Донбасі. І нашу першотравневу публікацію ми присвячуємо одній з його найяскравіших сторінок — робітничому журналу «Забой». 📒 Журнал «Забой» і однойменна письменницька спілка були створені в Бахмуті — тогочасному центрі донбаської культури, який зараз опинився в епіцентрі російської імперіалістичної агресії. Згодом осередки спілки зʼявилися на копальнях та заводах Костянтинівки, Краматорська, Кадіївки, Горлівки, Лисичанська, Маріуполя і Луганська. Працювали над випусками та публікувалися у «Забої» звичайні робітники, творчість яких стала яскравим відображенням життя донецьких пролетарів, поетики гігантських заводів і фабрик, — мистецтво пролетарів було наповнене захопленням від здатності змінювати світ довкола себе. Приклад пролетарської поезії авторства «забойця» Миколи Дмітрієва, опублікований у пʼятому випуску журналу, — ви, напевно, вже побачили на картках вище. Та ми все-таки радимо прочитати весь лонгрід про «Забой». Адже з нього ви дізнаєтеся багато цікавого також і про:▪️ значення журналу для пролетарського руху донбаського регіону в 20-х роках;▪️ імена та долю його засновників, редакторів і авторів;▪️ процеси українізації та їхній вплив на зміцнення робітничого руху й культури. Зародження, спалах популярності і згортання діяльності бахмутського видання «Забой» є гарною ілюстрацією боротьби за соціалістичний розвиток донбаського регіону та придушення його репресивним апаратом. Тож цього непростого Першотравня дізнавайтеся про живу історію робітничого руху на наших теренах, вчіться на помилках та надихайтеся.

При обороні Бахмута 19 квітня загинув Дмитро Петров (відомий також як «Ілля Лєший») — активіст-анархіст і науковець-антрополог.Його діяльність як революціонера-інтернаціоналіста була тісно пов’язана із особистою підтримкою антиімперіалістичного спротиву українського, курдського й інших народів. Будучи російським політемігрантом, Дмитро наступного дня після повномасштабного вторгнення пішов добровольцем у лавах ТРО боронити населення України від окупантів та наближати звільнення всього регіону, включно з власною країною, від путінського режиму.Як дослідник і популяризатор досвіду курдського самоврядування в Рожаві, він відвідував її у розпал боротьби місцевих Загонів народної самооборони (YPG і YPJ) проти головорізів із «ІДІЛ». Тамтешній тематиці присвячені і його численні матеріали для платформи солідарності «Hevale: Революція в Курдистані», і його статті для «Спільного», зокрема, про світоглядне протистояння курдського «демократичного конфедералізму» та імперського «неоосманістського» проєкту турецької влади. Або про те, як децентралізована автономія Сирійського Курдистану зустріла пандемію коронавірусу.Такі наукові розвідки лягли в основу книг «Квіти пустелі: 10 років революції в Рожаві» та «Життя без держави: Революція в Курдистані», фрагмент якої також публікувався у нас на сайті. Він виступив їх співавтором, а також перекладачем дослідження «Курдистан. Реальна демократія в умовах війни та блокади».На своїй батьківщині Дмитро був кандидатом історичних наук, науковим співробітником Центру цивілізаційних та регіональних досліджень Інституту Африки РАН, учасником протестів на соціальну й екологічну тематику, проти хижацької забудови та виселення людей із гуртожитків, брав участь у незалежному книговидавництві та проведенні культурно-просвітницьких заходів. Був змушений покинути РФ через політичні переслідування, жертвами яких стало чимало інших російських анархістів і антифашистів, і знайшов прихисток в нашій країні.Його товариш(к)и за співзаснованою ним Бойовою організацією анархо-комуністів (БОАК), які палять військомати та ведуть рейкову війну на шляху слідування поїздів із російською військовою технікою, залишаються чи не єдиними, хто в Росії дієво перешкоджають агресії проти України. В Україні він також стояв біля витоків антиавторитарної ініціативи «Комітет спротиву» та волонтерських мереж солідарності під час війни.У повідомленні, залишеному ним на випадок загибелі, він писав, що найкращою пам’яттю про нього буде «продовжувати активну боротьбу, щоб досягти вільного суспільства, заснованого на рівності та солідарності».