Спільне | Commons

🎥 Приходьте на премʼєру фільму про книжковий ринок на Почайній 📚 Багато хто з вас вже чекає і готується до перегляду цьогорічних фільмів «Молодості». З цієї нагоди хочемо звернути вашу увагу на одну зі стрічок у рамках фестивалю, представлену в секції «Українські премʼєри». Це документалка Тетяни Ганжі «Книголови» про букіністок і букіністів з Почайної. Ідея закарбувати в кіно легендарний для киян книжковий простір зʼявилася у режисерки в 2020 році. Саме тоді всіх приголомшила новина про його закриття й побудову на Почайній ще одного ТРЦ забудовника Вагіфа Алієва. Вражена подіями, Тетяна написала разом з Марією Петренко статтю про те, чому спільнота букіністів з Петрівки є унікальною локацією на теренах Східної Європи. Прочитати її можна за посиланням.А з фільму Тетяни ви дізнаєтеся більше про історії книголовів, які дістають для нас рідкісні видання і бережуть старі книжки від забуття. Хтось із них втратив роботу викладача у складні 90-ті, а хтось прийшла сюди працювати на пенсії. Після ж повномасштабного вторгнення букіністи залишаються наодинці з питаннями щодо російської спадщини, імперських міфів та власного минулого. Кінопоказ відбудеться:🎫 цієї суботи о 20:15: Квитки можна придбати тут.🎫 та у неділю о 16:00. Квитки.Сподіваємося всіх побачити в «Жовтні». До зустрічі!

🏫🚇 У вересні 2023 року в Харкові створили одну з найнестандартніших шкіл, де навчальний процес відбувається під землею, а саме — в технічних приміщеннях метрополітену. Щодня понад тисяча дітей із усього міста приїздять туди шкільними автобусами.До такого рішення владу Харкова схилило аж ніяк не бажання оригінальності, а регулярні обстріли прифронтового міста, які унеможливлюють звичну роботу шкіл. Таке пристосування — один із успішних прикладів інституційної адаптації до умов війни просторів соціального відтворення. Водночас багато українських шкіл, закладів охорони здоровʼя та догляду за людьми з інвалідністю або повністю були зруйновані, або ж не мають можливості працювати. У нашій новій статті соціологиня та редакторка «Спільного» Оксана Дутчак досліджує, як саме руйнування та інші наслідки війни позначилися на публічній інфраструктурі соціального відтворення. Зокрема, вона порушує такі питання:▪️ які процеси, починаючи з 2014 року, відбувалися в інфраструктурі догляду, і як на останню вплинула політика жорсткої економії;▪️ практики адаптації соціального відтворення до нових реалій війни; ▪️ гендерна нерівність у доглядовій праці;▪️ неформальні мережі та їхня роль у заповненні прогалин, спричинених руйнуванням і переміщенням;▪️ процеси, які формують потенційне майбутнє соціального відтворення в Україні. Відповіді на всі ці питання, які стали підсумком масштабного кількарічного дослідження нашої редакторки, ви знайдете за посиланням.

🖌 У нас новий комікс! Сьогодні ми представляємо вам другу графічну історію з циклу, присвяченого спогадам очевидиць подій Другої світової війни. Цього разу історія торкнеться міста Турка Львівської області, 40% населення якого до початку війни було єврейським. Більшість із них убили під час Голокосту.Лея Дікер є однією з тих, кому вдалося вижити під час тих страшних подій. Команда ГО «Після тиші» дізналася про Лею у 2021 році. Активісти сконтактували з нею і онлайн записали її спогади про пережите під час Голокосту: окупацію Турки німцями, втрату батьків, дворічне переховування у будинку місцевої жительки Стефанії Тужанської, життя в шафі і стайні та виїзд до Польщі. Зараз 86 річна Лея разом з родиною проживає в Ізраїлі. Кілька років тому вона приїздила до Турки. Будинок, який став для неї місцем порятунку, не зберігся. Ми ж спробували закарбувати її дитячі спогади інакше і створили комікс за мотивами інтервʼю. Тож запрошуємо вас познайомитися з історією схованої від смерті Леї Дікер у малюнках нашої талановитої художниці Катерини Грицевої.—————————Першу графічну історію нашого циклу про малолітню «остарбайтерку» Марію Тимощук шукайте за посиланням.

​Вітаємо нашого редактора Тараса Білоуса з отриманням міжнародної лівої журналістської премії імені Даніеля Сінґера 👏Від початку повномасштабного вторгнення Тарас долучився до Збройних сил України. Та увесь цей час він також продовжував боротьбу, беручи участь у запеклих дебатах міжнародної лівиці про характер російського вторгнення та підтримку лівими українського спротиву.Підважуючи кемпістський підхід до міжнародної політики та намагаючись висвітлити український лівий погляд на розгорнуті події та їхні можливі наслідки з позицій міжнародної солідарності пригноблених, Тарас опублікував низку статей:◼️ «Лист із Києва до західної лівиці». ◼️ «Самовизначення та війна в Україні».◼️ «Тарас Білоус: не можна спрощувати цю війну до проксі-конфлікту». І от нещодавно за ще одну свою публікацію «Війна в Україні, міжнародна безпека та ліві» наш редактор отримав міжнародну ліву журналістську премію імені Даніеля Сінґера. У цій статті, полемізуючи з Сьюзан Воткінс із «The New Left Review», Тарас розвінчує тезу про «війну Росії проти НАТО», висвітлює вплив військових блоків й імперіалізму на низову боротьбу за визволення, а також порушує питання — як може виглядати прогресивна система міжнародної безпеки після 24 лютого 2022 року?Усі гроші від премії — 10,000$, — Тарас передав волонтерській організації, яка підтримує антиавторитарних військових «Колективи солідарності».Ще раз вітаємо нашого редактора і друга. А вам усім радимо прочитати його статтю за посиланням.

16.08. Від янголів до активісток: боротьба медсестер в Україні 👩‍⚕️Медсестрам часто доводиться протистояти сприйняттю себе як «добрих янголів» або «розпушувачів подушок», а не справжніх професіоналок, кажуть дослідниці Джулії Нельсон та Ненсі Фолбер. 💉Таке двоїсте положення дозволяє недооцінювати їхню працю та ускладнює боротьбу за свої права. Це добре видно на прикладі української медичної системи, яка за останні роки пережила величезні потрясіння — COVID-19 та російське вторгнення. ✊Але попри велику потребу в праці медсестер в обох випадках, їх проблеми залишилися поза увагою. Саме з таким приниженням ролі медсестер вже 5 років бореться рух «Будь як Ніна». 🔎 Детальніше про це ви можете дізнатись від дослідниці жіночої зайнятості, активістки «Соціального руху» Альони Ткаліч під час лекції, де буде обговорено: 🔹 Хто такі «бранці любові»? 🔹 Чому медреформа загравала з гендерною рівністю, але ігнорувала медсестер? 🔹 У чому секрет популярності руху «Будь як Ніна»? 🔹 Чому пандемія й війна мали різний вплив на становище медсестер? 🔸 Коли? 16 серпня о 18:00, п’ятниця 🔸 Де? Київ з можливістю долучитися онлайн.Зареєструватися можна пройшовши за посиланням (посилання прийде на Вашу пошту після реєстрації).🔸 Подія на Фейсбук

19 липня у віці 87 років помер соціальний антрополог Джеймс Кемпбел Скотт. Його імʼя можна віднести до плеяди найсміливіших анархістів-антропологів, роботи яких прагнуть переосмислити уявлення про так званий «природний стан» людства, соціальну організацію, витоки нерівності і появу держави. Досліджуючи соціальну і політичну історію Південно-Східної Азії, Скотт привертав увагу до різноманітних традиційних практик саботажу і непокори державному контролю. Своїми працями він підважив розмежування світової мапи чіткими кордонами, наголошуючи на значенні територій-лакун. Чільна частина доробку дослідника присвячена вивченню відносин людини й природи та соціальній організації, яка будується цим звʼязком. Коротко кажучи, роботи Джеймса Кемпбела Скотта зробили чималий вплив на поширення ідей анархістської антропології в інтелектуальному світі. Попри це жодна його праця досі не була видана в Україні, терена якої згадуються в корпусі досліджень Скотта. Тож сподіваємося, що прочитання присвяченої видатному антропологу статті надихне вас на самостійний пошук і ознайомлення з його працями.

«Цей жах почався з точки великої надії і віри в революцію».У березні 2011 року на хвилі «Арабської весни» у різних містах Сирії почалися масштабні антирежимні протести, учасники й учасниці яких вимагали відставки президента Башара Асада, відміни чинного з 1962 року надзвичайного стану і проведення демократичних реформ. Вже влітку того ж року через агресивне придушення авторитарним режимом демократичного руху громадянське протистояння переросло у повномасштабний озброєний конфлікт, до участі в якому з часом підключились Росія, Іран, США, Туреччина та інші держави. Маючи спільний досвід і спільного ворога — РФ, ми вирішили поговорити про бачення перспектив солідарності між сирійцями та українцями з британсько-сирійською авторкою і активісткою Лейлою аль-Шамі.У інтервʼю із Лейлою ви також дізнаєтеся про:▪️ наявну ситуацію сирійського протистояння після 13 років війни;▪️ російську підтримку режиму Асада;▪️ роль лівих у сирійській революції;▪️ надію на прогресивні перетворення в регіоні. Читайте і не забувайте поширювати матеріал серед зацікавлених у темі глобальної солідарності друзів і подруг.

«Наскільки насправді відрізняється деколоніальність, зациклена на маніхейській ворожості до Заходу, від правого та авторитарного популізму, що нині піднімає свою голову по всій Європі…?»Раніше маловідомий термін академічного лексикону «деколоніальність» сьогодні перетворився на загальновживаний і догматичний означник всього, що позначає звільнення від «західного диктату» і західних «цивілізаційних універсалій». Ба більше, за словами автора нашої сьогоднішньої публікації, він фактично перетворився на бренд, під яким деколонізувати почали все: від територій і країн до гіпстерів та догляду за собою.❓Коли та за яких умов з'явилася та набула популярності теорія деколоніальності?❓Чому деколоніалізм вдається до радикального партикуляризму, відкидаючи будь-який універсалізм, тим самим потрапляючи в категоріальну пастку?❓ І чому жаргон деколоніальності може звести нанівець прагнення звільнитися від пригноблення і побудувати рівне та справедливе суспільство? Читайте в статті дослідника критичної теорії Ніла Ларсена, як під «деколоніальними неологізмами» ховаються методологічні категоріальні помилки, ігнорування історичного досвіду та підтримка сучасних авторитарних режимів.

«Як соціальний географ я вивчаю міжнародну систему, і я завжди вірив, що щось, настільки жахливе, як те, що відбулося в Тиграї, вимагало б термінової реакції з боку ООН. На жаль, цього не сталося».У червні цього року дослідницький інститут «New Lines Institute» опублікував звіт про військові злочини під час війни у ефіопському регіоні Тиграй. Зокрема, у ньому йшлося про те, що дії збройних сил Ефіопії і ахмарського ополчення можуть мати характер геноциду народу Тиграй. Військове протистояння між федеральною владою Ефіопії і народом автономного регіону Тиграй розпочалося 3 листопада 2020 року й тривало 2 роки. У ході конфлікту Тиграй було відрізано від комунікації — інформація про події не з'являлася ззовні.Події, що спричинили загибель близько мільйона людей, десятки тисяч біженців і біженок, спустошення цілих районів, були майже повністю проігноровані міжнародною спільнотою. ▪️ Що ж відбувалося під час війни у Тиграї?▪️ Як збройний конфлікт змінив життя тиграйців та екологію регіону?▪️ І які перешкоди постають перед дослідниками у висвітленні тих подій?Дізнавайтеся про це з інтерв'ю з Теклехайманотом Велдемайклом.

🧑‍⚕️ «Кинути відділення напризволяще, залишити без допомоги пацієнтів — мені тоді таке і на думку не спадало».Під час окупації Сумської області Тетяна Тарасенко, 60-річна молодша медсестра, вирішила залишитися на робочому місці в лікарні міста Тростянець. Тоді на лікуванні перебували 10 пацієнтів, 6 з яких — лежачі. Під обстрілами, без опалення, зв'язку і без достатньої кількості ліків Тетяна продовжувала виконувати свої звичні обов'язки: перевдягала пацієнтів, протирала їх гігієнічними серветками, укутувала ковдрами від холоду. Їй доводилося шукати харчі й готувати на імпровізованій грубці просто в лікарні, аби прогодувати своїх підопічних. 27 березня російські війська відступили з міста, пацієнтів вивезли в безпечне місце волонтери, будівлю лікарні відновили. Тетяні ж дали орден княгині Ольги ІІІ ступеня — проте її місячна зарплата після відрахувань залишилася у розмірі 5,7 тис. грн. Історія Тетяни лише один з багатьох прикладів відданості медпрацівників своїй справі і готовності допомагати людям. Саме таким історіям ми присвятили сьогоднішній матеріал. У ньому ви також прочитаєте про сімейного лікаря Олександра, який їздив на виклики під обстрілами, та старшу медсестру Надію і організований нею домашній госпіталь. А ще про те, наскільки низьку зарплату отримують усі ці люди за свою важку й важливу працю.