BRD24 - Бердянськ 24

В ОКУПОВАНОМУ БЕРДЯНСЬКУ ЧЕРГОВИЙ КОРУПЦІЙНИЙ СКАНДАЛМісцеві жителі звинувачують російські фірми у розкраданні коштів і невиплаті зарплатВ окупованому Осипенко поблиз Бердянська ремонтували водонасосну станцію першого підйому. Як виявилось, кілька десятків будівельників уже пів року не отримують заробітну платню. Роботодавцями є дві російські фірми: зареєстроване в Ярославлі інфраструктурно-будівельне підприємство АТ «ГК «ЕКС» і ТОВ «Перша Обслуговуюча Компанія» із Санкт-Петербурга. Вони заборгували кожному працівнику кілька сотень тисяч рублів. Обурені люди записали відеозвернення до голови російського слідчого комітета Бастрикіна. Про це «Бердянськ 24» дізнався з російських медіа.«Розкрадання коштів, призначених для виплати заробітної плати нам та іншим співробітникам, спочатку було заплановано Дмитром Дорошенком, у чому ми повністю впевнені і що підтверджується відмовою цих осіб офіційно оформлювати частину будівельників. На законні вимоги виплатити нам нашу зарплату Станіслав Вінницький погрожував фізичною розправою», – йдеться у відеозверненні. Також робітники стверджують, що при капітальному ремонті викрали «десятки мільйонів рублів, призначених для закупівлі обладнання». За їх словами, саме через це водонасосна станція досі працює з постійними аваріями, а в Бердянську та навколишніх селах часто відключають водопостачання.Бердянці та маріупольці, які працювали на будівництві, вимагають справедливості. Вони хочуть, щоб проти росіян Дмитра Дорошенка, Олексія Курносова та Станіслава Вінницького порушили карні справи та притягли їх до відповідальності. Під час звернення робітники наголосили, що бердянські слідчі вже понад три місяці проводять відповідні перевірки, але карну справу досі не порушили.

🔓Втрати: як з ними житиУ цьому випуску подкасту «З нами все ок» ми говоримо про втрати.Різні, болючі, не завжди очевидні для інших.Гостя епізоду – Дарʼя Кацюба, громадська діячка та авторка проєктів підтримки батьків після втрати дитини. Вона ділиться своїм досвідом переживання втрати дітей – як людина, яка пройшла це особисто, і як експертка, що багато років працює з темою горя.У цій розмові ми говоримо не лише про смерть.Про втрату дому, який залишився в окупації.Про втрату людей, які фізично живі, але вже не ті, ким були.Про біль, який не зникає повністю, а просто змінює форму.Це розмова про горе без змагання, чий біль більший.Цей епізод – для тих, хто носить свій біль тихо.І для тих, хто хоче навчитися бути поруч.🔸00:00 - інтро 🔸02:08 – чому люди намагаються здаватися сильними, коли це недоречно? 🔸05:19 – що відбувається з психікою людини, коли горювання не має чіткого фіналу? 🔸10:48 – досвід втрати Дарії 🔸18:06 – чому люди знецінюють горе інших? 🔸21:50 – про групи підтримки, психології та правильні слова чи дії 🔸33:05 – як вчитися жити з втратою? 🔸35:30 – фінал

ВКРАВ 4 МІЛЬЙОНИ РУБЛІВ. ОКУПАНТИ СУДИТИМУТЬ ОДНОГО З КЕРІВНИКІВ ПРОПАГАНДИСТСЬКОГО «ЗАМЕДІА»Цей ЗМІ працює і в захопленому БердянськуОкупаційне слідство встановило, що з квітня 2023 по червнь 2024 року чоловік, будучи керівником з розвитку території в «ЗаМедіа», використав свої службові повноваження для розкрадання бюджетних коштів. Його звинувачують у шахрайстві, а кримінальну справу спрямували до російського суду. Про це «Бердянськ 24» дізнався з публікації окупаційної прокуратури Запорізької області.«ЗаМедіа» отримало з російського бюджету ТОТ Запорізької області субсидію на інформаційну роботу. Частину виплати призначали для розповсюдження друкованої продукції, зокрема газети. Під час укладання договорів шахрай уклав дві фіктивні угоди: з самозайнятою особою та індивідуальним підприємцем.На рахунки невідомих перевели понад 6,5 млн рублів, які вони повернули керівнику медіа готівкою. Частину коштів чоловік передав для поширення газет, а решту – 4 млн рублів, витратив на свій розсуд. Окупаційна прокуратура не розкриває особу обвинуваченого, тож про кого саме йдеться невідомо.

УКРАЇНСЬКІ ДРОНИ НАД ОКУПОВАНИМ БЕРДЯНСЬКОМ. ВІЙСЬКОВИЙ РОЗПОВІВ, ЯК «ЗАЛІТАВ» ДО НАШОГО МІСТАУдарні літаки долають відстань до 100 кілометрівКомандир 422-го окремого батальйону безпілотних систем «Luftwaffe» Микола Колесник розповів, що українські дрони можуть літати на 100 кілометрів вглиб від лінії зіткнення. Про це «Бердянськ 24» дізнався з інтерв’ю військового журналістам ютуб-каналу «Бутусов плюс».Колесник згадав, що літав зокрема над окупованим Бердянськом. Військовий поділився фотографією міста, яку зробив з дрона. Це стало можливим завдяки ударному літаку власної розробки.«Був розроблений літак зараз намагаємось його масштабувати. У нас є фото Бердянська, це 100 км (від українських позицій – ред.). Ми залетіли в Бердянськ на літаку власної розробки. Ударний літак. Останнім часом у нас безліміт (дронів – ред.) не тому, що мені дають волонтери або фонди. Мені дає кошти держава й по розподілу я отримую дрони. Да я їх доводжу до стану, але… До речі, у нас є дуже суттєвий запас оптоволокна. На кожній позиції у мене є дрони з оптоволокном», – розповів командир. Попри специфіку використання, транспортування та зберігання таких дронів, ефективність їх роботи близько 60%. Микола Колесник наголосив, що це «досить пристойний відсоток».

«НЕ ВИХОДЬ З ДОМУ, БО ТЕБЕ З’ЇДЯТЬ». СПОГАДИ МИКОЛИ ОНИЩЕНКА – БЕРДЯНЦЯ, ЯКИЙ ПЕРЕЖИВ ГОЛОДОМОР16 грудня виповнюється 100 років з його дня народженняКоли розпочався Голодомор, Миколі Павловичу було 7 років. Його родина жила в селі Роза поблизу Бердянська. Родина вижила завдяки пайку, який батьку-портовику видавали на роботі. Про це «Бердянськ 24» дізнався з публікації Музею Голодомору в Фейсбук.«Я пам’ятаю село та наших людей ще до колективізації. Люди були зовсім другі. В нашому маленькому сельці було три хори, і співали вечером в теплу погоду. На роботу йшли співали. Моя мати весь час співала, щоб вона не робила. Після Голодомору люди стали іншими, і Україна стала іншою. Співати перестали. Після Голодомору село і люди вже були не ті», – згадував Микола Онищенко. Період до колективізації він називав «найкращими роками життя». Пан Микола багато розповідав про ті часи переслідувань і голоду.«Коли почалась колективізація, я побачив пусте подвір’я: ні коней, ні гусей, ні овець – нічого. Навіть корови не було. Я пам’ятаю, моя бабуся плакала, що наша корова здихає в артілі. Її підв’язали до сволока [бо вже не могла стояти]. Бабуся рвала траву і ходила її годувати. Ті люди, що лишилися землі і скотини, стали старцями. Що таке забрати у селянина землю? Вони лишилися найдорожчого… І в оцих старців обірваних почали відбирати хліб. Ви не можете уявити людей того часу… І ніяке кіно це не зможе показати. Де це набрати таких людей: худих, страшних, у лахміттях. У людей була така одежа, що не можна було зрозуміти, яка перша була тканина. Це було латка на латці. І на сорочці, на штанах, на черевиках. Все село було старців… Хліб відбирали у голодних людей… Всі були налякані.Пам’ятаю, як моя мати бігала з клуночком, в якому було десь відра півтора кукурудзи. Біля плити стояла діжечка з огірками. І мати принесла відро. Вилила з тієї діжечки розсол. Потім висипала ці огірки, запхнула туди оцей клуночок з зерном, наклала огірки зверху, наклала кружочки, каміння, і тут появляються реквізитори – троє. Один старший підійшов до матері, і каже: «Де зерно?» «В нас нема ніякого зерна». Тим двом каже: «Ідіть на город, на горище, шукайте». Нічого не знайшли. Тоді він дивиться на ту діжечку: «А що це в тебе огірки сухі?» Глянув, а там між огірками виглядає мішок. Він туди рукою, висмикнув клуночок, огірки, каміння посипалось. Він закинув цей клуночок за плечі, і з хати. Мати схопилася за клуночок, почала страшенно кричати, голосити. Ми за материну спідницю, витягнув нас на двір. Відчепився від нас. Стояли дві підводи, кричали люди. Вони поїхали… Навіть собаки поховалися…. Це було насильство… Ті, хто ростить хліб, осталися без хліба.Голод прийшов і до нас, хоча ми не вмирали з голоду. Люди навпроти нас вмерли з голоду. Йшли оті старці опухлі, страшні люди, які просили, а давать було нічого. А мені мати казала не виходь з дому, бо тебе з’їдять, йшли чутки, шо вже десь когось спіймали, десь когось з’їли. Батько ходив з Бердянськ і дуже боявся, бо десь в степу ловили людей, боявся, шо його піймають. Ми вижили тому, що батько працював». «Маємо пам’ятати про Голодомор, пам’ятати хто в цьому винен, пам’ятати, що всі біди українців приходили з півночі – від росіян», – наголошував Микола Павлович. Микола Онищенко був членом Наглядової ради Міжнародного благодійного Фонду Музею Голодомору. Чоловік не застав повномасштабну війну, але також постраждав від російської агресії. До 2014 року він жив у Луганську, звідки в майже 90-річному віці був змушений виїхати до Києва та жити в знайомих. Микола Онищенко помер навесні 2021 року.

ЖИТЕЛІ ОКУПОВАНОГО БЕРДЯНСЬКА СКАРЖАТЬСЯ НА БРОДЯЧИХ СОБАКБездомних тварин багато в усіх мікрорайонах містаБердянці скаржаться, що в місті розвелось дуже багато бродячих собак. Вони розмножуються та нападають на домашніх тварин. Люди запевняють, що ця проблема ледь не в усіх районах. Про це «Бердянськ 24» дізнався з окупаційних пабліків.«На території 16 школи велика кількість бездомних собак+ 2 виводки цуценят. У прилеглому дворі розірвали кішку, потім роздерли домашню собачку, яка відбігла від господаря, врятувати не змогли. А в школі ДІТИ!!!», – йдеться в публікації. В коментарях бердянці наголошують, що хвостаті безхатьки є небезпечними для людей. Адже вони голодні та агресивні.«Ці собаки дуже велика проблема. Я живу біля 16 школи. Всю ніч собачий гавкіт. Розірвали двох котів. На очах у дітей. У зграї понад 20 собак. І ще виводок. А вони ростуть швидко. Уявляєте, що буде. А діти йдуть до школи та зі школи. І ця зграя бігає поряд. Невже треба чекати на трагедію?», – пише Валентина. «У нас у центрі міста біля паспортного столу розірвали домашнього кота, троє дорослих чоловіків не змогли відігнати», – розповів інший бердянець. «На вул. Франка собаки також розірвали домашню кішечку, це жахливо, по Колонії зграя бездомних собак, біля 11 училища в Колонії пройти неможна, кидаються собаки бездомні, на ЖД вокзалі також зграя собак», – додає Ірина. Водночас окупаційна влада не згадує про цю проблему. Також невідомо, як зараз працює бердянський притулок для бездомних тварин. Відомо, що лише в 2024 році з бюджету регіону на потреби закладу виділили 10 млн. рублів. Але кількість бродячих собак наприкінці 2025 не зменшилась, навпаки, бердянці повідомляють на велику кількість молодих цуценят.Нагадаємо, що напочатку цього року окупанти запідозрили Валентину Мамай в крадіжці 200 тисяч рублів з бюджету. Проти неї порушили карну справу та конфіскували авто, втім чим закінчилася історія достеменно невідомо.

ВТРАТИЛА ДІМ, АЛЕ НЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ. ІСТОРІЯ БЛОГЕРКИ З БЕРДЯНСЬКА ОЛЕСІ ЛУНІНОЇВона будує життя з нуля, розвиває гумористичний блог та організовує жіночі івенти. Про шлях від 500 підписників до впізнаваності, життя «без фільтрів» та чесну ціну деокупації рідного міста – в історії бердянки ОлесіГумор як терапія «Я в якийсь момент прокинулася, а в мене мільйон переглядів на відео. Я така: оу, дякую!» – згадує Олеся. У рідному Бердянську в неї було всього 500 підписників – сторінка для своїх. Блог почав стрімко рости вже після початку повномасштабної війни. Олеся обрала гумористичний формат інтуїтивно: жарти стали для неї способом зняти емоційну напругу та пережити стрес.«На сьогодні я не великий блогер, скоріше – міні-інфлюєнсер. Але я кайфую від того, що створюю. Мені подобається, коли на зустрічах люди кажуть: Я на вас підписана, ви в житті така ж проста, як і в сторіс». Олеся – адепт нової щирості. Вона проти того, щоб транслювати в соцмережах викривлену реальність та ідеальну картинку, якої не існує. Її принцип – показувати життя таким, як воно є.«У блогерів-мільйонників за кадром відбувається все те саме, що й у вас. Просто вони не готові це відкрити. Їм часто не вистачає моральних сил зізнатися, що їм теж важко, що вони теж живуть у складних умовах, а не в казці». Хейтери як двигун прогресуБлог приносить задоволення і невеликий заробіток, але має й зворотний бік – хейт. Олеся зізнається: раніше боялася негативних коментарів, і це гальмувало її розвиток. Тепер їй байдуже на думку сторонніх – вона продовжує робити своє.«Щасливі люди помічають навколо прекрасне. У мене особисто немає часу заходити до когось у профіль, передивлятися відео, вишукувати негатив… А хейтери не просто пишуть гидоту – вони знаходять коментар, який їм сподобався, і починають під ним цілі дискусії! Люди, звідки у вас стільки часу? Мені його часом просто пожити не вистачає». Дівчина переконана, що хейтери – це найвідданіші глядачі, які своїми коментарями лише просувають контент у топ. Для неї важливо бути острівцем спокою для своєї аудиторії, і жоден негатив цього не змінить.Польща, Одещина та пошук свого місцяНа початку вторгнення Олеся з донькою та сестрою виїхала до мами в Польщу. Там вона прожила 8 місяців, лише раз навідавшись в Україну до чоловіка-військового. Ця поїздка стала переломною.«Мабуть, саме тоді я зрозуміла, як насправді важко живе Україна. Новини в телефоні – це одне. Але коли ти відчуваєш цей біль на собі, бачиш усе на власні очі – це зовсім інша історія. Я побула вдома два дні і повернулася до Польщі працювати, але думками залишилася тут». Довго без родини Олеся не витримала і прийняла рішення остаточно повернутися. Спочатку оселилися в місті Кілія на Одещині. Життя довелося починати з чистого аркуша.«Спочатку я ніде не працювала, потім влаштувалася адміністратором в магазині. Я безмежно поважаю працівників цієї мережі – це пекельна праця, і фізично, і морально. Не знаю, як люди витримують там роками. Згодом через сімейні обставини мені знадобився вільніший графік, щоб більше часу приділяти дитині, і я пішла працювати методистом у Будинок культури». Але й це життя довелося покинути. Разом із чоловіком родина постійно змінювала міста, аж поки не осіла в Болграді. Саме тут Олеся знайшла нову місію – почала організовувати групи підтримки для жінок. Допомога іншим дає їй сили триматися самій.«Я б з’їхала з глузду, якби просто сіла і почала плакати. Я мушу постійно щось робити». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ ⬇️⬇️⬇️

«МИ НЕ ПОВИННІ МОВЧАТИ». ДЕПУТАТ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛРАДИ АСКАД АШУРБЕКОВ ПРО ТЕ, ЯК ЗРОБИТИ ГОЛОС ОКУПОВАНИХ ГРОМАД ГУЧНІШЕЧому в медіа все менше згадок про ТОТ, чи достатньо українці знають про життя в окупації, наскільки потужна російська пропаганда та що робить Україна для протидії, а також про те, як утримати жителів тимчасово окупованих територій в українському інформаційному просторі та не втратити їх ментально в інтерв’ю «Бердянськ 24» розповів депутат Запорізької обласної ради Аскад Ашурбеков.Тема окупації стає локальноюМедіадослідження показують, що українці стали менше згадувати про тимчасово окуповані території в соцмережах, а ЗМІ все рідше розповідають про ситуацію на ТОТ. Депутат Запорізької облради Аскад Ашурбеков визнав, що ця проблема перетворюється на локальну. Політик пояснив, чому так могло статися.«Я думаю, перш за все, тому що тема достатньо негативна, вона проблемна. Все, що пов’язано з тимчасово окупованими територіями, це загальноукраїнська дуже гостра, болюча проблема. Звісно, неможливо постійно говорити про неї з однаковим градусом напруги, бо люди втомлюються від проблем. На жаль, суспільство втомлюється. Це велика проблема для тимчасово окупованої території, тому що суспільство не може однаково реагувати на цю проблему як в перший рік, так і в останні», – зауважив пан Аскад. Другою чергою депутат зазначив, що бракує людей, які б стали голосами окупації. Експертів і посадовців, які б розповідали про ТОТ дуже мало. Також Аскад Ашурбеков упевнений, що з кожним роком Україна все більше втрачає комунікацію з людьми, які залишаються на окупованих територіях, через це мало об’єктивних новин звідти.«Ми повинні розуміти, що росіяни зацікавлені в тому, щоб комунікаційно відрізати ці території. І нам важливо тримати цю тему на порядку денному, бо поки ми говоримо про тимчасово окуповані території, намагаємося посилати туди якісь сигнали, доти ці території, де-факто не будуть російськими», – переконаний депутат. Аскад Ашурбеков зауважив, що нараз держава не має чіткої стратегії у роботі з ТОТ. Також дуже важливий голос релокованих громад.«Потрібне профільне міністерство, яке буде займатися питанням тимчасово окупованих територій, ВПО. Такий стовп, який навколо себе буде завжди тримати увагу цих територій. Голови громад, які знаходяться на підконтрольній частині, повинні постійно говорити про свої громади, про людей, бо вони є легітимними представниками та голосом тих людей, вони повинні більше про це говорити», – наголосив депутат. Боротьба з російською пропагандоюПолітик зазначив, що варто шукати позитивні сенси, наприклад розповідати про традиції окупованих територій, історії місцевих жителів, зокрема успішні кейси переселенців або проводити тематичні заходи.«Мелітопольська Черешня, таке черешневе свято, це взагалі був всеукраїнський день, це можна продовжувати робити на підконтрольній частині, але це буде нагадувати про окупований Мелітополь, чи якісь Бердянські історії. В Приморську був великий міжнародний фестиваль, здається, він називався «Ми українські», це можна проводити на підконтрольній частині. Тобто має продукуватися зокрема позитивний порядок денний навколо тимчасово окупованих територій. Суспільство буде більше приймати цю тему, медіа буде цікавіше її висвітлювати», – запевнив Аскад Ашурбеков. ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 🔽

ВКРАЛИ МАЙЖЕ 70 МІЛЬЙОНІВ РУБЛІВ. НА ТОТ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ ПРОКВІТАЄ КОРУПЦІЯРосійська прокуратура порушує кримінальні справи проти колаборантівЗ початку 2025 року в Запорізькій області відкрито 27 кримінальних про корупцію. За словами керівництва слідчого комітету рф, загальна сума збитків перевищила 68 мільйонів рублів. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу «РІА Південь».Розслідування про корупцію або розкрадання бюджетних коштів проводяться щодо представників органів місцевого самоврядування, правоохоронних структур, системи освіти, міністерств зв’язку та транспорту тощо. Це настільки турбує окупаційну владу, що в Мелітополі навіть провели нараду з керівниками спецслужб і російських правоохоронних органів. Обговорювали проблему корупції в бюджетній сфері. У більшості випадків чиновники на місцях розкрадають гроші, які з російського бюджету виділяють на відновлення та розвиток «нових» регіонів.Так кримінальну справу порушили проти колишнього очільника окупаційного підприємства-монополіста «Ринки Запоріжжя» Ярослава Соколова. Його підозрюєть у перевищенні посадових повноважень та розкраданні коштів у особливо великих розмірах. Йдеться про щонайменше 15 мільйонів рублів. Це не першйи скандал з цим підприємством. Бердянські торговці неодноразово скаржились на несправедливі умови оренди та роботи.Також у хабарництві звинуватили президента так званого «Союзу сприяння розвитку промисловості і торгівлі Запорізької та Херсонської областей Олександра Фалька. Він начебто передавав 5 мільйонів рублів хабаря представнику окупаційного «Управління автомобільними дорогами Запорізької області». Керінвика останнього Костянтина Зайцева звинуватили у розкраданні 9 мільйонів рублів. Всі вище перелічені фігуранти є наближеними до гауляйтера Євгена Балицького.На хабарях попались і бердянські колаборанти. Так головного спеціаліста будівельного контролю ДКУ ЗО «Служба Єдиного Замовника» Дениса Оболенського затримали під час отрмання 300 тисяч рублів. Загалом за прийняття робіт із реконструкції школи в Мелітополі бердянець вимагав 600 тисяч рублів. За непідтвердженими даними до цього також причетна колишня директорка 2 гімназії, яка при окупантах виконувала обов’язки міністра освіти на ТОТ Запорізької області, Тетяна Дубинська.Водночас окупаційні пабліки регулярно переводять фокус уваги жителів ТОТ на проблеми в Україні. Зокрема публікують корупційні скандали наших можновладців. Інформація ж про хабарництво та розкрадання місцевих колаборантів залишаються в тіні порядку денного.

«Я СУМУЮ ЗА КУХНЯМИ». БЕРДЯНКА ТЕТЯНА СЕРБІНОВА ПРО СВОЮ ШКОЛУ АНГЛІЙСЬКОЇ, РОЗВИТОК ТА СУМ ЗА МІСТОМІсторія Тетяни Сербінової про те, як школа англійської, створена в рідному Бердянську, не лише вистояла, а й виросла у шість разівКоли в Бердянську працювала її школа англійської, Тетяна повністю жила цією справою. Це був проєкт, який надихав, давав сили й відчуття сенсу. Після окупації міста та початку повномасштабної війни вона втратила 60–70% учнів – частина залишилася в місті або не могла продовжувати навчання. Але водночас вона побачила іншу сторону –  англійська стала для багатьох не просто предметом чи хобі, а способом вижити за кордоном, можливістю пояснити скарги лікарю, знайти роботу, поділитися своїми потребами.«У них є бажання повернути собі оцю частинку адекватного, нормального життя. А ті, хто виїхав, зрозуміли, що англійська – це спосіб комунікації зі світом», – каже Тетяна. Про можливостіОдна з історій, що найбільше запам’яталася Тетяні, – дванадцятирічний учень, який не любив англійську, але переїзд це змінив. «Він казав, що ходив з мамою до лікаря, міг пояснити, що треба. Він зараз є перекладачем в родині. Дитина бере на себе відповідальність і розуміє, яка є потреба в мові».  Ці слова стали для неї підтвердженням, що її робота потрібна і тим, хто залишився в окупації, і тим, хто вимушений був будувати життя з нуля в іншій країні.«Через англійську люди можуть донести до світу, що відбувається в Україні. І називати це не ситуація, а війна», – підкреслює жінка. Команда, що виросла у шість разівДо 2022 року школа працювала на 99% для Бердянська. Учні приїжджали з навколишніх сіл, і це був показник довіри. Сьогодні географія змінилася: Україна, Європа, Канада, США.Разом із попитом зросла і команда.«В Бердянську було чотири викладачі. Зараз у мене в команді 18. Це титаничні зусилля, це час, сили, гроші, нерви. Але я продовжую пробувати. Тому що неможливо, щоб щось вийшло з першого разу». Тетяна зізнається, що нині її мета не просто масштабування, а системність процесів. Передати частину обов’язків команді, оптимізувати роботу, зробити школу стабільною і незалежною від однієї людини. Тетяна відверто говорить про те, що ідея заговорити англійською за тиждень – це міф.«Ніхто не заговорить англійською через один-два уроки. Ніхто не вивчить Present Simple за п’ять хвилин. Це завжди проби, помилки і результат, якщо не зупинятися». Саме тому школа отримала назву «English School Result», бо результат можливий лише при системності.Три міста за три роки Після першого вибуху родина Тетяни за годину була в дорозі. Шлях до Львова зайняв три дні.«Перші пів року ми жили безкоштовно. Нас приютили знайомі знайомих і я безмежно вдячна цим людям». Попри це, Львів емоційно не приймався – вимушені переїзди ніколи не дають відчуття дому.Потім був рік в Одесі. Тут ближчий клімат, риба, фрукти, але й велика кількість російської мови, інколи зневажливої до української. Сьогодні Тетяна живе з родиною в Ірпені.«У мене ще немає відчуття, що це моє місце, але тут комфортно психологічно, багато української мови, багато переселенців і близькість Києва. Ми вже осіли тут». Сум за містом та деокупація Пам’ять про Бердянськ для жінки – це море, спокій і тепло домівок.«Це можливість випити кави в тиші в будь-який час дня, закати, за якими можна спостерігати. Але найбільше мені не вистачає кухонь. Саме на кухнях ми багато говорили та сміялись з друзями. Я дуже сумую за тими теплими днями». Але щодо деокупації, то тут Тетяна реалістична і водночас обережна у прогнозах.«Неможливо вести війни довгий час без наслідків для держави. Чи побачу я це – не знаю. Хочеться вірити. Хочеться вірити і в деокупацію за рік-два, і в гранти, і в розвиток міста. Хочеться вірити в казки. Чесно, хочеться». Але поки що вона не відчуває, що це станеться скоро.