Telegram statistics channel - @brd24_official

Станіслав Перечепа та його дружина працювали викладачами в Дитячому санаторії «Бердянський». Після окупації сім’я виїхала з міста, а підприємство перевели «в простій». Перший час усі працівники отримували виплати, але потім рахунки заблокували, тож колектив санаторію, зокрема Станіслав і його дружина, залишився без засобів для існування.В коментарі «Бердянськ 24» Станіслав розповів, що вони з дружиною пів року чекали на відновлення виплат, але зрештою звільнилися навесні 2024 року. Чоловік каже, що підприємство заборгувало йому близько 50 тисяч гривень. Щоб повернути своє він звернувся до адвокатів та подав до суду.«Справа все ж таки пішла. Керівник санаторію почав мені дзвонити, казати що від нього нічого не залежить. Було три засідання в Запоріжжі. Між цими судовими засіданнями перерва 7-8 місяців. І зараз написали, що в травні буде ще. Є аналогічні позови. Здається, кілька донецьких філій: простій, воєнний час і підтверджено, щоб виплати були сплачені», – розповів Станіслав.Дружина Станіслава має інвалідність, пара виховує двох дітей, тож дуже сподівається, що їм вдасться отримати борг. Бердянець каже, що вже витратив на послуги юристів близько 15 тисяч гривень. Судовий процес триває й жодних гарантій юристи не дають.

Наводили ворожі обстріли. Двох жителів Бердянщини засудили за державну зрадуТакож чоловіки виготовляли вибухівкуСлідство встановило, що переселенці: один з Приморського району, а інший з Бердянська, разом орендували квартиру в Запоріжжі. Обидва чоловіка звільнилися з місць позбавлення волі. У квітні 2025 року вони добровільно погодилися за винагороду допомагати представникам рф у підривній діяльності проти України. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу суду.Чоловіки за 200 гривень передали інформацію про місцезнаходження транспортного засобу ЗСУ для подальшого ворожого обстрілу. Також вони розповіли про розташування ТЦК в одному з районів міста. За це їм заплатили 1 000 грн.Крім того, злочинці підпалили електрощитову поблизу Ужгорода, щоб залякати населення. За це російська сторона заплатила чоловікам майже вісім тисяч гривень. Відомо, що засуджені вдома виготовляли та зберігали вибухівку. Чоловіків затримали раніше, ніж вони її використали.Олександрівський районний суд Запоріжжя визнав обох бердянців винними у державній зраді та виготовленні й зберіганні вибухівки. Вони проведуть 15 років у в’язниці. Також у них конфіскують майно.🌐

ПЕРЕДАВАЛА ДАННІ БАТЬКУ В ОКУПОВАНИЙ БЕРДЯНСЬК. СБУ ЗАТРИМАЛИ РОСІЙСЬКУ АГЕНТКУЖінка працювала в одному із прифронтових підрозділів спецслужбиГоловне управління внутрішньої безпеки СБУ затримало російську агентку. За даними розслідування, вона «зливала» до фсб інформацію про оперативні розробки та кримінальні провадження української спецслужби. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу СБУ. Найбільше окупанти цікавились матеріалами про викриття їхніх агентурних мереж та агітаторів, а також персональні дані слідчих СБУ.«Викриття зрадників і ворожих агентів залишається одним із моїх головних пріоритетів. Кожен, хто співпрацює з ворогом, неминуче понесе відповідальність», – зазначив т.в.о. Голови СБУ Євгеній Хмара. Як встановило розслідування, російські спецслужбісти завербували посадовицю через її батька. Чоловік живе в тимчасово окупованому Бердянську та співпрацює з ворогом. Він виконував роль «зв’язкового» та через месенджер інструктував доньку щодо збору розвідданих, які цікавили фсб. Агентка прямо на робочому місці знімала на телефон або занотовувала на чернетці таємну інформацію. Вдома вона передавала інформацію росіянам.Жінку затримали. Слідчі СБУ готують повідомлення про підозру в державній зраді в умовах воєнного стану. Їй загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

ОКУПАНТИ СКАРЖАТЬСЯ, ЩО УКРАЇНСЬКІ ДРОНИ ДІСТАЮТЬ ДО ВІЙСЬКОВОЇ ЛОГІСТИКИ ПРИАЗОВ’ЯЗСУ дотягнулися до сухопутного коридору на Крим. Йдеться про стратегічно важливу для росіян трасу, яка йде повз БердянськРосійський так званий експерт Володя Романов розповідає, що українські війська дістають до дороги Таганрог – Джанкой. Вона проходить уздовж узбережжя Азовського моря через Маріуполь-Бердянськ-Мелітополь-Генічеськ до Криму. Він називає трасу ключовою логістичною артерією зони т.з. СВО. Про це «Бердянськ 24» дізнався з окупаційних пабліків.Інший Z-блогер Олексій Живов розповів, як саме російська влада використовує цю дорогу. Він також підтвердив, що траса має велике воєнне значення.«Якщо хтось не в курсі, то саме цією дорогою йдуть фури в Крим і зону СВО, там же йде бензин і вся військова техніка. До ЛБС 100-160 км. Цей шлях зараз розширюють до магістралі. Противник тепер атакує логістику на цій дорозі американськими дронами на кшталт Ланцет на Старлінці з дальністю до 200 км. Я б сказав, що це вкрай тривожний сигнал для військового угруповання та громадянської логістики, але оскільки війна майже закінчилася, думаю переживати нема про що», – коментує Живов.

ІСТОРІЯ ЗАХИСНИКА МАРІУПОЛЯ, ПРИКОРДОННИКА ОЛЕКСІЯ БЄЛОУСОВА, ЯКИЙ ПЕРЕЖИВ РОСІЙСЬКИЙ ПОЛОНЧоловік переїхав до Бердянська з окупованого Донбасу. Тут він прожив 8 роківОлексій родом із Дебальцевого. Після окупації міста у 2014 році він разом із дружиною та трьома дітьми почав нове життя у Бердянську. Про історію захисника «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу «Сталевого фронту».З початком повномасштабного вторгнення чоловік став на захист Маріуполя у складі прикордонних військ. Сцени з оборони міста він запам’ятав на все життя.«Була коротка пауза між обстрілами, коли люди перебігали з підвалу в підвал. Я побачив маму з двома хлопчиками 4–5 років. Один тримав свою собаку. У мене тоді серце стислося, бо вони могли взяти якісь речі або їжу. Це маленькі люди з величезним серцем», – згадує захисник. Під час однієї зі спроб прориву з оточення Олексій потрапив у російський полон. У неволі він провів понад два роки, пережив катування, голод і постійний психологічний тиск. За цей час захисник втратив майже третину своєї ваги.«Я був у камері з молодими хлопцями, морпіхами. Цілими днями нам розповідали, що України вже нема. Майже всі були у відчаї. Я в це не вірив і казав, що за нас б’ються і усіх обов’язково повернуть додому», – говорить прикордонник. Після повернення з полону Олексій пройшов лікування, зокрема зробив операцію із протезування суглобів. Захисник вже замислюється над новою професією. Хоче вивчитися на психолога та допомагати побратимам.

«МРІЮ СТАТИ ТЕЛЕВЕДУЧОЮ ТА РОЗПОВІСТИ ВСЬОМУ СВІТУ ПРО НАШ БЕРДЯНСЬК»: ІСТОРІЯ 18-РІЧНОЇ СТУДЕНТКИ АЛІНИВійна змінила дитинство тисяч українських підлітків. Вона забрала у них звичні міста, друзів поруч, відчуття дому — і змусила швидко подорослішати. Це історія Аліни з Бердянська — дівчини, яка пережила окупацію, складну адаптацію у столиці і внутрішню боротьбу між «повернутись» і «жити далі». Сьогодні вона вчиться на телеведучу і мріє про телебачення — але найбільше хоче, щоб світ почув про її місто.Життя «до»У 2022 році Аліна навчалась у 8 класі однієї з бердянських шкіл. Її життя було звичайним і наповненим: навчання, танці, спорт, друзі, родина. Вона рано зрозуміла, що хоче пов’язати себе з творчістю.– Я мріяла стати телеведучою. І ще – навчатися за кордоном. Не знаю, звідки це взялося, але я цим жила: вчила мову, готувалась і уявляла, як поїду здійснювати свою мрію. 24 лютого обірвало ці мрії.Аліна провела в окупованому Бердянську пів року. І саме там, каже вона, вперше по-справжньому відчула, як сильно не хоче їхати з дому. У липні вони з мамою все ж виїхали. У місті залишились рідні, друзі і все, що було її життям.– Коли ми приїхали до Києва, я ні з ким не розмовляла, окрім тата,який залишився вдома. Я постійно плакала і просила повернутись.Я відчувала, що зрадила всіх: своє місто, рідних, саму себе. «Я тут ненадовго»Перші місяці в Києві були найважчими. Аліна закрилась у собі, не хотіла нових знайомств і відмовлялась приймати нову реальність.– Я ніколи не хотіла жити в Києві. І не могла змиритися з тим, що це тепер моє життя. Навіть коли пішла до нової школи і познайомилась з однокласниками, вона тримала дистанцію.– Я казала: я тут ненадовго. Я не шукаю друзів. Ви не станете ними — мої друзі в Бердянську. У цьому стані заперечення минуло півтора року. З часом Аліна почала дозволяти собі інше життя. Вона знайшла друзів, трохи відкрилась і повернулась до своїх мрій. Але одна річ змінилась.– Я все ще хотіла займатись журналістикою. Але тепер — в Україні. Її намагались відмовити — радили обрати «серйознішу» професію і безпечніше майбутнє.— Але тоді я зрозуміла, що більше не хочу зраджувати собі. І пішла за покликом серця. Іспити під звуки війниВступ до університету вона запам’ятає назавжди. НМТ — після ночі обстрілів. Творчий конкурс — не під світлом софітів, а під бетонною стелею укриття. Але вона впоралась.– Тепер я кажу: «Всім привіт! Мене звати Аліна, і я майбутня телеведуча». Мовчання і страх бути забутимиСправжній перелом стався вже під час навчання.– Нещодавно ми робили репортаж «Великдень у моєму місті».  І мені було дуже сумно. Бо всі могли показати своє місто, свій дім, свої традиції. Мої соцмережі цього дня мали б майоріти кадрами рідного Бердянська, але я не могла його показати.  Поки моє місто в окупації – я шукаю хоч щось схоже на нього тут. Іноді мені здається, що знаходжу. Іноді – ні. Вона зізнається: довгий час взагалі не говорила про своє місто.– Мені було боляче, я не могла підібрати влучних слів. Здавалось, що вже все сказали за мене. А потім з’явився інший страх.– Я злякалася, що його можуть забути. Що всіх нас можуть забути. ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇

«УПЕРШЕ В ЖИТТІ Я ЗРОЗУМІЛА, ЩО ТАКЕ САМОТНІСТЬ». ІСТОРІЯ БЕРДЯНКИ, ЯКА НЕ БАЧИЛА РІДНИХ ПОНАД ЧОТИРИ РОКИЦей лист надійшов до редакції «Бердянськ 24» від дівчини, яку війна розлучила з найдорожчимиІнколи мені здається, що в мене не було нікого. Звучить дивно, майже абсурдно, але водночас – нестерпно страшно.Моя історія почалася так само, як і в тисяч інших – того лютневого ранку, що розірвав наші життя на «до» та «після». Я прокинулася о сьомій від маминого повідомлення:«Доню, їдь з України, війна почалася». Тремтячими пальцями набирала її номер, але у відповідь глуха тиша. За вікном вила сирена – звук, який раніше я чула лише у фільмах про катастрофи. Наша власна катастрофа тоді лише починалась.Коли нарешті вдалося додзвонитися, голоси зривалися, а в голові був туман. Я була під Києвом, вони – у селі на Бердянщині. Тоді ніхто й гадки не мав, що таке окупація. Рідні кликали до себе, вірили, що в селі буде безпечніше. Я не поїхала. Хотіла залишитися вдома.Тоді я думала, що це і є пекло. Але справжнє випробування прийшло пізніше. Перші три роки я трималася на чистій вірі: війна ось-ось скінчиться, і ми знову обіймемося. Проте 2025-й став найважчим. Саме тоді я вперше по-справжньому відчула, що таке самотність. Маючи велику родину та люблячих батьків, я раптом усвідомила свою повну фізичну відірваність від них. Вони не можуть виїхати – тримають старенькі дідусь із бабусею, яких неможливо покинути, та дім, у який вросло все життя.Так я опинилася в ізоляції від найрідніших. Найстрашніше, прокидатися і на мить втрачати зв’язок із реальністю: чи були ці люди насправді, чи вони мені просто наснилися?Бувають дні, коли туга стає такою гострою, що хочеться лізти на стіни. Зрозуміти цей стан зможуть лише ті, хто так само змушений любити крізь кілометри та кордони. Хто знає, як це – не мати змоги обійняти, поговорити не через скло екрана, а просто потримати за руку чи відчути на кухні рідний, ледь вловимий аромат солодких вергунів.Але кажуть, що біль – це ґрунт для росту. Саме ця самотність змусила мене будувати внутрішню опору. Вчитися тримати саму себе, коли всередині все розсипається. Повертати собі надію на майбутню зустріч, приймати виклики долі та попри все не дати їм себе зламати.

«ПОБУДУВАТИ ЖИТТЯ ЗАНОВО». ІСТОРІЯ SMM-ФАХІВЧИНІ З БЕРДЯНСЬКА, ЯКА ПІДКОРЮЄ КИЇВ ТА МРІЄ ПРО ПОВЕРНЕННЯ ДО МОРЯАнна – професійна SMM-фахівчиня з Бердянська, яка сьогодні працює у великій б’юті-компанії Києва. Вона пройшла шлях від розгубленості у великому місті до чіткого розуміння своїх цілей.Від навчання у Харкові до б’юті-індустріїАнна свідомо обрала свій шлях ще у школі. Розуміння того, що її майбутнє пов’язане з маркетингом, прийшло у 10 класі й відтоді не змінювалося, попри спроби реалізувати себе в інших ролях. Диплом за спеціальністю «Реклама та піар» вона отримала в одному з найпрестижніших вишів країни – Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна.«Я закінчила навчання якраз у період повномасштабного вторгнення. Хоча пробувала себе і як б’юті-майстер, і в адміністративній діяльності, зрештою зрозуміла: мені цікаво розвиватись саме в SMM. Це сфера, де неможливо не рости. Якщо ти зупиняєшся – ти стаєш нецінним фахівцем», – ділиться Анна. Наразі вона працює в гібридному форматі: більшу частину часу віддалено, виїжджаючи лише на зйомки та івенти. Її нинішня робота – це велика компанія у б’юті-сфері, де Анна відповідає за комунікацію, співпрацю з блогерами та креативну складову. В її портфоліо кейси з відомими лідерами думок.Однак у професії є і зворотний бік. Найбільшою боллю українського ринку SMM Анна вважає розмитість обов’язків:«В Україні досі немає чіткого окреслення того, що має робити цей спеціаліст. Часто власники бізнесу через незнання намагаються делегувати тобі завдання, якими ти не маєш займатися. Це виснажує найбільше». Від стресу до нових можливостейПереїзд до столиці не був запланованим. Після виїзду з окупованого Бердянська у червні 2022 року Анна спочатку мешкала у Запоріжжі, а з жовтня того ж року перебралася до Києва, куди переїхала її родина.Адаптація була непростою. Для людини з невеликого курортного міста київські масштаби стали справжнім викликом.«Спочатку мені взагалі не подобалось. Важко було пристосуватись до великих відстаней, до того, що дорога в один бік займає дві години, і це вважається нормою. Було складно орієнтуватися, а ще складніше морально звикнути до того, що твоє налагоджене життя залишилося десь далеко», – згадує дівчина. Проте з часом ритм столиці став для неї органічним. Сьогодні Анна бачить у Києві насамперед можливості: професійні зв’язки, виставки, концерти та нове коло спілкування. Вона зізнається, що вже навряд чи змогла б повернутися до повільного темпу маленького міста, адже драйв мегаполіса почав її надихати.Місця сили та вечір перед повномасштабною війноюПопри успішну кар’єру в Києві, думки про рідне місто не полишають Анну. Бердянськ для неї – це цілий пласт спогадів, що сформували її як особистість. Вона переконана, що досвід роботи у курортному місті з ранніх років рятує від інфантильності та вчить відповідальності.«Місця сили? Звісно, наша Приморська площа та коса – середня, дальня. Ми часто з друзями ходили на оглядовий майданчик, звідки все місто як на долоні. Там зазвичай було небагато людей, і це додавало місцю особливої атмосфери», – розповідає Анна. Вона досі чітко пам’ятає вечір 22 лютого 2022 року. Тоді вони з подругою сиділи на тому самому майданчику, обговорювали тривожні новини, але мозок відмовлявся вірити в реальність загрози. Зараз дівчина мріє знову повернутися додому, побачити бабусю, яка залишилася в окупації, та знову відчути стіни рідного будинку.«Я досі не адаптувалася до річок, у Києві я в них не купаюся, бо мені дискомфортно. Дуже сумую за морем. Одеса мені трохи нагадує Бердянськ за атмосферою, тому я люблю туди їздити хоча б на вихідні, щоб просто попрацювати біля води. Це дає натхнення». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ👇

В ІЗРАЇЛІ НЕ ПРИЙНЯЛИ РОСІЙСЬКЕ СУДНО, ЯКЕ ЗАВАНТАЖИЛИ В ОКУПОВАНОМУ БЕРДЯНСЬКУЗараз корабель перебуває біля берегів ХайфиВантаж з PANORMITIS відмовились приймати у порту Ізраїля. Компанія-імпортер зерна «Цанціпер»  заявила, що судну потрібно знайти інший пункт для розвантаження. Зараз PANORMITIS стоїть біля узбережжя Хайфи. Про це «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу ізраїльського видання «TheMarker».Водночас Офіс Генерального прокурора ініціював арешт морського судна PANORMITIS / «Панорамітис» та вантажу. За даними слідства, він може бути частиною схеми з легалізації незаконно вивезеного українського зерна. Українська сторона відправила до Ізраїля пакет документів для арешту російського судна. Про це «Бердянськ 24» стало відомо з тг-каналу Генерального прокурора України Руслана Кравченка.За даними прокуратури, за чотири роки росія незаконно вивезла з тимчасово окупованих територій України понад 1,7 млн тон агропродукції. ЇЇ загальна вартість складає понад 20 млрд грн.Нагадаємо, російське судно PANORMITIS завантажили в портах окуповнаого Бердянська та Керчі. На його борту понад 25 тисяч тон зерна, зібраного на захоплених українських територіях.

БЕРДЯНЦЯ ОШТРАФУВАЛИ ЗА ПОСТИ У «ВКОНТАКТЕ», ОПУБЛІКОВАНІ ЩЕ У 2014 ТА 2016 РОКАХОкупаційний суд призначив жителю Бердянська штраф у 30 тисяч рублів за старі публікації в соцмережіЖителя Бердянська оштрафували за публікації у соцмережі «ВКонтакте», які він зробив ще у 2014 та 2016 роках. Про це «Бердянськ 24» дізнався з повідомлення окупаційного Бердянського міжрайонного суду.За версією окупаційного суду, у жовтні 2014 року бердянець 1996 року народження розмістив на своїй сторінці у «ВКонтакте» зображення, яке нібито мало «ознаки неповаги до православ’я» та «оскорблення предметів релігійного почитання». У червні 2016 року він, за матеріалами справи, опублікував ще одне зображення подібного характеру.Окупаційні силовики кваліфікували це за ч. 2 ст. 5.26 КоАП РФ. У матеріалах справи згадуються протокол про адміністративне правопорушення, рапорти співробітників окупаційної поліції, акт дослідження предметів і документів, висновок спеціаліста та письмові пояснення чоловіка.Окупаційний суд заявив, що бердянець визнав провину, після чого призначив йому адміністративний штраф у розмірі 30 тисяч рублів.