16 ГОДИН НА НОГАХ. ІСТОРІЯ МОРПІХА, ЯКИЙ ВИЖИВ В ПОЛОНІ ТА ЗУСТРІВ БАЙДУЖІСТЬ ВДОМАМорпіх з позивним «Батя» три роки був в полоні, де йому доводилось стояти на ногах по 16 годин, їсти кисле щі та щодня вірити в повернення додому.Наприкінці лютого 2022 року оборонці Маріуполя зрозуміли: великої лінії оборони, на яку планували відходити між містом та Запоріжжям, фактично немає. Кільце замкнулося миттєво, коли з боку окупованого Бердянська зайшли російські колони. Місто опинилося в глухій облозі, розбившись на два автономні осередки – «Азовсталь», де тримав периметр «Азов», та Завод імені Ілліча, куди відійшли морські піхотинці, нацгвардійці та прикордонники.До квітня на Заводі імені Ілліча закінчилося все. Останні дні боїв тривали в умовах, коли кожні п’ять хвилин по позиціях гатила авіація, артилерія та корабельні калібри.«Запас їжі – що хоч трошки вистачало, а боєкомплекту вже не було, – згадує військовий. – Комбат розмовляв з комбригом, сказав, що немає можливості захисту тих позицій. І виступати нема куди було. Було прийнято рішення про здачу в полон». Тоді бійці ще не знали, що попереду довгий транзит колоніями: Сартана, Оленівка, Таганрог, десять місяців у Ряжську і фінальна точка – 10-та колонія в Мордовії, відома серед ув’язнених як «Апельсин».16 годин на ногах та «Доктор Зло»Мордовія зустріла українців специфічною системою катувань – нерухомістю. Протягом довгих місяців перебування в цій колонії бранці були позбавлені права просто сісти чи спертися на стіну.«Підйом о 6 ранку, відбій о 22-й. Увесь цей час, 16 годин, ти стоїш. Не маєш права ні ворухнутися, ні повертати головою, ні розмовляти з сусідом. Туалет – по команді, триразова видача їжі – теж стоячи. Не було жодного стільця, ні лавочки, ні стола. Десь пів року ми просто по 16 годин стояли». Паралельно працював конвеєр щоденного фізичного насильства. Ранкові перевірки у 90% випадків закінчувалися ударами палиць по спині. Щомісяця в колонії змінювався конвой – і кожна нова зміна починала свій термін із жорстокого «прийому». Найбільше діставалося тим, хто мав національну символіку або Тризуб.Медична система колонії працювала не на порятунок, а на каліцтво. Першого табірного лікаря полонені за очі називали «Доктором Зло».«Ти просиш знеболювальнею, а він каже: давай руку. Ти тягнеш руку, щоб узяти ліки, а він б’є тебе електрошокером. Бувало, хлопці на пару метрів залітали в камеру від удару». Через постійне стояння у людей масово відмовляли судини, з’являлися набряки та трофічні виразки. Наступний медик, який змінив табірного ката, хоч і видавав базові пігулки, чесно констатував: «Ніхто нормальний, здоровий звідси не вийде». Людина поруч втрачала глузд від допитів, дехто накладав на себе руки, у когось не витримувало серце – «ноги стекли», як тихо говорили між собою в камерах.Спілкування під страхом карцеруРосіяни тримали полонених у повному інформаційному вакуумі. На допитах методично повторювали, що «України більше немає». Листи писали, все вони не доходили рідним.За найменший рух головою чи спробу заговорити жорстоко карали. Конвой практикував групові покарання – біг на місці протягом години або багатогодинні присідання. Одному з наглядачів дали кличку «Катюша», бо він змушував співати радянську пісню – рекорд становив 55 разів за один день.У таких умовах єдиним способом зберегти розум залишалося тихе, майже непомітне спілкування.«Ми знали, що раптом почують чи побачать – можуть вивести з камери і провести профілактичну бесіду. Вибирали між тим, щоб не зійти з розуму і бути в здоровому глузді через хоч якесь спілкування, та ризиком, що тебе виведуть. Вибирали спілкування, все ж таки». Окрім розмов, тримала фонова жага помсти за загиблих друзів та ірраціональний, майже містичний зв’язок із домом.«Коли було дійсно важко, я відчував підтримку рідних. Було пару разів відчуття: ти лежиш і відчуваєш, що хтось з рідних поруч». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ👇