BRD24 - Бердянськ 24

«МИ ДУМАЛИ, ЩО ЛІТО БУДЕ ЗАВЖДИ». ІСТОРІЯ АЛІНИ ПРО ТЕ, ЯК КОЖНЕ ЛІТО ПОВЕРТАЄ БЕРДЯНСЬКІ СПОГАДИ.Літо завжди було особливою порою для бердянців. Тому зараз, як ніколи, нас накриває спогадами та сумом за домом. Цього року Бердянськ зустрічає вже п’яте літо в окупації. І весь цей час літні фото та відео з міста розбивають серце тим, хто був змушений його залишити.Порожня Приморка. Тиша на набережній. Напівпорожні пляжі там, де колись не було де залишити рушник. Те, на що перетворюють наше місто, не має нічого спільного зі справжнім Бердянськом.Бо Бердянськ завжди був місцем, куди люди приїжджали бути щасливими.Історія бердянки Аліни — про літо, яке колись здавалося звичайним. А тепер повертається спогадами щоразу, коли на календарі знову червень.Всі імені наших героїв змінено задля їхньої безпекиУ Бердянську не потрібно було дивитися в календар, щоб зрозуміти, що почалося літоМісто саме про це повідомляло.На вулицях ставало гучніше. Від моря тягнуло теплим солоним вітром.На Приморській площі лунала музика з атракціонів. На лавках не вистачало місця. А пляжі вже з самого ранку були заповнені людьми.Бердянськ ніби прокидався після довгого сну й починав жити на повну.Тоді здавалося, що так буде завжди.Що завжди будуть туристи з валізами на вокзалі. Черги за морозивом. Засмаглі діти з надувними кругами. Продавці кукурудзи на пляжах.Вечірні прогулянки Приморкою, де складно розминутися через натовп.Ніхто не думав, що колись усе це доведеться згадувати як щось втрачене.Перше червняМій найтепліший дитячий спогад пов’язаний із простою сімейною традицією.Щороку першого червня ми з батьками йшли на Приморку.Солодка вата. Атракціони. Піца після прогулянки. І найсмачніше у світі морозиво «Ассоль». Нічого особливого. Але тоді мені здавалося, що кращого дня просто не існує.Дорослі часто шукають щастя в чомусь великому. А в дитинстві воно легко вміщувалося в одне морозиво, кілька монет на карусель і мамину руку поруч.Третій пляж і відчуття, що все життя попередуУ кожного бердянця є свої літні маршрути. У мене — Третій пляж.Солодка кукурудза в одній руці. Азовський бичок — в іншій. Друзі поруч.І дивне відчуття, що попереду так багато часу.Тоді ми не рахували літа.Не думали, скільки їх ще буде.Не намагалися запам’ятати кожен день.Не фотографували море щовечора.Бо були впевнені, що завтра буде таке саме літо. І післязавтра теж.Ніхто не знав, що одного дня ці спогади стануть такими цінними.Місто, яке оживало разом із літомЩе однією ознакою літа були люди.На вулицях ставало більше незнайомих облич. На пляжах звучали різні акценти. Потрапити в улюблене кафе ставало майже неможливо.Тоді місто ніби збільшувалося в кілька разів.Здавалося, що всі дороги ведуть до моря.І що Бердянськ — це місце, де люди приїжджають бути щасливими.Мабуть, тоді ми навіть не усвідомлювали, наскільки особливим був цей звичний літній шум. Тільки тепер розумієш: місто роблять не будівлі й навіть не море.Місто роблять люди.Саме тому так боляче дивитися на сьогоднішні літні кадри Бердянська.Бо море залишилося.Пляжі залишилися.Приморка залишилася.Але ніби зникло саме життя.І саме за цим ми сумуємо найбільше. За тим життям, яке колись здавалося настількизвичним, що ми були впевнені: воно буде завжди.

ЯК ВОЛОНТЕРИ ДОПОМАГАЮТЬ ВИЇХАТИ З ОКУПАЦІЇ І ВЛАШТУВАТИСЬ В УКРАЇНІОрганізація Save Ukraine допомагає виїхати з окупації сім’ям з дітьми та неповнолітнім без супроводу рідних. Волонтери віддалено супроводжують кожну родину від рішення покинути дім до прибуття на підконтрольну територію України.В організації зазначають, що для кожної родини розробляється індивідуальний безпечний маршрут. Вивчають склад сім’ї, враховують стан здоров’я та особливі потреби, оцінюють ризики. Про те, як відбувається виїзд і на яку допомогу можуть розраховувати сім’ї «Бердянськ 24» дізнався з тг-каналу Центру національного спротиву.Щоб покинути окуповану територію треба мати перелік документів. Оригінали та копії: • Свідоцтв про народження дітей; • Українських і російських паспортів; • Документів про родинні зв’язки; • Медичних доідок.«Для перевірок буде створена єдина легенда для всієї родини. Маленьким дітям краще не знати кінцеву точку маршруту. Старшим дітям варто спокійно пояснити правила поведінки на блокпостах. Чим менше дитина знає про деталі, тим легше їй проходити перевірки», -запевняють експерти. Волонтери зустрічають родину одразу після перетину українського кордону. Вони допомагають пройти реєстрацію, отримати українську SIMкарту та продуктові набори. Сім’ям організовують відпочинок, гаряче харчування та розселяють. За потреби допомагають дістатися далі. Тих, кому нема куди їхати та потребують часу на адаптацію, розселяють у центрі «Надії та відновлення» під Києвом.«Мають можливість безплатно проживати у комфортних умовах до 3 місяців, з можливістю продовження. Повністю облаштовані кімнати з меблями й технікою. Індивідуальний супровід для кожної родини. Одяг, засоби гігієни та все необхідне на перший час», – розповіли в Save Ukraine. Переселенці під опікою організації отримують безплатні юридичні послуги, їм допомагають відновити документи. Також в Save Ukraine обіцяють психологічну реабілітацію для дітей і дорослих, медичний супровід і допомогу з лікуванням, а також освітні послуги та допомогу дитині в надолуженні навчання.Сім’ї без дітей і ті, хто виїжджають самостійно, без допомоги волонтерів, також можуть розраховувати на підтримку в Україні.Організації, які займаються евакуаціюєю та допомагають мешканцям ТОТ: • Мінреінтеграції – 15-48, WhatsApp/Telegram/Viber: +38 (096) 078-84-33; • Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини – 0 800 50 17 20; +38 (044) 299 74 08; +38 (093) 406 80 17; • Save Ukraine – +38 (044) 333 81 29; чат-бот: @SaveUkraineOfficial; • Helping to Leave – +38 (093) 177 64 58; Telegram: @helpingtoleave_bot; • Український Червоний Хрест – 0 800 332 656; • БФ «Право на захист» – +38 (068) 507 50 90; +38 (099) 507 50 90; +38 (093) 507 50 90; • Українська мережа за права дитини – Телефон / Viber / Telegram: +380 50 015 58 46; • МОМ – 0 800 215 015; • БФ «Плахта» – Telegram: @Plakhta_BF; e-mail: [email protected]

У КОЛИШНЬОМУ АМСТОРІ В БЕРДЯНСЬКУ МОЖУТЬ ЗАКРИТИСЯ ТОРГОВІ ТОЧКИ ТА ДИТЯЧИЙ ЦЕНТРОрендарям у ТЦ Улєй підняли оренду у 2,5 раза. Частина бізнесів може припинити роботу вже цього тижня.У бердянському торговому центрі «Улєй», який до окупації працював як супермаркет «Амстор», орендарям різко підвищили плату за користування торговими площами. Про це «Бердянськ 24» дізнався з власних джерел.За інформацією співрозмовників редакції, орендна плата для підприємців зросла приблизно у 2,5 раза. Через такі умови частина торгових точок може припинити роботу. Джерела стверджують, що орендарям, які відмовились переукладати договір оренди не дали можливості допрацювати до кінця місяця.Під загрозою закриття, зокрема, дитячий розважальний центр, який працює у приміщенні ТЦ. За словами бердянців, це єдиний подібний простір для дитячого дозвілля в окупованому Бердянську. У центрі були батути та інші розваги для дітей.Джерела припускають, що різке підвищення орендної плати може бути способом витіснення чинних орендарів із приміщення. Офіційно такі наміри не підтверджені, однак для малого бізнесу в окупації підвищення платежів у кілька разів фактично означає неможливість продовжувати роботу.Ситуація з ТЦ “Улєй” схожа на інші випадки перерозподілу майна та тиску на підприємців в окупованому Бердянську. Раніше “Бердянськ 24” повідомляв, що окупанти продали Центральний ринок. Перед цим підприємцям також суттєво підвищували орендну плату.Також бердянський підприємець Олександр Кохович заявляв окупаційним медіа про рейдерство з боку псевдовлади. За його словами, на одному з міських ринків підприємців примушували підписувати незрозумілі документи, підвищували платежі та зрештою опечатали магазини.Після окупації Бердянська російська псевдовлада системно перебирає контроль над комунальним і приватним майном, а місцевий бізнес дедалі частіше опиняється перед вибором: працювати на нав’язаних умовах або залишати торгові місця.

ЗРАДА? В ОКУПАЦІЙНИХ ПАБЛІКАХ ЗВИНУВАТИЛИ «ЮГМОЛОДОЙ» В РОЗКРАДАННІ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ І ФІКТИВНІЙ РОБОТІРосійський молодіжний рух є дітищем Міністерства молодіжної політики області та фінансується урядом. Організація окремих заходів «ЮгМолодой» коштує бюджету по 20 мільйонів рублів. Головні цілі: пропаганда та мілітаризація підростаючого покоління. За даними самої організації, вона налічує близько двох тисяч учасників. Втім, навіть серед любителів "руського міра" є ті, хто розуміють, що такі проєкти швидше відмивання грошей, ніж реальний результат.Так російський тг-канал «Запорожская правда» сумнівається в користі молодіжної організації. Про це «Бердянськ 24» дізнався з дописів пабліка. Пишуть, що нема ані патріотичного виховання, ані популяризації волонтерства.«Немає жодного реально діючого проекту чи майданчика, де б ці діячі когось (крім своїх «соратників») навчали хоч чогось (бажано корисного та описаного російською мовою) чи виховували. «Популяризацію добровольчості» – ТАЧ ДАУН! Знову нічого! Під час НС або коли потрібно було волонтерами попрацювати на роздачі населенню гуманітарної допомоги або допомогти працею, даних товаришів виявлено не було! Кожен «волонтерський» виїзд у «ЮгМолодой» це 10 хвилин для фоточок і розійшлися», – написали в тг-каналі. Автори допису звинуватили організацію в «розпилі» бюджетних коштів. Також активісти впевнені, що вся робота молодіжного руху фікція. Нагадаємо, що чотири роки поспіль «ЮгМолодой» проводить свій фестиваль в одному з дитячих таборів окупованого Бердянська.«Мертвонароджений організм, мета якого розпил бюджетних коштів на десятки мільйонів рублів на рік. Цілі та завдання свої організація не виконує, а вся медійна звітність вказує на те, що робота проводиться фіктивно. Чисельність організації завищена кратно, швидше за все для звітності та створення фіктивної картини діяльності для управління в Москві», – наголосили в дописі. Зрештою активісти запропонували російській прокуратурі перевірити орагнізацію, а краще закрити молодіжний рух. Натомість вважають за краще створити спортивні майданчики для молоді, де їх тренуватимуть і проводитимуть «патріотичні бесіди» студенти-фізкультурники.

ДУШИВ МОКРИМ МАТРАЦОМ. БЕРДЯНЦЮ СЕРГІЮ ЦУРКАНУ, ЯКИЙ КАТУВАВ ЗАСУДЖЕНИХ У ВИПРАВНІЙ КОЛОНІЇ №77, ДАЛИ УМОВНИЙ ВИРОКЙого засудили до 5 років ув’язення, але дали три роки випробувального терміну. Чоловік залишився на свободі.Слідство встановило, що протягом 2016 року начальник колонії, його заступник та інші працівники закладу, зокрема Цуркан, вимагали кошти у засуджених і їх родичів. Також вони знущались з ув’язнених і катували їх. Про це «Бердянськ 24» дізнався з судового вироку.Цуркан був оперуповноваженим оперативного відділу колонії. Під час приймання разом з колегами бердянець бив і принижував новоприбулих засуджених. Кожному заломлювали руки за спину, відводили в сторону від загального місця збору, де пропонували взяти до рук віника і підмести підлогу. Надалі їх шантажували цим, погрожуючи розказати про співпрацю із адміністрацією установи. (За неофіційними правилами у кримінальній субкультурі, засуджені не повинні співпрацювати з адміністрацією, зокрема прибирати, – ред.) Засуджених, які добровільно відмовлялися виконати такі вимоги, катували. Їх замотували в матрац і били руками, ногами та гумовими кийками, викручували руки за спиною, доводили до удушення затискаючи обличчя в мокрий матрац тощо.Після «приймання» знущання тривали. Одного з в’язнів змусили ганчіркою помити унітаз у вбиральні. Разом з колегою Цуркан знімав усе на камеру. Вони погрожували опублікувати відео в Інтернеті та показати іншим засудженим. Це моголо безпосередньо вплинути на ставлення до потерпілого інших в’язнів і подальші умови відбування покарання.Олександрівський районний суд Запоріжжя визнав бердянця винним в участі в злочинній організаці та катуваннях, вчинених за попередньою змовою групою осіб. Бердянцю призначили п’ять років позбавлення волі. Втім суд дав Цуркану три роки впробувального терміну, якщо протягом цього часу чоловік не порушить закон, то уникне покарання.

16 ГОДИН НА НОГАХ. ІСТОРІЯ МОРПІХА, ЯКИЙ ВИЖИВ В ПОЛОНІ ТА ЗУСТРІВ БАЙДУЖІСТЬ ВДОМАМорпіх з позивним «Батя» три роки був в полоні, де йому доводилось стояти на ногах по 16 годин, їсти кисле щі та щодня вірити в повернення додому.Наприкінці лютого 2022 року оборонці Маріуполя зрозуміли: великої лінії оборони, на яку планували відходити між містом та Запоріжжям, фактично немає. Кільце замкнулося миттєво, коли з боку окупованого Бердянська зайшли російські колони. Місто опинилося в глухій облозі, розбившись на два автономні осередки – «Азовсталь», де тримав периметр «Азов», та Завод імені Ілліча, куди відійшли морські піхотинці, нацгвардійці та прикордонники.До квітня на Заводі імені Ілліча закінчилося все. Останні дні боїв тривали в умовах, коли кожні п’ять хвилин по позиціях гатила авіація, артилерія та корабельні калібри.«Запас їжі – що хоч трошки вистачало, а боєкомплекту вже не було, – згадує військовий. – Комбат розмовляв з комбригом, сказав, що немає можливості захисту тих позицій. І виступати нема куди було. Було прийнято рішення про здачу в полон». Тоді бійці ще не знали, що попереду довгий транзит колоніями: Сартана, Оленівка, Таганрог, десять місяців у Ряжську і фінальна точка – 10-та колонія в Мордовії, відома серед ув’язнених як «Апельсин».16 годин на ногах та «Доктор Зло»Мордовія зустріла українців специфічною системою катувань – нерухомістю. Протягом довгих місяців перебування в цій колонії бранці були позбавлені права просто сісти чи спертися на стіну.«Підйом о 6 ранку, відбій о 22-й. Увесь цей час, 16 годин, ти стоїш. Не маєш права ні ворухнутися, ні повертати головою, ні розмовляти з сусідом. Туалет – по команді, триразова видача їжі – теж стоячи. Не було жодного стільця, ні лавочки, ні стола. Десь пів року ми просто по 16 годин стояли». Паралельно працював конвеєр щоденного фізичного насильства. Ранкові перевірки у 90% випадків закінчувалися ударами палиць по спині. Щомісяця в колонії змінювався конвой – і кожна нова зміна починала свій термін із жорстокого «прийому». Найбільше діставалося тим, хто мав національну символіку або Тризуб.Медична система колонії працювала не на порятунок, а на каліцтво. Першого табірного лікаря полонені за очі називали «Доктором Зло».«Ти просиш знеболювальнею, а він каже: давай руку. Ти тягнеш руку, щоб узяти ліки, а він б’є тебе електрошокером. Бувало, хлопці на пару метрів залітали в камеру від удару». Через постійне стояння у людей масово відмовляли судини, з’являлися набряки та трофічні виразки. Наступний медик, який змінив табірного ката, хоч і видавав базові пігулки, чесно констатував: «Ніхто нормальний, здоровий звідси не вийде». Людина поруч втрачала глузд від допитів, дехто накладав на себе руки, у когось не витримувало серце – «ноги стекли», як тихо говорили між собою в камерах.Спілкування під страхом карцеруРосіяни тримали полонених у повному інформаційному вакуумі. На допитах методично повторювали, що «України більше немає». Листи писали, все вони не доходили рідним.За найменший рух головою чи спробу заговорити жорстоко карали. Конвой практикував групові покарання – біг на місці протягом години або багатогодинні присідання. Одному з наглядачів дали кличку «Катюша», бо він змушував співати радянську пісню – рекорд становив 55 разів за один день.У таких умовах єдиним способом зберегти розум залишалося тихе, майже непомітне спілкування.«Ми знали, що раптом почують чи побачать – можуть вивести з камери і провести профілактичну бесіду. Вибирали між тим, щоб не зійти з розуму і бути в здоровому глузді через хоч якесь спілкування, та ризиком, що тебе виведуть. Вибирали спілкування, все ж таки». Окрім розмов, тримала фонова жага помсти за загиблих друзів та ірраціональний, майже містичний зв’язок із домом.«Коли було дійсно важко, я відчував підтримку рідних. Було пару разів відчуття: ти лежиш і відчуваєш, що хтось з рідних поруч». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ👇

90 ЦИВІЛЬНИХ БЕРДЯНЦІВ ПРОЙШЛИ ЧЕРЕЗ ПІДВАЛ ОКУПАНТІВ – ОФІЦІЙНІ ДАНІ ПРАВОЗАХИСНИКІВМедійна ініціатива за права людини відстежує долю незаконно затриманих українців на окупованих територіях. Правозахисники склали базу даних цивільних «полонених» і мапу місць їх ув’язнення. Документаторка воєнних злочинів МІПЛ Катерина Огієвська розповіла в інтерв’ю «Бердянськ 24» що відомо про заручників окупації.Важке поверненняЗвільнення цивільних залишається складним і неурегульованим питанням. Адже за міжнародним законодавством, законами і звичаями війни країна-агресорка не має права брати в полон мирне населення. А обміни неможливі, адже Україна не тримає в заручниках цивільних росіян. Огієвська пояснила, що всіх осіб, яких окупанти незаконно позбавили волі, можна поділити на дві умовні категорії.«Це ті, кого утримують інкомунікадо, тобто немає до них доступу, немає статусу їхнього отримання, немає судового процесу та слідчих дій. Тобто їх затримали, утримують безпідставно, але і росія не підтверджує того факту, що вони їх утримують. Інша категорія – це люди, яких вже судять, іде слідство», – зазначила документаторка. Вона розповіла, що таким затриманим можуть призначати адвокати, інколи найняти захисника вдається рідним. Приватний адвокат допомагає подати апеляцію, листуватися та передавати посилки.Огієвська розповіла, що правозахисники ведуть списки українців, яких незаконно затримали на окупованих територіях. Зокрема йдеться про 55 незаконно затриманих бердянців і тих, хто зник безвісті, 37 звільнених з «підвалу» і двох убитих (Микита Ханганов і Тигран Оганнісян – ред.)«Омбудсмен обмінюється з російською стороною списками цивільних, яких затримали. Правозахисні організації верифікують інформацію з відкритих джерел, намагаються зв’язатися з рідними. Так само намагаємося тримати діалог з відповідними органами, які дотичні до цього: це Координаційний штаб, Офіс уповноваженого,  поліція, СБУ», – розповіла документаторка. Чому розголос важливийВона наголосила, що дуже важливо більше говорити про цивільних в російській неволі, порушувати це питання перед міжнародними партнерами.«Це має бути дипломатичний тиск через треті країни, саме переговори про повернення цивільних. Ми постійно подаємо до робочої групи ООН кейси. Є представники, що особисто спілкуються зі звільненими, з рідними або ми передаємо інформацію. Той самий Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд, тобто це ті інстанції, які все ж таки мають якийсь вплив і тиск на російську федерацію задля того, щоб примусити відпускати», – наголосила правозахисниця. Огієвська зазначила, що розголос може допомогти звільнити людину або покращити умови утримання. Більшість українців, яких окупанти засудили, етапують до росії. Іноді до рф вивозять людей без вироку. Втім усі вони однаково мають шанс повернутися до України під час чергового обміну військовополоненими.«Коли про людину говорять, значить її чекають, намагаються повернути, шукають. Правозахисні організації допомагають це озвучити, ми даємо можливість рідним їздити, виступати на закордонних заходах. Це привертає увагу до певної особи, що її утримують, що це дійсно незаконне позбавлення волі, що з неї знущаються. Ми не можемо гарантувати, що це не нашкодить. І ми не можемо гарантувати, що це дуже допоможе. Але той факт, коли про людину говорять і говорять на весь світ, намагаються привернути увагу, воно дає свій результат, росія моніторить», – зазначила правозахисниця. Документаторка запевнила, що окупанти часто використовують катування, щоб отримати потрібні їм зізнання. Навіть якщо людина не скоїла злочин. Втім, знущання є «систематичною роботою» окупантів і «звичайним обов’язком».Медійна ініціатива за парва людини зібрала інфорамцію про всі місця утримань і відмітила їх на мапі. Тут можна побачити і Бердянські катівні. Огієвська розповіла, що найбільшими місцями утримання в нашому місті є колишня колонія 77, відділ поліції та бази відпочинку, які займають російські військові.

ЖИТТЯ ПІСЛЯ АМПУТАЦІЇ. НЕЗЛАМНИЙ ОФІЦЕР ІЗ БЕРДЯНСЬКА СТВОРИВ ПРОСТІР АДАПТИВНОГО ФІТНЕСУ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ БІЙЦІВВетеран війни та офіцер-прикордонник Сергій Ковач втратив на фронті ногу, але повернувся до спорту та створив у Хмельницькому унікальний інклюзивний простір для реабілітації поранених бійців.Про історію нашого земляка «Бердянськ 24» дізнався з матеріалу «Суспільне Хмельницький». Сергій Ковач став військовим одразу після повноліття. Він пройшов шлях від сержанта до офіцера, вчився в академії, а з 2019 року перебував на службі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, Сергій охороняв західні рубежі країни, але згодом отримав наказ вирушати на лінію фронту, де були потрібні начальники зв’язку. Офіцер зібрався миттєво і вже наступного дня був у бойовому загоні. Його родина в цей час була змушена покинути рідний Бердянськ та евакуюватися до Хмельницького. Сам Сергій вирушив на Харківщину, де в червні 2024 року під Вовчанськом його підрозділ потрапив під страшний обстріл авіабомбами.«Я взагалі не усвідомлював, що не буде ноги – в мене її просто не було. Я вже вмер. Я вже зрозумів, що мені хана. Я вже був закопаний, що мне робити?» – пригадує Сергій Ковач той страшний день. Будинок, де перебував офіцер, рознесло вщент, але побратими встигли вчасно. Вони прибігли викопувати Сергія та ще одного хлопця, який теж у результаті втратив кінцівку. Медична картка Сергія була буквально повністю замальована позначками про поранення, адже права рука взяла на себе основний удар і була сильно понівечена. Проте чоловік вижив і продемонстрував неймовірну жагу до життя.Вже наприкінці 2024 року ветеран здивував лікарів і впевнено встав на протез. Швидко відновитися йому допоміг спортивний бекграунд, адже Сергій понад десять років займався тхеквондо і мав червоний пояс. Ще лежачи в палаті з однією робочою рукою, він вивів власну формулу реабілітації: «Пригадую, в лікарні лежу, в мене тільки одна рука працює, то я нею щось робив, а хлопцям казав, що в них більше кінцівок рухається – хай рухаються. І правило сказав: якщо в тебе щось рухається – треба цим рухати. І це основний критерій відновлення. Якщо я міг махати, на ногу приставати якось на цей гіпс – я це робив. Якщо я міг рукою щось підіймати – я підіймав. Якщо оцей суглоб в мене рухався – я ним рухав». Сергій переконаний, що пасивне лежання та жалість до себе лише шкодять пораненим ветеранам і гальмують їхнє одужання.ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ 👇

ГРАБУВАЛИ ЖИТЕЛІВ ТОТ. ТРЬОМ ЖИТЕЛЯМ БЕРДЯНЩИНИ ОГОЛОСИЛИ ПРО ПІДОЗРУВони доєднались до російського казачества та тероризували місцеве населенняБердянська прокуратура встановила, що після окупації троє жителів Бердянського району добровільно приєднались до так званої «Приморської козачої громади». Російська влада створила воєнізоване формування у 2023 році. Про це «Бердянськ 24» дізнався з тг-каналу Запорізької обласної прокуратури.Відомо, що самопроголошені «козаки» у форменому одязі та шевронами з символікою рф чергували на блокпостах, патрулювали громаду та проводили фільтрацію серед місцевих жителів. Чоловіки залякували людей зв’язками з окупаційною адміністрацією, звинувачували у співпраці з українськими спецслужбами та вимагали нікому не повідомляти про свої злочини. Вони переслідували жителів Бердянщини за зберігання готівки у гривні, яку відбирали. Упродовж січня-червня 2024 року чоловіки мінімум тричі грабували цивільних. Загальна сума збитків перевищує 30 тисяч гривень.За даними Нацполіції Запорізької області, вони вламувались до помешкань нелояльних до рф місцевих жителів та обшукували їхні автівки на блокпостах. У 2024 році «казаки» увірвались до помешкання матері військового ЗСУ. Погрожуючи зброєю, вони обшукали будинок та забрали 19000 гривень. У травні того ж року вони вдерлися до житла 19 річної дівчини, яка, на їхню думку, хотіла виїхати на підконтрольну Україні територію. Погрожуючи катуванням і вбивством, відібрали 5000 гривень.Крім того, на одному з блок-постів вони погрожували автоматом водію вантажівки. У чоловіка відібрали 9000 гривень, після чого наказали покинути пункт пропуску та більше не повертатися, бо конфіскують автомобіль.Усіх трьох звинувачують у порушенні законів і звичаїв війни. Раніше «Бердянськ 24» повідомляв, що в окупованому Бердянську створили Запорізький козачий округ.

ЩО ХОРОШОГО СТАЛОСЯ У БЕРДЯНЦІВ ЗА ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ – ОПИТУВАННЯ Редакція «Бердянськ 24» провела опитування серед містян, запитавши, що хорошого сталося з ними за ці 4 роки. Відповіді зібрали в матеріалі.Найголовніша цінність – нове життя та родинаПопри всі жахи війни, життя триває, і найяскравішим свідченням цього є народження дітей. Для багатьох бердянців саме поява нового покоління стала тим самим хорошим, що сталося за час великої війни. Коментарі рясніють щасливими зізнаннями: «Народився син», «Народилася донька», «Народилася третя дитина, третя дівчинка». Хтось ділиться радістю нового статусу, зазначаючи, що за цей час вони стали дідусем і бабусею.Люди знаходять сили створювати нові родини – одна з дописувачок поділилася, що вийшла вдруге заміж. Інша жінка розповідає складну, але життєствердну історію: вона також вийшла заміж та народила четверту дівчинку. І хоча побут важкий, а гроші йдуть на оренду квартири, ці радощі рятують. Родина, діти та онуки поруч – це те єдине, що, за словами коментаторів, залишилось від щасливого життя.Очищення оточення та переоцінка цінностейВійна виступила каталізатором, який показав усе фальшиве та залишив поруч лише своїх людей. Один із дописувачів зазначив, що найбільший позитив це те, що поруч залишилися ті люди, за яких не соромно, а зрадники відпали. Така радикальна зміна оточення допомогла багатьом зрозуміти, хто є справжнім другом, а хто – ні.Для інших найбільшим щастям стала сама можливість просто жити далі. Фрази «Досі живий і відносно здоровий» або «Ми ще живі…» у відповідях цивільних людей звучать як найвища цінність. Новий дім, але думками завжди в БердянськуБагато бердянців були змушені покинути рідне місто та починати все з нуля на новому місці. Хтось відкрив для себе нові горизонти: «Стала більше їздити по Україні. Побачила багато гарних міст. Побувала за кордоном». Є й ті, кому вдалося зробити серйозні кроки для облаштування нового життя. Одна з колишніх мешканок Бердянська ділиться особистою перемогою – вона купила собі новий дім. Жінка пише, що житло потребує великого ремонту, але тепер їй не треба переїздити по чужим квартирам, як раніше. Проте навіть така велика радість не здатна затьмарити тугу за малою батьківщиною. Вона додає: «Але в думках моїх завжди Бердянськ. Якби звільнили Бердянськ, я б продала цей дім і повернулася додому». Біль окупації, сарказм та віраЗвісно, далеко не всі змогли знайти у собі сили побачити бодай щось хороше. У декого запитання викликало обурення або глибокий сум. Та все ж крізь цей біль проступає головне – ідентичність та віра в майбутнє. Люди згадують про волонтерство та допомогу Збройним Силам України, наголошуючи: «Разом наближаємо нашу перемогу!».  А найтеплішим промінчиком серед сотень емоцій залишається коротка, але важлива фраза однієї з учасниць обговорення: «Хороші думки, Що Бердянськ це Україна».  І поки живе ця віра – живе і сам Бердянськ.