BRD24 - Бердянськ 24 | ВТРАТИЛА ДІМ, АЛЕ НЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ. ІСТОРІЯ БЛОГЕРКИ З БЕРДЯНСЬКА ОЛЕ...

ВТРАТИЛА ДІМ, АЛЕ НЕ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ. ІСТОРІЯ БЛОГЕРКИ З БЕРДЯНСЬКА ОЛЕСІ ЛУНІНОЇВона будує життя з нуля, розвиває гумористичний блог та організовує жіночі івенти. Про шлях від 500 підписників до впізнаваності, життя «без фільтрів» та чесну ціну деокупації рідного міста – в історії бердянки ОлесіГумор як терапія «Я в якийсь момент прокинулася, а в мене мільйон переглядів на відео. Я така: оу, дякую!» – згадує Олеся. У рідному Бердянську в неї було всього 500 підписників – сторінка для своїх. Блог почав стрімко рости вже після початку повномасштабної війни. Олеся обрала гумористичний формат інтуїтивно: жарти стали для неї способом зняти емоційну напругу та пережити стрес.«На сьогодні я не великий блогер, скоріше – міні-інфлюєнсер. Але я кайфую від того, що створюю. Мені подобається, коли на зустрічах люди кажуть: Я на вас підписана, ви в житті така ж проста, як і в сторіс». Олеся – адепт нової щирості. Вона проти того, щоб транслювати в соцмережах викривлену реальність та ідеальну картинку, якої не існує. Її принцип – показувати життя таким, як воно є.«У блогерів-мільйонників за кадром відбувається все те саме, що й у вас. Просто вони не готові це відкрити. Їм часто не вистачає моральних сил зізнатися, що їм теж важко, що вони теж живуть у складних умовах, а не в казці». Хейтери як двигун прогресуБлог приносить задоволення і невеликий заробіток, але має й зворотний бік – хейт. Олеся зізнається: раніше боялася негативних коментарів, і це гальмувало її розвиток. Тепер їй байдуже на думку сторонніх – вона продовжує робити своє.«Щасливі люди помічають навколо прекрасне. У мене особисто немає часу заходити до когось у профіль, передивлятися відео, вишукувати негатив… А хейтери не просто пишуть гидоту – вони знаходять коментар, який їм сподобався, і починають під ним цілі дискусії! Люди, звідки у вас стільки часу? Мені його часом просто пожити не вистачає». Дівчина переконана, що хейтери – це найвідданіші глядачі, які своїми коментарями лише просувають контент у топ. Для неї важливо бути острівцем спокою для своєї аудиторії, і жоден негатив цього не змінить.Польща, Одещина та пошук свого місцяНа початку вторгнення Олеся з донькою та сестрою виїхала до мами в Польщу. Там вона прожила 8 місяців, лише раз навідавшись в Україну до чоловіка-військового. Ця поїздка стала переломною.«Мабуть, саме тоді я зрозуміла, як насправді важко живе Україна. Новини в телефоні – це одне. Але коли ти відчуваєш цей біль на собі, бачиш усе на власні очі – це зовсім інша історія. Я побула вдома два дні і повернулася до Польщі працювати, але думками залишилася тут». Довго без родини Олеся не витримала і прийняла рішення остаточно повернутися. Спочатку оселилися в місті Кілія на Одещині. Життя довелося починати з чистого аркуша.«Спочатку я ніде не працювала, потім влаштувалася адміністратором в магазині. Я безмежно поважаю працівників цієї мережі – це пекельна праця, і фізично, і морально. Не знаю, як люди витримують там роками. Згодом через сімейні обставини мені знадобився вільніший графік, щоб більше часу приділяти дитині, і я пішла працювати методистом у Будинок культури». Але й це життя довелося покинути. Разом із чоловіком родина постійно змінювала міста, аж поки не осіла в Болграді. Саме тут Олеся знайшла нову місію – почала організовувати групи підтримки для жінок. Допомога іншим дає їй сили триматися самій.«Я б з’їхала з глузду, якби просто сіла і почала плакати. Я мушу постійно щось робити». ПРОДОВЖЕННЯ ЧИТАЙТЕ В КОМЕНТАРЯХ ⬇️⬇️⬇️