Telegram statistics channel - @books_and_more_books

🍂 "Проза Ласло Красногоркаї складна — і по-хорошому складна, і по-поганому. Про його романи існує такий симпатичний дотеп: в них речень менше, ніж сторінок. Речення, які посідають три-чотири сторінки – це нормально для цієї прози." - Ганна Улюра🍂 "Блискуче рішення Нобелівського комітету.Красногоркаї - геніальний письменник, геніальний на межі з божевіллям. Це ларсфонтрієр літератури.Меланхолійний, повільний, химерний. Центральноєвропейський фаталіст, песиміст, майстер нуару. Геній! Польською є всі його книжки, тож дуже раджу, особливо «Сатанинське танго»" - Андрій Любка🍂 "Блискучий Ласло Красногоркаї, віднині Нобелівський лауреат з літератури (вибір, що дає надію на ймовірне "післягандківське" одужання Шведської Академії!)" - Оксана Забужко🍂 "Тексти цьогорічного нобеліата сумні й невеселі, як пан сотник Микита Уласович Забрьоха. А ще апокаліптичні й темні, як осінній блекаут. Улюблений локус письменника — маленьке містечко, де все прогнило і застигло, і бажано, аби там ішов дощ." - Богдана Романцова#Нобелівська_премія #Ласло_Краснагоркаї

Привіт)Як ваш настрій? Сподіваюсь все добре.Прочитала "The Correspondent" by Virginia Evanst. Добре пасує ця книга до дощової погоди, тому сьогодні про неї.Вірджинія Еванс - американська письменниця, а книга "The Correspondent" - її дебютний роман. Попри 20 відмов від видавців, книга все ж побачила світ 29 квітня цього року. Письменниця використала епістолярну форму написання. Головна героїня Сибіл Ван Антверп любить писати листи. Вона пише не лише родичам та друзям, а й письменникам, чиї книги її захопили, музикантам, і т.д. Однак їй вже майже 80 і за прогнозами лікарів, вона скоро втратить зір. Через ці негаразди, Сибіл починає розмірковувати про своє життя, про те, що було зроблено правильно, а що ні. Авторка зображає складні емоції Сибіл, а також її повільне прийняття старіння й смертності.Remember: words, especially those written, are immortal. Некваплива, мінорна, важлива історія - 9/10. #мрію_про_український_переклад#відгук #Вірджинія_Еванс #епістолярний_роман #психологічний_реалізм

4 вересня 1965 року у київському кінотеатрі "Україна" під час показу фільму "Тіні забутих предків" відбувся перший в Україні публічний протест проти хвилі політичних репресій серед інтелігенції у постсталінський період. За цей виступ Івана Дзюбу та В’ячеслава Чорновола звільнили з роботи. Василя Стуса – вигнали з аспірантури, що означало для сільського хлопця з Донбасу втрату також і даху над головою – гуртожитку у Києві. Невдовзі всі вони потрапили за ґрати: В’ячеслав Чорновіл 1967-го, Іван Дзюба і Василь Стус 1972-го.Режисера Сергія Параджанова, який після подій 4 вересня 1965 року остаточно ствердився як людина деструктивна щодо системи, позбавили можливості працювати, забороняли його сценарії, фактично вилучили з кінопроцесу. У 1966 році він вирушив до Вірменії, але повернувся в Київ 1971-го, вже 1973-го його ув’язнили на 5 років за звинуваченням у кримінальному злочині, який мав би принизити та знищити його.Про перший публічний правозахисний виступ на теренах СРСР читайте у матеріалі ↓https://localhistory.org.ua/texts/statti/khto-za-nas-vstante-v-znak-protestu/ 

​​Привіт)Продовжую відкривати для себе українських письменників. Цього разу це Василь Добрянський та його "Лілі".Про письменникаВасиль Добрянський - журналіст, політичний діяч, автор понад десятка романів. Деякі з яких він видає під псевдонімом Борис Крамер. Автор пише історичні ретроромани, зокрема про гетьманат Скоропадського, а також класичні поліцейські детективи. Василь Добрянський лауреат численних літературних премій, зокрема гран-прі конкурсу «Коронація слова» за роман «Зламані сходи». Він активно досліджує історію України і вважає важливим знати свою історію, щоб не допустити нав’язування чужої.Сюжет Події відбуваються в невеликому провінційному містечку Пригорща. Хтось отруїв доньку та дружину міського голови. Дівчина з інвалідністю помирає, а жінка потрапляє до лікарні. Капітан Іван Зуб розпочинає розслідування. Паралельно в Пригорщу приїздить журналіст Володимир Нечай. Йому потрібно взяти інтерв’ю у місцевої поетеси Лілії Понаровської, що має прізвисько «Вовчиха». Через кілька днів Лілі знаходять мертвою. Кілька злочинів сплітаються воєдино. Мої думкиЯ спочатку трохи засмутилася, бо очікувала, що це буде містичний трилер. Вже в процесі читання зрозуміла, що маю справу з кримінальним детективом. Проте з кожним наступним розділом ставало все цікавіше. Якби не "штучність" деяких діалогів, було б ще краще враження. А так - 8/10.А ще, це, мабуть, вже продовження історії про Івана Зуба. Підкажіть, якщо знаєте. Гарного вечора!#відгук #Василь_Добрянський #кримінальний_детектив

ПривітУ 2018 році британський журналіст Дом Філліпс приєднався до 17-денної експедиції в долину Жаварі - величезну, приховану від цивілізації територію корінних народів на заході бразильської Амазонії. Вони шукали сліди ізольованої спільноти, яка все більше опинялася під загрозою зникнення. Подорож довжиною в 650 миль човном і пішки була вкрай тяжкою, але водночас і захопливою. Дома Філліпса вразило, як добре місцеві провідники розуміються на «таємницях лісу». Особливо його захопив Бруно Перейра, керівник експедиції й досвідчений захисник прав корінних народів.Філліпс вирішив написати книгу про те, як патрульні захищають цю майже неконтрольовану територію. Коли у 2022 він почав збирати матеріали для книги, регіон уже перетворився на гарячу точку - наркоторгівля, захоплення земель, браконьєрство, неконтрольоване вирощування худоби й вирубка лісу набули критичних масштабів. У червні 2022 року Дом Філліпс та Бруно Перейра натрапили на банду браконьєрів, які їх вбили. Філліпсу було 57 років, Перейрі — 41. Але їхня історія не померла разом із ними.Друзі-журналісти та родина реалізували ідею Дома Філліпса, видавши книгу «Як врятувати Амазонію: Фатальний шлях журналіста в пошуках відповідей». Дом завжди казав дружині, що хоче показати їй цю дивовижну місцевість. Однак жінка побачила її вже без Дома у 2023 році. Вдові особливо запам’ятала один момент - один із представників корінного народу обійняв її, назвавши сім’єю і нагадав, що родина завжди дбає одне про одного. Саме тоді, вона вирішила створити Інститут Дома Філліпса, мета якого підтримати молодих авторів з-поміж корінних народів Амазонії.#Дом_Філліпс #Бруно_Перейра

​​ПривітЗа хештегом #Євгенія_Кузнєцова можна знайти кілька відгуків на каналі. Мені подобається як пише авторка. Тепер прийшла черга книги "Вівці цілі".Сюжет Яна приїздить в село на Київщині, в будинок, де раніше жив її тато. Початкова мета - зібрати етнографічний матеріал про зимові традиції. Надворі 2022 рік з новою реальністю, в якій обстріли, блекаути та гул генераторів стають звичними речами.Яна знайомиться з сусідом Максимом. Він живе з батьком, хворим на деменцію. Також у Максима є колишня дружина, брат, який воює, 17-річний син, який збирається на фронт, та інші родичі та друзі зі своїми дилемами-проблемами. Кожен персонаж намагається знайти себе у цьому страшному та нестабільному світі.Мої думкиДуже цікавий початок. Далі сюжет розвивається більш повільно, чудово доповнюючи зимову атмосферу книги. У всіх героїв одна велика біда - війна. Кожен справляється з переживаннями як може. Крім того, є більш "земні" хвилювання про батьківство, стосунки, дружбу, здоров'я, та майбутнє. Загалом, книга хороша - 8/10. Але деякі моменти трохи незрозумілі для мене, особливо поведінка Яни. Фінал залишив важкі відчуття всередині. Мабуть, з романами про війну, яка ще триває, інакше не вийде.#відгук #Євгенія_Кузнєцова #психологічна_проза #сучасна_українська_проза

​​Привіт)Продовження цього допису.Чому розумове перевантаження — це погано?📍Знати багато - це добре, адже мозок створений для обробки інформації. Однак, перевантаження мозку може мати зворотний ефект, наприклад, ми починаємо гірше вчитися, маємо проблеми з запам'ятовуванням інформації чи вирішенням простих задач, та навіть починаємо відчувати наростаючий стрес.📍«Коли в нас ясний розум, ми краще обробляємо інформацію й ухвалюємо зважені рішення», - каже клінічна гіпнотерапевтка Фіона Ламб. «Під час ментального прибирання наш розум стає гострішим - ми звільняємо місце для нового».Як собі допомогти?🫛 Цифровий детокс. Проведіть час без телефону - почитайте книгу, прогуляйтесь або зустріньтесь із другом. Намагайтесь не брати телефон у спальню.Спробуйте застосунки, які допомагають усвідомлено користуватися гаджетами, встановлювати цілі щодо часу використання й кількості розблокувань, а також попереджають про надмірний екранний час.🫛 Обережніше зі списками справ.Безкінечні чеклісти можуть створювати ілюзію організованості, але дуже часто вони виснажують наш мозок.Керол Енн радить використовувати її концепцію "3D" - Do, Dump, Delegate (Зроби, Покинь, Делегуй)Зроби - повне зосередження на завданні. Будьте реалістичними стосовно часу, який потрібен на виконання.Покинь - частіше кажіть ні, якщо треба щось зробити, жертвуючи власними пріоритетами.Делегуй - попросіть про допомогу, якщо немає часу чи сил щось зробити самостійно. 🫛 Не виконуйте кілька справ одночасноМультитаскінг зменшує нашу продуктивність на >40%🫛 РухайтесьФізичні вправи покращують кровообіг і сприяють викиду “гормонів щастя”.Особливо корисними є танці. Вони потребують злагодженої роботи тіла й мозку, розвивають координацію та мислення, покращуючи когнітивні функції й уповільнюючи процеси старіння.#корисне

Довго придивлялася до книги "Танець недоумка" Ілларіона Павлюка. Космічна фантастика зовсім не моє, але в Reading Challenge є пункт "Новий жанр/автор", тому спробувала.Про автораІлларіон Павлюк - український письменник, журналіст, документаліст, продюсер, військовослужбовець, та громадський діяч. Писати йому подобалося ще з дитинства, а в 12 років хлопець чітко знав, що хоче бути саме письменником. Серйозно працювати над літературою Павлюк почав вже у дорослому віці. Свій перший роман "Танець недоумка" він почав писати у 2012 році й працював над ним близько шести років, неодноразово переробляючи текст.Сюжет Космічний біолог Гіль Гіршевич переживає складний період у житті - проблеми з роботою, сварки з дружиною, фінансові труднощі, а також загроза спадкової хвороби. У діда та батька Гіля поступово відмирали нейрони у мозку, що проявлялося зниженими когнітивними здібностями та хаотичними рухами тіла, так званим «танцем недоумка».Раптом Гіль отримує цікаву робочу пропозицію і разом з іншими відібраними кандидатами вирушає на загадкову планету. Там на нього та його родину чекає нескінченний атракціон смертельних небезпек.Мої думкиПопри початковий скепсис, мені роман сподобався - 8/10. Спочатку було мало що зрозуміло, а далі події розвивалися так динамічно, що тільки встигай вхоплювати. Ще була постійна напруга, бо не розумієш, хто насправді хороший, а хто таким лише прикидається. 🫐 До речі, весною цього року письменник анонсував вихід нової книги. 🫐 Мій відгук на "Білий попіл" тут. Гарного вечора!)#відгук #Ілларіон_Павлюк #космічна_фантастика

Привіт)У мене сьогодні немає надихаючої історії про когось з літературного світу, але є інформація, яка мене зацікавила. Тому вирішила нею поділитися.У жовтні 2017 року в Америці видали книгу "The Dangerous Case of Donald Trump" («Небезпечний випадок Дональда Трампа») під редакцією судової-психіатрині докторки Бенді Ікс Лі. У ній зібрано есе 27 психіатрів, психологів та інших фахівців з психічного здоров’я, які разом стверджують, що психічний стан тодішнього президента Дональда Трампа становив «очевидну й безпосередню загрозу» для країни та добробуту окремих людей.⛳️ Автори зауважили, що поведінка Трампа - зокрема імпульсивність, нарцисизм, параноя і схильність до соціопатії - викликає серйозні сумніви щодо його здатності займати президентську посаду.⛳️ Хоча спеціалісти визнають існування «правила Голдвотера» Американської психіатричної асоціації, яке забороняє ставити діагнози публічним особам без особистого обстеження, вони вважають, що їхній «обов’язок застерегти» суспільство від потенційної загрози є важливішим за цю етичну норму.⛳️ У своїх есе експерти не ставлять формального діагнозу, але аналізують поведінку Трампа, спираючись на усталені психіатричні принципи. Вони доходять висновку, що його психічна нестабільність може підривати демократію і навіть призвести до катастрофічних рішень, враховуючи повноваження, які має президент.🎯 Кілька есе у книзі розглядають явище «злоякісної нормальності» — процес, коли небезпечна або ненормальна поведінка поступово сприймається як звична в суспільстві.🎯 Книга також досліджує так званий «ефект Трампа», зокрема повідомлення про зростання рівня травматизації серед пацієнтів і сплеск випадків ненависті після його інавгурації.🎯 Автори наполягають на необхідності обов’язкових і регулярних психіатричних обстежень для президентів і віцепрезидентів, зважаючи на величезну відповідальність і владу, яку вони мають.🎯 У книзі також аналізується, чому особистість Трампа та його риторика виявилися привабливими для багатьох виборців, із заглибленням у психологічну динаміку його електорату.Книга стала бестселером за версією New York Times і викликала широку дискусію. Згодом вийшло друге, розширене видання, яке містить додаткові есе та оновлений аналіз на тлі подальшого перебігу президентства Трампа.🎞 Дуже цікаве відео про цю книгу та й загалом теперішній стан американського лідера ось тут.

Добрий вечір 🌙Про Елізабет Ґілберт, бар Coyote Ugly, та однойменний фільм.На початку 1990-х, Елізабет Ґілберт працювала барменкою й танцівницею в барі Coyote Ugly у Нью-Йорку. Це була місцина з специфічною "дикою" атмосферою та не менш запальними і часто грубими відвідувачами. Барменкам необхідно було танцювали на барній стійці, розливали шоти й використовували грайливі, зухвалі прийоми, щоб отримати щедрі чайові.У вільний від роботи час, Елізабет писала статті. У 1997 році з'явилася її перша велика публікація "Муза бару Coyote Ugly" у журналі GQ. Авторка зобразила бар без прикрас, описавши його як місце, де панують чоловіки, а жінки намагаються веселощами й фліртом отримати заробіток. Однак за такою поведінкою ховаються болюча та жорстока реальність.Ця стаття надихнула режисера Девід Макнеллі на створення фільму. На екранах він з'явився в 2000 році. Кіноверсія вийшла більш глянцевою та романтизованою порівняно з грубуватою атмосферою справжнього бару. Однак, успіх статті став для Елізабет Ґілберт поштовхом рухатися далі і писати щось значно більше. #Елізабет_Ґілберт #історії_що_надихають