Видавництво Богдан

Відгук Olha Tarasiuk на НФ до конкурсу❤️‍🔥Уже читали цю космооперу? #читаємоБогдан📘"Падіння Гіперіона" – це продовження роману Дена Сіммонса 📕"Гіперіон", який розповідає історію групи паломників, що подорожують до Гробниць Часу. "Гіперіон" - суміш історій та стилів. "Падіння Гіперіона" - це космічна опера, дія якої відбувається в галактичному масштабі. Стиль автора радикально змінюється, стаючи більш традиційним романом, з короткими, насиченими подіями розділами. Цей роман має все те, що робить наукову фантастику цікавою: битви між величезними флотами космічних кораблів, подорожі в часі, високі технології. Автор зображує суспільство, залежне від штучного інтелекту, де у критичний момент для виживання рішення можуть виявитися фатальними для майбутнього людства. Це продовження розкриває, на що здатні ШІ, та задуматися про те, як ми стали залежними від власних винаходів, сліпо довіряючи їм.Хоча це сай-фай, у цій книзі є кохання, зрада, втрата, біль, помста, політика, дипломатія, релігія, філософія, поезія (як на мій смак, поезії аж занадто🫣)! Поет Джон Кітс - кібридний консультант найвищого лідера Гегемонії - єдиний, хто здатний подорожувати в ТехноКорді та бачити, що відбувається з паломниками, які готуються відкрити Гробниці Часу.Зрештою війна між роями Вигнанців, штучним інтелектом ТехноКорду та людьми Гегемонії вибухає несподіваним чином, тоді як відроджений Джон Кітс стає свідком битви за душу людства, яку ведуть Пілігрими.Я вважаю книгу щільною та складною від початку до кінця, з численними моментами, які я не до кінця зрозуміла. Майже через тисячу сторінок (враховуючи першу книгу) я все ще не зовсім розумію, що таке, наприклад, Ктир...Можу щиро рекомендувати цю сагу лише тим, хто вже занурений у світ сай-фай. Футуризм, наукова фантастика, кіберпанк, політика, теологія, поезія - у цій книзі багато тем і стилів. Це чудове завершення надзвичайної історії, яку жоден шанувальник наукової фантастики не повинен пропустити. ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️

Відгук Olha Tarasiuk❤️📗Урсула Ле Ґвін "Планета вигнання. Гайнський цикл #2"🥶Пори року в цьому світі тривають десятиліття,🥶маса дикунів з півночі, вперше об’єднана вождем, вирушає на південь, щоб втекти від холодних, небезпечних істот, що з’являються зі снігом,🥶 зима близько...Всупереч тому, що ви могли б подумати, цей відгук присвячений не книзі Джорджа Мартіна, а "Планеті вигнання", книзі Гайнського циклу Урсули Ле Ґвін.Це друга книга саги, але не пряме продовження "Світу Роканнона". Це ще одна історія, дія якої відбувається на іншій планеті в тому ж вигаданому всесвіті. Фактично, єдиними зв'язками є існування телепатії та пояснення, яке згадує світ під назвою Роканнон та Лігу Світів, які намагаються підготуватися до галактичної війни. Війна почалася, але її результат залишається загадкою для нащадків народу, що належить до Ліги. Вони почуваються вигнанцями на планеті, де відбувається дія цієї книги.✔️ Сильні сторони: сеттинг, екшн, саспенс та історія кохання. Війни, зради, секс, безпомилкове "зима наближається" та напівзруйнований світ стародавніх технологій.Досить швидко прочитано, не можу сказати, добре це чи погано, просто було достатньо цікаво, щоб тримати мене в напрузі. Можливо, не повні ⭐️⭐️⭐️⭐️, але мені до вподоби ця авторка та її коротка історія, яка, мабуть, надихнула Мартіна на створення "Пісні льоду й полум’я".❤️ Рекомендую, якщо вам подобається самобутній стиль Урсули Ле Ґвін та історії, що досліджують стосунки між різними народами/видами.

Відгук Петра Мірошника😱На конкурс відгуків #читаємоБогданАдам Невілл "Ритуал", видавництво Богдан, 352 ст, 2024р.У відгуку будуть невеликі, але СПОЙЛЕРИ.Четверо давніх університетських друзів вирішили зібратись і піти в піший похід дикою природою Швеції. Проте деякі причини змушують їх вибрати, на перший погляд, коротший шлях. Що б могло піти не так...☠️Чекав на цей роман від першого анонсу, тому як тільки придбав книгу - взявся за читання. Якраз і погода була та, що треба - листопадова мряка і тумани. До цього, років три тому, дивився фільм по цій книзі, але сюжет пам'ятаю вже не надто добре, особливо другу половину. Проте він мені тоді зайшов, тому було цікаво співставити з першоджерелом.Начебто й історія не те щоб свіжа чи нова, але читаєш "Ритуал" - і немов би все бачиш перед очима наяву. Описи яскраві, автор чудово занурює в свою оповідь.Швидко починаєш співпереживати головним героям, відчувати їхнє знесилення, тягучу атмосферу предковічного лісу та близькість древнього зла... Перша частина - це такий собі "survival-horror", де "щось" полює на людей. Під кінець відчуваєш, що ось ось настане катарсис, але ніт! Це лише екватор роману.А от друга половина книги здивувала! Бо я ж очікував чогось як в фільмі, а тут прям таке*0* Спочатку навіть трохи засмутився, але досить швидко відчув смак ще більшого жаху. Так, бо реальність виявилась ще страшнішою, адже "кракозябру" з лісу можна зрозуміти, а вчинки людей - ні. Хоча вибір саме такого типажу антагоніста - це наче каламбур)) Класна сцена з горищем - аж мурахи по шкірі*-* Катарсис все ж наступає в фіналі - і ти такий сидиш і думаєш: "тааааак, оце воно"*-* "Ритуал" таки зміг щось зачепити в середині мене, як читача.Взагалі, Адам Невілл круто проходиться по психології героїв, показує нутро соціальних проблем. Читаєш, а в голові: вірю! Тому книга справила досить хороше враження, не дарма чекав на неї. Обов'язково спробую й іншу книгу автора.Всім любителям трилерів і жахастиків - раджу!

Серія «Weatherstone College» Jaymin Eve Новинка, яка тільки за кордоном вийшла у вересні 2025✨"Заклиначка"Вступ до престижного Коледжу Везерстоун мав стати початком нового життя для Пейслі Голлістар. Але для нащадка славетного магічного роду, чия сила прокинулася надто пізно і залишається неконтрольованою, навчання перетворюється на боротьбу за виживання.Пейслі прагне лише одного: знайти свою магічну спорідненість і не зганьбити прізвище. Проте Везерстоун приховує смертельні небезпеки. З тіней виринають жахливі потвори, що полюють саме на неї, а коридорами блукає жива загроза в людській подобі — Лоґан Кінгстон.Він — могутній заклинач, чия родина пов’язана з родиною Пейслі давньою кривавою клятвою. Він мав би стати її катом, але чомусь щоразу стає рятівником. Коли межа між ненавистю та пристрастю стирається, а стіни академії більше не гарантують безпеки, Пейслі мусить розгадати таємницю свого минулого. Адже сила, що дрімає в ній, може виявитися тією самою, що здатна знищити — або врятувати — їх усіх.

Відгук Петра Мірошника 😎Роджер Желязни "Володар світла", видавництво Богдан, 320 ст, 2024 р.Цей роман я залишив на сам кінець, він став 6-м в моїй читацькій серії, яку я назвав Желязніадою. Що ж, мав з чим порівняти, тому можу з чистим сумлінням сказати - ця книга стала моєю найулюбленішою в тому доробку Желязни, який я встиг прочитати. У "Володарі світла" неначе зійшлись всі зірки і я просто в захваті! Аж дивно, що він взяв лише премію Ґ'юго в 1968 році та був номінований на Неб'юлу. Як на мене, така штука мала брати всі три престижні нагороди!Якщо коротко описати роман без лишніх спойлерів, то представте світ, де невеличка частина людей стали Богами індійського пантеону і керують жителями планети міцною рукою, не даючи науці розвинутись до високого рівня. Але є один небожитель, в якого безліч імен, одне з яких Магасематман, а якщо просто - Сем, якому такий стан речей не до вподоби. Тому він кидає виклик Небу, щоб дати планеті той "вогонь Прометея", який допоможе людству піднятись з вічних віків середньовіччя."Володар світла" має нелінійну структуру, після першого розділу ми повертаємось назад в сюжеті і досліджуємо події, що призвели до того, що ми бачимо на початку. Весь роман пронизаний буддизмом та індуїзмом. Желязни полюбляв східні вчення, тому він чудово розбирається в цій темі. Через це книга аж по вінця наповнена примітками перекладача (який прекрасно справився зі своєю роботою!), а примітки я дуже люблю!З однією сторони це східна казка зі своєю індійською філософією, а з іншої - крутецька наукова фантастика. Автор неймовірно вдало жонглює цими темами, вставляючи іноді то тут, то там проблиски того, що ми можемо назвати нашою реальністю. Персонажі (а вони тут всі колоритні), діалоги, битви, філософія, гумор - тут прям все на своїх місцях! Наче все те саме, що і в інших книгах Желязни, але ще краще, ще цікавіше, ще смішніше! А ті білі плями, які все ж залишаються лише додають книзі шарму та таємничості!Дуже крутий роман, мені він прям неймовірно зайшов! Це точно один з топів не лише 2025 року, а й в цілому! Тому, якщо вам подобається східний колорит та наукова фантастика - це 100% мастрід! Ця книга не застаріла і на секунду! Щиро раджу!

Відгук Петра Мірошника на конкурс #читаємоБогдан ❤️Конні Вілліс "Книга Судного дня", видавництво Богдан, 576 ст, 2024 р.Цією книгою я закрив таку собі своєрідну трилогію, яка, крім Конні Вілліс та її "Книги Судного дня", включає в себе "Айфельгайм" Майкла Флінна та "Кантику для Лейбовіца" Волтера Міллера-молодшого, адже в кожній з цих трьох книг є середньовіччя та майбутнє, які переплітаються в сюжеті. Ну і всі три видало видавництво Богдан."Айфельгайм" та "Кантика" в свій час стали моїм книжковим одкровенням і найкращими прочитаними книгами, до яких я досі подумки повертаюсь. Тому, очікування від Конні Вілліс було позитивне. Тим паче, мало який автор може похвалитися тим, що його роман взяв відразу три нагороди - "Г'юго", "Небулу" та "Локус" (це не сучасний "science fiction", до якого є багато питань). Плюс до цього - схвальні відгуки читачів. Перший висновок, який я скажу - це не "Айфельгайм" і навіть не "Кантика", в цій тріаді "Книга Судного дня" бере бронзу. Буду чесний, на початку мав побоювання, що роман вийде ніяким. От після 60% тексту вже пішов сюжет, який не хотілось відпускати. До цього - навала реалізму та флешбеків з "коронавірусних" років. Книга 1992 року чудово передала в мініатюрі багато моментів, які ми всі з вами пережили в 2020. І ось тут якраз була перша суперечність - авторка прям з фанатизмом вирішила передати буденність. Тобто, дії одного з головних героїв Данворті передані майже похвилинно. В порівнянні з лінією в середньовіччі, ця сюжетка виглядала дещо заторможеною. Не те, щоб було не цікаво, але як казав один з президентів: "Це ж було вже!".Так от, лише після половини пішло те, по що я й прийшов, а саме драма і розвиток подій. Іноді здавалось, що вдалось розкусити фінал, але Вілліс таки обманула мене. І ось друга половина книги - це прям "Атмосфера" з великої букви. В цій книзі вона передана прям чудово! Але все ж, це більш стосується сюжетки в Середньовіччі.Тому спочатку перейду до того, що ще муляло око. Як я вже казав, надмірний реалізм, який неначе тупцяв на місці. Але з цим я змирився і прийняв його як частину гри. От до чого були питання, так це до "спрощення" деяких сюжетних ліній. Наприклад, той же Колін, який виглядав моментами дещо штучним в колі інших персонажів. Також іноді авторка неначе не може зрозуміти, що їй робити - чи то душити з читача сльозу неперевершеною атмосферою безвиході чи сміятись з невеликих буденних та гуморних вставок (в другій частині свого циклу вона все ж таки вибрала гумор). Можливо, ідея й полягала в цій дуальності. Все ж, як я вже й казав - після половини книги всі мінуси вже не такі й важливі. Ще один момент, який стосується головної героїні, що потрапила в минуле, Ківрін. Іноді здавалось, що їй прям дуже не вистачало батька в минулому, адже оця прив'язаність до Данворті і отця Роше ставила багато питань. З однієї сторони ти віриш цьому, а з іншої - якось все це награно, нізвідки. Ну й весь роман набитий повтореннями - та ж Ківрін мо разів сто повторила тезу про те, скільки людей помирало від чуми. Та й взагалі, є питання до організації подорожі в минуле як таке - там хоч думають, кого відправляти, як повертати, якщо щось піде не так (авторка велику частину роману віддала на те, щоб описати помилковість ситуації, але відповіді на моє питання це не дало)? Як працюють парадокси (про це в книзі є, але, начебто, дуже поверхнево)? В цих моментах книга дещо кульгала.Тим не менш, я дочитував останні сторінок з 200 залпом, сидячи без світла з лампою. Так, є певні моменти, які трошки муляють (особисто мені, можливо комусь і норм), але в цілому - гарний твір. Час від часу Конні Вілліс закручує так, що починаєш відчувати холод церкви та сморід середньовічного села, відчай та безвихідь людей. Так, ця книга дійсно може коцнуть вам настрій, але разом з тим, вона може нагадати про віру в добро та співчуття, справжніх людей. Видно, що авторка чудово підійшла до дослідження питання, адже опис жителів XIV століття, їхнього побуту та мови дуже навіть професійне.

📚 «Полонений принц» трилогія Полонений принц 👤 К. С. Пакат 📖 темне фентезі, ЛГБТ 🏳️‍🌈 ‼️ Тригери: насилля, вбивство, ґвалтування, педофілія тощо. ⚔️ Мої враження 👑Ця книга перевершила мої очікування, і я вже дуже хочу дізнатися, що там далі з цими принцами.Мені сподобався оригінальний сюжет: от є принц, і його єдинокровний брат захопив владу, тож Дамена відсилають як раба до фактично ворожої сторони, аби налагодити певне перемир’я. Раби або пестуни у цьому світі — це щось нормальне: їх вишколюють для задоволення всіх потреб свого власника 😏Зрозуміло, що Дамен не змахує на раба, але йому краще не розказувати, хто він насправді, і зіграти роль пестуна. Ох, а тут його чекає новий дивний світ 🤪 Я щось пропустила цей момент, що тут гомосексуальність — це пріоритетна норма, і мені дуже сподобалося читати про такий світ і такі вподобання.Будьте готові, що тут багато мерзенних моментів повʼязаних з сексом. У книзі багато політичних інтриг, маніпуляцій, боротьба за престол. Так, текст книги дещо сухуватий, але мені сюжет і хімія між героями так сподобалися, що це відійшло на другий план. Принц Лоран такий хитрий, що я захоплювалася ним і його холодністю. Принц Дамен - дуже прямолінійний та має принципи. Їхня взаємодія — принца і типу раба Дамена — дуже гарний тандем. Я вже чекаю на їхнє зближення в усіх планах.Я бачила багато моментів, що підтверджують інтим дитини Лорана і його дядька регента і саме це його скоріше травмувало. Ще я думаю принц Лоран знає більше ніж показує😏 ⭐️4,5/5⌨️ видавництво Богдан 🌟#читаємоБогдан❔Поставте реакцію: ❤️ - читали книгу 👍 - плануєте👀 - не плануєте, але цікаво

✍️"Я, очевидець лиха такого великого... вирішив записати речі, свідком яких став. А позаяк губиться у плині часу те, що належить пам'ятати..."✍️"Страшний Господь у гніві, коли судна година Його прийде.""КНИГА СУДНОГО ДНЯ"КОННІ ВІЛЛІСВидавництво "Богдан"Завершую листопад абсолютним влучанням в вайб цього місяця. Адже "Книга судного дня" - саме для листопаду. Не лише тому, що тут все сумно, сіро і страшно, але і почуттям безвиходді, яке тут є основним.    Але, в той же час, сюжет дуже цікавий. І ще - дуже пізнавальний. Тому цей роман стане одним з кращих, прочитаних цього року. І, мабуть, кращим у своєму жанрі.   Отже, почнемо з початку. Я не часто, але кілька разів на рік точно, читаю наукову фантастику. Тому до вибору книжок цього жанру підходжу дуже ретельно. Адже жанр особливий, і в ньому важливо знайти своє. "Книгу судного дня" радили багато людей, прислухатися до яких варто. Тому я і обрала її якось. І, знаєте, не помилилася! Мені дуууже сподобалося!      Сюжет з тих, що запам'ятовується на все життя. А для мене як біолога - взагалі цікавий.  Про що книга? Оксфорд. 2054. Істориків, що досліджують різні епохи, тут відправляють побачити їх своїми очима на машині часу. Збирається у своє перше дослідження і Ківрін. Вона вивчила середньовічну англійську, латину. Навчилася вишивати. Розбиратися в травах. Вивчила всі релігійні ритуали. Отримала укріплення імунітету і всі можливі щеплення. Коротше, вважає, що готова. Але її науковий керівник - професор Данворті, тим не менш, проти. Адже дівчина хоче потрапити у 1320 рік. Глухе середньовіччя, де молодим жінкам жилося нелегко. Та Ківрін не слухає Данворті і таки вирушає. Все  повинно було бути нормально, адже обраний рік був ще до того, як чума охопила Британію. А все інше можна було оминути. Та не так сталося, як гадалося. В момент перенесення до Середньовіччя, у 2054 в Оксфорді, починається пандемія невідомого грипу, який вразив вчених на археологічних розкопках, і Ківрін переноситься у давнину інфікована. Та і це ще не все, в момент перенесення стається помилка, бо вчений, який ним керує, теж хворий на новий грип. І Ківрін потрапляє не у 1320-й, а у 1348-й рік, коли чорна смерть(чума) прийшла у Європу.   "Книгою Судного Дня" Ківрін назвала свій щоденник мандрівки, якби ж вона тільки знала, яка це буде влучна назва!    Далі описувати не буду. Але сюжет особливо другої частини книжки, дуже захопливий. Важко відірватися. Хоча він(сюжет),і моторошний, і страшний, і в чомусь огидний, одночасно. Це не світла книжка. Але вона про людяність. Про беззахисність людства перед пандеміями, чи то середні вікі, чи то ХХІ століття. Про справжню підтримку. Про дружбу. Про вміння лишатися Людиною навіть в пеклі. Про те, за що в важкі часи людину називають Святою.   Тими, що запам'ятовуються були описи відмінностей нас сучасних від людей, що жили 700 років тому. Крім меншого зросту, про який ми всі чули, це і бруд тіла, і воші, і обморожені руки, і погані зуби.  Для мене цікавими були також факти про три форми чуми, які описані наукою. Про їх перебіг, варіанти зараження, тощо. Ну, і, враховуючи, що книжка написана задовго до появи COVID-19, а саме на початку 1990-х, можна сказати, авторка передбачила майбутнє. Згадалися всі наші пригоди і страхи, пов'язані з пандемією.   Тому, як висновок, роман, однозначно, сподобався! Однозначно, 10 з 10! Чудова, пізнавальна історія. Не розважальна, але дуже цікава! Такою, як і має бути хороша наукова фантастика!#КнигаСудногоДня#КонніВілліс#Богдан#бібліотекаJilli #134574с.10/10❤️#мегерочка_рекомендує #книжкова_мегерочка

В це важко повірити, але зараз буде реклама не знижок, а новинки! 😅"Богдан" запустив передпродаж на фантастику, натхненну міфологією та атмосферою цивілізацій доколумбової Америки. Це трилогія "Між землею і небом". У друці наразі перша книга серії - "Чорне сонце" . Авторка - Ребекка Роангорс, американська письменниця з Нью-Мексико. Книга отримала визнання і була номінована на престижні премії: Hugo Award, Nebula Award, Locus Award.Події відбуваються у вигаданому континенті «Меридіан», який авторка створила, черпаючи образи з культур доколумбової Америки. Оповідь ведеться від імені чотирьох головних персонажів з різними походженнями та долями. Також в романі є небінарні персонажі.Ось анотація: Влада жерців — безмежна та священна. Однак культисти ревно моляться за відродження жорстокого давнього бога, що повернеться та поглине сонце. Ш’яла вміло заворожує Співом морські хвилі і впокорює людську волю. Та чи впорається вона із завданням привезти у Святе Місто засліпленого, пошрамованого Серапіо, одержимого однією-єдиною метою? Схоже, насувається буря. І прекрасний континент Меридіан може її не пережити. Дике, первісне чаклунство, велетенські чудовиська, політичні інтриги, понівечені божества й незагоєна жага помсти - все, як ви любите. До речі, до передзамовлення додають листівку. Ось лінк ;) пост #направахреклами

🦋 Йон Айвіде Ліндквіст "Ні живі, ні мертві"📚 Видавництво: БогданЗ шведською літературою я мало знайома, але ті автори, чиї книги мала нагоду прочитати, безсумнівно потрапляють до списку очікування їхніх новинок українською. Ніклас Натт-о-Даґ, Стіг Ларссон, а тепер до цього переліку додався ще і Йон Айвіде Ліндквіст.«Ні живі, ні мертві» — це сповнений психологізму горор, який лякає не лише тим надприродним та незрозумілим, що відбувається на сторінках, а й, мабуть, навіть більшою мірою тим, як собі з цим дають раду персонажі та над якими темами книга змушує замислитись.Спекотний серпневий вечір в Стокгольмі видався абсолютно аномальним. Нестерпний головний біль все наростав і наростав, не знаючи пощади. Електричні прилади скаженіли — їх неможливо було вимкнути, але нічого не працювало як слід. У повітрі витало ще щось… відчутне, але незбагненне… Коли, здавалось, всезагальна напруга ось-ось сягне піку і станеться непоправне — вмить усе припинилося. Натомість почалося дещо інше…. Жахливіше стократ… Мертві почали оживати 😱.Логічно було б припустити, що на сторінках роману розгортатиметься зомбі-горор, як-от в серіалі "І мертві підуть", в "Оселі зла" чи десятках інших фільмів чи книг жахів, де ходячі мерці намагаються поласувати живими, а ті відчайдушно намагаються вижити.Але ні, Ліндквіст пішов геть іншим шляхом, копирсаючись в думках, почуттях й емоціях членів кількох сімей, чиї загиблі родичі раптово ожили. А ще він доповнює усе численними фрагментами газетних статей та новинних репортажів, створюючи ілюзію хронік та розглядаючи події під всеможливими кутами зору.Понівечена жертва автокатастрофи, що лиш кілька хвилин тому була оголошена померлою на лікарняному ліжку… Літній чоловік у морзі, котрого мали поховати наступного дня… Маленький хлопчик, похований трохи більше місяця тому… І ще близько двох тисяч померлих в лікарнях, моргах і на кладовищах враз почали подавати ознаки життя, залишаючись при цьому достеменно мертвими.Наука не в силі пояснити цей феномен, суспільство перелякане й шоковане — раптово ожилі спровокували низку медичних, етичних, юридичних й, звісна річ, релігійних, питань та суперечок. Але спробуйте уявити собі реакцію родин, чиї померлі раптово виявилися не зовсім мертвими…Як почувався чоловік, котрий щойно втратив кохану дружину й уявлення не має, як пояснити усе їхньому малолітньому сину і як жити далі? Чи вбитий горем дідусь, що власноруч відкопав могилу онука? А самотня матір, що втратила єдину дитину? Або літня жінка, котра роками змушена була доглядати паралізованого чоловіка, дотримуючись шлюбної клятви, а тепер, виявляється, й смерть не в змозі покласти цьому край?Було б, вочевидь, легше, якби ожилі виглядали як за життя, але різного ступеня ушкодження й результати розкладу нікуди не зникли. Біль втрати, шок, скорбота, розпач лиш стократ посилились розбитими надіями: любов спонукала вірити в диво, але воно виявилося неповноцінним…Та й як взагалі знати, чи є якийсь намір за рухами ожилих тіл, свідомість за тими мертвими очима? Не сила прийняти нову реальність, неможливо ігнорувати. То як далі бути? Що це все взагалі означає — в особистісному плані і в глобальному сенсі буття, життя і смерті?Сумніви, тривоги, вагання, відчай, радість, здивування, обурення, страх, злість, зневага — спектр реакцій на феномен у родичів ожилих дуже широкий. Та й у тих, чиї мертві залишились мертвими, він не менший. І кожна родина, кожна людина переживає це все по-своєму.Це дуже емоційно важка і жорстока книга. Надприродне вривається в реальність без попередження, випробовує на міцність стосунки, оголюючи справжні почуття й первісні емоції, кидає виклик науці й людяності, руйнує основи світогляду щодо сенсу життя і концепції смерті. Смерть — це ще не все.